Про національну програму інформатизації: Закон України від 04.02.1998 р. №74/98-[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/624-32 3 страница

Для організованого зосередження в районі застосування миротворчого контингенту завчасно створюються і направляються оперативні групи, до складу яких можуть бути включені представники Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, видів збройних сил. Безпосереднє керівництво миротворчим контингентом, що бере участь в миротворчій операції, здійснюється багатонаціональним штабом.

Для забезпечення управління під час виконання миротворчих завдань організується система зв'язку миротворчого контингенту, основу якої складає радіо та радіорелейний зв'язок. Можливе використання арендованих (комерційних) каналів зв'язку, у тому числі супутникових, мобільних (стільникових), електронної пошти та Інтернету. Матеріально-технічне забезпечення миротворчого контингенту організується за рахунок власних коштів, або за умовами що визначені спеціальними міжнародними угодами.

Особливу увагу при підготовці до миротворчої операції слід приділяти питанням стандартизації та облаштування миротворчих сил. Оскільки, майже всі операції нового тисячоліття будуть справою коаліцій, то головною передумовою їх успішного проведення є досягнення оперативної та технічної сумісності. Забезпечення та застосування Збройних Сил України суттєво відрізняється від прийнятого в НАТО та ряді інших західних держав. Технічна сторона згаданого питання є не менш складною: озброєння і військова техніка держав-членів НАТО і держав-партнерів, у тому числі й України, у більшості випадків несумісні.[2]

Для досягнення сумісності, яка б забезпечувала мінімально необхідний рівень взаємодії між військовими контингентами різних країн, доречно визначити такі основні пріоритетні засоби, що підлягають стандартизації:

- засоби зв'язку і системи управління військами;

- АСУ та системи радіолокаційного упізнавання "свій-чужий";

- авіаційна техніка;

- бронетанкова техніка;

- ракетно-артилерійська і стрілецька зброя;

- інженерна техніка;

- засоби хімічної і радіаційної розвідки і дозиметричного контролю.

Досвід планування миротворчих операцій НАТО [2, 18, 20] свідчить про те, що воно проводиться групою загального планування ще до початку операції. Перед цією групою стоїть задача сприяння процесу планування за допомогою внесення рекомендацій по його поліпшенню, які направлені на підвищення ефективності і забезпечення своєчасності цього процесу. Таке сприяння може здійснюватися через проведення стандартизації за допомогою вироблення відповідної доктрини та складання письмового керівництва або шляхом надання рекомендацій щодо процедурних або кадрових змін в рамках відділу планування.

Поряд з оцінкою сумісності ОВТ необхідно враховувати зокрема, сумісність матеріалів і засобів заправки, мастил; апаратури й устаткування для перевірки і контролю, технічного обслуговування тощо. Для досягнення технічної сумісності ОВТ країн-членів НАТО і країн-партнерів необхідно спрямувати зусилля на модернізацію наявних зразків озброєння і військової техніки, що забезпечить нормальну взаємодію з аналогічною технікою НАТО.

Суттєвими проблемами досягнення взаємосумісності для підрозділів та штабів Збройних Сил України залишаються брак коштів та труднощі в засвоєнні спеціальної термінології, яка застосовується в НАТО.

Всі ці проблеми, потребують вирішення в майбутньому, у тому числі у ході реалізації “Процесу планування та огляду сил” (ППОС/РАКР). Цей процес було започатковано на Брюссельському самміті НАТО у 1994 р. в рамках Програми ПЗМ з метою надання державам-партнерам можливості для визначення та проведення підготовки сил, здатних діяти спільно з державами-членами НАТО, а також створення механізму для обміну інформацією з питань оборонного та бюджетного планування. Незважаючи на певні труднощі, Україна намагається бути активним учасником Процесу. Про це свідчить рішення нашої держави взяти активну участь у III-му етапі Процесу, який розпочався навесні 1999 року.

Основна особливість цього етапу полягає у переході від досягнення сумісності на тактичному рівні до співпраці спрямованої на забезпечення прозорості в питаннях оборонного планування, застосування та розвитку збройних сил на оперативному та стратегічному рівні. Для цього замість Цілей взаємосумісності запропоновані Цілі партнерства, які покликані закріпити та розвинути успіх у галузі досягнення взаємосумісності, що був досягнутий під час попередніх етапів реалізації Цілей взаємосумісності. Однак, додатково до вирішення цих завдань, Цілі партнерства заохочують держави члени ППОС/РАКР надавати для участі в програмі ПЗМ (насамперед в миротворчих операціях) нові сили та засоби.

Процедури планування в рамках ППОС/РАКР максимально наближені до тих, які застосовуються в НАТО. Зокрема, вирішено перейти до планування на шестирічний період. Крім того, з огляду на членство в ППОС/РАКР країн, які беруть участь в оборонному плануванні, передбачені заходи щодо досягнення сумісності та прозорості в процедурах планування НАТО та ЄС.

Узгодження та затвердження нових цілей Партнерства, розроблених з урахуванням досвіду проведення миротворчих операцій на території Боснії та Герцеговині і в Косово, відбулося в травні 2000 р. З 58 запропонованих Цілей для відпрацювання або вивчення були прийняті 51, з яких 34 були відібрані для безпосереднього опрацювання та 17 - для вивчення.

20 листопада 2000-го року Міністром оборони України був затверджений “План досягнення цілей партнерства силами та засобами Збройних Сил України, виділеними для участі у третьому етапі Процесу планування та оцінки сил на 2000-2006 рр.”, який визначає такі основні завдання Збройних Сил України на цьому етапі:

- досягнення необхідного рівня взаємосумісності з країнами НАТО та країнами-партнерами в рамках визначених Цілей партнерства;

- максимальне врахування досвіду досягнення Цілей партнерства у практиці реформування Збройних Сил України;

- підвищення якості взаємодії з підрозділами країн-членів НАТО та країн-партнерів під час участі в операціях з підтримання миру, операціях з пошуку та рятування, операціях з надання гуманітарної допомоги;

- вдосконалення навчально-полігонної бази Збройних Сил України для підготовки миротворчих підрозділів.

Пріоритетними напрямами роботи на третьому етапі вважаються:

- мовна підготовка;

- вивчення штабних процедур НАТО;

-досягнення взаємосумісності з питань організації управління підрозділами, виділеними для участі у програмі ПЗМ;

- досягнення необхідного рівня взаємосумісності у плануванні, організації та проведенні тилового і технічного забезпечення цих підрозділів;

- досягнення відповідного рівня взаємосумісності засобів захисту від зброї масового знищення підрозділів, виділених для участі у програмі ПЗМ.[87, c. 32]

Досвід участі у спільних миротворчих операціях та виконання підрозділами і військовослужбовцями Збройних Сил України окремих миротворчих завдань дозволяє зробити такі висновки щодо основних тенденцій сучасного миротворчого процесу:

- при виконанні миротворчих завдань національні контингенти діють у складі коаліційних угруповань військ (сил);

- миротворча діяльність спричиняє все більший вплив на трансформацію положень воєнних доктрин та уточнення завдань збройних сил;

- рішення на застосування миротворчих сил повинні передбачати проведення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення готовності відповідних підрозділів до виконання завдань за призначенням та визначати порядок взаємодії з представниками інших відомств України (МВС, МНС та МЗС);

- миротворча діяльність виступає каталізатором розвитку співробітництва держав у воєнній сфері.

Участь підрозділів Збройних Сил України в миротворчих операціях під егідою ООН та ОБСЄ є доцільною та корисною, оскільки надає можливість сприяти зміцненню миру та стабільності; ознайомитися з досвідом інших держав в галузі оборонного планування та реформування збройних сил; набути досвіду спільних дій з силами НАТО та держав-партнерів у ході миротворчих операцій; підвищити міжнародний авторитет Збройних Сил України.

Міністр оборони України вимагає [8], що на даному етапі розвитку Збройних Сил необхідно прагнути до синхронності вирішення основних завдань управління під час організації миротворчої операції, яке полягає у впровадженні в роботу органів управління МК основних етапів роботи за стандартами НАТО, яки мають назву – процес планування.

3.2. Врахування досвіду участі Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру та безпеки

Історія участі України в операціях з підтримання миру бере свій початок з липня 1992 р., коли за зверненням ООН у зони конфліктів на території колишньої Югославії для здійснення миротворчої місії було відправлено 240-й окремий спеціальний батальйон, 60-й окремий спеціальний батальйон, 40-ву оперативну групу штабних офіцерів, підрозділ військової поліції, групу військових спостерігачів та 15-й окремий вертолітний загін Збройних Сил України.[6]

29 липня 1992 р. у Сараєво увійшов і почав діяти Український 6 батальйон. Наступного дня батальйон зазнав перших втрат. У результаті обстрілу позицій артилерійського розвідувального комплексу загинув один офіцер і дев’ять військовослужбовців було поранено. Завдання батальйону полягали в зборі, обліку та спостереженні за озброєнням, яке здала сербська сторона в зоні відповідальності батальйону, організації служби на 20 контрольних пунктах і декількох спостережних пунктах, постійному виконанні антиснайперської ролі, конвойній охороні при перевезенні гуманітарної допомоги для мирного населення. Батальйон виконував також суто цивільні завдання: забезпечення ремонту в Сараєво трамвайної колії, водогону, газопроводу та ін.

Пізніше до Югославії був скерований Укрбат-2, який займався розмінуванням в районі мусульманського анклаву поблизу Геражде. Тут не припинялися провокації з боку ворогуючих сторін, мінометні обстріли, захоплення миротворців як заручників. Особовий склад Укрбату-2 одержав добру оцінку своєї нелегкої служби з вуст командування миротворчих сил. Нашим військовослужбовцям були вручені медалі ООН “За службу миру”.

Після перших втрат, яких зазнали українські миротворці в Сараєво в 1992 р. (було вбито 3 і поранено 9 українських військовослужбовців), виникла нагальна потреба політико-правового захисту миротворчого контингенту. І Україна, вперше в історії миротворчої діяльності ООН, виступила з ініціативою розробки міжнародного документа, який би юридично захищав миротворців. У 1994 р. така міжнародна конвенція була схвалена Генеральною Асамблеєю ООН і відкрита для підписання.[49, c. 123]

За роки врегулювання боснійського конфлікту бойову ротацію пройшли три українські спеціальні батальйони (це понад 1500 миротворців), які, без перебільшення, знаходились у найгарячіших місцях колишньої Югославії.

Одним із прикладів успішної участі підрозділів Сухопутних військ Збройних Сил України у миротворчих операціях було функціонування унікального військового формування – українсько-польського батальйону. Підрозділ був сформований як 208 окремий спеціальний батальйон відповідно до Директиви Міністерства оборони України № 115/1/02747 від 23 липня 1997 року “Про сформування 208 окремого спеціального батальйону ПрикВО” 1 вересня 1997 року. 26 листопада 1997 року Міністри оборони України та Польщі підписали «Угоду між Республікою Польща та Україною про утворення спеціального військового підрозділу для участі в міжнародних миротворчих та гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій», яка визначила порядок функціонування, підготовки та застосування спільного підрозділу. Директивою Міністра оборони України № Д-115/1/3890 від 14 вересня 1998 р. 208 осб перейменовано в 1 осб ЗахОК та присвоєно імена гетьманів Петра Конашевича-Сагайдачного та Яна Кароля Ходкевича. Директивою Міністра оборони України № Д-8 від 14 червня 2000 р. українська частина спільного підрозділу була передислокована та з липня 2000 р. по серпень 2001 р. виконувала бойові завдання на території Автономного краю Косово. Українсько-польський батальйон складався з управління батальйону та штабної роти (спільного комплектування), двох механізованих рот (Польща), двох спеціальних рот (Україна), окремого піхотного взводу (Литва), відділення військової поліції (спільного комплектування) та підрозділів забезпечення. Крім того, зважаючи на особливості організації всебічного забезпечення, в батальйоні були окремі частини – Національні елементи забезпечення. Загальна чисельність батальйону складала 793 особи, з них від Збройних Сил Польщі –496 осіб, від Збройних Сил України – 250 осіб, від Збройних Сил Литви – 30 осіб. Батальйон входив до складу багатонаціональної бригади “Схід” (США) та виконував завдання в рамках міжнародної миротворчої операції “Джоїнт Гардіан ІІ”. Зона відповідальності української частини батальйону складала 214 км2, характеризувалась складними фізико-географічними умовами та займала територію муніципалітету Штрпце. Кількість місцевого населення – 14200 чоловік, з яких 75% сербів, 20% албанців, 5% інших. Через територію муніципалітету проходила лінія етнічного кордону між сербами та албанцями. Що обумовлювало напружені стосунки між місцевим населенням в цьому районі.

Основними завданнями українського контингенту батальйону було:

- забезпечення безпеки та свободи пересування населення сербського анклаву та недопущення проникнення албанського населення до території проживання етнічних сербів;

- проведення конвоїв із сербським населенням та забезпечення безпеки під час руху;

- співпраця з представниками місії ООН в Косово для забезпечення координації дій з виконання резолюції № 1244 Ради Безпеки ООН;

- участь в операціях та заходах, які проводили багатонаціональна бригада “Схід” та командування КФОР.

Виходячи із завдань, які були покладені на національний контингент, було організовано наступне:

- цілодобова служба на постійних контрольних пунктах;

- патрулювання зон відповідальності;

- супроводження та охорона дітей по дорозі до школи та у зворотному напрямку, супроводження та охорона сербських пастухів під час випасу худоби;

- проведення 2 рази на тиждень конвоїв із сербським населенням. [32]

Загалом із середини липня 2000 року по серпень 2001 року проведено 125 конвоїв до Брами №5, 132 конвої до Брами №3, 22 конвоїв до генерал Янковіч, у складі конвоїв проведено автомобілів – 4660, людей – 33921. За час знаходження у складі багатонаціональної бригади “Схід” в рамках загальної миротворчої операції “Джоїнт Гардіан ІІ” підрозділи батальйону брали участь у 7 операціях із різними завданнями.

Планування та проведення операцій проводилось під керівництвом та контролем командування багатонаціональної бригади “Схід” за стандартами НАТО. Це надало можливість спільному командному складу батальйону набути значний досвід в роботі за процедурами НАТО. Залучення особового складу підрозділів до виконання завдань в залежності від обсягу завдань у середньому складало 35–45 чоловік від кожної роти. В період загострення обстановки залучався весь особовий склад підрозділів. Як приклад залучення всього особового складу контингенту, можна навести пошукову операцію в н.п. Віча 3 грудня 2000 року та дії під час проведення широкої акції протесту сербів в м. Штрпце 13 лютого 2001 року. Незважаючи на велике психологічне та фізичне навантаження, особовий склад батальйону зумів з честю виконати поставлені завдання, набув безцінного досвіду в організації, плануванні та виконанні завдань, у тому числі за стандартами НАТО, що неодноразово відмічалось командуванням багатонаціональної бригади “Схід” та міжнародними силами КФОР.

Участь Збройних Сил України в операції коаліційних сил в Іраку розпочалась в квітні 2003 року з направлення до Держави Кувейт 19 окремого батальйону РХБ захисту загальною чисельністю 448 осіб.

Основними завданнями батальйону було надання допомоги в захисті цивільного населення країни від наслідків можливого застосування іракською стороною зброї масового ураження, радіаційна, хімічна та біологічна розвідка місцевості, реагування на кризові ситуації та забезпечення безпеки.

У серпні 2003 року в Іраку було розгорнуто український миротворчий контингент у складі 5 окремої механізованої бригади (5 омбр), групи офіцерів штабу Багатонаціональних сил (корпусу) у Іраку (БнС(К)-І) та групи офіцерів штабу Багатонаціональної дивізії “Центр Південь” (БнД “ЦП”), загальною чисельністю 1667 військовослужбовців. Під час розгортання УМК в Іраку частину 19 окремого батальйону РХБЗ було повернуто до України, інша частина увійшла до складу 5 омбр та була передислокована до Іраку. У березні 2004 року відбулась чергова ротація УМК, під час якої повноваження 5 омбр було передано 6 омбр Збройних Сил України. Загальна чисельність контингенту становила 1621 військовослужбовець: 1576 військовослужбовців у складі 6 омбр, 11 – у штабі БнС(К)-І, 29 – у штабі БнД “ЦП”, 3 особи – у складі групи військової служби правопорядку. У ході проведення в жовтні 2004 року планової ротації українського миротворчого контингенту в Іраку, 6 омбр було замінено на 7 омбр, при цьому штатну чисельність українського контингенту було скорочено до 1587 військовослужбовців. Під час планової третьої ротації контингенту у квітні-травні 2005 року 7 окрему механізовану бригаду замінено на 81 тактичну групу чисельністю до 900 військовослужбовців. Відповідно до Указу Президента України від 13.04.05 № 633/2005 наприкінці листопада 2005 р. почалися заходи із підготовки до виведення УМК з Іраку. Повне виведення українського контингенту з Іраку завершено 30 грудня 2005 року. В цілому, за час участі ЗСУ у діяльності БнС-І до Іраку було направлено близько 6320 військовослужбовців Збройних Сил України, з них загинули 18 військовослужбовців. [9]

У відповідь на запит уряду Іраку 17.11.04 р. під час засідання Північноатлантичної ради було затверджене рішення щодо започаткування Тренувальної місії НАТО в Іраку. Наказом ВГК ОЗС НАТО в Європі від 16.12.04 було фактично створено зазначену місію. Участь ЗС України у діяльності ТМН-І розпочалася з направлення у лютому 2006 року до Іраку 3 офіцерів Збройних Сил України відповідно до Указу Президента України від 30.11.05 р. № 1675/2005, який визначав направлення до Іраку миротворчого персоналу України загальною чисельністю до 50 військовослужбовців. З огляду на прийняття в жовтні 2011 року нової організаційної структури ТМН-І та виділення Україні додаткових посад, в листопаді 2011 року загальну чисельність УМП було збільшено до 10 військовослужбовців.

[60, c. 32]

Основними завданнями українського миротворчого персоналу у ТМН-І були:

- тренування та підготовка особового складу іракської національної поліції;

- підготовка програм та навчання особового складу іракських сил безпеки у військових навчальних закладах Іракута за кордоном;

- планування, організація та проведення підготовки сержантського складу збройних сил Іраку; [32]

Українські офіцери працювали військовими радниками в Національному оперативному центрі офісу прем’єр міністра Іраку, Об’єднаному оперативному центрі МВС Іраку. Вони брали активну участь у розробленні оперативних процедур як на тактичному, так і на стратегічному рівнях. Здійснювали організацію та брали участь у командно-штабних навчаннях на стратегічному рівні. Також на представників України було покладено одне з найвідповідальніших завдань ТМН-І – підготовка старшого сержантського складу та проведення курсів штабів бойових підрозділів для офіцерів рівня командира батальйону. Посаду керівника відділу, що відповідав за цей сектор діяльності Місії, обіймав український полковник. Під його керівництвом знаходилися два підполковники при штабі Місії у Багдаді – представники України та Угорщини та 8 військовослужбовців з України, Литви, Великобританії, Болгарії та Естонії, що безпосередньо проводили підготовку іракських військовиків у Тренувальному центрі, м. Таджі. [59, c. 144]

За цей час українським миротворчим персоналом було підготовлено 575 осіб старшого сержантського складу в якості інструкторів навчальних центрів та головних сержантів підрозділів, ще 400 офіцерів завершили курси з підготовки штабів бойових підрозділів.

За два роки, які український контингент провів в Іраку, Україна покращила свій імідж на світовій арені, а її військовослужбовці набули величезного досвіду. Передусім це стосується проведення миротворчих операцій в умовах бойового протистояння численним угрупованням бойовиків, участі у відновленні інфраструктури повоєнної країни, підготовки новостворених силових структур Іраку та ін.

Першою місією українських миротворців на Близькому Сході стала участь у місії ООН у Лівані. 22 липня 2000 р. Третій окремий інженерний батальйон Збройних Сил України приступив до виконання своїх обов’язків. Основними завдання батальйону стали: розмінування мінних полів та автомобільних шляхів; будівництво доріг і фортифікаційних систем, нових опорних пунктів.

10 березня 2006 р. Верховна Рада України затвердила план та строки виведення з Лівану українських миротворців. Відповідно до затвердженого плану, із 21 березня по 10 квітня 2006 р. з території Лівану виведено український миротворчий контингент.

Слід зазначити, що саме діяльність саперних підрозділів та участь у реконструкції порушеної інфраструктури стали візитними картками українських миротворців.

Також наші миротворці взяли участь в антитерористичній операції в Афганістані, на рівні миротворчого персоналу. Участь України у миротворчих операціях в Африці є досить широкою.

На початку 1996 р. Верховна Рада України, розглянувши звернення секретаріату ООН з питання направлення до Анголи інженерно-мостового підрозділу Збройних Сил України, ухвалив позитивне рішення. Україна стала 32‑ою країною світу, яка брала участь в миротворчій місії ООН у цій африканській країні.

До цього часу Збройні Сили України вже мали певний досвід співробітництва під егідою ООН. Проте Африканський континент – не Європа. Після ухвалення рішення почалася всебічна підготовка особового складу і техніки. За повідомленням прес-служби Міністерства оборони України був сформований підрозділ на базі учбового центру інженерних військ в м. Кам'янець-Подільський. Протягом трьох місяців необхідну підготовку пройшли 200 військовослужбовців, половину з яких склали офіцери, прапорщики і контрактники запасу, іншу половину – солдати строкової служби. З березня 1996 р. в Анголі у складі контрольної місії ООН приступив до несення служби особовий склад 901-ої понтонно-мостової роти ВС України. Нашими понтонерами зведені мостові переходи, наплавні і комбіновані мости на річках Луї, Данзе, Лакула, Лу, Луашима, Ганже та ін. У складі місії ООН перебувала також група військових спостерігачів від України.

Контрольна місія ООН після деякої перерви відновила свою діяльність після підписання Лусакського протоколу 20.11.94 р. Поліпшення ситуації в країні в плані безпеки дозволило переорієнтовувати програми ООН на підтримку мирного процесу: надання гуманітарної допомоги, демобілізацію комбатантів і розмінування територій, відновлення зруйнованої війною економіки і соціальної інфраструктури. Українські миротворці були задіяні саме на цьому етапі операції ООН та їх діяльність заслужила високу оцінку керівництва місії ООН і місцевого населення.

Миротворці звели декілька мостів і мостових переходів, провели роботи по розмінуванню і очищенню місцевості.

Участь України в місії ООН по відновленню миру в Анголі дозволило нашій державі голосно заявити про свою нову роль у світовій політиці, створило прецедент взаємодії з авторитетною міжнародною організацією, позитивно позначилося на іміджі країни. Крім того, ця участь не була обтяжлива матеріально – витрати оплачувала ООН. Збройні Сили та інші причетні до проведення акції державні інститути набули практичного досвіду.

З березня 2001 по грудень 2005 р. різноманітні підрозділи Збройних Сил України приєдналися до Місії ООН у Сьєрра-Леоне.

Основними завданнями окремого вертолітного загону Збройних Сил України було:

- перевезення персоналу Місії, високоповажних осіб та вантажів;

- медичне транспортування, евакуація поранених;

- польоти спостереження та повітряне супроводження переміщення військ.

В той же час окремий ремонтно-відновлювальний батальйон займався обслуговуванням та ремонтом матеріально-технічних ресурсів, наданих Збройних Сил України до складу Місії ООН у Сьєрра-Леоне, та підготовкою екіпажів бронетранспортерів і водіїв вантажних автомобілів; супроводженням гуманітарних вантажів. У цій Місії були задіяні саме ті підрозділи Збройних Сил України, які користуються найбільшим попитом у миротворчих операціях – кваліфікація українських пілотів та спроможність працювати у тяжких кліматичних умовах була неодноразово підтверджена на практиці.

Вертолітники отримали чудову можливість льотної практики, яка через недостатнє фінансування фактично відсутня в Україні.

Схожою до попередніх є Місія ООН у Ліберії, в якій брав участь окремий вертолітний загін. [45,c.54]

Окрім контингентів Україна також надсилала своїх військових спостерігачів, як це було зроблено у випадку Місії ООН в Ефіопії та Еритреї (листопад 2004 р. – липень 2008 р.), та Місії ООН у Демократичній Республіці Конго та Республіці Судан.

3 військових спостерігача виконують завдання у складі Місії ООН у Ефіопії та Еритреї.

10 українських військових спостерігачів виконували завдання у складі Місії ООН у Демократичній Республіці Конго.

4 військові спостерігачі ЗС України виконували завдання у складі Місії ООН у Судані.

Участь України в Місіях ООН схвалюється як з боку міжнародних організацій, так і з боку сторін конфлікту. Цьому не в останню чергу сприяє позитивний імідж України, наявність добрих політичних відносин з усіма країнами Близького Сходу та Африки, наявність у миротворців досвіду завдяки неодноразовій участі в операціях з підтримки миру. Не останню роль відіграє і відсутність колоніального минулого чи експансіоністського сучасного.

Участь у міжнародних миротворчих місіях є вагомим чинником підвищення авторитету України на світовій арені, ефективного розвитку її Збройних Сил і підвищення їх боєздатності, дозволяє отримати практичний досвід органам військового управління, особовому складу, досягти сумісності з аналогічними структурами інших держав, забезпечити підтримання миру і стабільності.

Однак, незважаючи на всі позитивні моменти участі Збройних Сил України в операціях з підтримання миру і безпеки українські миротворці зіштовхнулися з багатьма проблемами.

Однією з найважливіших проблем є незвичайні кліматичні умови, тому наші військовослужбовці повинні бути забезпечені відповідним спорядженням, адже за звичайного тропічного клімату звичайне спорядження, яке розраховане на клімат в Україні застосовуватися не може. Тому необхідним є забезпечення миротворців відповідним обмундируванням та спорядженням. [39, c. 43]

Ще однією проблемою, що стосується українських миротворців є проблема харчування. Норми харчування миротворчих контингентів чітко прописуються в будь-якому державному документі про відправлення контингенту до іншої країни. За Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2003 року № 869 “Про забезпечення діяльності українського миротворчого контингенту, для участі у міжнародних миротворчих операціях”. Даний документ визначає як саме і чим мають харчуватися миротворці. Норми прописані у цій постанові налаштовують на те, що раціон миротворців є різноманітним та цілком достатнім для харчування. Однак проблемою є те, що визначені норми не відповідають реальному стану речей. Основна частина раціону є “загальновійськовою” для всіх військовослужбовців Збройних Сил України. Однак, наприклад, офіцери 19-го окремого українського батальйону радіаційного, хімічного та бактеріологічного захисту у Кувейті повідомляли, що їх їдальня – справжній “Макдональдс”: картопля фрі, чизбургери та інші види фаст-фудів. Така ж ситуація була у Косово (годували піцою та гамбургерами). Аналогічною була проблема з харчуванням у Багатонаціональних силах в Іраку. Багато недоліків у продовольчому забезпеченні військ у бойових діях під час АТО на сході України. [11]

Наступною проблемою є проблема побуту військовослужбовців національних контингентів та персоналу України, а саме умови їх проживання. Знову ж таки, незвичні кліматичні умови накладають особливий відбиток на цю проблему. Ураховуючи той факт, що практично завжди миротворці приходять на землі, зруйновані громадянськими війнами або міжнародними конфліктами, сподіватися на пристойне помешкання їм не доводиться. У 2003 році для задоволення потреб учасників контингенту в Республіці Ірак, Міністерством оборони було придбано різноманітної техніки (такої як кондиціонери, холодильники, ноутбуки), та меблевих вузлів на суму 3 млн. 200 тис. грн. Однак самі миротворці свідчать, що в Іраку жили в наметах, ночували у напівзруйнованих будівлях, без будь-яких нормальних умов проживання. У звіті Рахункової Палати України було зроблено наступний висновок: “Перевіркою встановлено, що придбане майно в достатній кількості зберігається на складах Міністерства оборони України”. Це свідчить про неефективність використання бюджетних коштів.

Умови проживання, що незважаючи на урядові декларації, були доволі важкими. Ця проблема також залишається болючої й під час дій українських військ та силових структур на Донбасі.

Також актуальною проблемою повсякденного життя миротворців є проблема транспорту та засобів комунікації. Ураховуючи той факт, що переважна більшість операцій проводиться на великій відстані від території України, єдиним засобом пересування миротворців на місце дислокації є авіаційний транспорт. Перевезення військовослужбовців та військової техніки відбувається за допомогою застарілих літаків переважно ще радянського зразка.