Про національну програму інформатизації: Закон України від 04.02.1998 р. №74/98-[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/624-32 1 страница

Участь України у миротворчих операціях під егідою ООН вкотре підтверджує її готовність разом з іншими країнами взяти на себе частину відповідальності за збереження миру і стабільності у світі.

Ситуація, що склалася на сході країни, поставила під загрозу територіальну цілісність нашої держави. У парламенті ставилося питання щодо невідкладного повернення наших миротворчих підрозділів для посилення військової спроможності. Сьогодні 648 військовослужбовців виконують миротворчі завдання у складі двох вертолітних загонів в Ліберії та Конго, а також спеціальної роти в Косові. Ці підрозділи не мають бойової техніки за винятком 7 бойових та 10 транспортних вертольотів, які за своїм технічним станом мають незначний залишок ресурсу та після повернення будуть потребувати технічного відновлення. Також необхідно зазначити, що виведення контингентів — це тривалий процес, майже до півроку, який ще й вимагає значного фінансового ресурсу в розмірі 40–60 млн дол США. Бюджетом України такі витрати не передбачені. Крім того, досвід проведення антитерористичної операції ставить велике питання: наскільки підвищиться ефективність застосування підрозділів Збройних Сил за рахунок повернення контингентів. Оскільки застосування важкого озброєння та техніки не виправдане і дуже часто неможливе проти бандитів та так званого «живого щита» з місцевого населення.[93]

Питання повернення контингентів неодноразово вивчалося в Адміністрації Президента України, Раді національної безпеки і оборони України та Кабінеті Міністрів України.

За результатами ми можемо констатувати, що з огляду на існуючу воєнно-політичну обстановку, військову доцільність та наявні ресурси прийнято рішення про передчасність повернення контингентів. Як відомо, основна частина підрозділів Збройних Сил, що залучені до проведення АТО, — це підрозділи десантних військ, які неодноразово брали участь у миротворчих операціях, зокрема в Косові та Іраку. Тобто можна впевнено сказати, що фахівці з досвідом участі у миротворчих операціях задіяні в АТО, а їхній досвід використовується в повному обсязі. Особливо це стосується вертолітників, оскільки вони за час виконання завдань у складі миротворчих операцій набули величезного досвіду.

Серед шляхів забезпечення захисту від зовнішньої агресії та підтримання обороноздатності країни в основному розглядався найбільш відомий та адекватний варіант приєднання до систем колективної безпеки. В той же час питання необхідності дотримання Україною позаблокового чи нейтрального статусу періодично піднімалося українським політикумом та суспільством або під час погіршення відносин України з сусідніми країнами, або під час президентських (парламентських) передвиборчих кампаній.

Україна оновила для себе так званий “стандартний” для країн-учасниць програми “Партнерство заради миру” набір варіантів співробітництва, додавши до нього нові сфери та проекти. Зокрема йдеться про впровадження широкого спектру сучасних стандартів практично у всі аспекти життєдіяльності Збройних Сил України. Також стороні НАТО запропоновано розглянути можливість розширення зони територіального охоплення зі 100 до 200 морських миль в ході реалізації програми з обміну даними про повітряну обстановку. Розширено спектр традиційних багатонаціональних навчань Збройних Сил України у дусі програми “Партнерство заради миру”, участь в операціях під проводом Альянсу. Вважаємо, що після агресії Російської Федерації, окупації Автономної Республіки Крим та подій, що сьогодні мають місце на Сході країни, наші відносини з Альянсом будуть суттєво скореговані. Наразі українськими фахівцями спільно з експертами НАТО проведено низку робочих зустрічей, в ході яких попередньо визначені перелік, обсяги та алгоритми отримання такої допомоги тощо.[76]

Недавно розпочалася чергова ротація миротворчого контингенту 18-го окремого вертолітного загону сил Місії ООН у ДР Конго. На черзі ротація 56-го ОВЗ у Ліберії. Ці підрозділи є кістяком української миротворчої діяльності, що проводиться під егідою ООН.

У зв’язку з вкрай складною соціально-економічною ситуацією, яка склалася в країні, та, як наслідок, обмеженим фінансуванням участі Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, питання про розширення участі поки що не стоїть. На сьогоднішній день Міністерство оборони України намагається зберегти наявну чисельність національних контингентів та персоналу, а також проводить роботу щодо залучення міжнародної фінансової допомоги від країн-партнерів з метою полегшення навантаження на свій бюджет. Безумовно, Міністерство оборони обов’язково повернеться до розгляду цього питання після подолання кризи в Україні та початку економічного зростання.[73]

Наскільки відомо, у наслідок інтенсивного скорочення Українського війська останніми роками виникли певні складнощі з добором кадрів у миротворчі підрозділи, особливо льотно-підйомного складу. Насамперед хочу сказати, що дійсно декілька років тому мали місце певні проблеми з добором кадрів у миротворчі підрозділи, особливо з льотно-підйомним складом. Але я хотів би, щоб усі правильно розуміли, що це не було пов’язано із плановим скороченням Збройних Сил України, оскільки підрозділи армійської авіації не скорочувались.

Так, на початку активного залучення авіаційних підрозділів до миротворчих операцій ми мали обмежену кількість льотчиків з нальотом більше 1000 годин. Також на певному етапі постало питання невідповідності грошового забезпечення українських миротворців у порівнянні з військовослужбовцями країн-партнерів по операціям. На цей час ми можемо впевнено сказати, що ситуація докорінно змінилася.

Так, за останні десять-дванадцять років участі в операціях наші льотчики отримали величезний досвід та, як наслідок, питання дефіциту льотчиків-тисячників на цей час не стоїть. Крім того, за цей час 43% від загальної кількості льотчиків армійської авіації було підготовлено на підвищення класної кваліфікації, з них 89 молодих льотчиків — до рівня льотчиків 3-го класу. Крім того, керівництвом нашої держави своєчасно були прийняті рішення щодо суттєвого підвищення заробітної платні українських миротворців та їхнього соціального захисту. Тому можна стверджувати, що складнощі з комплектуванням миротворчих підрозділів залишилися у минулому.

Україна має достатній досвід у наданні підрозділів Збройних Сил України для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки та є однією з провідних держав Європи - контрибуторів національних контингентів.

Застосування підрозділів Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки аналізувався спеціалістами багатьох галузей (військовими, політиками, економістами, медиками, тощо).

Питання миротворчої діяльності постійно перебувають в центрі уваги нормотворчого процесу в Україні. Основні з них були викладені у Законі України “Про основи національної безпеки України” [43], у Законі України “Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки”[5], Стратегічного оборонного бюлетеня, Державної програми розвитку Збройних Сил України до 2017 року [8] та Стратегії міжнародної миротворчої діяльності України, схваленої рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 24 квітня 2009 року та уведеної в дію Указом Президента України від 5 червня 2009 року № 435/2009 [13]. Слід визнати такий підхід обґрунтованим враховуючі те, що за даними щорічного аналізу обсягів збройових угод Стокгольмського міжнародного інституту проблем світу, всього в світовому масштабі за 2013 рік зброї, озброєння та військової техніки було продано на $ 1750 млрд. І хоча світові обсяги збройових угод в 2013 році зменшилися на 1.9% щодо показників 2012 року, сталося це лише за рахунок країн Заходу [8].

Досвід проведення операцій з підтримання миру і безпеки показує, що це явище є досить складним та комплексним зі своїми позитивними та негативними сторонами. Аналіз наслідків проведення операцій з підтримання миру і безпеки, як позитивних так і негативних, поступово підводить нас до розуміння необхідності більш зваженого застосування Збройних Сил України для таких операцій.

Наявна законодавча база по регулюванню та проведенню операцій з підтримання миру і безпеки за участю підрозділів Збройних Сил України забезпечує механізм проведення операцій з підтримання миру і безпеки, але не відображає багатьох важливих аспектів, які мають дуже принципове значення, що в свою чергу вимагає створення концепції застосування Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Участь підрозділів Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки є одночасно як інструментом досягнення відповідного рівня національної безпеки так і з іншого боку є її загрозою. Це, па нашу думку, обумовлено наступними чинниками, які ми розглянемо.

Збройні Cили - це військове формування, на яке відповідно до Конституції покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості. На думку російських вчених збройні сили використовуються для забезпечення національної безпеки. На підтвердження цього можна також додати думку українських військових, які стверджують, що в міжнародних відносинах принципи силового балансу і силової взаємодії залишаються дозволеним інструментом зовнішньої політики. Цю задачу Збройних Сил України виконують шляхом підтримання на належному рівні бойової і мобілізаційної готовності та боєздатності у мирний час. У воєнний час Збройних Сил України виконують ці задачі шляхом ведення бойових дій.[42,7]

Сучасний загальновійськовий бій ведеться об’єднаними зусиллями всіх військ, які беруть в ньому участь, із застосуванням танків, БМП, артилерії, засобів ППО, літаків, гелікоптерів, іншого озброєння та техніки. В бою продумано застосовується авіація, артилерія, танкові підрозділи та сухопутні війська, що забезпечуються інженерними підрозділами та підрозділами хімічного захисту. Тобто армія - це організм, в якому гармонійно поєднано всі види збройних сил зі своїми специфічними задачами, що забезпечує виконання завдання шляхом взаємодії один з одним. При участі Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання міфу і безпеки до операцій залучаються окремі підрозділи сухопутних військ та окремі підрозділи родів військ.[42]

В різні періоди Україна відряджала до інших держав різні підрозділи Збройних Сил України. Батальйон радіаційного, хімічного та бактеріологічного захисту виконував функції по захисту дивізії від наслідків застосування противником хімічної, бактеріологічної зброї. Надіславши до Республіки Кувейт батальйон РХБЗ захисту, потенційно було залишено без РХБЗ захисту дивізію Сухопутних військ, що у разі ведення бойових дій перекриває по фронту 30-35 км місцевості. Це зазвичай негативно впливає на спроможність військового підрозділу вести бойові дії та є підривом боєготовності дивізії.[48]

За таким принципом розглядаємо і залучення до міжнародної операції з підтримання миру і безпеки інші частини такі, як авіаційні, механізовані, та інші.

Наявність боєздатних збройних сил. готових забезпечити захист залежності та територіальної цілісності держави, с основним силовим фактором національної безпеки.

Операції за участю Збройних Сил України в контексті загальної боєготовності Збройних Сил України можливі при наявності численних складових, однією з яких є боєздатність військ взагалі. Боєздатність це рівень готовності підрозділу до виконання прямих задач. Основним шляхом досягнення відповідного рівня боєздатності є проведення бойової підготовки в підрозділах, починаючи від одиночної підготовки і закінчуючи злагодженістю підрозділів при проведенні різних видів бою. Залучаючи підрозділи Збройних Сил України до виконання миротворчих задач ці підрозділи випадають з системи бойової підготовки військ. Для розуміння цього необхідно лише звернутися до принципів бойової підготовки військ будь-якої держави світу і України в тому ж числі.

На початковому етапі військовослужбовців навчають поводитись зі зброєю та правилам дій на полі бою. Даті вчать діяти у складі відділень, взводів, і завершальним етапом бойової підготовки є навчання підрозділів з бойовою стрільбою на яких відпрацьовується та перевіряється готовність підрозділів вести бойові дії у взаємодії один з одним.

Для проведення повноцінного циклу бойової підготовки необхідна відповідна матеріальна база - стрільбища та полігони, а також визначені матеріальні затрати на паливо для водіння машин, боєприпаси на проведення стрільб та іншого. При виконанні операцій з підтримання миру і безпеки матеріальна база недостатня - кошти на бойову підготовку не виділяються, отримання полігону на проведення навчань діям у складі взводів, рот та відпрацювання злагодженості підрозділів необхідно підписувати угоди з керівництвом держави та сплачувати кошти за оренду полігонів. Для введення цих навчань необхідно або закупити паливо та боєприпаси на місці або доставити їх з території України.

Як перший так і другий варіант є економічно невигідним та неприйнятним для Збройних Сил України з огляду на рівень матеріально - технічного забезпечення військ на даний період, а кошти на проведення бойової підготовки підрозділами, що виконують миротворчі завдання ООН не виділяються.

Період виконання завдань в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, як правило, складає шість місяців, а це рівно половина строку служби для військовослужбовців в Україні. За цей період військовослужбовці повинні навчитися вести бойові дії у складі підрозділів, що най головніше і безпосередньо впливає на бойову готовність підрозділів та військ загалом. Спеціалісти США зазначають, що після застосування бригади Збройних Сил США в операції на Балканах її рівень боєздатності та боєготовності знизився до такої міри, що на відновлення необхідно майже два роки.[76]

З іншого боку при застосуванні гелікоптерних підрозділів в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки пілоти отримують більшу практику пілотування бойових машин порівняно з пілотами, що знаходяться на території України. При проведенні операцій з підтримання миру і безпеки екіпажі підіймаються у повітря практично кожен день, виконуючи різноманітні завдання, у той час, коли підйом у повітря для українського пілота є святом. Це пов’язано, в першу чергу, з економічним фактором, і навіть, якщо його не враховувати, то програмою бойової підготовки пілотів України відведено менше часу на рік на польоти ніж підіймаються у повітря пілоти у операціях з підтримання миру і безпеки за період проведення місії.

Отже, участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки щодо бойової підготовки підрозділів та військ є питання проблемне. Враховуючи досвід проведення операцій з підтримання миру і безпеки стверджуємо, що підрозділи збройних сил займаються виконанням не типових їм задач, не займаються бойовою підготовкою через що втрачають певну кваліфікацію та здатність виконувати головну покладену на них задачу захист батьківщини від зовнішньої загрози. Саме через це до операцій з підтримання миру і безпеки, ті ж Сполучені штати Америки намагаються управляти якнайменше підрозділів своїх збройних сил, а практикують залучення до міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки особового складу резервних компонентів (Національна гвардія тощо).

Необхідно зважено підходити до направлення миротворців до інших країн, враховуючи географічне положення місця проведення операцій, різниця у кліматичних умовах між Україною та. наприклад. Африкою с дуже великою. Ця зміна клімату дуже негативно впливає на здоров'я військовослужбовців української армії. Серед особового складу, учасників операції з підтримання миру і безпеки в Сієра - Леоне виявилося, що 99% особового складу перехворіло на малярію. Після повернення на Україну ці військовослужбовці вже неодноразово звертатися до шпиталів зі скаргами на повторне виникнення симптомів хвороби. Побічним підтвердженням цієї проблеми є вихід наказу МОУ № 166, що стосується проблем підбору кандидатів для проходження служби в міжнародних миротворчих контингентах. В цьому наказі висунуто підвищені вимоги до стану здоров'я військовослужбовців та підвищені вимоги до самої системи підбору кандидатів для участі в операціях з підтримання міфу і безпеки за станом здоров’я.[27]

Окрім того, все це негативно впливає на моральний, фізичний та психологічний стан військовослужбовців в період виконання ними повсякденних задач. Лікування цих хвороб, що не характерні для нашого регіону, потребують значних матеріальних затрат, яких у військовослужбовців немає. На законодавчому рівні не передбачено механізму вирішення цих питань. А наші військові медики та керівництво Збройних сил йдуть по шляху підвищення вимог до стану здоров'я кандидатів для участі в операціях з підтримання миру і безпеки, то не вирішує принципових проблем.

Наступний негативний момент: військовослужбовці, що перехворіли на ці хвороби, майбутні батьки, а клінічні дослідження, щодо впливу цих хвороб на здоров’я майбутніх поколінь, відсутні. Це також є загрозою національній безпеці держави. Відповідно до Закону загрозою національній безпеці є також небезпечне погіршення стану здоров'я населення.

Відправляючи військовослужбовців до операцій з підтримання миру іі безпеки передбачаються, що вони після повернення продовжуватимуть службу в Об’єднаних силах швидкого реагування. Підрозділи об’єднаних силах швидкого реагування розташовані у визначених місцях і звичайно продовження служби військовослужбовця в цих підрозділах вимагає пошуку житла, нової роботи для дружини, місце навчання для дітей. Острах перед переходом на нове місце служби із-за ускладнень матеріально-побутових умов призводить до того, що досвід, отриманий військовослужбовцями в міжнародних миротворчих операціях, залишається не використаним.

Великі психологічні навантаження, отримані особовим складом під час виконання завдання, негативно впливають на здатність, по-перше, датуватися до звичайного життя, а по-друге - на якість виконання службових обов’язків. Невизначеність у законодавстві системи медичної та соціальної реабілітації миротворців негативно впливає на особовий склад.

Одним із аргументів при застосуванні підрозділів у операціях з підтримання миру і безпеки є економічний фактор. Наші миротворці налагоджують зв’язки з місцевими підприємцями та створюють базу для подальшої взаємної праці між нашими та місцевими підприємцями. Чимало було розмов з цього приводу при направлені наших підрозділів до Республіки Ірак. В результаті за весь період знаходження на території Іраку не підписано жодного бізнесового контракту. Проблема в цьому випадку в тому, що зв’язками з місцевими органами влади, місцевою елітою займаються спеціальні підрозділи CIVIC, які знаходяться у підпорядкуванні керівництва місією. Отже пріоритет щодо зв'язків з місцевим населенням належить командуванню місією.[43]

Аналіз міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки показує., що ні в одній операції українські спеціалісти не були достатньо допущені до планування та керування операціями. Таким чином, знаходячись на території іншої держави в якості миротворців, українці не мали до цього часу реальних можливостей використати результанти своє! присутності для економічній вигоди держави. У всіх операціях з підтримання миру і безпеки українські підрозділи діяли або у складі, або були підпорядковані підрозділам інших держав (Ірак, Югославія та інше).

Як висновок: у операціях з підтримання миру і безпеки підрозділи Збройних Сил України виконують “чорнову” роботу, а результатами, як політичними так і економічними, користуються країни, які мають домінуюче представництво в управлінських органах операцій з підтримання миру і безпеки.

Наявність економічних інтересів нашої держави в регіонах проведення операцій з підтримання миру і безпеки - питання також спірне, тому що ці регіони є політично та економічно нестабільними. Ні один підприємець не буде вкладати кошти в регіон, де відсутня стабільна економіка. Західні підприємці не ризикують вкладати інвестиції в Україну, обґрунтовуючи це тим, що в державі існує несприятливий інвестиційний клімат. Регіони проведення операцій з підтримання миру і безпеки більш небезпечні для бізнесу, ніж Україна. І тому, в більшості випадків, посилання на економічну привабливість діяльності підприємців з України це - один з аргументів щодо прийняття рішення на застосування підрозділів Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, яке є недостатньо обґрунтованим.

Рішення на застосування підрозділів Збройних Сил України приймаються згідно з чинним законодавством Президентом з наступним затвердженням Верховною Радою України. Подання Президента до Верховної Ради України має включати наявні дані про район дії національного контингенту чи національного персоналу, про їх завдання, загальну чисельність, про тип і склад озброєння, військової техніки, підпорядкованість, строки перебування та порядок їх продовження, порядок заміни та умови виведення, про гарантії і компенсації військовослужбовцям військових формувань, працівникам Збройних Сил України, інших військових формувань, працівникам органів внутрішніх справ, інших державних органів і цивільних установ України та членам їх сімей, а також інформацію про порядок фінансування втрат, пов'язаних з участю України в міжнародній операції з підтримання миру і безпеки.

Відсутність відомостей, що надаються Верховній Раді, для затвердження рішення на відправку національного контингенту — економічних, політичних, медичних, соціальних, військових факторів та прогнозуючих наслідків застосування, призводять до політичних помилок та неусвідомленого прийняття рішення.

Аналізуючи досвід законодавчого забезпечення миротворчої діяльності інших держав, прийшли до висновку про необхідність створення концепції миротворчої діяльності Збройних Сил України. Ця концепція повинна базуватися на основі Закону “Про національну безпеку”, Законів про “Участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки”, “Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав” і закону “Про Збройні Сили України”.[4,6]

Основною функцією Концепції вбачаємо збалансування інтересів держави по розбудові Збройних Сил України та підтримання їх на відповідному рівні бойової готовності та зобов'язань перед світовим товариством в особі ООН, згідно з міжнародними договорами щодо надання підрозділів Збройних Сил України для участі в операціях з підтримання миру і безпеки. У концепції необхідно відобразити основні напрямки державної політики з питань участі Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, що забезпечить раціональне використання підрозділів в цих операціях.[89]

На нашу думку, в Концепції необхідно дати визначення:

➢ термінології;

➢ правовій основі застосування Збройних Сил України в міжнародних Граціях з підтримання миру і безпеки;

➢ принципів застосування Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки;

➢ пріоритету в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки Збройних Сил України;

➢ основних напрямків державної політики з питань участі Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки;

➢ повноважень суб’єктів забезпечення участі Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки;

➢ контролю за процесами участі України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки;

➢ критеріїв оцінки ефективності щодо участі Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Концепція має бути спрямована на прогнозування, своєчасне виявлення, попередження і нейтралізацію факторів міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки, що можуть нести загрозу національній безпеці, захисту суверенітету і територіальної цілісності України, безпеки її прикордонного простору, піднесенню економіки країни, забезпеченню особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини.

Для підтримання відповідного рівня дисципліни та законності в миротворчих підрозділах вважається за необхідне включати елементи служби військового правопорядку Збройних Сил України до складу національних контингентів. Для цього необхідно внести зміни до Закону України “Про військову службу правопорядку Збройних Сил України” в частині про місце діяльності служби. Положення Закону про те, що служба правопорядку призначена забезпечити правопорядок і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, військових містечках не дозволяє залучати військову службу правопорядку До національних контингентів, що не мають своїх окремих містечок при проведенні міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки.[10]

Вважається за необхідне застосовувати інститут військово-польових судів в національних контингентах для наочної демонстрації невідворотності покарання для порушників закону, полегшеного доступу до свідків з місцевого населення та підвищення авторитету національного контингенту.

Застосування комплексу цих заходів для підтримання законності та дисциплінованості одночасно з розширенням повноважень командирів підрозділів повинен дати позитивний результат.

Для підвищення рівня соціальної захищеності військовослужбовців національних контингентів необхідно ввести в дію систему реабілітації, шляхом внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Також пропонується ввести індивідуальні програми медичного страхування миротворців. Поліси медичною страхування гарантують отримання кваліфікованої багато профільної медичної допомоги, причому суму медичних послуг можливо підвищити до загальноприйнятого рівня за рахунок інших статей бюджету.[34]

Для якісного підбору та підготовки кандидатів на участь в операціях з підтримання миру і безпеки необхідно заснувати п’яти рівневі систему підготовки та підбору кандидатів. Система повинна базуватися на принципах, що застосовувались при Радянському союзі, в частині профорієнтації, та відповідати вимогам кваліфікаційних характеристик ООН до національних контингентів.

Нормативно-правова база забезпечення операцій з підтримання миру і безпеки потребує удосконалення, вона повинна бути систематизована та включати в себе три групи документів:

− концептуально-правові документи по застосуванню Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки;

− закони;

− підзаконні нормативні акти;

− потребують доопрацювання наступні моменти в забезпеченні миротворчої діяльності;

− підстави участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки Збройних Сил України;

− питання соціального захисту миротворців;

− імплементація норм міжнародного гуманітарного права в нормативно-правових документах Міністерства оборони України.

Результатом удосконалення нормативно - правової бази, що регулює участь в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки повинно стати створення Концепції миротворчої діяльності. Основною функцією Концепції ми вбачаємо збалансування інтересів держави по розбудові Збройних Сил України та підтримання їх на відповідному рівні бойової підготовки та зобов'язаннями перед світовим суспільством в особі ООН, згідно міжнародних договорів по наданню підрозділів Збройних Сил України для участі в операціях з підтримання миру і безпеки. Концепція повинна відображати основні напрями державної політики з питань участі Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, що забезпечить раціональне використання Збройних Сил України, не порушуючи внутрішній баланс та не ставлячи під загрозу здатність виконувати Збройним Силам України своєї основної функції.[33]

2.2. Нормативно-правова база миротворчої діяльності Збройних Сил України

Історія становлення нормативно-правової бази миротворчої діяльності України та її Збройних Сил бере свій початок від ухвалення постанови Верховної Ради України “Про участь батальйону Збройних Сил України в миротворчих силах Організації Об’єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії” від 3 липня 1992 року. І надалі правовими підставами миротворчої діяльності України були постанови Верховної Ради України, укази Президента України, рішення Кабінету Міністрів України щодо актуальних проблем які поставали у зв’язку з конфліктами та потребували швидкого реагування і потребу задіяти миротворчий контингент нашої держави. Зокрема, приймаючи Постанову “Про участь українського контингенту в операції багатонаціональних сил з виконання угоди на території Боснії і Герцеговини” в грудні 1995 року, Кабінет Міністрів України керувався не тільки запрошенням відповідно до резолюції Ради Безпеки ООН від 15 грудня 1995 року, але й врахуванням стратегічних інтересів України.[3]

Поширення конфлікту на Балканах, потреба в українських військових миротворцях в інших республіках колишньої Югославії стали причиною прийняття Постанови Верховної Ради України “Про участь контингенту Збройних Сил України в миротворчих силах Організації Об’єднаних Націй у Східній Славонії ” в 1996 році.

У 1999 році відносно цього регіону з’являється Указ Президента України “Про направлення миротворчого контингенту для участі України у миротворчій операції в Косово, Союзна Республіка Югославія”, який закріплюється відповідним законом України. [20]

Першим основним законодавчим актом у сфері миротворчої діяльності став Закон України “Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру та безпеки” від 23 квітня 1999 року. Даний закон діє із змінами згідно із законом № 5286-VI від 18 вересня 2012 року. [5]