Тема 18

ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

18.1. Роль фінансового менеджменту в системі управління бізнесом

18.2. Економічна сутність інвестицій та їх класифікація

18.3. Фінансова оцінка ефективності інвестицій
в засоби виробництва (реальні інвестиції)

18.4. Фінансова оцінка ефективності інвестицій
у фінансові активи (фінансові інвестиції)

18.5. Інвестиційні проекти і обґрунтування доцільності інвестування

_______________________________________

18.1. Роль фінансового менеджменту в системі управління бізнесом

В умовах ринкової економіки конкурентоспроможність будь-якого підприємства може забезпечити тільки ефективне управління рухом його фінансових ресурсів. Для того щоб раціонально керувати рухом фінансових ресурсів, необхідно знати методологію фінансового менеджменту і володіти умінням використовувати її на практиці.

Фінансовий менеджмент – це цілісна система знань про фінансові відносини в господарському процесі, фінансовому механізмі, технології управління фінансовою діяльністю компанії. Сьогодні однією з ключових фігур підприємництва поряд із керівником-адміністра­тором, комерційним директором є фінансовий менеджер, оскільки саме він відає коштами і зобов'язаний стежити за тим, щоб не розтрачувалися вільні фінансові ресурси. Для цього фінансовий менеджер повинен добре знати теорію фінансів, основи менеджменту, набувати необхідний досвід, напрацьовувати інтуїцію і відчувати ринок.

У малому бізнесі для управління фінансами досить кваліфікації бухгалтера чи економіста, тому що фінансові операції майже не виходять за рамки звичайних безготівкових розрахунків, основою яких є грошовий обіг. Зовсім інша картина з фінансами великого бізнесу. Великому бізнесу необхідний великий потік капіталу і, відповідно, великий потік споживачів продукції. У великому бізнесі переважають фінансові операції, пов'язані з інвестиціями, у тому числі зі збільшенням капіталу. Тому без кваліфікованого фінансового менеджера великий бізнес сьогодні просто неможливий. Це розуміють і керівники компаній, звертаючись по допомогу до професіоналів-консультантів Української Консалтингової Мережі, які проводять навчання персоналу фінансово-бухгалтерських служб підприємств із метою підвищення їх кваліфікації чи допомагають у вирішенні конкретних питань фінансово-господарської діяльності.

На думку одного з найвідоміших у діловому світі експертів в області фінансового менеджменту Э.Хелферта, будь-який бізнес можна розглядати як взаємопов’язану систему руху фінансових ресурсів, викликаних управлінськими рішеннями. Такий системний підхід корисний, тому що відбиває фінансову природу всієї діяльності бізнесу, а також представляє її у фінансово-економічних термінах.

Успішна діяльність і довгострокова життєздатність будь-якого бізнесу залежать від безупинної послідовності рішень менеджерів, що мають економічний вплив на бізнес. Наслідками цих рішень є прямування фінансових ресурсів, які забезпечують бізнес. Наприклад, прийняття людини на роботу приведе надалі до серії виплат зарплати, а продаж у кредит звільняє від необхідності складування; покупка основного капіталу для виробництва може викликати цілий ряд фінансових зобов'язань, у той же час домовленість із кредитором про відкриття кредитної лінії викличе приток капіталу в бізнес і так далі.

Деякі рішення є основними: наприклад, інвестиції у нове обладнання, позика великих грошових сум чи випуск нового виду продукції. Більшість інших рішень є частиною щоденного процесу керування всіма учасниками фірми. Загальним для всіх рішень є принцип "економічного компромісу", відповідно з яким перед кожним рішенням менеджер зобов'язаний зважувати вигоди і фактичні витрати. Сукупний ефект від таких компромісів можна спостерігати, коли робота менеджера чи фінансова вартість бізнесу оцінюються шляхом аналізу фінансової звітності чи за допомогою спеціального аналізу.

Сьогодні світ бізнесу нескінченно різноманітний – підприємства ведуть свій бізнес у таких галузях, як виробництво, торгівля, фінанси й надання послуг. Підприємства також розрізняються за своїми правовими й організаційними структурами. Загальним для успішного функціонування всіх компаній є правильне керування в трьох сферах прийняття рішень (рис.18.1):

· обережне фінансування бізнесу, свідоме сполучення користі й ризику при використанні зовнішніх джерел фінансування (фінансова діяльність підприємства);

· одержання прибутку від поточної діяльності завдяки ефективному використанню всіх трудових ресурсів (операційна діяльність підприємства);

· вибір і використання інвестицій на підставі розумного економічного аналізу й менеджменту (інвестиційна діяльність підприємства).

Рис. 18.1. Основні області прийняття управлінських рішень

Рішення, які приймають менеджери, впливають на рух контрольованих ними фінансових ресурсів. Ці рухи описуються терміном " фондові потоки " (funds flows), який представляє ресурси, вкладені в бізнес, у вигляді коштів, дебіторської заборгованості, облігацій чи акціонерного капіталу, запасів, устаткування чи позик.

Фінансовий менеджмент є системою раціонального й ефективного використання капіталу, механізму управління рухом фінансових ресурсів. Він спрямований на збільшення фінансових ресурсів, інвестицій і нарощування об'єму капіталу. Фінансовий менеджмент, як систему прийняття рішень, представлено на рис. 18.2.

Рис. 18.2. Загальна схема фінансового менеджменту

Ця схема (див. рис. 18.2) дає загальне уявлення про фінансовий менеджмент як про механізм керування фінансовими ресурсами. Ціль фінансового менеджменту відповідає найголовнішій цілі компанії – одержанню прибутку. Фінансовий менеджмент, керуючи рухом капіталу, може направити його на збільшення виробничих потужностей; керуючи фінансовими ресурсами, можна використовувати їх для зниження собівартості продукції й збільшення капіталу.

Задача фінансового менеджменту полягає у керуванні рухом фінансових ресурсів і фінансових відносин, які виникають між компаніями в процесі руху цих ресурсів. Відповідь на питання, як найуспішніше керувати цим рухом та відносинами, і складає сутність фінансового менеджменту.

Фінансовий менеджмент являє собою процес розробки цілей управління фінансами й здійснення впливу на них за допомогою методів і важелів фінансового механізму.

Об'єкт керування у фінансовому менеджменті – це сукупність умов здійснення грошового обігу, кругообігу, вартості, руху фінансових ресурсів і фінансових відносин між господарськими суб'єктами і їхніми підрозділами в процесі господарювання.

Суб'єкт керування – це група людей (фінансова дирекція як апарат керування, фінансовий менеджер як керівник), яка за допомогою різних форм управлінського впливу здійснює цілеспрямоване функціонування об'єкта.

Будь-який об'єкт керування, будь-який процес являють собою систему. Система - це сукупність взаємодіючих елементів, які складають цілісне утворення. Елемент системи - це така підсистема, яка в умовах даного дослідження є нероздільною і не підлягає подальшому розчленовуванню на складові. З огляду на це, загальне правилом фінансового менеджменту, як системи, полягає у постійному прагненні до стійкості фінансової системи в цілому, а не тих чи інших її елементів, підсистем.

Оскільки фінанси кожного підприємства охоплюють певні грошові відносини, то можна виділити наступні основні функції фінансового менеджменту:

§ формування коштів (доходи);

§ використання цих коштів (витрати);

§ контроль за їхнім формуванням і використанням.

Функції об'єкта управління:

§ організація грошового обігу;

§ забезпечення фінансовими коштами й інвестиційними інструментами;

§ забезпечення основними й оборотними фондами;

§ організація фінансової роботи.

Функції суб'єкта управління – це конкретний вид управлінської діяльності, що послідовно складається зі збору, систематизації, передачі, збереження інформації, ухвалення рішення й утілення його в команду. Функції суб'єкта управління включають: планування, прогнозування, організацію, регулювання, координування, стимулювання, контроль.

Планування у фінансовому менеджменті відіграє істотну роль і охоплює весь комплекс заходів як по розробці рішень, так і по впровадженню їх у життя. Для того, щоб ця діяльність була успішною, створюються методологія й методика розробки фінансових планів.

Прогнозування являє собою розробку на довгострокову перспективу змін фінансового стану об'єкта в цілому і його різних частин. Особливістю прогнозування є альтернативність у побудові фінансових показників, варіантність розвитку фінансового стану об'єкта управління. Керування на основі передбачення цих змін вимагає вироблення у фінансового менеджера певного чуття ринкового механізму й інтуїції, а також прийняття гнучких і швидких рішень.

Організаційна функція фінансового менеджменту складається в об'єднанні людей, які спільно реалізовують фінансову програму на підставі певних правил і процедур. До цих правил і процедур відносяться створення органів управління, установлення взаємозв'язків між управлінськими підрозділами, розробка норм, нормативів, методик.

Регулювання у фінансовому менеджменті являє собою вплив на об'єкт управління, за допомогою якого можна досягти стійкого стану фінансової системи у випадку виникнення відхилень від заданих параметрів. Регулювання охоплює головним чином поточні заходи щодо усунення виникаючих відхилень від планових завдань, установлених норм і нормативів.

Координація у фінансовому менеджменті - узгодження роботи всіх ланок системи управління, апарата управління й фахівців. Координація забезпечує єдність відносини об'єкта управління, суб'єкта управління й окремого працівника.

Стимулювання у фінансовому менеджменті - спонукання працівників фінансової служби до зацікавленості в результатах своєї праці.

Контроль у фінансовому менеджменті являє собою перевірку організації фінансової роботи, виконання фінансових планів і тощо. За допомогою контролю збирається інформація про використання фінансових коштів і про фінансовий стан об'єкта, виявляються додаткові фінансові резерви, вносяться зміни у фінансові програми. Контроль передбачає аналіз фінансових результатів. Аналіз, у свою чергу, є частиною процесу планування фінансів. Таким чином, контроль є зворотною стороною фінансового планування і повинен розглядатися як його складова частина.

Головне у фінансовому менеджменті – це правильна постановка цілі, яка відповідає фінансовим інтересам об'єкта управління. Фінансовий менеджмент динамічний, ефективність його функціонування багато в чому залежить від швидкості реакції на зміни умов фінансового ринку, фінансової ситуації, фінансового стану об'єкта управління. Тому фінансовий менеджмент повинен ґрунтуватися на знанні стандартних способів управління, на умінні швидко й правильно оцінювати конкретну фінансову ситуацію, на здатності швидко знайти правильне її рішення.

У фінансовому менеджменті готових рецептів бути не може. Він учить тому, як, знаючи методи, способи рішення тих чи інших господарських задач, досягти відчутного успіху для конкретного підприємства.

18.2. Економічна сутність інвестицій та їх класифікація

Економічна політика України сьогодні знаходиться у стадії формування, протікає в складних умовах нестабільності економічних зв'язків, з одного боку, і глибокого спаду інвестиційної активності - з іншою. Але глибокий економічний спад, що відбувається, має деяке позитивне значення: він призводить до нового типу інвестування, іншого виду відтворення, для якого буде характерна вища ефективність. Не дивлячись на те, що державні інвестиції мають велике значення (наприклад, споруда електростанцій, будівництво доріг, оскільки приватні інвестори у всьому світі неохоче займаються цим), приватні інвестиції є найбільш ефективними, оскільки знаходяться під контролем тих, хто ризикує своїми капіталами і зацікавлені у високій віддачі.

У загальному вигляді під інвестиціями прийнято розуміти здійснення економічних проектів у поточному періоді, з розрахунком отримати доходи в майбутньому.

Згідно Закону України № 1560-ХІІ від 18.09.91 «Про інвестиційну діяльність» інвестиції – це все види майнових і інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті, чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Такими цінностям можуть бути: грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші цінні папери; рухоме й нерухоме майно; майнові права, які витікають з авторського права, досвід і інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної інформації, навичок і виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва; права користування землею та інші цінності

Класифікацію інвестицій наведено у табл. 18.1

Як економічна категорія на рівні держави інвестиції виконують такі функції:

§ здійснення політики розширеного відтворення;

§ прискорення науково-технічного прогресу;

§ структурна перебудова суспільного виробництва;

§ збалансований розвиток усіх галузей народного господарства і ін.

Таблиця 18.1

Класифікація інвестицій

Класифікаційна ознака	Вид інвестицій	Визначення
по об'єктах вкладення засобів	реальні інвестиції	вкладення у створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння підприємств, що діють. У цьому випадку підприємство-інвестор, вкладаючи засоби, збільшує свій виробничий капітал – основні виробничі фонди і необхідні для їх функціонування оборотні кошти
фінансові інвестиції	вкладення засобів у фінансові інструменти, переважно цінні папери
по характеру участі у справах підприємства	прямі інвестиції	це господарські операції, що припускають внесення засобів або майна в статутній капітал юридичної особи в обмін на право брати участь в управлінні підприємством
непрямі портфельні) інвестиції	господарські операції, які передбачають придбання цінних паперів і ін. фінансових активів за грошові кошти на фондовому ринку. Інвестор не має права на участь в управлінні підприємством, він лише отримує дивіденди
по періоду інвестування	короткострокові (до 1 року)	вкладення в короткострокові депозитні внески, державні і корпоративні облігації, з терміном погашення до 1 року, і ін. фінансові активи
довгострокові (більше 1 року)	вкладення в основне виробництво, інноваційну діяльність, цінні папери з терміном погашення більше 1 року і ін.
по формах власності інвесторів	приватні	інвесторами виступають фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом
державні	інвесторами є державні і місцеві органи влади, держпідприємства інвестують засоби з бюджетних фондів
іноземні	інвесторами виступають фізичні і юридичні особи іноземних держав
сумісні	інвесторами виступають суб'єкти різних держав
за регіональною ознакою	внутрішні інвестиції	засоби інвестуються в об'єкти інвестування в межах держави
зовнішні	засоби інвестуються за межами певної держави
по рівню ризиків	венчурні інвестиції	ризиковані вкладення капіталу, обумовлені необхідністю фінансування дрібних інноваційних фірм в областях нових технологій. Це вкладення в акції нових підприємств або підприємств, що здійснюють свою діяльність в нових сферах бізнесу і пов'язаних з великим рівнем риски. З розрахунку на швидку окупність вкладених засобів венчурні інвестиції прямують в проекти, не зв'язані між собою, але що мають високий ступінь риски
ануїтет	інвестиції, що приносять вкладникові певний дохід через регулярні проміжки часу. В основному це вкладення засобів до страхових і пенсійних фондів

На рівні підприємства інвестиції забезпечують його динамічний розвиток і дозволяють вирішувати такі завдання:

§ розширення власної підприємницької діяльності за рахунок накопичення фінансових і матеріальних ресурсів;

§ придбання нових підприємств;

§ диверсифікація діяльності шляхом освоєння нових областей
бізнесу.

Згідно Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави по реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність є одним з найбільш важливих аспектів функціонування будь-якої комерційної організації. Причинами, що обумовлюють необхідність інвестицій, є оновлення наявної матеріально-технічної бази, нарощування обсягів виробництва, освоєння нового вигляду діяльності.

Об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, зокрема основні фонди і оборотні кошти у всіх галузях і сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Всіх суб'єктів можна розділити на інвесторів і учасників інвестиційних процесів.

Інвестори – суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення засобів в об'єкти інвестування. Учасники інвестиційної діяльності забезпечують реалізацію інвестицій, як виконавці замовлень, або на підставі доручення інвестора.

Управління інвестиційною діяльністю на рівні фірми спрямовано на забезпечення реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу. Виходячи з цього управління інвестиціями включає декілька етапів.

Перший етап управління інвестиціями – це аналіз інвестиційного клімату країни. Він включає вивчення наступних прогнозів:

§ динаміки валового внутрішнього продукту, національного доходу і обсягів виробництва промислової продукції;

§ динаміки розподілу національного доходу;

§ розвитку приватизаційних процесів;

§ державного законодавчого регулювання інвестиційної діяльності;

§ розвитку окремих інвестиційних ринків, особливо грошового і фондового.

Другий етап – вибір конкретних напрямів інвестиційної діяльності фірми з урахуванням стратегії її економічного та фінансового розвитку. На цьому етапі фірма визначає галузеву спрямованість своєї інвестиційної діяльності, а також основні форми інвестування на окремих етапах діяльності. Для цього вивчається інвестиційна привабливість окремих галузей економіки (їх кон'юнктура, динаміка і перспективи попиту на продукцію цих галузей), а також привабливість регіонів (місцерозташування, розвиток транспортної мережі, характеристика соціальних умов; розвиток підприємницької інфраструктури; природно-кліматичні умови і т. п.).

Третій етап - вибір конкретних об'єктів інвестування, який починається з аналізу пропозицій на інвестиційному ринку.

Четвертий етап – визначення ліквідності інвестицій. В процесі здійснення інвестиційної діяльності підприємницькі фірми мають враховувати, що в результаті зміни інвестиційного клімату по окремих об'єктах інвестування очікувана прибутковість може значно знизитися. Тому необхідно ретельно відстежувати всі ці зміни і своєчасно ухвалювати рішення про вихід з окремих інвестиційних програм і реінвестування капіталу. З урахуванням можливості такої ситуації по кожному об'єкту інвестування спочатку слід оцінити ступінь ліквідності інвестицій і перевагу віддати тим з них, які мають найбільший потенційний рівень ліквідності.

П'ятий етап управління інвестиціями – визначення необхідного об'єму інвестиційних ресурсів і пошук джерел їх формування. На цьому етапі прогнозується загальна потреба в інвестиційних ресурсах, необхідних для здійснення, інвестиційної діяльності підприємницької фірми в запланованих напрямах.

Таким чином, результатом здійснення перерахованих заходів є формування інвестиційного портфелю, який є сукупністю інвестиційних програм, здійснюваних фірмою.

Останній етап управління інвестиціями – це управління інвестиційними ризиками. На цьому етапі необхідно спочатку виявити ризики, з якими може зіткнутися фірма в процесі інвестування по всіх об'єктах інвестування, а далі розробити заходи щодо мінімізації інвестиційних ризиків.

18.3. Фінансова оцінка ефективності інвестицій
у засоби виробництва (реальні інвестиції)

Реальні інвестиції – це економічні ресурси, які прямують на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення або модернізацію виробничого процесу.

До реальних інвестицій відносять вкладення:

1) в основні активи:

§ на придбання або виготовлення нового устаткування, зокрема витрати на їх доставку, монтаж і введення в експлуатацію;

§ модернізацію устаткування;

§ будівництво і реконструкцію споруд і т. п.

2) у нематеріальні активи, які пов'язані з придбанням нової технології (патенту, ліцензії) і торгової марки

3) в оборотні кошти, які передбачають забезпечення:

§ нових та додаткових запасів основних і допоміжних матеріалів;

§ нових та додаткових запасів готової продукції;

§ збільшення рахунків дебіторів.

Всі об'єкти реальних інвестицій інвестор відбирає на конкурсній основі. Зокрема інвестору слід вкладати засоби в будівництво нового підприємства лише за умови, якщо об'єкт:

§ відповідає вимогам НТП, що підтверджується висновками відповідних органів експертизи;

§ має позитивний висновок державної екологічної експертизи;

§ забезпечує: ефективність використання вкладених засобів; окупність капітальних вкладень в межах 5 років; дотримання нормативних термінів будівництва; сприяння вирішенню економічних і соціальних проблем; розширення експортних можливостей.

Інвестування витрат по технічному переозброєнню, реконструкції і розширенню підприємств, що діють, здійснюватиметься тільки за умови, якщо ці заходи забезпечують:

§ прискорення НТП;

§ розвиток наукоємких областей;

§ випуск нової високоефективної продукції;

§ істотне підвищення продуктивності праці та скорочення чисельності працюючих;

§ розширення виробництва товарів і платних послуг населенню.

Офіційна методика визначення ефективності (доцільності) капітальних вкладень, перш за все, виокремлює загальні положення. Найбільш суттєвими з них є такі:

§ по-перше, розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень застосовуються при розробці різних проектних і планових (прогнозних) документів; оптимізації розподілу реальних інвестицій по різним формам відтворення основних фондів; оцінюванні ефективності витрачання власних фінансових коштів підприємства;

§ по-друге, при розрахунках визначають загальну економічну ефективність як відношення ефекту (результату) до суми капітальних витрат, що обумовили цей ефект. Витрати та результати обчислюють з урахуванням чинника часу. На підприємствах економічним ефектом капітальних вкладень є приріст прибутку;

§ по-третє, з метою всебічного обґрунтування й аналізу економічної ефективності капітальних вкладень, виявлення резервів її підвищення використовують систему показників – часткових й узагальнюючих. До узагальнюючих показників належать період окупності капітальних витрат (кількість років або місяців, за які відшкодовуються початкові інвестиції) та питомі капітальні вкладення (у розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності або продукції) - капіталомісткість. Окрім узагальнюючих, до системи входять такі часткові показники, що підлягають спільному комплексному аналізу: продуктивність праці; фондовіддача; матеріаломісткість (енергомісткість), собівартість, якість і технічний рівень продукції; тривалість інвестиційного циклу; величина соціального ефекту (в порівнянні з соціальними нормативами); показники, що характеризують поліпшення стану навколишнього середовища;

§ по-четверте, при визначенні ефективності капітальних вкладень має бути виключено вплив на сумарний ефект так званих неінвестиційних чинників, тобто дію заходів, здійснення яких не вимагає капітальних вкладень. Це означає, що з одержаного підприємством загального ефекту (прибутку) треба вилучати ефект, спричинений: більш повним використанням введених раніше виробничих потужностей, збільшенням коефіцієнта змінності роботи устаткування; запровадженням прогресивних форм організації виробництва, праці та управління, підвищенням професійної підготовки і майстерності персоналу тощо.

У практиці господарювання підприємства приймаються різноманітні рішення, пов'язані з інвестуванням виробництва і соціальної інфраструктури. З огляду на це прийнято розрізняти загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність (оцінку доцільності) капітальних вкладень.

Абсолютна ефективність капітальних витрат визначає загальну величину їх віддачі (результативності) на тому чи іншому підприємстві. Їі розрахунки потрібні для оцінювання очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за певний період часу.

Порівняльна ефективність капітальних вкладень визначається лише тоді, коли є декілька інвестиційних проектів. Вона характеризує переваги (економічні, соціальні та інші) одного проекту (варіанту) капітальних витрат порівняно з іншим або іншими. Розрахунки порівняльної ефективності здійснюють з метою визначення кращого з можливих проектів (варіантів) інвестування виробництва.

Абсолютна і порівняльна ефективність реальних інвестицій взаємопов'язані. Визначення найбільш доцільного проекту (варіанту) капітальних вкладень базується на зіставленні показників абсолютної їх ефективності, а аналіз останньої здійснюється шляхом порівняння нормативних, запланованих та фактично досягнутих показників, їх динаміки за певний період.

Застосовують два взаємопов'язані показника, за якими визначають абсолютну ефективність інвестицій:

коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) капітальних витрат Ер (прямий показник);

період (строк) окупності капітальних вкладень(зворотний показник):

(18.1)

Коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) обчислюють за формулами: для окремих проектів або форм відтворення основних фондів діючих підприємств

(18.2)

де П_п – приріст прибутку (зниження собівартості);

П_кв – кошторисна вартість проекту;

П_з – загальна сума прибутку.

Приріст прибутку визначається як різниця величини прибутку за кінцеві роки попереднього і розрахункового періодів (на сільськогосподарських підприємствах – як середньорічний приріст прибутку), а капітальні вкладення враховуються сумарно за порівняльними цінами без будь-яких вирахувань.

Проект (варіант) капітальних вкладень з найменшими зведеними витратами має вважатись найкращим з економічної точки зору. При цьому треба враховувати, що порівнянню підлягають лише проекти, які відповідають вимогам соціальних і техніко-економічних нормативів, охорони навколишнього середовища і техніки безпеки.

Викладений метод визначення порівняльної ефективності капітальних вкладень базується на припущенні, що вони (вкладення) здійснюються одноразово у повному обсязі. Насправді порівнювані проекти часто відрізняються один від іншого розподілом інвестицій за термінами їхнього здійснення або економічну ефективність капітальних вкладень визначають з урахуванням чинника часу, тобто проводять розрахунок впливу неоднозначності капітальних витрат на їх ефективність. З цією метою інвестиції більш пізніх років призводять до одного розрахункового року (звичайно, це перший рік інвестування) шляхом їх множення на спеціальний коефіцієнт.

Існують певні особливост і визначення ефективності капітальних вкладень на окремих стадіях і напрямах інвестиційно-відтворювального циклу.

При здійсненні проектно-кошторисних робіт ефективність капітальних вкладень має визначатися з урахуванням кінцевого їх результату – якості проектних рішень. Для досягнення належного рівня ефективності реальних інвестицій проводяться набір та економічне обґрунтування найкращих варіантів проектних рішень. За реалізованими проектами розраховують питомі капітальні витрати на проектування, порівнюють останні з нормативами або аналогами з урахуванням періоду їх окупності.

При розрахунках ефективності інвестування технічного переозброєння або реконструкції підприємства використовують додаткові показники - умовне вивільнення працюючих і економія матеріальних та паливно-енергетичних ресурсів. Якщо метою технічного переозброєння (реконструкції) є поліпшення якості продукції, то економічний результат інвестицій може визначати збільшення прибутку виробника і ефекту у споживача.

При проведенні цієї форми відтворення основних фондів, з метою організації виробництва продукції оновленої номенклатури, економічні показники інвестування технічного переозброєння (реконструкції) мають бути зіставлені з аналогічними вимірниками ефективності створення нового підприємства.

Розрахунки ефективності інвестування нового будівництва або розширення діючих підприємств повинні проводитись з обов'язковим порівнянням економічної результативності технічного переозброєння (реконструкції) відповідних виробничих об'єктів. У процесі порівняння показників ефективності необхідно враховувати весь обсяг капітальних вкладень, включаючи витрати на створення об'єктів соціальної інфраструктури, а також витрати від "заморожування" інвестицій.

Економічну ефективність капітальних вкладень в природоохоронні об'єкти визначають шляхом порівняння досягнутого ефекту від збереження чи поліпшення екологічного стану навколишнього середовища або зменшення шкоди від його забруднення і капітальних втрат на створення (розвиток) таких об'єктів. При проектуванні таких об'єктів вибір кращого технічного рішення з числа можливих здійснюється з урахуванням чинника часу. Для визначення повного ефекту від здійснення природоохоронних заходів доцільно враховувати можливе запобігання (скорочення) збитків на всій території, де мають місце негативні наслідки порушення екологічної рівноваги.

Викладена методика визначення ефективності капітальних вкладень дозволяє відібрати кращі їх проекти (варіанти) за мінімальною величиною так званих зведених витрат (собівартість обсягу товарної продукції плюс середні щорічні капітальні вкладення в межах періоду їх нормативної окупності) та визначити загальну економічну ефективність здійснюваного проекту шляхом обчислення очікуваного (фактичного) коефіцієнта прибутковості інвестування. Проте її повсюдне і повсякчасне застосування істотно обтяжує чи навіть робить неможливою достатньо об'єктивне оцінювання доцільності капіталовкладень в умовах розвинутих ринкових відносин. Це зумовлюється тим, що вона: 1) спирається на показник зведених витрат, який є штучно сконструйованим і реально не існує в практиці господарювання; 2) лише частково враховує чинник часу (зміну вартості грошей у часі); 3) ігнорує амортизаційні відрахування як джерело коштів і цим самим обмежує грошові потоки лише чистими доходами; 4) не враховує існуючі у ринковій економіці господарський ризик та інфляцію.

З огляду на ці міркування виникає нагальна потреба в застосуванні дещо інших методичних засад оцінки доцільності виробничих інвестицій, які мають бути позбавлені перелічених вад, що властиві існуючій офіційній методиці, і завдяки цьому пристосовані до умов ринкових відносин.

Перш за все, треба домовитись щодо однозначного розуміння
і тлумачення нових (раніше не використовуваних) фінансово-еконо­мічних термінів. До таких термінів належать: початкові інвестиції, грошовий потік, дисконтна ставка, теперішня вартість майбутніх надходжень (доходів), внутрішня ставка доходу, господарський ризик.

Початкові інвестиції (початкова вартість проекту) - це реальна вартість проекту капітальних вкладень з урахуванням результатів від продажу діючого устаткування та податків. Математично вони обчислюються як сума звичайних витрат на започаткування інвестицій за мінусом всього початкового доходу. Початкові капітальні витрати охоплюють: вартість машин, устаткування та інших необхідних підприємству знарядь праці за купівельною ціною; додаткові витрати, що пов'язані з транспортуванням і монтажем нового обладнання, а також технічним наглядом за ним; податки з продажу старого обладнання, якщо вони передбачені чинним законодавством країни. За умови технічної реконструкції або розширення діючого підприємства капітальні виграти включають також вартість будівельно-монтажних робіт. При спорудженні нового підприємства довгостроковими є всі виграти, що входять до складу виробничих інвестицій (капітальних вкладень). У зв'язку з започаткуванням інвестицій кожне діюче підприємство має певний початковий дохід, до якого, звичайно, можуть належати: виручка грошей від продажу старого устаткування; податкова знижка на продаж старою устаткування; податкова знижка на продаж старого обладнання зі збитком; податкові пільги на інвестиції тощо.

Грошовий потік являє собою фінансовий показник, що характеризує ступінь так званої ліквідності підприємства (фірми, компанії), тобто вимірник того, як швидко можна продати його активи і одержані кошти. Цей показник складається з чистого доходу підприємства і безготівкових витрат (зокрема амортизаційних відрахувань). Врахування амортизації як джерела фінансових коштів є виправданим і важливим, позаяк амортизаційні відрахування мають певний лат (проміжок часу) між їх нарахуванням і використанням за призначенням.

При оцінці доцільності інвестицій обов'язково встановлюють (розраховують) ставку дисконту (капіталізації), тобто процентну ставку, що характеризує, по суті, норму прибутку, відносний показник мінімального щорічного доходу інвестора, на який він сподівається. За допомогою дисконту (облікового процента) визначають спеціальний коефіцієнт, в основу обчислення котрого покладена формула складних процентів і який застосовується для приведення інвестицій і грошових потоків за різні роки до порівняної о в часі виду (інакше: визначення теперішньої вартості останніх через певну кількість років інвестиційного циклу).

Під теперішньою вартістю прийнято розуміти вартість майбутніх доходів на теперішній час, яка обчислюється шляхом множення грошового потоку за кожний рік на так званий процентний чинник теперішньої вартості (спеціальний коефіцієнт приведення) відповідного року за визначеною дисконтною ставкою. Якщо з загальної величини теперішньої вартості вирахувати початкові інвестиції, то матимемо показник чистої теперішньої вартості, що покладений в основу одного з найпоширеніших методів оцінки доцільності капіталовкладень у країнах з розвиненою ринковою економікою.

Внутрішня ставка доходу відображає ставку дисконту, за якої теперішня вартість грошових потоків та початкові інвестиції є приблизно однаковими за величиною. Інакше кажучи, внутрішня ставка доходу - це дисконтна ставка, за якої чиста теперішня вартість грошових потоків дорівнює нулю. Цей показник також може порівняно широко використовуватись у практиці господарювання підприємств для оцінки ефективності капітальних вкладень. Розрахований показник внутрішньої ставки доходу повинен бути не нижчий від граничної (крайньої або необхідної) ставки, яку підприємства (фірми, компанії) мають встановлювати, виходячи з вартості фінансування та ризикованості проекту капітальних витрат. Господарський ризик, звичайно, означає непевність і нестабільність щодо інвестування, гарантування і одержання сподіваних доходів від капітальних вкладень. Оцінка доцільності інвестицій — це майже завжди оцінка проектів (альтернативних варіантів) з ризиком. Майбутні доходи від реалізації того або іншого проекту вкладення капіталу можуть несподівано впасти або вирости. Існує багато чинників, які обумовлюють зменшення сподіваних грошових потоків підприємства. Зокрема до них мають бути віднесені: втрата підприємством своїх позицій у будь-якому сегменті зовнішнього чи внутрішнього ринку; підвищення собівартості виготовлюваної товарної продукції (продукованих послуг); зростаюча вартість фінансування; більш жорсткі вимоги щодо захисту навколишнього середовища тощо. За умови підприємницької діяльності основні методичні положення визначення доцільності інвестицій того або іншого господарюючого суб'єкта повинні знайти своє відображення в узгодженій системі розрахунків та логічних дій, здійснюваних поетапно, у певній послідовності.

Перший етап: розрахунок початкових інвестицій на основі наявних цифрових даних з усіх елементів, що входять до складу початкових капітальних витрат і початкового доходу підприємства.

Другий етап: визначення сподіваних і безпечних грошових потоків за кожний рік розрахункового періоду, враховуючи всі види доходів підприємства, суми амортизаційних відрахувань та фактор еквівалента певності, абсолютне значення якого з кожним наступним роком зменшується.

Третій етап: встановлення теперішньої вартості майбутніх грошових потоків з використанням її процентного чинника (коефіцієнта приведення а (альфа)), що обчислюється за формулою 2, в якій позначає ставку дисконту (капіталізації).

Четвертий етап: а) обчислення чистої теперішньої вартості (ЧТВ) грошових потоків і оцінка за методом застосування ЧТВ доцільності інвестицій з урахуванням ризику й інфляції та (або) б) визначення внутрішньої ставки доходу (ВСД), за якої ЧТВ дорівнює нулю, і прийняття рішення про доцільність капітальних вкладень за методом ВСД.

Методика оцінки ефективності інвестування в умовах ринкових відносин враховує реалії системи господарювання, за яких у більшості випадків інвестори вкладають свої кошти (капітали) у ті або інші проекти одномоментно (без їх розподілу на декілька років). Якщо ж інвестування здійснюється впродовж декількох років (зокрема при новому будівництві великих виробничих проектів), то варто застосовувати принцип дисконтування не лише грошових потоків, а й капітальних вкладень.

При наявності альтернативних проектів (варіантів) капітальних вкладень вибір кращого з них має здійснюватись за такою ж (викладеною вище) алгоритмічною схемою. За кожним проектом (варіантом) розрахунки завершуються обчисленням показників ЧТВ і (або) ВСД. Найбільш ефективний проект визначається за найбільшою абсолютною величиною цих показників.

18.4. Фінансова оцінка ефективності інвестицій
у фінансові активи (фінансові інвестиції)

Фінансові інвестиції – це вкладення коштів у фінансові інструменти, серед яких переважають цінні папери, з метою отримання доходу (прибутку) в майбутньому.

Під фінансовими інструментами розуміють контракти, які одночасно призводять до виникнення (збільшення) фінансового активу одного підприємства і фінансового зобов'язання або інструменту власного капіталу іншого.

Фінансові інструменти поділяють на:

§ фінансові активи (грошові кошти не обмежені для використання і їх еквіваленти; дебіторську заборгованість не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції та ін.);

§ фінансові зобов'язання;

§ інструменти власного капіталу (прості акції, паї і інші види власного капіталу);

§ похідні фінансові інструменти (ф'ючерсні контракти, форвардні контракти та інші похідні цінні папери).

Основою фінансових інструментів є цінні папери.

Цінні папери – це грошові документи, які засвідчують право володіння або відношення позики, визначають взаємини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, які витікають з цих документів, іншим особам.

Згідно чинному законодавству в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів.

1. Основні (боргові та права власності): акції; облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі.

2. Похідні цінні папери (деривати): форвардні (ф'ючерсні) контракти; опціони (варанти); депозитарні розписки (свідоцтва).

Ринок цінних паперів – це складний механізм, за допомогою якого встановлюються відповідні правові і економічні взаємини між підприємцями, корпораціями і іншими структурами, яким необхідні фінансові кошти для свого розвитку і організаціями і громадянами які можуть їх позичити (надати) на певних умовах.

Первинний ринок – це шлях, який цінний папір проходить від свого емітента до першого покупця.

Вторинний ринок – це сфера обертання цінних паперів, куди вони потрапляють після того, як їх продасть перший власник, який купив ці цінні папери у емітента.

Головна мета функціонування та розвитку фондового ринку в Україні – це залучення інвестиційних ресурсів для спрямування їх на забезпечення подальшого зростання виробництва.

Фондова біржа – це акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу.

Фондова біржа може бути створена не менше чим 20 засновниками – торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності з цінними паперами за умови внесення ними до статутного фонду не менше 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Фондова біржа – організація, яка створена без мети отримання прибутку і займається виключно організацією укладання угод купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від свого імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

Діяльність фондової біржі припиняється у тому випадку, коли кількість її членів стала менше 10 (якщо нові члени не прийняті впродовж 6 міс.)

Основні учасники фондових бірж:

брокери – це компанії, які здійснюють цивільно-правові угоди щодо цінних паперів на підставі договорів довіреності або комісії за рахунок своїх клієнтів;

ділери – це компанії, які здійснюють цивільно-правові угоди щодо цінних паперів від свого імені і за свій рахунок з метою перепродажу третім особам;

маклери – особи, які виступають посередника при укладанні угод на біржі.

Купуючи акції будь-якої фірми, ми лише прогнозуємо отримання певного доходу. Ніхто не може з упевненістю сказати, що прогнози справдяться. Варто пам'ятати, що акції належать до найбільш ризикованих цінних паперів.

Однак, якщо фірма у минулому мала стабільні результати й досить незначний ризик, то, купуючи її акції, можна сподіватися на певні прибутки у майбутньому. Нижче подано формулу, за якою можна обчислити очікуваний дохід від акцій:

Очікуваний дохід =

Дивіденди + Підвищення цін на акції__ Ціна акцій протягом часу (t – 1)

(18.3)

Більш точний розрахунок прибутковості акцій можна зробити за результатами діяльності фірми за рік. Прибутковість акції визначає дохід, який мають власники часток капіталу фірми від своїх інвестицій, і обчислюється за такою формулою:

Прибутковість акції =

Дивіденди__ Ринкова ціна акції

(18.4)

Отже, акціонер матиме тим більший річний прибуток, чим більші дивіденди на акцію і чим менша їх ринкова ціна.

Прибутковість акції – основний статистичний індикатор, який дає змогу порівняти доходність акцій різних корпорацій, а також акцій з іншими альтернативними видами заощаджень. Іноді цю величину називають рендитом, або дивідендною віддачею акцій.

Проте формула прибутковості акції недосконала (приблизна), тому що цей показник буде завжди вищим через день після оголошення дати реєстрації, ніж за день до цього. Це пояснюється тим, що наступного дня після виплати дивідендів біржова ціна акції (знаменник у формулі) буде завжди меншою на величину дивідендна порівняно з ціною попереднього дня. Тому для розрахунку прибутковості акції доцільно використовувати таку формульну модифікацію:

Прибутковість акції =

Дивіденди _ _________ Ціна акції – (Дивіденди х Дпвд) / 360

Х 100%, (18.5)

де Дпвд – кількість днів після виплати дивідендів.

Дохідність звичайних акцій постійно змінюється (незафіксований відсоток дивідендна), і тому наприкінці року акціонерне товариство, оцінюючи свій капітал, обчислює дохід на звичайну акцію таким чином:

Дохід на звичайну акцію	=	Прибуток після сплати податку і дивідендів за привілейованими акціями	(18.6)
Кількість звичайних акцій

Ця величина на відміну від показника прибутковості акції вимірюється не у відсотках, а в грошових одиницях і показує, з якої суми треба виходити при сплаті дивідендів на звичайну акцію. Оскільки дивіденди за звичайними акціями виплачуються залежно від рішення ради директорів, то тут можливі різні варіанти. Одні компанії виплачують у вигляді дивідендів більшу частину своїх доходів, інші - меншу, або й зовсім не виплачують залежно від їхніх планів на майбутнє та від становища фірми у минулому.

Наведемо розрахунок ще одного показника повного доходу від капіталу, який узагальнює всі доходи і збитки, що приносять акції:

Повний дохід від капіталу	=	Дивіденд + (ціна на кінець року – – ціна на початок року)	(18.7)
Ціна на початок року

У біржовій практиці світу використовують індекси, які характеризують ситуацію на ринку цінних паперів. Найбільш відомий і популярний з них – індекс Доу-Джонса (промисловий), який існує з 1897р. Цей індекс характеризує курс акцій 30 американських провідних промислових корпорацій на певну дату, що котуються на Нью-Йоркській фондовій біржі, та розраховується за такою формулою:

Індекс Доу-Джонса	=	Сумарна ціна акцій 30 промислових корпорацій	, (18.8)
К

де К - коригуючий коефіцієнт, який змінюється зі зміною списку корпорацій і при подрібненні акцій.

Як доповнення до індексу промислових корпорацій за аналогічною методикою розраховують індекси курсу акцій 20 провідних транспортних корпорацій і 15 великих комунальних компаній, а також об'єднаний індекс Доу-Джонса, що характеризує курс акцій 65 акціонерних товариств. Крім індексів Доу-Джонса, у США публікуються індекси, які характеризують курси акцій 1500 корпорацій, що котуються на Нью-Йоркській фондовій біржі.

У Канаді на Торонтській фондовій біржі розраховується комбінований індекс, який визначає щоденний курс акцій близько 300 корпорацій, поділених на 14 груп та 41 підгрупу. Ці групи належать до різних секторів канадської економіки. Аналогічні індекси обчислюються в інших країнах, де функціонують біржі.

Інвестувавши гроші в облігацію, її власник отримує дохід у вигляді фіксованих відсотків та різниці між ціною придбання і номіналом, за яким облігація погашається. Ефективність (дохідність) довготермінових облігацій може бути виміряна у вигляді: купонної дохідності (норма відсотка облігації); ставки розміщення (річної ставки складних відсотків).

Ставка розміщення найбільш точно характеризує реальну фінансову ефективність облігації, враховуючи всі види доходів від неї. Отже, завдання вимірювання фінансової ефективності облігації зводиться до обчислення ставки розміщення у вигляді річної ставки складних відсотків. Нарахування відсотків за цією ставкою на ціну придбання облігації, яка може відрізнятись від номіналу, дає дохід за весь період "життя" облігації, враховуючи момент її погашення.

Методика визначення річної ставки дохідності для різних видів облігацій різна. Розглянемо способи обчислення ставок розміщення (ставок ефективності) для облігацій:

§ безвідсоткових;

§ з виплатою відсотків наприкінці терміну;

§ без обов'язкового погашення з періодичною сплатою відсотків;

§ які погашаються наприкінці терміну.

Використовуємо такі позначення: N - номінальна вартість облігації; Р – ціна облігації при купівлі; g - купонна дохідність облігації (норма відсотка на облігації); n – термін облігації у роках (строк від моменту придбання облігації до моменту її погашення); і – річна ставка складних відсотків; і_е – ставка розміщення, показник ефективності фінансової операції (ставка ефективності); t - поточна дохідність облігації.

Ціну придбання облігації у розрахунку на 100 г.о. номіналу називають курсом облігації, позначають Р_к і обчислюють за формулою

(18.9)

Отже, якщо Рк>100 (курс облігації більший 100 г.о.), то це означає, що облігація куплена з премією, дешевше від номінальної вартості.

Облігації без виплат відсотків (безвідсоткові) приносять власнику лише один вид доходу – дисконт – різницю між вартістю погашення та ціною придбання. їх курс Р,<100. Облігації з виплатою відсотків наприкінці терміну можуть бути куплені з дисконтом і з премією. їхня ставка ефективності (і_с) може бути більшою від купонної дохідності i_c>g, якщо Р_к<100, і навпаки – меншою, i_e100 (купівля з премією).

Облігації без обов'язкового погашення з періодичною сплатою відсотків (типу акцій) зустрічаються дуже рідко, їх дохідність можна виміряти так:

(18.10)

Найбільш поширені облігації, що погашаються наприкінці терміну. Для них визначають поточну дохідність за формулою:

(18.11)

Поточну дохідність ще називають прямим доходом від облігації.

В усіх наведених розрахунках при визначенні ставки розміщення облігації вважалося, що облігація купується у момент її випуску. Це окремий випадок. Іноді облігація купується під час виплати відсотків,
і тоді всі наведені розрахунки зберігають свою силу, лише під п розуміють термін, який залишився до погашення облігації. Якщо облігація придбана у момент між двома виплатами за купонами, наведені формули дадуть наближені оцінки.

Під курсом облігації як цінного паперу з фіксованим відсотком прибутку розуміють відсотковий курс – ціну за 100 г.о. Для акцій поняття курсу збігається із курсовою вартістю, тобто теперішньою ціною акції.

Вексель продається за ціною, меншою від номіналу, тому прибуток за ним – це різниця між номіналом та ціною придбання (вартістю на момент продажу). Чим ближче до дати погашення векселя, тим його вартість більша. Щоб при купівлі порівняти різні векселі між собою, визначають курс векселя -ціну, заплачену за 100 г.о. на даний момент часу.

Також визначають норму прибутку за векселем, яку ще називають ставкою за векселем, або нормою відсотка за векселем.

Нехай r – норма прибутку за векселем, тоді формула ставки за векселем буде такою:

(18.12)

де g – кількість днів до погашення;

Р_к – курс векселя.

Норма прибутку (ставка за векселем) показує дохідність векселя за рік, і тому ЇЇ можна порівняти з позичковим відсотком або іншою ставкою дохідності.

Часто також визначають і купонний еквівалентний прибуток (q), використовуючи формулу:

(18.13)

Чим більша купівельна ціна векселя, тим Рк більший, а норма відсотка менша. До настання терміну погашення векселі можна продавати за ціною, меншою від номіналу, тобто за поточною ціною. Можливий також перепродаж векселів. Наприклад, комерційний банк купив у фірми вексель, а потім через деякий час продав його іншому банку чи Національному банку.

18.5. Інвестиційні проекти і обґрунтування доцільності інвестування

Вся різноманітність процесів, які відбуваються в економічній системі країни, можна представити як сукупність соціальних, технічних, організаційних, економічних і інших проектів.

З одного боку, проект, можна розглядати як захід із заздалегідь певною метою, досягнення якої означає завершення проекту, з іншого боку проект – це одноразова сукупність завдань і дій, яка має наступні ознаки:

§ чіткі цілі, які повинні бути досягнуті з одночасним виконанням ряду технічних, економічних і інших вимог;

§ внутрішні і зовнішні взаємозв'язки операцій, завдань і ресурсів, які вимагають чіткої координації в процесі виконання проекту;

§ певні терміни почала і закінчення проекту;

§ обмежені ресурси;

§ певний ступінь унікальності цілей проекту, умов здійснення;

§ неминучість різних конфліктів.

Тобто, під інвестиційним проектом слід розуміти сферу діяльності по створенню або зміні технічної, економічної або соціальної систем, а також розробку нової структури управління або програми науково-дослідних робіт.

Оцінка ефективності інвестиційних проектів є одним з найбільш важливих етапів в процесі управління інвестиціями. Тому, наскільки якісно виконана така оцінка, залежить правильність ухвалення остаточного рішення.

В процесі здійснення оцінки ефективності для отримання об'єктивних результатів необхідно враховувати наступні моменти:

1) оцінка ефективності інвестиційних проектів повинна здійснюватися на основі зіставлення об'єму інвестиційних витрат, а також сум планованого прибутку і термінів окупності інвестованого капіталу;

2) оцінка об'єму інвестиційних витрат повинна охоплювати всі використовувані ресурси, задіяні при реалізації проекту;

3) оцінка окупності засобів, що інвестуються, повинна здійснюватися на основі показника чистого грошового потоку, який формується за рахунок сум чистого прибутку і амортизаційних відрахувань в процесі експлуатації інвестиційного проекту;

4) в процесі оцінки суми інвестиційних витрат і чистого грошового потоку повинні бути приведені до справжньої вартості за допомогою дисконтної ставки, яка повинна бути диференційована для різних інвестиційних проектів.

Найчастіше інвестиційний проект – це об'єкт реального інвестування, який може бути представлений в наступних видах:

1. Інвестиції у підвищення ефективності виробництва.
Їх мета – створення умов для зниження витрат фірми за рахунок досконалішого оснащення, навчання персоналу або переміщення виробничих потужностей в регіони з вигіднішими умовами виробництва.

2. Інвестиції в розширення виробництва. Завданням такого виду інвестування є збільшення можливостей випуску товарів для раніше сформованих ринків, в рамках вже існуючих виробництв.

3. Інвестиції в створення нових підприємств, які випускатимуть нові товари, або дозволять фірмі спробувати вийти на нові для неї ринки з товарами, які випускалися раніше.

4. Інвестиції щодо задоволення вимог державних органів управління. Цей різновид інвестиції необхідний у тому випадку, коли фірмі треба задовольнити вимоги властей в частині екологічних стандартів, безпеці продукції, або інших умов діяльності, які не можуть бути забезпечені тільки за рахунок удосконалення менеджменту.

Враховуючи на таку класифікацію, інвестиційний проект може існувати у формі:

а) нульового проекту – передбачає утворення нового виробництва;

б) реконструкції – що передбачає впровадження передових технологій без зміни профілю підприємства;

в) розширення (реабілітація) - перепрофілювання діючого підприємства.

В процесі аналізу інвестиційного проекту важливе значення має тип грошового потоку. Потік називається ординарним, якщо він складається з інвестицій, здійснених одночасно або впродовж декількох послідовних базових періодів, і подальших приток грошових коштів. Якщо притоки грошових коштів чергуються в будь-якій послідовності з їх відтоками, то потік називають неординарним.

Розроблення та реалізація інвестиційного проекту (перш за все виробничого напряму) проходить тривалий шлях від ідеї до випуску продукції. В умовах ринку цей період прийнято розглядати як життєвий цикл інвестиційного проекту або інвестиційний цикл, який охоплює три фази:

§ передінвестиційну (попередні дослідження перед остаточним ухваленням інвестиційного рішення);

§ інвестиційну (проектування, укладення договорів підряду, будівництва);

§ виробничу (етап експлуатації знов створених об'єктів).

Кожна з цих фаз у свою чергу ділиться на стадії і етапи, яким відповідають свої цілі і методи.

Після проведення досліджень, які передують ухваленню інвестиційного рішення, необхідно скласти підсумковий документ, який дозволить інвесторові не тільки зрозуміти, але і зафіксувати, що і коли необхідно зробити. Для цього складається бізнес-план, який є основним інструментом для відображення підприємницької ідеї.

Бізнес-план це стандартний документ, в якому детально обґрунтовується концепція планованого до реалізації інвестиційного проекту, наводяться його основні технічні, економічні, фінансові і соціальні характеристики. Він описує основні аспекти майбутнього проекту, аналізує всі проблеми, визначає способи їх рішення. Таким чином, бізнес-план інвестиційного проекту, дозволяє з'ясувати життєздатність проекту в умовах ринкової конкуренції, містить орієнтири подальшого розвитку підприємства, а також є підставою для отримання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.

Перед реалізацією будь-якого інвестиційного проекту, його відбирають, проектують, прораховують, а головне оцінюють його ефективність, на основі порівняння витрат на проект і результатів від впровадження його.

Першим етапом у визначенні показників ефективності інвестиційного проекту є аналіз і оцінка грошових потоків інвестиційного проекту, які базуються на прогнозній інформації про передбачений обсяг випуску і збуту продукції, величину операційних витрат, аналітичних виводах про початкові і наступні потреби в активах довгострокового користування і чистого оборотного капіталу. Для розрахункугрошового потоку плановий термін реалізації капіталовкладень рекомендується розділити на три відрізання часу по періодами виникнення грошових коштів:

§ розроблення і початкове інвестування проекту;

§ експлуатація інвестиційного проекту;

§ завершення проекту.

Узагальнюючими (синтетичними) показниками в аналізі грошових потоків інвестиційного проекту виступають: початкові інвестиційні витрати («–»), чистий операційний грошовий потік за період І («+», «–») ліквідаційний грошовий потік («+», «–»).

Після складання плану грошового потоку інвестиційного проекту переходять до оцінки його ефективності, яку необхідно проводити дотримуючись наступних принципів.

Ефективність інвестованого капіталу, оцінюється шляхом порівняння грошового потоку (cash flow), який формується в процесі експлуатації інвестиційного проекту і початкової інвестиції. Проект визнають прибутковим, якщо забезпечується повернення всіх інвестицій при прийнятній для всіх інвесторів нормі прибутковості.

Обов'язковим є приведення до справжньої вартості, як інвестованого капіталу, так і суми грошового потоку. Приведення здійснюється диференційовано по кожному етапу подальшого інвестування.

Процес дисконтування всіх грошових відтоків і приток здійснюється по дисконтних ставках, які вибираються залежно від особливостей інвестиційного проекту.

Для розрахунку показника ефективності інвестицій як ставки відсотка, яка вибирається для дисконтування, можуть бути використані:

§ середньозважена вартість капіталу;

§ середня депозитна або кредитна ставка;

§ індивідуальна норма прибутковості;

§ рівень ризиків та ліквідності інвестицій і т. п.

Залежно від основних принципів оцінювання ефективності інвестиційних проектів використовується ряд методів, які умовно можна поділити на такі, в яких використовується дисконтування, і такі, в яких дисконтування не використовується.