Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Походження держави 1 страница





же привести до рабства, рабство — до виникнення приватної влас­ності, а з приватною власністю пов'язується перехід від кочового до осілого способу життя. При цьому зароджується державна вла­да, яка спирається на фізичну силу. Це держава племені, основою якої є фізичне переважання одного племені над іншим. З розвит­ком суспільства держава племені переростає в державу класу.

Ідеї теорії насильства в ХІХ столітті були покладені в обґрун­тування расової теорії (Ж.-А. Гобіно, Ф. Ніцше). Поділ суспіль­ства за расовою ознакою вважався основною передумовою ви­никнення і розвитку держави. У світі існують «вищі» раси, які по­кликані володарювати, і «нижчі», яким природою призначено бути в підкоренні у «вищих» рас, а виникнення держави необхід­не для забезпечення панування одних рас над іншими.

Марксистське розуміння природи держави (класова теорія) було викладене Ф. Енгельсом у роботі «Походження сім'ї, при­ватної власності і держави» (1884 р.). У ній відстоювалася теза, згідно з якою держава виникла через те, що первіснообщинний лад був підірваний поділом праці та його наслідками — розколом суспільства на класи, тобто обґрунтовувалася ідея про класову природу держави, про боротьбу класів між собою як головну причину її виникнення, рушійну силу її існування. Держава ви­никла із необхідності стримувати пригнічений клас; вона зроби­лася знаряддям економічно панівного класу, який за допомогою держави став ще й політично домінуючим у суспільстві.

Спільним для представників техніко-економічних теорій по­ходження держави є переконання в тому, що розкладання первісного суспільства було пов'язане передусім з виникненням виробничих (замість збиральних) видів господарювання і їх роз­витком. Автор теорії «неолітичної революції» Г. В. Чайлд вважав, що саме перехід до землеробства і тваринництва автоматично спричинив зростання виробництва, що привело до збільшення на­селення, поглиблення спеціалізації праці, соціальної і майнової нерівності і, зрештою, до виникнення держави.

Згідно з «гідравлічною» («іригаційною») теорією К. Віттфоге-ля передумовою ранньої державності був перехід до ірригаційного землеробства. Його впровадження не тільки сприяло зростанню обсягу сільськогосподарської продукції, а ще й створювало не­обхідні організаційні умови розгалуженого державного апарату. Віттфогель пов'язував деспотичні форми держав азіатського спо­собу виробництва з будівництвом іригаційних споруд, для чого необхідно було жорстке централізоване управління і підпорядку- 24


вання. Деспотизм він називав «гідравлічною» цивілізацією. Ця теорія має локальний характер: пояснює виникнення держави в регіонах з жарким кліматом і не пояснює особливості процесу державотворення в інших регіонах.

Автор органічної теорії походження держави Г. Спенсер (XIX ст.) порівнював суспільство з біологічним організмом. У роз­витку суспільства проглядаються загальні закономірності, прита­манні всім живим організмам (зростання і ускладнення функцій організму, взаємозв'язок їх окремих частин, їх диференціація). Об'єднання людей (племена, союзи племен, імперії, міста-держа-ви) Спенсер називає «агрегатами», які змінюються під впливом соціально-класового розшарування суспільства, спеціалізації праці, утворення органів політичної влади. У державі всі її части­ни виконують певні функції: уряд — функції мозку; нижчі класи реалізують внутрішні функції, займаються землеробством, ско­тарством, забезпечують життєдіяльність суспільства; існує спеціальна розподільча система — торгівля, транспорт, засоби зв'язку; панівні класи відповідають за зовнішні функції (забезпе­чення оборони). Держава виникає внаслідок наступальних і обо­ронних війн одних суспільств проти інших. Спочатку обов'язком держави стає захист суспільства від зовнішніх і внутрішніх во­рогів. Потім основне своє завдання влада починає вбачати у за­безпеченні благополуччя всього суспільства.

Виникнення держави пояснювалось також психологічними факторами — особливостями людської психіки, зокрема прагнен­ням людей до пошуку авторитету, якому б можна було підкоряти­ся (А. Петражицький); демографічними факторами — зростанням народонаселення (Т. Р. Мальтус); географічними — кліматом, ландшафтом, природними ресурсами (Е. Хантінгтон) та ін.

Кожній з наведених теорій притаманні як певні недоліки, так і позитивні моменти, але всі вони мають право на існування, є відо­браженням рівня економічного, соціального розвитку суспіль­ства і свідомості людства, сприяють кращому розумінню переду­мов і причин походження держави.

І § 2. Публічна (суспільна) влада при первіснообщинному ладі, її ознаки, структура, функції

Первісне суспільство охоплює період від виникнення на землі людини (приблизно два мільйони років тому) до утворення держа-


РОЗДІЛ ІІ

ви (п'ять тисяч років тому), класового суспільства. Воно проходить у своєму розвитку три етапи: 1) ранній етап — праобщина (стадія становлення); 2) середній етап — родова община (стадія зрілості); 3) пізній етап — протоселянська община (стадія розкладання).

Залежно від способів господарювання вирізняють два голов­них періоди в розвитку первісного суспільства: 1) період збираль­ної (присвоювальної) економіки, коли люди отримували готові продукти від природи шляхом полювання, збирання плодів, риб­ної ловлі; 2) період виробничої економіки, коли людство перехо­дить до землеробства, тваринництва, металообробки, керамічно­го виробництва тощо.

Первісне суспільство (як і будь-яке суспільство) було певним чином організоване. Його структуру становили сім'ї, роди (20 — 30 чоловік), фратрії (кілька родів), племена, союзи племен. Родо­ва община — це колектив людей, об'єднаних кровнородинними зв'язками, спільністю майна і праці. Спільна праця породжувала спільну власність. У спільній власності первісної общини були певна територія, знаряддя праці, житло, а вироблені продукти розподілялися порівну між її членами. Відсутність додаткового продукту унеможливлювала використання чужої праці. Рівність соціального становища обумовлювала єдність інтересів і згурто­ваність членів роду.

Первісному суспільству були притаманні і владні інститути, органи управління. Влада — це здатність і можливість впливати на поведінку, діяльність людей за допомогою різних засобів — волі, авторитету, насильства тощо. Соціальна влада при первісно­общинному ладі існувала у формі потестарної влади (лат. роtestus — влада, могутність) і не знала майнових, кастових, станових, класових відмінностей і державно-політичних форм. її джерелом і носієм була вся община, а способом реалізації — первісне само­врядування.

Управління в первісному суспільстві здійснювалося: загаль­ними зборами дорослих членів роду (воїнів), які вирішували пи­тання життєдіяльності роду і водночас виступали своєрідною су­довою інстанцією, розглядали справи про релігійні злочини, вбивства серед членів роду, спори між окремими особами; старій­шинами (радами старійшин), влада яких ґрунтувалась на їх авто­ритеті, шануванні, досвіді, мудрості; воєнними вождями (радами воєнних вождів). Така структура самоврядування дозволяла ви­користовувати більш доцільний інститут прийняття рішень залежно від стану суспільства. Так, під час стоянок (осілого


ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ

способу життя) значну частину управлінських функцій брали на себе загальні збори; рухомий стан суспільства потребував опе­ративного вирішення питань радами старійшин, а воєнно-похід­ний — основним суб'єктом управління робив воєнного вождя. Потестарна влада не мала спеціальних примусових установ, але здатна була до ефективного примушування за порушення існую­чого порядку і правил поведінки. Рід забезпечував захист своїх членів від зовнішніх ворогів за допомогою воєнної сили і звичаю кровної помсти. Крім воєнної, потестарна влада первісного суспільства виконувала функцію перерозподілу суспільного про­дукту; організуючу функцію (поступове введення ієрархічної си­стеми управління); контрольну (контроль за ресурсами, обміном, торгівлею) тощо.

Через простоту економічної і соціальної організації первісно­го суспільства публічна влада ще не потребувала особливого апа­рату управління і примушування, відокремлених від суспільства.

І § 3. Основні закономірності виникнення держави. Особливості формування держави в різних країнах світу

Держава виникає внаслідок розкладання первісно-суспільно­го устрою, поступового відокремлення від суспільства верстви вождів та наближених до них, зосередження в них управлінських функцій, ресурсів влади і соціальних привілеїв. Як свідчить істо­рична наука, перші держави утворились наприкінці IV — початку III тисячоліття до нової ери на берегах Нілу, в долині Тигру і Євфрату, пізніше — в Індії, Китаї, у VIII — VI столітті — в Стародавній Греції.

Економічною передумовою формування держави став пе­рехід людства від добувної економіки до нового способу господа­рювання — виробничої економіки.

Удосконалення знарядь праці в процесі так званої неолітич­ної революції (період пізнього неоліту) сприяло розвитку нових форм землеробства, виникненню окремого роду занять — кочо­вого скотарства (перший суспільний розподіл праці). В ході по­дальшого розвитку суспільства були відкриті метали, що стиму­лювало промислову, ремісничу діяльність (другий суспільний розподіл праці). Спеціалізація видів трудової діяльності привела до зростання ефективності і продуктивності праці. Виробництво додаткового продукту створило сприятливі умови для регуляр-


РОЗДІЛ II

ного товарообміну, яким спочатку займалися самі виробники, а з часом з'явилися професійні торгівці (третій суспільний розподіл праці). З цього моменту об'єктивно стає можливим утримання ве­ликої групи людей, які виконують суспільнозначущі функції і не беруть безпосередньої участі в матеріальному виробництві (ор­ганізатори виробництва, працівники інформаційних систем, сис­тем контролю тощо). Управлінська праця поступово набуває са­мостійного значення.

Ускладнення економічних відносин обумовило соціальну ди­ференціацію, майнове розшарування населення.

Родова община роздрібнюється на патріархальні сім'ї, які вже виступають власниками знарядь і продуктів праці. Колективна власність трансформується в групову, а потім — у сімейну.

Кровнородинні зв'язки заміняються сусідськими. Виникають округи, волості, які не співпадають з родоплемінними одиниця­ми. Однією з перших форм територіального об'єднання людей стає місто-держава.

Перехід від родового ладу до держави прискорювався і заво­юваннями одних народів іншими. Воєнна організація племен, яка спочатку захищала їх інтереси, починає шукати і завойовувати кращі території, вести загарбницькі війни. Це привело до зміцню­вання влади воєнних вождів. Тип соціальної влади, який існував на пізньому етапі розвитку первіснообщинного ладу, дістав у літературі назву «вождівство» («chiefdom» — лат. «chief» - керівник, «dom» - панування Вождівство складалося з групи общинних поселень, підпорядкованих цент­ральному найбільшому, у якому жив правитель (вождь)2. Вождь організовував контроль за перерозподілом власності, таких важ­ливих ресурсів, як земля і вода, здійснював релігійні, воєнні, су­дові і нормотворчі функції. Для реалізації функцій вождя ство­рюється підпорядкований йому «апарат управління» з поділом аристократії на управлінську, воєнну, жрецьку. Проглядається тенденція до сакралізації персони верховного правителя, а рядові общинники все більше відчужуються від управління. Затверджен-

1 Див. докл.: Крадин Н. Н. Вождество: современное состояние и проблемьі
изучения // Ранние формьі политической организации: от первобьітности к
государственности. - М., 1995; Першиц А. И. Вождество// Свод знтографи-
ческих понятий и терминов. - М., 1986. -. 1; та ін.

2 Вождівства класифікують за видами діяльності на теократичні, воєнні,
тропіко-лісові (див. докл.: Кашанина Т. В. Происхождение государства и
права. -М., 1999).


ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ

ня єдиноначальності вождя суперечило суверенітету колективу. Виникає конфлікт громадських і особистих інтересів: ще зберіга­ються органи общинного самоврядування (загальні збори, ради старійшин), які спираються на кровнородинні зв'язки і мононорми («общинне право»), і водночас виокремлюються вожді, які на­магаються створити воєнну, корпоративну організацію і підтри­мувати дисципліну з допомогою воєнних наказів («командне пра­во»). Така вождистсько-корпоративна організація влади мала більш ефективні засоби примушування і насильства і здатна була за умов збільшення спільностей (союзи племен, етнічні групи, на­родності) і ускладнення соціальних відносин забезпечити єдиний порядок у суспільстві, його нормальне функціонування.

Вождівство стало першим кроком у напрямку формування нової організації влади — держави з особливим, відокремленим від суспільства апаратом управління і примушування, побудова­ним, в основному, на єдиноначальних засадах.

Формування держави в народів світу йшло різними шляхами. Східний («азіатський») шлях характерний для Єгипту, Вави-лону, деяких країн Африки, Південної Америки, Океанії. Тут зберігались основні економічні і соціальні структури первісного ладу (земельна община, колективна власність, відсутність класів як груп людей, що розрізняються засобами виробництва). Пер­винні держави — це, як правило, абсолютні, деспотичні монархії. Іноді вони виникають у зонах поливного землеробства, що потре­бувало проведення значних громадських робіт (будівництво, ек­сплуатація, захист іригаційних систем і т. ін.) і обумовлювало не­обхідність існування самостійної публічної влади, групи посадо­вих осіб, які виконують адміністративні функції («общинні чиновники»). Апарат держави формувався з органів управління родоплемінних об'єднань, а політичне панування було засноване на відправленні громадської функції, громадської посади. Основ­ними факторами виникнення держав, заснованих на «азіатсько­му» способі виробництва, були: необхідність забезпечення зе­мельними угіддями, водою, іригаційними спорудами та іншим вільних хліборобів-общинників; об'єднання для цього значної кількості людей і територій, здійснення єдиного, централізовано­го керівництва суспільством.

Виникнення античної державності (Стародавня Греція, Ста­родавній Рим). Основними факторами державотворення були: послідовний розклад родової організації влади, перехід від ко­лективної до приватної власності на землю, засоби виробництва,


І'ОЗДІЛ II

рабів, класовий розподіл населення. Саме так виникла держава Афіни. Це відбулося внаслідок двох політичних революцій — ре­форми Солона 594 року до нової ери (введена цензова консти­туція, майновий принцип доступу до управління суспільними справами) та реформи Клісфена 509 року до нової ери (через які відбувався територіальний розподіл населення, виникали різно­манітні соціальні групи, ускладнювалися стосунки між ними). З'являються законодавчі та виконавчі органи, поліція, юстиція, військові контингенти, тобто складний державний апарат рабо­власницької держави.

У Стародавньому Римі процес формування держави усклад­нювався боротьбою плебеїв (прийшлого населення) з римською родовою аристократією проти патриціанської винятковості та привілеїв. На певний час у Римі були встановлені самоврядні по­рядки: рівноправність вільних громадян, можливість бути кож­ному водночас воїном і землевласником та інші. Але наприкінці II тисячоліття до нової ери загострюються внутрішні супереч­ності, які стимулюють розклад родоплемінного ладу і утворен­ня держави.

Виникнення державності у більшості народів Західної і Східної Європи. У ході розкладу первісних відносин виникає ран­ньофеодальна держава, яка характеризується феодальним зем­леволодінням, васальною службою, становою організацією су­спільства, роздрібненістю суверенної влади. Так, історія Польщі свідчить про те, що виникнення кріпосництва і феодальних сто­сунків відбувалося тут суто економічним шляхом, без проміжних ланок. Аналогічні процеси мали місце в Київській Русі. Головною формою державного впорядкування у східно-слов'янських пле­мен були князівства. Спочатку — племінні угруповання, на чолі яких стояли військові вожді — князі, що об'єднувалися у вій­ськові союзи, пізніше поряд з племінними утворювалися і тери­торіальні князівства — «землі». Виникнення франкської держави було прискорене завоюваннями варварами значних територій Римської імперії, що одразу показало неспроможність органів влади родоплемінного ладу забезпечити панування і управління на нових територіях і привело до формування держави ранньо­феодального типу. Політична специфіка даної форми держав­ності була наслідком поєднання структур влади, успадкованих від Римської імперії, з християнством і укладом життя герман­ських племен.

.30


ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ

§ 4. Ознаки держави, які відрізняють її від самоврядування первіснообщинного ладу

Держава виникає як особлива територіальна, політична і структурна організація суспільства. Вона відрізняється від соціальної організації первісного ладу за такими ознаками. Держава має свою територію, окреслену кордонами. На єдиному територіальному просторі здійснюється госпо­дарське і політичне життя. Населення об'єднується і поділяється за територіальним принципом (територіальними общинами, во­лостями, графствами, іншими адміністративно-територіальними одиницями). Постійне населення даної території підтримує стійкий зв'язок з державою у вигляді підданства чи громадянства і користується її захистом як всередині, так і за межами країни. Органи держави мають територіальні межі здійснення своїх пов­новажень; управляють певними територіями.

Первіснообщинний лад мав у своїй основі сукупність сімей­них общин, об'єднаних кровнородинними зв'язками.

Держава характеризується наявністю публічної політичної влади, яка не співпадає з суспільством.

У суспільстві виокремлюється верства населення, яка не ви­робляє матеріальних чи духовних благ, а тільки займається управлінськими справами і наділяється для цього владними пов­новаженнями. З ускладненням суспільних функцій відбувається кількісне зростання професійних управлінців, влада набуває інституціолізованого характеру, тобто здійснюється за допомо­гою окремих органів і установ (інститут монарха, інститут наміс­ника, канцелярія, відомство громадських робіт, контролюючі ор­гани і т. ін.). Як самостійні виокремлюються органи примушуван­ня («військо», «дружина», поліція, суд). Необхідність захисту і охорони державних кордонів потребувала формування армії. Складається нова ієрархічна структура — апарат держави, пер­винна бюрократія. Публічна влада концентрується в містах, де проживають всі члени бюрократичного апарату, і розширює сфе­ру своєї діяльності (нові інформаційні функції, організація будівельних робіт, управління іригаційними спорудами тощо).

Управління ж у родовій общині ще не відокремлювалося від су­спільства, рішення приймалися і виконувалися членами роду доб­ровільно, не було спеціальних засобів і апарату примушування. Для утримання державних чиновників, армії, поліції, фінан-


РОЗДІЛ II


сування загально соціальних функцій держави необхідні ма­теріальні засоби.

Спочатку це був додатковий продукт, у подальшому суспіль­ство перейшло до регулярного збору данини, а ще пізніше — д0 введення і сплати податків. Податки — це безоплатні, постійні платежі на користь держави (казни). Платежі існували як у натуральній, так і в грошовій формі. Для збору податків утворюється розгалужена система державних органів.

При первіснообщинному ладі подібних матеріальних засобів не було.


Розділ ПІ

ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ

§ 1. Ознаки та поняття держави

Характеризуючи державу, філософи і юристи сходяться на то­му, що вона є необхідною формою організації розвиненого су­спільства, без якої неможливе виконання завдань, що стоять перед ним. Погляди на державу, на характеристику ЇЇ сутності, головних рис і призначення досить різні у представників того чи іншого на­укового напрямку. Велика група науковців виходила при визна­ченні поняття «держава» з формально-логічних позицій. Л. Дюгі вважав державою будь-яке суспільство, де існує диференціація між тими, хто править, і тими, ким правлять, у вигляді політичної влади; Г. Шершеневич визначав її як єднання людей у межах однієї території під загальною владою; Ф. Хайєк характеризує державу як організацію, що її свідомо створюють люди, які про­живають разом з метою однакового управління; Б. Баді та П. Бірн-баум розглядали державу як добре організовану машину влади разом з чиновниками і збройними силами, що її обслуговують.

Як похідне від права явище оцінювали державу Г. Кельзен, І. Кант, Г. Еллінек. Г. Кельзен характеризував її як персоніфі­кацію правопорядку, І. Кант — як об'єднання великої кількості людей, які підпорядковуються правовим законам, Г. Еллінек — як цільову єдність людей, які мають властивості юридичних суб'єк­тів і є носіями права.

Гегель розглядав державу як вищу і найдосконалішу форму суспільного життя. Підкреслюючи її моральну спрямованість, він характеризував її як дійсність моральної ідеї. М. Коркунов ви­значав державу як об'єднання вільних людей, де мирний порядок забезпечується встановленням монополії державних органів на здійснення примусу, — отже, наголошував на її примусовому ха­рактері. На ту саму обставину вказує Дж. Ролз, який вважає, що держава повинна здійснювати остаточну владу і примус на певній території.

У найбільш концентрованій формі вказівка на примусовий ха­рактер держави сформульована у вченні марксизму-ленінізму. Ця риса держави розглядається ним як похідна від її класової природи, хоча К. Маркс, Ф. Енгельс і В. Ленін визнавали також


РОЗДІЛ III

необхідність захисту державою і певних загальносуспільних інте­ресів. Характерними для цієї теорії, в основі якої лежала ідея класової диктатури, було визначення держави як машини для підтримання панування одного класу над іншим (В. Ленін) або ма­шини для придушення одного класу іншим (Ф. Енгельс).

Незважаючи на різноманітність підходів до визначення держа­ви, в науковій літературі традиційно склався погляд на неї як на суспільне явище, до структури якої входить кілька побічних і кілька головних елементів. На перше місце серед них висуваються територія, населення і публічна влада. Саме їх наявність, за кла­сичними юридичними поглядами, відрізняє державу від додержавних та інших існуючих нарівні з нею суспільних утворень. Відомий на заході правовий словник Фішера характеризує державу як таку спільноту, в основі якої лежить територія, народ і державна влада. Дійсно, держава є територіальним утворенням. Вона здійснює управління на обмеженій державними кордонами території, яка відіграє об'єднувальну щодо населення роль. Цією ознакою по­значається її відмінність як від організації родового суспільства, яке формувалося на основі об'єднання за кровнородинними озна­ками, так і від ідеологічних, виховних, етнічних та інших форму­вань, кожне з яких утворюється за спеціальними ознаками.

Як територіальне утворення, що склалося шляхом адміністра­тивно-територіального поділу на окремі територіальні одиниці — області, губернії, краї, кантони, штати, округи, провінції тощо, держава є самоорганізованою спільнотою.

Населення, яке мешкає в межах державної території, має свої певні особливості. Більшість населення пов'язана з державою стійкими відносинами громадянства. На відміну від іноземних громадян або осіб без громадянства, які теж можуть проживати на території держави, громадянин держави має найширший пра­вовий статус і найбільш стійкі правові зв'язки з державою. Він та­кож має права і повинен виконувати всі обов'язки, передбачені законодавством держави, тоді як інші мешканці позбавляються деяких з них (права обирати і бути обраним, обов'язку нести військову службу та ін.).

Основним елементом держави є, безумовно, політична влада. Інші ознаки держави здебільшого пов'язані з тими чи тими про­явами державної влади. Найважливішою з них є здатність вида­вати закони й інші правові акти, які являють собою прояв безу­мовної загальнообов'язковості державної волі. Ця здатність вод­ночас виступає як засіб самообмеження держави і забезпечення 34


ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ

її невтручання в здійснення людиною своїх прав і свобод, впливу на їх поведінку, а через неї на суспільні відносини.

Похідною ознакою держави є наявність в ній чиновництва і формування військових контингентівармії й поліції. Держа­ва має у своїй власності певні необхідні для технічного забезпе­чення своєї діяльності засоби (озброєння, будівлі, транспорт, в'язниці і т. ін.). Для фінансового забезпечення своєї діяльності вона встановлює бюджет, систему податків, робить у разі не­обхідності внутрішні й зовнішні займи. Кожна держава має свої власні символи, якими є державні герб і прапор.

Держава є багатоаспектним явищем. Саме це відбивають і на­ведені вище її різноманітні визначення. Держава виступає в трьох головних аспектах: 1) як організація всього суспільства; 2) як ор­ганізація певних класів або прошарків чи інших груп людей; 3) як апарат влади. Два перших аспекти мають функціональний, а третій— механізменний характер.

Як організація всього суспільства держава виступає у внут­рішніх та зовнішніх відносинах в інтересах всього населення кра­їни, яке вона повинна репрезентувати і обслуговувати. Саме від імені держави приймаються ті рішення, які, маючи загально­обов'язковий характер, спрямовані на реалізацію і захист прав всіх громадян, на проведення соціальної політики як загально­суспільної політики. Як загальносуспільна організація держава сприяє роботі засобів зв'язку, боротьбі з порушниками закон­ності, зі злочинністю, охороні громадського порядку. Вона є ор­ганізатором усіх спільних справ — громадських робіт, охорони природи, пам'ятників культури, історичних цінностей, здійснює оборону країни від можливих зовнішніх нападів. Як представник всього суспільства держава може виступати в ролі арбітра між ворогуючими угрупованнями, пом'якшувати та узгоджувати різні соціальні, національні, мовні конфлікти, сприяти досягненню соціальних компромісів.

Цей аспект діяльності держави є основним і найзначущішим. Разом з цим, держава, що діє в умовах суспільства, яке є соціально диференційованим, спирається на ті чи інші соціальні сили, на певну соціальну базу. Йдеться про певні класи, прошар­ки, державну або партійну бюрократію, номенклатуру. У зв'язку з цим держава може поєднувати захист інтересів всього суспіль­ства з діями на їх користь. Інтереси суспільства у певних випад­ках набувають пріоритету при вирішенні загальнонаціональних справ. Соціальна база держави може бути менш або більш широ-


РОЗДІЛ III


ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ



кою. Держава може бути провідником інтересів одного або кількох класів, меншості або більшості населення. Це завжди по­значається на змісті її діяльності, державній політиці, спрямо­ваній на захист певних соціальних інтересів. У сучасній науці йдеться і про можливість фактичної належності влади в державі елітам — економічній, політичній, науково-технічній. Залежно від того, кому саме належить влада, держава може забезпечувати пріоритетну роль державної, приватної, суспільної власності або ж визнавати рівноправність усіх їх форм, може створювати все­народну або цензову демократію, забезпечувати пільги тим чи іншим прошаркам населення тощо.

Узята в механізменному аспекті держава організована як пев­ний апарат влади, який має складну структуру. Цей апарат являє собою розвинену систему відокремлених від суспільства держав­них органів, які здійснюють владу переважно через професійних службовців. Апарат влади виступає як основний важіль управ­ління суспільством, його реформування. Різні структури цього механізму мають різне функціональне призначення, взаємодіють між собою. У демократичній державі саме державний апарат по­винен бути каналом здійснення народовладдя. У складі апарату існують органи первинного і вторинного народного представ­ництва. Органи первинного народного представництва утворю­ються безпосередньо шляхом народного голосування. Потім во­ни обирають органи вторинного представництва. В Україні орга­нами первинного представництва населення є Верховна Рада і Президент України, а вторинного — Кабінет Міністрів, система судів, Генеральний прокурор.

Вказані три аспекти діяльності держави і його головні ознаки повинні стати основою для її розгорнутого визначення. Держава є організацією політичної влади, що існує на певній соціальній базі, виступає як офіційний представник усього суспільства і забезпечує за допомогою спеціального апарату реалізацію своєї політики.

Окремо слід наголосити на тому, що в умовах демократично­го суспільства держава завжди є правовою організацією. Вона діє в межах права, яке має пріоритет над державою.

І § 2. Держава як організація

Центральним у характеристиці поняття «держава» є погляд на неї як на організацію політичної влади. В усіх аспектах своєї





Дата публикования: 2015-11-01; Прочитано: 638 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.014 с)...