Безпека туристичних подорожей як умова їх організації та здійснення

Безпека туристичних подорожей

Безпека туристичних подорожей завжди була однією з найважливіших умов їх організації та здійснення. У періоди підвищеної небезпеки інтенсивність поїздок різко знижувалася і навпаки - безпечні умови для мандрівок стимулювали їх розвиток. І нині питання безпеки подорожей знаходяться в центрі уваги учасників міжнародного туристичного співробітництва.

Так, в організаційній структурі Секретаріату Всесвітньої туристичної організації, у відділі пропаганди й розвитку туризму сектор № 1 займається питаннями безпеки й захисту. ВТО приступила до виконання всесвітньої програми з безпеки та захисту туристів, метою якої є розробка рекомендацій для держав-членів та приватного оперативного сектору, а також ухвалення загальних правил, що регулюють питання безпеки та захисту туристів. За ініціативою ВТО влітку 1995 р. в Естерунде (Швеція) проведено І міжнародну конференцію з безпеки туризму та зменшення ризиків у подорожах.

Поява нових ризиків у туризмі, ознаменована терористичними актами, зокрема, подіями 11 вересня 2001 року в США, викликала створення спеціальної Комісії зі сталого розвитку туризму в рамках ВТО, метою якої був аналіз та вжиття заходів з мінімізації ризиків та наслідків їх настання.

Питання безпеки туристичних подорожей були предметом обговорення на багатьох міжнародних туристичних форумах. Особливо детально ці питання розглядались на Міжпарламентській конференції з туризму в Гаазі (Нідерланди) у 1989 р. Принцип VII і VIII Гаазької декларації з туризму і ІІІ розділ Рекомендацій конференції цілком присвячені безпеці й захисту туристів, туристичних пам’яток і об’єктів.

У рекомендаціях про місце туризму в економічному та соціальному розвитку сформульовано триєдине завдання, що стоїть перед організаторами і учасниками туристичних подорожей і повинно знайти відображення у туристичному законодавстві:

“Три мети мають бути взяті за основу при розробці туристичного законодавства: а) захист туристів; в) захист будь-якої країни на випадок виникнення проблем, обумовлених розвитком туризму, зокрема в тому, що стосується впливу на довкілля й збереження культурної самобутності; і с) просування туризму”.[1]

Таким чином, безпека туристичних подорожей – поняття комплексне, його вирішення потребує координації зусиль усіх суб’єктів туризму – держав, суб’єктів туристичного підприємництва (туристичних фірм, підприємств) і самих туристів. Шляхи вирішення деяких проблем безпечного функціонування і розвитку туристичних подорожей визначаються у пункті 67 Рекомендацій Гаазької декларації з туризму наступним чином:

“Цього можна досягти шляхом:

а) розробки і впровадження у життя норм безпеки для подорожей і туристичних перебувань;

б) інформування та просвіти громадськості;

в) створення інституційних рамок для вирішення проблем, пов’язаних з безпекою туристів, зокрема в екстремальних ситуаціях;

г) міжнародного співробітництва на двосторонньому, регіональному, субрегіональному, міжрегіональному та світовому рівнях”.[2]

Тобто з боку держави сприяння розвитку туризму і безпеці подорожей знаходить своє відображення у створенні законодавчих основ, що забезпечують громадський порядок та загальну безпеку і відповідний контроль за їх виконанням; у налагодженні співробітництва з іншими державами з цих питань на дво- та багатосторонній основі; у розробці на державному рівні стандартів, нормативів, правил та програм забезпечення безпеки подорожей для різних видів туризму і суб’єктів туристичної діяльності та контролі за їх дотримання.

З боку туристів очікується розуміння й повага до країн і місцевостей, що відвідуються, до їх населення, природного й культурного середовища. Туристи не повинні перевозити наркотики та інші небезпечні речовини, заохочувати проституцію, завдавати шкоди довкіллю, провокувати конфлікти з місцевим населенням. Значною мірою сприяти цьому може туристична освіта та хороша поінформованість туристів. Про це, зокрема, йдеться у таких міжнародних туристичних документах, як Хартія туризму і Кодекс туриста. Так за рекомендаціями Хартії туризму для того, щоб “захищати в інтересах сучасного й майбутнього поколінь туристичне середовище, яке, включаючи людину, природу, суспільні відносини і культуру, є надбанням усього людства”, слід “сприяти зростанню туристичної свідомості й контактам відвідувачів з місцевим населенням з метою поліпшення взаєморозуміння та взаємного збагачення”.[3]

Нормативні документи з питань безпеки окремих видів туристичних подорожей та окремих категорій туристів розробляються як на міжнародному, регіональному, так і на національному рівнях. Зокрема це стосується транспортних подорожей, дитячого туризму, спортивно-оздоровчого туризму з активними засобами пересування тощо.

Провідна роль у забезпеченні безпеки туристичних подорожей під час їх здійснення належить туристичним фірмам і підприємствам. До їх компетенції входить підготовка умов подорожі – обладнання туристичних трас, об’єктів, перевірка їх стану; інформування та інструктування туристів; надання їм необхідної допомоги в разі потреби; забезпечення дотримання норм і правил безпеки; охорона туристів та забезпечення спеціалізованих заходів безпеки, необхідних для виконання певних видів туристичної діяльності: рятувальні служби на водах, допомога контрольно-рятувальних та пошуково-рятувальних служб у гірському туризмі, посилений медичний догляд при організації дитячих подорожей, медичні огляди, щеплення тощо. Туристичні підприємства повинні розробляти конкретні заходи безпеки з урахуванням специфіки подорожей, аналізувати їх ефективність, передбачати питання безпеки у нормативних документах, зокрема – у договорах з партнерами щодо туристичної діяльності, активно запроваджувати туристичне страхування тощо.

Міжнародна практика дає приклади розробки державними органами ряду держав рекомендацій, пов’язаних з відвідуванням тих або інших країн і регіонів світу. Так, Державний департамент США регулярно друкує списки країн, подорожі до яких не рекомендуються або забороняються. МЗС Німеччини у 1996 р. оприлюднило список 80 країн світу, до яких німецьким туристам не рекомендовано їздити. Поїздки до таких країн, як Афганістан, Ангола, Бурунді, Заїр, Лівія, Руанда, Сомалі й Судан заборонялися, стосовно інших країн було подано відомості про ступінь загрози туристам та рекомендації щодо їх поведінки.

Таким чином, питання безпеки туристичних подорожей отримує інформаційне забезпечення на державному рівні.