Відносини, які регулюються транспортним правом

Джерелом транспортного права є низка Законів України, які регулюють відносини, що виникають у транспортній діяльності.
Важливим джерелом транспортного права є цивільне законодавство України. Так, новий Цивільний кодекс України, який набув чинності з 1.01.2004 року, містить главу 64 “Перевезення”, яка визначає загальні положення про перевезення (ст. 908), поняття договору (ст. ст. 909, 910) та окремі аспекти перевезень.

До джерел транспортного права також належать певні акти господарського законодавства України. Господарський кодекс України, який набув чинності з 1.01.2004 року, містить главу 32, в якій регулюється перевезення вантажів як господарська діяльність. Також Господарський кодекс України визначає основні засади господарсько-правової відповідальності, в тому числі на транспорті.
Серед актів транспортного законодавства виділяється Закон України “Про транспорт” від 10.11 1994 року (із наступними змінами і доповненнями), який визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи діяльності, загальні для всіх видів транспорту в Україні.
30 червня 1993 року Верховною Радою України прийнятий Закон України “Про дорожній рух” (із наступними змінами і доповненнями), який визначає правові та соціальні основи, регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов’язки і відповідальність суб’єктів — учасників дорожнього руху, органів державної виконавчої влади, об’єднань підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання

4. Матеріальний зміст транспортних правовідносин

— це фактична поведінка, яку правомочний суб’єкт може, а правозов’язана сторона повинна здійснити. Тому з діяльнісної точки зору, транспортні правовідносини є поєднанням:
- транспортування і посередницької діяльності з надання транспортних послуг;
- управлінської і режимоутворюючої діяльності на транспорті.
Транспортні послуги у свою чергу розрізняються в залежності від:
- виду транспорту: водні (морські і річкові), наземні (залізничні і автомобільні), повітряні (авіаційні), трубопровідні, змішані перевезення;
- об’єкта транспортування (перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти);
- транспортної характеристики товару: перевезення сухого вантажу (навалювальний — вугілля, руда, насипний — зерно, цемент, фосфати), генеральні та штучні перевезення, перевезення наливних вантажів (нафта і продукти її переробки, рослинна олія, вино й ін.);
- періодичності перевезення (регулярні та нерегулярні перевезення);
- порядку перетинання кордону (перевантажувальні і безперевантажувальні перевезення);
- виду транспортно-технологічної системи (контейнерне, поромне, ліхтерне та інші перевезення);
- виду сполучення (пряме, непряме та інші види сполучень).
Матеріальний зміст правовідносин має суб’єкт-об’єктну структуру.

До суб’єктного складу транспортних правовідносин належать особи, стосовно правового статусу яких транспортне законодавство встановлює додаткові вимоги:

5. Юридичний зміст правовідносин —

це зафіксовані у правових нормах суб’єктивні права та юридичні обов’язки сторін.
Правовідносини виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів. Юридичними фактами, що породжують правовідносини на транспорті, є:
- юридичні акти — це перш за все договори про надання транспортних послуг

акти управління;
- певні правопорушення в сфері транспортної діяльності.

До договірних правовідносин на транспорті належать відносини, що виникають і змінюються на підставі таких договорів:
Договори перевезення — це основний вид договорів, які регулюють транспортну діяльність.
Частина 1 статті 908 Цивільного кодексу України передбачає, що такий договір має бути засвідчений відповідним письмовим документом. Загальні умови перевезення визначаються міжнародними угодами, законами України та низкою спеціальних нормативних актів. Основним законом, який містить загальні положення щодо перевезення, є Цивільний кодекс України.
Стаття 908 Цивільного кодексу передбачає можливість визначення умов перевезення самим договором. Проте на практиці це положення має суттєві обмеження, що обумовлені специфікою транспортної діяльності, яка матеріально є складним технологічним процесом, а юридично набуває все більш публічно-правового характеру. Фактично сторони визначають умови конкретного виду перевезення лише в межах норм транспортного законодавства, які позбавляються диспозитивного характеру і набувають імперативності.