Тема 3. Право громадян на екологічну безпеку 6 страница

б) огляд суднового водоохоронного обладнання на відповідність його встановленим правилам охорони морських вод від забруднення;

Розділ IV

Право громадян на екологічну безпеку

в) перевірку гарантій власника судна, зазначених у судновій декларації, щодо безпеки його судна для внутрішніх і територіальних вод України;

г) перевірку наявності пломб на осушувальних системах, балансових танках, сепараційних установках, системах зливу за борт зливних та інших забруднених вод.

У процесі перевірки судна підлягають контролю на предмет наявності та правильності оформлення такі документи:

1) суднова екологічна декларація;

2) журнали для відповідних типів суден щодо здійснення різновиду операцій:

а) нафтових операцій на нафтових танкерах, суднах-хімово-зах, комбінованих вантажних суднах, що перевозять нафту наливом або мають спеціально пристосовані вантажні приміщення сумарною ємністю 200 м3і більше, та для суден, які не є танкерами, з головним двигуном потужністю 75 к. с. і більше;

б) вантажність операцій для суден, які перевозять різні небезпечні та шкідливі речовини наливом;

в) операцій зі сміттям на всіх суднах із чисельністю екіпажу, спеціального персоналу і пасажирів шість та більше осіб;

3) документ, який підтверджує, що тара й пристрої, застосовані для пакування шкідливих речовин запобігають забрудненню морських вод на суднах, які перевозять ці небезпечні речовини у будь-якому упакуванні (тарі), вантажних контейнерах, знімальних танках, насипом і навалом або автошляхових чи залізничних цистернах, схваленому (санкціонованому) реєстром або іншою класифікаційною організацією;

4) акти та інші документи, що підтверджують здавання судном на плавзбирачі або берегові приймальні споруди вод, забруднених нафтопродуктами або іншими шкідливими і небезпечними речовинами, господарсько-фекальних стічних вод, побутового і промислового сміття та баластових вод;

5) записи у судновому журналі даних про опломбування всіх клапанів, клінкерів та інших запірних пристроїв, через які можуть скидатися за борт забруднені нафтопродуктами або іншими шкідливими і небезпечними речовинами води;

6) схеми розташування на судні клапанів для кожної технічної чи технологічної суднової системи, за допомогою яких виконуються операції зі шкідливими і небезпечними речовинами, включаючи пристрої для збирання сміття;

7) свідоцтво міжнародного зразка про запобігання забрудненню вод нафтою;

8) свідоцтво, що засвідчує об'ємні та вагові характеристики судна;

9) судновий журнал.

Встановлення перевіркою факту відсутності на судні зазначеного вище документа або його неналежного оформлення дає підстави держекоінспектору відзначити цю обставину в акті про перевірку, який складається в довільній формі, і відповідно реагувати на зазначене правопорушення.

Особливості екологічного контролю небезпечних вантажів у пунктах пропуску через державний кордон обумовлюються перевезенням пестицидів та агрохімікатів, відходів отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, радіоактивних речовин, джерел іонізуючого випромінювання тощо.

Для проведення екологічного контролю небезпечних вантажів вантажоперевізник має надати, крім вищенаведених документів, такі матеріали:

а) "Лист безпеки" у разі перевезення пестицидів та агрохімікатів;

б) дозвіл на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, який видається Мін-екоресурсів України;

в) ліцензію або лист-роз'яснення щодо речовин та продукції, які не містять озоноруйнівних речовин, імпорт та експорт яких підлягає ліцензуванню;

г) протокол (сертифікат) радіаційного обстеження щодо переміщення через державний кордон металобрухту (крім експорту), деревини та виробів з неї, будівельних матеріалів та промислової сировини, які радіаційне забруднені, або такі, що за своїми природними властивостями мають підвищену радіоактивність;

д) дозвіл Мінекоресурсів на імпорт, експорт або транзит, довідку про відсоток зношеності їх до ЗО %, довідку про дезінфекцію та повідомлення про транскордонне перевезення відходів і проведення їх контролю відповідно до Положення про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2000 р.

№ 1120 [7].

Розділ IV

Право громадян на екологічну безпеку

У процесі проведення екологічного контролю у пунктах пропуску через державний кордон небезпечних вантажів перевірці підлягає комплект необхідних товаротранспортних документів, які надають відповідно власник вантажу, вантажовідправник, вантажоперевізник, вантажоодержувач, експедитор транспортно-експедиційної організації.

Порядок здійснення такого контролю залежно від місцевих умов визначається технологічною схемою пропуску через державний кордон людей, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, що узгоджується керівником митного органу, транспортної організації та контролюючих служб.

Безпосередній екологічний контроль небезпечних вантажів включає три види контролю:

а) оглядовий контроль;

б) радіаційний контроль;

в) хіміко-аналітичний контроль.

Оглядовий контроль здійснюється у разі виникнення підозри про невідповідність вантажу товаросупровідним документам. Він є обов'язковим, особливо у зоні діяльності внутрішніх регіональних митниць. У процесі його проведення перевірці підлягає фізичний стан речовини залежно від:

а) її форм — рідини, порошку, кристалу, гранули, у вигляді брил чи суцільної маси;

б) забарвлення, запаху;

в) терміну придатності тощо.

Особливо увагу контролюючий суб'єкт має звертати на відповідність пакувальних матеріалів, ємкостей і тари сертифікаційним вимогам.

Так, пакувальні матеріали, які перебувають у безпосередньому контакті з небезпечними речовинами, що транспортуються, мають бути інертними до останніх, стійкими до хімічного та механічного впливу. Відповідно тара з небезпечним вантажем повинна мати маркування, що характеризує його небезпеку. Маркування упаковки або транспортного пакету має містити знаки небезпеки, транспортне найменування вантажу, серійний номер за класифікацією ООН, класифікаційний шифр.

У разі здійснення екологічного контролю небезпечних вантажів з використанням різних видів транспортних засобів вищезазначені вимоги мають бути дотримані також з урахуванням правил перевезення небезпечних вантажів залізницею та морськими й

річковими суднами. Зокрема, перевірці на судні підлягають товаросупровідні документи та надані дозволи на їх транспортування, включаючи можливість такого контролю під час вантажно-розвантажувальних робіт. Окремі види небезпечних вантажів на спеціально обладнаних суднах (танкерах, комбінованих вантажних суднах, хімовозах тощо) підлягають перевірці з наданням перевізних документів щодо характеру та об'єму (кількості) вантажу, їх відповідності інформації, що міститься в екологічній декларації, та в разі потреби проводиться контроль забрудненості атмосферного повітря в місцях перебування або поблизу судна, наявності дозволів на вивезення чи ввезення вантажу, відповідності сертифікатам, техногенного стану тари та упаковки і дотримання вимог документів, встановлених офіційною класифікаційною організацією (Морським Регістром тощо), а в разі наявності очевидних обставин небезпечності вантажу проводиться перевірка джерел забруднення та іншого негативного впливу атмосферного повітря, інших компонентів навколишнього природного середовища.

Радіаційний і хіміко-аналітичний контроль у разі потреби проводиться з дотриманням вищенаведених вимог.

Чинний нормативно-правовий порядок передбачає деякі особливості щодо здійснення екологічного контролю з метою забезпечення вимог екологічної безпеки під час транскордонних перевезень небезпечних відходів та їх утилізацією і видаленням, включаючи Жовтий та Зелений переліки відходів1.

Екологічний контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та утилізацією і видаленням їх базується на процедурі письмового повідомлення компетентних органів заінтересованих держав про будь-яке переміщення через державний кордон небезпечних відходів і отримання від них письмової згоди на цю діяльність.

Такий контроль проводиться на етапах:

а) експорту небезпечних відходів;

б) імпорту небезпечних відходів;

в) транзиту територією України небезпечних відходів. Суб'єктами повідомлення можуть виступати:

1 Вказані переліки затверджуються відповідною постановою Кабінету Міністрів України. У першому випадку це категорія відходів, які містять одну чи більше небезпечних властивостей, наведених у Жовтому переліку, що затверджуються Мін-екоресурсів. Відповідно до Зеленого переліку віднесено відходи, що містять спеціально визначені матеріали у кількостях, які можуть виявити небезпечні властивості, наведені у відповідному переліку.

Право громадян на екологічну безпеку

Розділ IV

а) виробники небезпечних відходів;

б) експортери;

в) конкретний орган держави експорту або особа, уповноважена ним на здійснення відповідних операцій щодо поводження з небезпечними відходами.

Екологічному контролю небезпечних відходів підлягають:

а) повідомлення про транспортування, перевезення окремих вантажів, у якому засвідчена згода Мінекоресурсів на відповідні операції;

б) документи про перевезення із зазначенням факту відвантаження, проходження пунктів пропуску через державний кордон тощо;

в) тара, засоби пакування, наявність відповідних пломб, транспортний засіб у вищенаведеному порядку.

Екологічний контроль експортних партій брухту чорних і кольорових металів здійснюється згідно з відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 1998 року № 999 [8] на наявність хімічного чи радіоактивного забруднення.

Цьому контролю підлягає кожна експортна партія металобрухту, тобто різновид вантажу, який направляється одночасно одному отримувачу, у складі цього відправлення одного відправника.

Екологічний контроль вантажу здійснюється у два етапи:

а) під час формування зазначених транспортних партій металобрухту в місцях його накопичення;

б) у пунктах пропуску цього вантажу через державний кордон.

Перший етап екологічного контролю здійснюється на підставі заяви експортера, яка подається за 15 днів до початку відвантаження металобрухту і в якій зазначається: найменування підприємства-постачальника і його адреса, дані про керівника, клопотання про здійснення цього контролю відповідного металобрухту у зазначеній кількості, вказується країна одержувача, час надання дозволу Мінекоресурсів України, повідомлення відповідно до контракту, його номер, час підписання, зобов'язання щодо оплати за проведення контролю і видачу відповідного сертифіката, наявність підписів відповідного керівника, головного бухгалтера та печатки.

Перший етап передбачає:

1. Проведення перевірки супроводжувальних документів:

а) контракту;

б) дозволу Мінекоресурсів на транскордонне перевезення металобрухту;

в) ліцензії на збирання, заготівлю, переробку, купівлю і продаж металобрухту;

г) сертифіката походження металобрухту.

2. Перевірка відповідності складу вантажу зазначеній документації.

3. Заміри рівнів радіаційного випромінювання та наявності хімічного й іншого забруднення поверхні металобрухту, за результатами яких оформляється відповідний протокол.

4. Виконання в разі необхідності додаткових хімічних або радіохімічних досліджень, за результатами яких складаються протоколи про їх проведення (аналітичний контроль).

5. Документальне оформлення виконаних досліджень.

На підставі протоколів радіаційного обстеження та аналітичного контролю за умови відсутності порушення вимог екологічної безпеки й екологічного законодавства оформляється сертифікат екологічного контролю у двох примірниках, що підписуються уповноваженою на це особою та які є підставою для здійснення експорту металобрухту. Перший примірник сертифіката екологічного контролю видається заявникові для пред'явлення під час проведення екологічного контролю на кордоні, а другий відповідно залишається в територіальному органі Мінекоресурсів, що його видав.

Сертифікат екологічного контролю є юридичним документом, що посвідчує право заявника на експорт партій металобрухту чорних і кольорових металів і містить дані про час його видачі, найменування та адресу заявника, констатацію органів екологічного контролю відповідності його встановленим вимогам, пункт призначення в країні одержувача, атрибути контракту про його постачання, дозвіл на здійснення відповідних операцій з вантажем, номер повідомлення, підстави радіаційних вимірювань і результатів хіміко-аналітичного та радіаційних аналізів, підпис уповноваженої особи територіального органу Мінекоресурсів і печатка цього органу.

У разі перевищення допустимих норм радіаційного випромінювання та рівнів хімічного забруднення партії металобрухту, яке не може у визначені строки бути усунене, державний інспектор приймає рішення про заборону вивезення цієї партії вантажу та повідомляє про це відповідні служби.

Право громадян на екологічну безпеку

Розділ IV

Другий етап екологічного контролю металобрухту в пункті пропуску через державний кордон України передбачає проведення:

1) перевірки наявності та достовірності супроводжувальних і дозвільних документів;

2) візуального огляду вантажу і транспортного засобу;

3) перевірки відповідності вигляду і властивостей вантажу змістові супроводжувальних документів;

4) контрольних замірів радіаційного випромінювання вантажу і транспортного засобу;

5) внесення відмітки (штампу) про проходження вантажем екологічного контролю в супроводжувальних документах (товаротранспортній накладній);

6) справляння плати усіх витрат щодо здійснення екологічного контролю експортних партій металобрухту кольорових і чорних металів відповідним суб'єктом підприємницької діяльності (перевізником), якщо інше не передбачене чинним законодавством або умовами міжнародного договору.

Особливості здійснення екологічного контролю в зоні діяльності регіональних митниць і митниць обумовлені необхідністю прискорення проходження вантажів у пунктах пропуску через державний кордон України та здійсненням більш детального обстеження вантажів у разі наявних потреб.

Екологічний контроль в зоні діяльності регіональних митниць і митниць здійснюється з урахуванням таких вимог:

а) завчасної заявки вантажовідправника під час підготовки вантажів до відправлення;

б) звернення органів екологічного контролю до місцевих органів Державної митної служби з проханням надати інформацію стосовно осіб, які проводять митне оформлення експортних вантажів у межах їхньої юрисдикції;

в) розроблення спільно із заінтересованими органами митної служби порядку взаємодії та механізму попередження про час і місце проведення митного огляду вантажу;

г) узгодження із органами Державної митної служби та відповідними підприємствами способу виклику держекоінспектора для проведення екологічного контролю імпортних вантажів, які надійшли без відмітки про здійснення екологічного контролю, або тих, що підлягають його проведенню за місцем надходження;

д) дотримання вищенаведених процедур у процесі здійснення екологічного контролю різних екологічно небезпечних чи потен-

ційно небезпечних вантажів, транспортних засобів та інших об'єктів;

е) встановлення факту несанкціонованого ввезення або вивезення небезпечних вантажів зумовлює складання держекоінспек-тором акту перевірки у трьох примірниках та зазначення в ньому допущених правопорушень і внесення заборони, проведення контролю об'єктів до закінчення митного огляду із надсиланням їх по одному примірнику відповідним митним органом та органом ДАІ МВС України;

є) виявлення перевищення допустимих норм іонізуючого випромінювання під час санкціонованого експорту та імпорту небезпечних об'єктів, що є підставою недопущення їх держекоінспектором до митного огляду та виклику власника для усунення цих порушень, а в разі неможливості їх усунення слід повідомити про це територіальний орган Мінекоресурсів для прийняття остаточного рішення;

ж) завершення здійснення екологічного контролю держекоінспектором відповідних небезпечних об'єктів є підставою посвідчення транспортної накладної відповідним штампом згідно з результатами проведених перевірок та запису в спеціальному журналі усіх виконаних операцій.

З метою уникнення подвійного справляння зборів за здійснення екологічного контролю у пунктах попуску через державний кордон в екологічній декларації має вказуватися номер і дата платіжного доручення (рахунка), за якими було проведено оплату, та різновид проведеного екологічного контролю (транспортного засобу, небезпечного вантажу тощо).

Викладене свідчить, що право регулювання спеціальних видів екологічного контролю передбачає окремі процедури його проведення, а це значною мірою стимулює суб'єктів правовідносин у цій сфері дотримуватися цих процедур та визначених законодавством вимог, що слугує додатковою гарантією реалізації права громадян на екологічну безпеку.

Нагляд за додержанням екологічного законодавства, зокрема у сфері екологічної безпеки, Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" покладає на органи прокуратури, надаючи їм право звернення до суду щодо припинення екологічно небезпечної діяльності (ст. 37) відповідно до порядку, визначеного Законом України "Про прокуратуру" [9].

З цією метою зазначений закон передбачає інститут представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді,

Право громадян на екологічну безпеку

Розділ IV

який полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів вищеназваних осіб.

Підставою для представництва у суді інтересів громадянина щодо захисту порушених прав на екологічну безпеку може бути його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або інші поважні причини самостійно захистити порушені чи оспорювані права та реалізувати процесуальні повноваження.

Прокурори самостійно визначають підстави для представництва інтересів громадян у судах, форми їх здійснення на будь-якій стадії судочинства у встановленому законодавством порядку.

Формами представництва інтересів громадян у суді прокуратурою щодо захисту порушених прав на екологічну безпеку визначено:

а) звернення до суду з позовами або заявами про захист порушеного права громадянина або визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів держави і посадових осіб;

б) участь у розгляді судами справ про захист порушеного права на екологічну безпеку;

в) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про перегляд їх за нововиявленими обставинами.

Це дозволяє органам прокуратури в сучасних умовах сприяти захисту прав громадян на екологічну безпеку, забезпечувати підтримання належного правопорядку в зазначеній сфері.

Громадський контроль у галузі екологічної безпеки здійснюється громадськими екологічними інспекторами відповідно до Положення про громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, затвердженого наказом Мін-екоресурсів від 5 липня 1999 р. № 150 (зареєстровано у Міністерстві юстиції 5 вересня 1999 року, № 502). Організація та координація їхньої діяльності здійснюється органами Державної екологічної інспекції Мінекоресурсів України щодо здійснення громадського екологічного контролю.

Відповідно до чинного законодавства громадські екологічні інспектори мають право:

а) брати участь у проведенні спільно з працівниками органів Державної екологічної інспекції рейдів та перевірок додержання фізичними і юридичними особами норм екологічної безпеки;

б) проводити перевірки в установленому порядку та складати протоколи про порушення законодавства у сфері екологічної безпеки та подавати їх відповідному органу Державної екологіч-

ної інспекції і правоохоронним органам для притягнення винних осіб до юридичної відповідальності;

в) надавати допомогу органам державного екологічного контролю щодо запобігання вчинення екологічних правопорушень у частині екологічної безпеки;

г) вести роз'яснювальну роботу серед населення в частині вимог екологічної безпеки та екологічних прав громадян;

д) одержувати в установленому порядку інформацію про стан довкілля, джерела та об'єкти екологічної небезпеки та заходи, які здійснюються для поліпшення якості довкілля.

За порушення у реалізації зазначених прав громадський екологічний інспектор може бути позбавлений виконання покладених на нього функцій органом, який його призначив, із вилученням відповідного посвідчення, зокрема, за неподання щорічного звіту, скоєння екологічних правопорушень та протиправних дій у процесі виконання ним вищезазначених функцій в сфері екологічної безпеки.

Однак форми та порядок здійснення громадського екологічного контролю нормативно-правовим способом не упорядковані.

Викладене дозволяє констатувати таке:

1. Державний контроль у сфері екологічно небезпечної діяльності базується на загальних законодавчих засадах щодо умов та вимог його здійснення і конкретизується в окремих випадках у підзаконних актах, які визначають порядок його проведення, що зумовлює подальший процес кодифікації законодавчих засад у зазначеній сфері.

2. З огляду на це видається за доцільне внести до коментованих законів, зокрема Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Закону України "Про об'єкти підвищеної небезпеки", Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", зміни та доповнення, які б виключили дублювання здійснення функцій контролю у сфері екологічної безпеки та передбачали у базовому Законі України "Про охорону навколишнього середовища" спеціальний розділ про цей вид контролю.

3. Не менш важливо також прийняти спеціальний закон про екологічний контроль в Україні, передбачивши в ньому чіткі повноваження основного надвідомчого органу, який би був уповноважений на здійснення державного контролю, забезпечення порядку його проведення у сфері екологічної безпеки, відпові- дальність за незабезпечення права громадян на екологічну безпеку з відповідними юридичними наслідками для нього та його посадових осіб.

4. Потребує законодавчого опосередкування і питання про форми і порядок здійснення екологічного громадського контролю у забезпеченні дотримання вимог, норм і нормативів екологічної безпеки та права громадян на екологічну безпеку.

285 § 4. Спеціально-правові гарантії захисту права людини та населення на екологічну безпеку

Поширення екологічного ризику природно-техногенного характеру обумовило прискорений розвиток спеціального законодавства, спрямованого на регулювання відносин щодо захисту права на особисту екологічну безпеку внутрішнього та зовнішнього спрямування.

До таких законодавчих актів доцільно віднести Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" від 8 червня 2000 року [1];

Закон України "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань" від 14 січня 1998 року [2] (із наступними змінами та доповненнями); Закон України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року [3] та прийняті на його розвиток: Закон України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" від 23 грудня 1997 року [4], Закон України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції" від 14 січня 2000 року [5] та ін.

Інтегрувальним чинником, що обумовлює консолідацію вище-наведених законодавчих актів, виступають принципи і система засобів, спрямованих на доюрисдикційний та юрисдикційний захист прав людини від різних факторів внутрішньої й зовнішньої небезпеки. Питання актуалізується у зв'язку з тим, що юридична та, зокрема, еколого-правова наука тільки на початковому, майже "піонерському", рівні підійшла до досліджень теоретико-практичної проблематики забезпечення особистої внутрішньої та зовнішньої екологічної безпеки у контексті загальних та прикладних аспектів її ефективного гарантуванням [6].

Тому вкрай важливо сьогодні систематизувати законодавчий і підзаконний потенціал нормативно-правового забезпечення захисту людини та населення України в цілому з погляду легалізованих засобів і гарантій права громадян на особисту екологічну безпеку з позицій наявних сьогодні природно-техногенних ризиків поширення екологічних загроз та надзвичайних екологічних ситуацій.

Аналіз чинного законодавства у цій сфері дозволяє класифікувати захист права людини на екологічну безпеку на доюрис-дикційному рівні у двох основних напрямах:

1. Захист права громадян та населення на зовнішню екологічну безпеку.

2. Захист права громадян та населення на особисту внутрішню екологічну безпеку.

Перший напрям базується на реально та формально закріпленому правовому статусі людини і громадянина — праві на захист від впливу іонізуючих випромінювань та захист від надзвичайних екологічних ситуацій природного і техногенного характеру. Ці формально-юридичні правові можливості людини та населення в цілому є різновидом такого інтегрованого суб'єктивного екологічного права, як право громадян на екологічну безпеку.

Розділ IV

Право громадян на екологічну безпеку

Право на захист — різновид суб'єктивного екологічного права, яке водночас як суб'єктивна категорія виступає в ролі гаран-тувальної правової можливості громадян у визначений законом спосіб захистити надані суб'єктивні права, скористатися системою встановлених державою засобів відтворення порушеної правомочності та наданих юридичних можливостей щодо забезпечення життєдіяльності в безпечних для життя і здоров'я природно-техногенних умовах.

При цьому чинне законодавство виходить із того, що система захисту наданих особі прав обумовлена об'єктивним походженням та обсягом екологічних ризиків, наявними джерелами створення загрози для людини, суспільства і держави.

Відповідно до цього законодавство уточнює форми та методи захисту людини і громадянина від різноманітних сфер небезпеки та формулює комплекс суб'єктивних прав у тій чи іншій галузі правовідносин.

Так, Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" від 8 червня 2000 року передбачає такі права у сфері захисту їх від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру:

а) звернення до місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань, які стосуються вищезазначених ситуацій;

б) забезпечення і використання засобів колективного та індивідуального захисту, які призначені для охорони населення від надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення;