Тема 3. Право громадян на екологічну безпеку 9 страница

У випадку встановлення порушення вимог нормативів екологічної безпеки, зокрема в частині продуктів харчування, зазначена санкція, на думку автора, має застосовуватися органами державного контролю і нагляду в галузі екології та природних ресурсів, а якщо продукція створює загрозу для виникнення надзвичайних екологічних ситуацій, то визначення застосування такої санкції має відноситися до відання спеціально уповноважених органів єдиної державної системи органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, інших органів контролю та нагляду залежно від порушень конкретних нормативів та вимог безпеки.

По-восьме, метою вилучення з обігу неякісної та небезпечної продукції є недопущення її подальшої реалізації (застосування, експлуатації тощо) до часу приведення її у відповідність з офіційно встановленими нормативно-правовими вимогами, запобігання настанню загрози для людини, довкілля та інших матеріальних цінностей суспільства, держави, різних юридичних осіб, створення умов для безперешкодної реалізації права громадян на безпеку та, зокрема, внутрішню особисту екологічну безпеку.

Па підставі викладеного можна констатувати, що вилучення з обігу неякісної та небезпечної продукції — невід'ємний гаран-тувальний засіб системи спеціально-правових гарантій захисту людини та населення, права на внутрішню особисту безпеку та, зокрема, внутрішню особисту екологічну безпеку, тобто законодавче визнана специфічна міжгалузева санкція, яка застосовується в разі встановлення невідповідності певних продуктів харчування (продовольчої сировини, товарів, продукції тощо) чинним вимогам і нормативам екологічної безпеки, яка реалізується власником добровільно або на підстав примусового припису спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади у сфері захисту прав людини від небезпечного екологічного впли-

Право громадян на екологічну безпеку

Розділ IV

ву на життя, здоров'я, майно громадян та довкілля, що обумовлює зміну або втрату відповідних правочинностей щодо їх подальшого цільового використання.

§ 5. Превентивні гарантії реалізації та захисту права громадян на екологічну безпеку

Особливу роль у реалізації та захисті прав громадян на екологічну безпеку відіграє інститут превентивної еколого-пра-вової відповідальності [1].

Нормативно-правовою підставою для її застосування є положення ст. 10 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" [2], відповідно до якого діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їхніх екологічних прав підлягає припиненню в порядку, встановленому цим законом та іншими законодавчими актами України.

Визначення правопорушень у цій сфері та особливості застосування спеціальних заходів примусу за їх скоєння передбачено

Порядком обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища1, затвердженого постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р.

[3].

Слід зазначити, що певний час застосування таких засобів впливу, як обмеження, зупинення та припинення, у спеціальній юридичній літературі розглядалося переважно з позицій заходів адміністративного реагування на неправомірні дії або запобіжних заходів щодо правопорушень як різновиду адміністративної відповідальності [4], з чим навряд чи можна погодитись, виходячи з таких міркувань.

Застосування вищенаведених заходів державного впливу можливе лише за екологічні правопорушення, зокрема правопорушення у сфері екологічної безпеки:

1. Порушення вимог екологічної безпеки:

а) порушення екологічних вимог під час виробництва, зберігання, транспортування, знешкодження, захоронення токсичних та інших речовин, небезпечних для навколишнього природного середовища, здоров'я та життя людей;

б) відсутність або невжиття заходів, спрямованих на запобігання залпових викидів і скидів, що створюють високі та екстремально високі рівні забруднення повітряного та водного басейнів і ґрунтів, які становлять небезпеку для здоров'я і життя людей, тваринного і рослинного світу;

в) впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, що не відповідають вимогам екологічної безпеки2;

г) уведення в дію підприємств, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання екологічних вимог, зокрема вимог екологічної безпеки;

д) порушення екологічних вимог, зокрема вимог екологічної безпеки, під час дислокації військових частин, проведення ними військових навчань, маневрів, переміщення військ і військової техніки, виключаючи випадки надзвичайних ситуацій, що оголошуються відповідно до чинного екологічного законодавства.

1 Далі скорочено — Порядок.

2 У зазначеній постанові вказується на невідповідність екологічним вимогам як ширшій категорії, що охоплює, на думку автора, крім вимог екологічної безпеки, вимоги щодо раціонального й ефективного природокористування та охорони якості довкілля, природних комплексів і систем.

Право громадян на екологічну безпеку

Розділ IV

2. Порушення інших вимог екологічного законодавства, зокрема, вимог нормативів екологічної безпеки:

а) гранично допустимих концентрацій забруднювальних речовин у навколишньому природному середовищі;

б) гранично допустимих рівнів акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

в) гранично допустимого вмісту шкідливих речовин у продуктах харчування;

г) гранично допустимих концентрацій забруднювальних речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення;

д) гранично допустимих концентрацій забруднювальних речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для потреб рибного господарства [5];

е) гранично допустимих концентрацій забруднювальних речовин у атмосферному повітрі для людей і об'єктів навколишнього природного середовища;

є) гранично допустимих рівнів акустичного, електромагнітного, іонізуючого та шкідливого фізичного впливу на атмосферне повітря й об'єкти навколишнього природного середовища;

ж) інших більш суворих нормативів екологічної безпеки водокористування та допустимих концентрацій забруднювальних речовин, інших небезпечних шкідливих викидів у атмосферне повітря [6];

з) нормативів порогової маси небезпечних речовин для ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки [7] та ін.

Вищезазначена формула постанови про порушення інших вимог екологічного законодавства дозволяє шляхом доктриналь-ного тлумачення серед таких правопорушень виділити:

а) порушення права громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

б) порушення пріоритетності вимог екологічної безпеки;

в) порушення гарантування екологічно безпечного навколишнього природного середовища тощо, а також правопорушення у цій сфері, передбачені іншими актами екологічного законодавства, зокрема, Законом України "Про екологічну експертизу" [8]:

а) недотримання під час реалізації об'єкта екологічної експертизи вимог щодо забезпечення екологічної безпеки відповідно до висновку державної екологічної експертизи;

б) порушення встановленого законодавством порядку проведення екологічної експертизи, зокрема, визначеного статтями 33, 35, 36, 39 та 43;

в) інші правопорушення у сфері екологічної експертизи, які безпосередньо або опосередковано порушують вимоги екологічної безпеки та право громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

І такий перелік правопорушень, які підпадають під сферу дії коментованої постанови, можна було б продовжити.

За своєю спрямованістю відзначені правопорушення мають місце в екологічних правовідносинах, зокрема відносинах щодо забезпечення екологічної безпеки, які створюються шляхом недотримання відповідних вимог, нормативів екологічної безпеки та екологічних стандартів. Тобто предметом посягання виступають саме правовідносини у сфері екологічної безпеки як невід'ємної складової предмета екологічного права.

Об'єктом такого посягання, як випливає із коментованого Порядку, у кожному конкретному випадку є здоров'я та життя людей, об'єкти навколишнього природного середовища (тваринного, рослинного світу), нормативні приписи щодо забезпечення екологічної безпеки, нормативи, стандарти екологічної безпеки, власне екологічна безпека як стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я та життя людей, що повною мірою гармонізується з вимогами Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 p., інших актів законодавства в тій частиш, що державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають поряд із природними ресурсами, іншими екологічними комплексами і системами також здоров'я і життя людей (ст. 5 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища") та режим забезпечення пріоритетності вимог екологічної безпеки і гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей (ст. З цього закону).

Як відомо, правопорушення є юридичним фактом, який є підставою для настання юридичної відповідальності, що реалізується в охоронних правовідносинах. Це аксіоматичне науково-практичне положення дає підстави стверджувати, що вищезазначені правопорушення є підставою для настання специфічної відповідальності у сфері екологічної безпеки та в цілому в екологічних

Розділ IV

Право громадян на екологічну безпеку

правовідносинах, реалізація якої забезпечується особливими, не досить традиційними способами та відповідними санкціями.

Санкція — нормативне визначення заходів державного примусу, які застосовуються у випадках правопорушення і містять їх заключну правову оцінку [9]. Вона спрямовується на профілактику делікту (правопорушення), відновлення порушених прав та виконання додаткових зобов'язань щодо компенсації заподіяних збитків та ін.

Безперечно, що цим завданням слугують і санкції, визначені вищеназваною постановою у формі обмеження, тимчасової заборони (зупинення) та припинення діяльності юридичних осіб за порушення екологічного законодавства.

Обмеження екологічно небезпечної діяльності — це система організаційних та примусово-попереджувальних заходів уповноважених органів, які спрямовані на зменшення меж спеціальної правосуб'єктності особи, визначеної правовстановлюючими документами щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності на певний час, тобто до виконання встановлених законодавством або спеціальним дозволом заходів, шляхом зменшення обсягів викидів і скидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище, розміщення у ньому відходів виробництва підприємств, їхніх структурних підрозділів та експлуатації окремого обладнання.

Це однаковою мірою стосується зменшення допустимих рівнів акустичного, електромагнітного, радіаційного й іншого шкідливого впливу на довкілля та обмеження допустимого впливу шкідливих речовин у продуктах харчування.

Зазначена санкція може застосовуватись лише за допущені правопорушення, визначені чинним Порядком та іншими актами законодавства України.

Очевидно, по-перше, що вектор цієї санкції спрямований на відвернення настання більш тяжких наслідків від здійснення екологічно небезпечної діяльності і тим самим має цілеспрямований превентивний характер щодо заподіюваного правопорушення у сфері екологічної безпеки.

По-друге, застосування санкції сприяє безперешкодній реалізації права громадян на екологічну безпеку, оскільки усуває створені антропогенні умови щодо погіршення якості довкілля та посилення екологічного ризику для здоров'я та життя необмеженої кількості людей.

По-третє, обмеження екологічно небезпечної діяльності передбачає обмеження прав відповідних суб'єктів щодо її здійснення, що впливає на зміст правосуб'єктності цих осіб, приведення її у відповідність до вимог чинного законодавства та спеціальних дозволів, виникнення додаткового обов'язку, який підлягає імперативному примусовому виконанню.

По-четверте, застосування вказаної санкції передбачає певні обмеження для порушників вимог екологічної безпеки щодо кореляції, зміни здійснюваної екологічно небезпечної діяльності, зокрема режиму, характеру виробництва, технологічного процесу, скорочення його обсягів, а відтак продукує обмеження можливостей правопорушників стосовно отримання запланованого рентабельного прибутку внаслідок скорочення меж виконання відповідних робіт, надання послуг, отримання продукції, товару тощо.

Відповідні обмеження зачіпають також і часові межі зміни та кореляції режиму екологічно небезпечної діяльності, враховуючи, що вони мають встановлюватися на певний період, тобто до здійснення правопорушником необхідних, визначених законодавством або спеціальним дозволом екологічних та, зокрема, природоохоронних заходів, а тому виконують і відповідну каральну функцію.

По-п'яте, застосування обмеження екологічно небезпечної діяльності виконує важливу стимулюючу функцію для правопорушників з точки зору обов'язкового виконання ними відповідних екологічних заходів (застосування нових екологічно безпечних технологій, обладнання, устаткування, очисних споруд, об'єктів для знешкодження, захоронення та утилізації відходів, шлаків тощо [10].

Важливо зазначити, що застосування обмеження діяльності за порушення екологічного законодавства, зокрема законодавства у сфері екологічної безпеки, не виключає у разі його невиконання застосування до правопорушника й інших санкцій та притягнення його до майнової, адміністративної і кримінальної відповідальності.

Отже, за характером впливу зазначена санкція є реакцією відповідних уповноважених органів, функцію на застосування якої їм делеговано державою, та вказує на наявність особливого за юридичною природою неспецифічного виду юридичної відповідальності осіб у системі юридичної відповідальності за екологічні правопорушення, зокрема правопорушення екологічної безпеки превентивного спрямування, що дозволяє нам виявляти

Розділ IV

Право громадян на екологічну безпеку

Іі превентивні еколого-правові ознаки, які в досліджуваному науково-прикладному значенні дають підстави говорити про наявність специфічного різновиду відповідальності — превентивної відповідальності за порушення законодавства про екологічну безпеку.

Зупинення екологічно небезпечної діяльності (тимчасова заборона) — система організаційних та спеціальних примусово-заборонних державно-правових засобів (способів), спрямованих на тимчасове позбавлення правочинностей правосуб'єктної особи щодо здійснення такої діяльності до виконання нею необхідних екологічних і, зокрема, природоохоронних заходів шляхом призупинення експлуатації джерел підвищеної екологічної небезпеки (підприємств, їхні структурних підрозділів та відповідного обладнання).

Зупинення екологічно небезпечної діяльності — більш сувора санкція порівняно з обмеженням, оскільки:

а) передбачає тимчасову заборону здійснюваної екологічно небезпечної діяльності, ЇЇ призупинення на певний час з метою відвернення вчинюваного правопорушення у сфері екологічної безпеки, створення умов для реалізації суб'єктивних прав уповноважених осіб, забезпечення законності і правопорядку в реалізації екологічної політики держави та національної екологічної безпеки України;

б) створює умови для об'єктивної оцінки екологічно небезпечної діяльності, кореляції екологічного ризику відповідно до вимог законодавства про екологічну безпеку та показників спеціальних дозволів;

в) спрямоване на тимчасове призупинення правопорушення у сфері екологічної безпеки, заборони здійснення активних дій щодо подальшої експлуатації джерел підвищеної екологічної небезпеки, утримання від продовження незаконних дій, що порушують суб'єктивне право громадян на екологічну безпеку і законні інтереси держави та інших осіб;

г) означає короткострокове або довгострокове припинення реалізації прав порушників вимог екологічної безпеки та покладання додаткових обов'язків щодо приведення цієї діяльності у відповідність до вимог законодавства у галузі екологічної безпеки і в такий спосіб свідчить про строкове позбавлення спеціальної правосуб'єктності осіб на здійснення екологічно небезпечної діяльності;

д) активізує правопорушника до здійснення заходів, які б забезпечували подальшу екологічно безпечну діяльність на рівні нормативно-правових вимог екологічної безпеки без заподіяння суб'єктивним правам громадян будь-якої шкоди (моральної, матеріальної);

е) діє до настання умов та юридичних підстав для її відміни уповноваженими органами, тобто приведення екологічно небезпечної діяльності у відповідність до вимог законодавства про екологічну безпеку та відновлення такої діяльності в установленому порядку.

Превентивна сфера дії зазначеної санкції є таким чином важливою гарантією реалізації можливостей громадян, які випливають зі змісту суб'єктивного права на екологічну безпеку, застосування якої певною мірою залежить від ефективної діяльності спеціально уповноважених органів, розуміння ними її ролі та призначення у механізмі превентивних гарантій екологічної безпеки.

Припинення екологічно небезпечної діяльності — сукупність організаційних, технічних та постійних заборонно-правових засобів, спрямованих на заборону активних дій порушників вимог та нормативів екологічної безпеки щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності, позбавлення правосуб'єктності на її здійснення шляхом припинення експлуатації підприємств чи окремих його структурних підрозділів та відповідного обладнання.

Підставою для припинення екологічно небезпечної діяльності підприємств є систематичне вчинення вищенаведених правопорушень у сфері екологічної безпеки, зокрема нормативів екологічної безпеки та екологічних стандартів, які неможливо усунути з технічних, економічних, фінансових, правових та інших причин.

Систематичним порушенням нормативів екологічної безпеки та екологічних стандартів доцільно вважати такі правопорушення, які були допущені два і більше рази, що були офіційно встановлені органами державного контролю і нагляду та за які до винних могли застосовуватися або не застосовуватися заходи державного примусу, в тому числі обмеження та зупинення екологічно небезпечної діяльності.

По-перше, це крайній і найсуворіший засіб державно-правового примусу, який застосовується до правопорушників у разі порушення ними вимог, нормативів і стандартів екологічної безпеки виключно за систематичне невиконання законодавства у сфері екологічної безпеки.

Право громадян на екологічну безпеку

Розділ IV

По-друге, застосування припинення здійснення екологічно небезпечної діяльності спрямоване на невідворотну заборону незаконних дій, припинення правопорушення з метою створення умов для реалізації і подальшого захисту суб'єктивних прав громадян на екологічну безпеку.

По-третє, припинення є сукупністю організаційно-технічних та юридичних дій щодо заборони подальшої діяльності підприємств, їхніх окремих підрозділів або експлуатації обладнання, що є активним джерелом підвищеної екологічної небезпеки, а наявні технічні, економічні, організаційні заходи не забезпечують унеможливлений порушення вимог, стандартів та нормативів екологічної безпеки.

По-четверте, припинення екологічно небезпечної діяльності спрямоване на припинення (повне або часткове) спеціальної правосуб'єктності у цій сфері шляхом анулювання відповідних дозволів на цю діяльність, а відповідні підприємства, установи та організації підлягають реорганізації або ліквідації в установленому законодавством порядку з відповідними юридичними наслідками, що з цього випливають, якщо за статутними положеннями вони не здійснюють іншої легалізованої діяльності.

По-п'яте, застосування припинення екологічно небезпечної діяльності за систематичні правопорушення у сфері екологічної безпеки може стати юридичною підставою для припинення прав юридичної особи через неспроможність проведення сукупності інноваційних та реабілітаційних заходів щодо приведення цієї діяльності у відповідність до вимог законодавства про екологічну безпеку, досягнення показників відповідних дозволів, а також для порушення позовного провадження стосовно банкрутства такої юридичної особи.

По-шосте, запровадження можливості застосування припинення екологічно небезпечної діяльності е гарантією для громадян, права на екологічну безпеку яких систематично порушуються, для звернення їх до органів, уповноважених на прийняття відповідних рішень та застосування цієї санкції, або порушення справи в судових, інших юрисдикційних органах та, зокрема, органах прокуратури про застосування цієї санкції, що не позбавляє громадян права в судовому порядку вимагати відшкодування заподіяної їхньому здоров'ю та майну шкоди внаслідок негативної дії джерел підвищеної екологічної небезпеки згідно зі ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р.

Вищенаведене дозволяє констатувати, що за своїм призначенням санкції — обмеження, зупинення та припинення діяльності — спрямовані на попередження екологічних правопорушень, зокрема у сфері законодавства про екологічну безпеку, і застосовуються до осіб, з вини або без вини яких вони скоюються, що вказує на виконання ними превентивної функції в екологічних правовідносинах і дозволяє констатувати наявність у системі екологічного законодавства та основному його блоці — законодавстві про екологічну безпеку спеціальної превентивної екологічно-правової відповідальності.

Відповідно до Порядку про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища суб'єктами цієї відповідальності є виключно юридичні особи, що допускають встановлені екологічні правопорушення незалежно від форм власності, на базі якої здійснюється така діяльність.

У зазначеному Порядку спеціально уточнюється категорія "підприємства" як узагальнений термін, тотожний таким суб'єктам правовідносин, як власне підприємства, установи й організації. Отже можна говорити про загальний об'єкт — "підприємства", а також про різновиди підприємств — підприємства, установи й організації, які в кожному конкретному випадку виступають спеціальним суб'єктом правовідносин превентивної еко-лого-правової відповідальності.

Слід взяти до уваги ту обставину, що це можуть бути найрізноманітніші юридичні особи із відповідною організаційно-правовою формою, зокрема державні (тобто казенні), колективні (кооперативні) та приватні підприємства, які здійснюють вказану діяльність як легалізовані юридичні особи.

Проте дія цього нормативного акта за логікою сучасного законодавства не може поширюватись на приватних підприємців, які здійснюють відповідну діяльність без створення юридичної особи, що навряд чи відповідає сучасній екологічній та економічній політиці, оскільки поза межами державно-правового впливу можуть залишатися досить небезпечні сфери діяльності, які порушують права громадян на екологічну безпеку, але до них з огляду на викладене не можна застосовувати відповідних санкцій. У цьому аспекті слід враховувати, що приймався зазначений Порядок у 1992 році й екстраполювався на дію у правовому полі

Право громадян на екологічну безпеку

Розділ IV

перехідного періоду від планової до ринкової економіки, а тому об'єктивно не міг врахувати тих новацій, які увійшли у практику правозастосування, правозахисної діяльності та законодавчого регулювання останніх років.

На сьогодні накопичено відповідний позитивний та негативний досвід реалізації превентивної екологічно-правової відповідальності. Робиться спроба теоретичного дослідження цього правового феномену, об'єктивного розкриття його юридичної природи, відповідних правовідносин, у яких він реалізується, що дозволяє більш предметне окреслити роль цієї відповідальності у системі юридичної відповідальності взагалі, юридичної відповідальності в екологічному законодавстві особливо та у забезпеченні реалізації та захисту права громадян на екологічну безпеку зокрема.

Започаткована правотворча новація становить безперечний теоретично-практичний інтерес, і, враховуючи, що йдеться про різновид відповідальності, автор важає за доцільне ці питання закріпити у спеціальному законі України про порядок обмеження, зупинення та припинення діяльності осіб у разі порушення ними екологічного законодавства, передбачивши суб'єктами відповідальності як юридичних, так і фізичних осіб.

Чинний порядок застосування обмеження, зупинення та припинення екологічно небезпечної діяльності юридичних осіб у разі порушення ними екологічного законодавства дозволяє визнати відповідальними суб'єктами підприємства, установи та організації іноземних держав, представництв, міжнародних урядових та поза-урядових організацій, включаючи підприємства з іноземним елементом тощо, що безумовно є виправданим з точки зору рівної можливості їхньої участі у різних секторах виробництва і забезпечення конституційного права громадян на екологічну безпеку. При цьому варто взяти до уваги ту обставину, що підприємства, які здійснюють екологічно небезпечну діяльність, мають володіти спеціальною правосуб'єктністю на підставі окремого спеціального дозволу на здійснення такої діяльності.

Отже, суб'єктами відповідальності за визначеним порядком можуть бути спеціальні правосуб'єктні або праводеліктні особи, для яких дотримання вимог, нормативів екологічної безпеки та екологічних стандартів цієї сфери є імперативним, враховуючи, що такий обов'язок підприємств, які експлуатують об'єкти підвищеної небезпеки або здійснюють відповідно екологічно небезпечну діяльність, має кореспондувати суб'єктивному праву громадян на екологічну безпеку.

З об'єктивного погляду правопорушення, за які можуть застосовуватися обмеження, зупинення та припинення, мають характеризуватися діяльністю, що здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища, зокрема з порушенням нормативів екологічної безпеки (в широкому розумінні — екологічних нормативів) та екологічних стандартів, отже тут ідеться переважно про активну форму дій, тобто діяльність.

Проте, як засвідчує практика, численні правопорушення у цій сфері допускаються внаслідок недотримання нормативів екологічної безпеки, її вимог та екологічних стандартів у результаті пасивної форми, тобто бездіяльності, що може створювати певні колізії у разі кваліфікації та оцінки дій правопорушників. З метою ліквідації зазначеної прогалини доцільно у разі кодифікації чинного законодавства у цій сфері уточнити вищезазначені положення, що мають важливе практично-оцінювальне значення для ефективного застосування обмеження, зупинення та припинення екологічно небезпечної діяльності.

Із суб'єктивного боку значна частина правопорушень, зокрема порушення екологічних вимог у різних сферах господарської, наукової, інноваційної та іншої діяльності, перевищення нормативів екологічної безпеки та їхніх різновидів, порушення права громадян на екологічну безпеку тощо характеризуються навмисними винними діями правопорушників. І тільки незначна частина правопорушень вчинюється у формі необережності: впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, введення в дію підприємств тощо без урахування вимог екологічної безпеки, незабезпечення у процесі виробництва заходів, спрямованих на запобігання викидів і скидів у навколишнє природне середовище небезпечних для здоров'я і життя людей об'єктів довкілля.

Окремі правопорушення можуть заподіюватись як навмисно, так і з необережності, зокрема через недотримання під час реалізації об'єкта екологічної експертизи вимог забезпечення екологічної безпеки, передбачених висновком цієї експертизи, та ін.