Основні положення теорії навчання

Ціленаправленість та результативність навчання залежать від якості виконання вимог до змісту, організації та методики проведення.

В Збройних Силах України навчання особового складу організується та проводиться згідно з наступними основними принципами:

· науковий підхід до навчання воїнів;

· відповідність змісту та організації навчання у військових частинах потребам професійної діяльності в умовах війни і мирного часу;

· свідомість, активність і самостійність тих, хто навчається;

· наочність навчання;

· систематичність, послідовність і комплексність у навчанні;

· навчання на високому рівні складності;

· міцність оволодіння знаннями, навиками і уміннями;

· колективізм та індивідуальний підхід у навчанні.

Кожен принцип включає в себе правила, тобто положення, які розкривають окремі сторони навчання, його конкретні вимоги.

1. Науковий підхід до навчання воїнів. Всі знання, які мають засвоїти військовослужбовці, повинні бути достовірними, відповідати останнім досягненням військової науки і техніки. Організація бойової і гуманітарної підготовки в підрозділі має здійснюватися відповідно до вимог і рекомендацій військової психології та педагогіки, методик викладання інших наук. Формування у воїнів наукового світогляду, озброєння їх науковими знаннями – у цьому головний зміст даного принципу.

2. Навчати війська тому, що необхідно під час війни. Цей принцип визначає зміст навчання і умови бойової підготовки військ. Він вимагає здійснювати навчання відповідно до воєнної доктрини України, суворо дотримуватись військових статутів, наказів, інструкцій, не допускати на заняття спрощень, послаблень. Виконання цього принципу надає навчально-виховному процесу практичної спрямованості.

Застосування даного принципу потребує такої організації навчального процесу, при якій би повсякденно підвищились бойова готовність частин та підрозділів. Важливим фактором бойової готовності є високий рівень технічної підготовки особового складу, глибоке володіння бойовою технікою.

Принцип навчати війська тому, що необхідно знати і уміти у воєнний час, вимагає приділяти уваги польовій виучці особового складу, максимально наближати навчальну обстановку по бойовій дійсності.

3. Свідомість, активність і самостійність тих, хто навчається. Поєднання свідомості з активністю у навчанні сприяє розвитку у воїнів самостійних суджень, прояву ініціативи і творчості у вирішенні навчально - бойових задач., уміння правильно оцінювати навколишню обстановку і використовувати знання на практиці. Оскільки самостійність воїна формується в діяльності, то дотримання вимог цього принципу забезпечує відповідну підготовку військових фахівців. Від командира цей принцип вимагає забезпечення розуміння тим, хто навчається, конкретних завдяч кожного заняття; здатності помічати ініціативу підлеглих, підтримувати її; в ході занять створювати атмосферу суперництва та проблемні ситуації; заохочувати успіхи солдат.

4. Наочність навчання. Вихідним початком будь-якого пізнання є живе споглядання і слухові, зорові та інші відчуття. На основі відчуттів у воїнів виникають реальні уявлення і образи предметів та явищ, що вивчаються. Тому командиру доцільно творчо використовувати засоби наявності, виходячи із змісту, виду занять, умов навчання; добирати засоби н6аочнгсті, що дозволяють за короткий строк досягти максимального ефекту.

5. Систематичність, послідовність і комплексність у навчанні. Цей принцип вимагає:

- логічної ув’язки навчального матеріалу з усіх предметів з раніше вивченим;

- здійснення викладання з послідовним розширенням кола уявлень і понять, що повинні двоїти воїни, з поступовим нарощуванням ступеня складності задач;

- переходу до вивчення наступного тільки після засвоєння попереднього;

- вивчення матеріалу по частинах, виділення в ньому головного, чіткого формування загального обсягу заняття.

6.Навчання на високому рівні складності. Суть цього принципу достатньо точно виражено у відомому вислові: «Тяжко в навчанні – легко у бою». Реалізовуючи цей принцип в навчально - виховному процесі, командир повинен мобілізувати підлеглих на свідоме подолання труднощів в навчанні, досягнення цілей; забезпечити правильність навчання за обсягом, глибиною та фізичною напругою; навчати, переходячи від відомого до невідомого, від менш складеного до більш складного; скорочувати час для виконання нормативі, ускладнювати обстановку навчання.

7. Міцність оволодіння знаннями, навиками і уміннями. В бою солдату прийдеться не тільки виконувати накази, але й вирішувати самостійні завдання, спираючись на свої знання і досвід. Для то­го, щоб знання у підлеглих були міцними, навчання слід вести жваво, цікаво, демонструвати матеріал в динаміці, управляти навчальною діяльністю воїнів. Знання, навички і уміння необхідні воїну також і для того, щоб ефективно здійснювати наступне навчання.

8. Колективізм та індивідуальний підхід у навчанні. Військова діяльність колективна за своїм характером. Колективізм особливо ясно можна бачити в екіпажах, у бойовій обслузі, бойовому розрахунку. Основою розвитку колективізму є організація колективних дій на заняттях та в ході навчань, в процесі несення бойового чергування, внутрішньої та гарнізонної служби.

Даний принцип припускає турботу командира про те, щоб кожен воїн працював в повну силу, не тільки засвоював програму бойової і гуманітарної підготовки, але й розвивав свої здібності. Для цього необхідно здійснювати індивідуальний підхід, добре знати духовні і фізичні особливості підлеглих, здійснювати вплив з їх урахуванням.

Під методами навчання розуміють способи взаємопов'язаної діяльності того, хто навчає, та тих, хто навчається, за допомогою яких досягається оволодіння знаннями, навичками та уміннями, всебічний розвиток розумових та фізичних здібностей тих, хто навчається, формування в них різнобічних якостей, необхідних для успішного виконання складних задач в умовах мирного та воєнного часу.

На сучасному етапі у Збройних Силах активно використовуються у різному поєднанні наступні методи навчання:

· усне викладення навчального матеріалу;

· обговорювання матеріалу, що вивчається;

· показ (демонстрація);

· вправа;

· практична робота (у парках, гаражах, на стартових позиціях, на аеродромах, у полі, на морі, у повітрі);

· самостійна робота.

Ці методи навчання є загальними. Вони використовуються при навчанні воїнів усіх видів Збройних Сил та родів військ, усіх спеціальностей. Специфіка діяльності та підготовки воїнів різних категорій, спеціальностей, підрозділів, частин, штабів зумовлює використання на практиці бойової та гуманітарної підготовки та спеціальних методів навчання. Вони взаємопов'язані з загальними методами, які складають основу відповідних методик оволодіння тією чи іншою дисципліною», військовою спеціальністю.

1. Метод усного викладення навчального матеріалу використовується у наступних видах: розповідь, пояснення, інструктування та лекція.

Розповідь - це образне, живе, емоційне та послідовне викидання переважно фактичного матеріалу в описовій чи розповідній формі.

Пояснення, на відміну від розповіді, більшою мірою ставить акцент на розкритті змісту явищ, процесів, дій, їх причинно - наслідкових зв'язків та відносин.

Інструктування - короткі, лаконічні, чіткі вказівки (рекомендації) про виконання тієї чи іншої дії (задачі).

Лекція - розгорнуте викладання значних теоретичних та практичних проблем. Вона дозволяє ретельно розкрити найбільш складні поняття, закономірності, ідеї. У лекції тісно поєднуються елементи опису та розповіді, доказу та пояснення аналізу фактів та прикладів, узагальнення та висновки. Під час лекції рекомендується створювати проблемні ситуації, широко використовувати технічні засоби навчання та наочні посібники, застосовувати різні прийоми, що збуджують інтерес та активізують пізнавальну діяльність тих, хто навчається.

Як показує практика, все більший авторитет отримують проблемні лекції, лекції-роздуми. їх особливість полягає в тому, що лектор створюй проблемні ситуації, ставить перед аудиторією запитання, міркує уголос, наводить докази та контрдокази, спонукає воїнів приєднуватися до пошуку розв'язання проблем, що виникли, розкриває перед ними методологію теоретичного аналізу.

2. Обговорювання матеріалу, що вивчається. Воно проводиться у вигляді бесіди, класно-групових та семінарських занять.

Бесіда - спосіб озброєння знаннями тих, хто навчається, шляхом коротких лаконічних відповідей на заздалегідь підготовлені запитання. Шлях викладення знань може бути діалогічним або типу запитані: і-відповідь, коли зміст їх у певній мірі знайомий, чи не викликає великої пізнавальної складності, чи близький до життєвої практики воїнів.

Класно-групове заняття дуже нагадує розгорнуту бесіду. Проте теоретичні та практичні запитання тут обговорюються більш обґрунтовано. Ті, хто навчається, як правило, не просто відповідають на запитання, висловлюють свою думку, а глибоко аналізують факти та явища, доводять їх розуміння до усвідомлення суті, виявлення причинно-наслідкових зв'язків та відносин.

Найбільш глибоко та змістовно матеріал обговорюється на семінарі.

Семінарське заняття - це науковий аналіз теоретичної чи практичної проблеми, колективний пошук шляхів її ефективного розв'язання. Вони проводяться з найбільш підготовленими воїнами, які мають загальноосвітню підготовку та досвід самостійного вивчення складний проблем.

3. Метод показу (демонстрації) зброї та бойової техніки, прийомів дій та праці як у натуральному вигляді, так і у зображеннях активно використовується поряд з усним викладенням та обговорюванням матеріалу. Його зміст полягає в тому, щоб створити у тих, хто навчається, наочний образ явища, предмета, які вивчаються, сформувати конкретні уявлення про побудову техніки, озброєння, про проходження складних процесів.

В залежності від змісту навчального матеріалу та способу дій тих, хто навчається. використовуються різні види показу. Основні з них: особистий показ тим, хто навчає, навчальних прийомів, дій: показ зброї, бойової техніки, спорядження; показ образотворчих засобів наочності (картин, малюнків, фотографій, макетів, графіків, діаграм); показ кінофільмів, телепередач, діафільмів та діапозитивів: демонстрація звукозапису.

До показу (демонстрації) ставляться наступні основні дидактичні вимоги:

по-перше, ретельний відбір матеріалу згідно з метою та задачами заняття, визначення місця та ролі показу у їх реалізації; вибір найбільш доцільних видів показу, їх кількості та послідовності;

по-друге, суворе дозування засобів наочності. Так, найкращий результат при читанні лекції.із суспільних наук досягається демонстрацією кінофільмів. та діафільмів, яка триває не більше 8-10 хвилин; кількість кадрів діафільму впродовж одного часу лекції з технічних дисциплін не повинна перевищувати чотирьох-п’яти;

по-третє, диференційоване та комплексне використання засобів наочності в залежності від характеру задач, вирішуються. та почуттєвого досвіду тих, хто навчається;

по-четверте, вміле поєднання слова та показу. Використання засобів наочності ефективне, коли керівник заняття застосовує їх як підтримку для словесного пояснювання змісту явищ, недосяжних для живого сприйняття.

4. Метод вправ застосовується при формуванні, закріпленні та удосконаленні у воїнів необхідних навичок та вмінь. Вирішальна роль відводиться усе більш складні, свідомим, багаторазовим повторенням певних прийомів та дій.

В залежності від особливостей навчального предмета, характеру навичок та вмінь, які формуються, форм організації навчальної роботи вправи поділяють на наступні: стройові, фізичні, стрілецькі, технічні, тактичні, комплексні, спеціальні. За направленістю та організацією діяльності - на індивідуальні та групові; за дидактичним призначенням - на вступні, основні та тренування.

Вступні вправи йдуть одразу ж практичним показом, їх призначення - забезпечити повільне, але точне виконання воїнами дій, що вивчаються. Основні вправи мають на меті формування та розвиток навичок та вмінь до високого професійного рівня. Тренування - це свідоме багаторазове повторення вже засвоєної дії (прийому) з метою його закріплення та удосконалення.

Основні умови успішного протікання вправ:

якісна підготовка керівника занять, його вміння враховувати особливості ножного підлеглого;

розуміння воїнами мети вправи, засвоювання ними змісту та послідовності виконання дій, що вивчаються;

підтримання у воїнів зацікавленості та свідомого відношення до вправи;

дотримання певного ритму, правильного чергування дій, що вимагають від того, хто навчається, різної напруги духовних та фізичних сил;

послідовність та систематичність у виконанні вправ, поступове підвищення самостійності воїнів під час їхнього відпрацювання;

постійне ускладнення та змінювання умов виконання вправ;

формування у воїнів навичок самоконтролю та самооцінки виконання дія;

активізація діяльності воїнів під час тренування за рахунок внесення духу змагання, прагнення виконати узяті зобов'язання.

5. У процесі бойової підготовки та служби значна кількість знань, навичок та вмінь засвоюється та закріплюється воїнами методом практичних робіт (обслуговування та ремонт зброї та бойової техніки, обладнання вогневих позицій, рішення практичних задач у ході тактичних навчань, запуск ракет, бойові стрільби, польоти тощо). Практичне робота виступає як метод навчання тоді, коли крім службової планується та здійснюється дидактична мета та забезпечуються умови її досягнення.

Дидактичні умови проведення практичних робіт:

· чітка розробка плану, формулювання навчальної мети, організація матеріального забезпечення;

· інструктаж підлеглих перед початком робіт, постановка конкретної задачі, пояснення порядку її виконання та дотримання правил техніки безпеки, визначення часу закінчення робіт;

· підбиття підсумків, оцінка дій кожного воїна та підрозділу в цілому, заохочення тих, хто найбільш відзначився;

· організація змаганні по скороченню строків виконання та підвищенню якості практичних робіт;

· ідеологічне забезпечення ходу виконання поставлених задач, всебічна пропаганда передового досвіду.

6. Самостійна робота по вивченню теоретичного та практичного матеріалу потрібна для глибокого засвоєння політичних, військових та військово-технічних звань, оволодіння воїнами майстерністю.

Виступаючи найважливішим методом навчання, самостійна робота є внутрішньою основою будь-якого іншого методу та необхідною передумовою дидактичного зв'язку різних методів між собою. її основними видами є наступні: робота з друкованими джерелами, вивчення техніки, тренування, перегляд та прослуховування теле - та радіопередач. Для кожного виду самостійної роботи існують методичні правила, виконання яких підвищує; результативність праці.

Наприклад, працюючи над підручником, вивчаючи техніку, самостійно відпрацьовуючи способи та прийоми дій, воїни глибоко усвідомлюють навчальний матеріал, поглиблюють та закріплюють знання, удосконалюють навички та вміння, які отримали під час занять, тренувань, навчань. Систематична самостійна робота розвиває у воїнів активність мислення, організованість та цілеспрямованість.

Таким чином, існує великий арсенал основних та специфічних методів навчання. Будь-який метол дає ефективний результат тоді, коли при його використанні враховуються: психологічна сторона діяльності тих, хто навчається, мотиви кавчання, закономірності оволодіння знаннями, навичками та вміннями, способи привернення та підтримки уваги, розвиток творчого мислення, активізація практичної роботи. Активна розумова діяльність, бадьорий емоційний стан, вольова напруга - необхідні психологічні умови продуктивного навчання.

При визначенні методів навчання для майбутніх занять офіцер виходить з характеру задачі, вмісту матеріалу, категорії та рівня підготовленості особового складу, наявності навчальної матеріальної бази. Велику роль при цьому відіграють елемент творчості, здібність та вміння критично віднестися до свого досвіду, відкинути застарілі прийоми та застосовувати все нове, передове у методиці.

Якість навчання особового складу багато у чому залежить від організації навчального процесу, тих форм, в яких здійснюється бойова та гуманітарна підготовка особового складу.

Форми як організаційна сторона навчання передбачають склад та групування тих, хто навчається, структуру заняття (навчання), місце і тривалість його проведення, роль і специфіку діяльності того, хто навчається.

Форми діалектично пов'язані з методами навчання. Вони забезпечують зовнішні і внутрішні організаційні умови, підсилюють їх дієздатність. Саме тому один і той же метод в різних формах виявляється по-різному.

Загальні форми навчання особового складу можна розділити на три групи:

· навчально-планові (теоретичні, практичні, тренувальні заняття, бойові стрільби та пуски ракет, навчання, військові ігри);

· службово-планові (паркові дні та дні регламентних робіт);

· позаслужбові (позанавчальні) - технічні гуртки, школи передового досвіду, різкого роду змагання, конкурси, вікторини і т.п.

Специфічними формами навчання воїнів є, наприклад, в авіації різні види наземної підготовки та польотів; у військах ППО – комплексне навчання і т.п.

Які ж особливості загальних форм навчання?

1. Теоретичні заняття. Вони мають такі різновиди, як лекції, семінари, класно-групові заняття, бесіди, заняття типу уроку, лабораторні роботи в спеціально обладнаних класах, самопідготовки, консультації, додаткові заняття з слабо встигаючими чи тими, хто пропустив навчальні години. Вони забезпечують перш за все теоретичну підготовку особового складу, засвоювання воїнами загальнополітичних знань теоретичних основ сучасного бою, знання фізичних основ та принципів роботи зброї та бойової техніки.

2.Практичні заняття включають в себе такі форми, як тактико-стрілецькі та тактичні заняття, заняття на стартових та вогневих позиціях, на бойових постах, полігонах, аеродромах, танкодромах, в парках та гаражах, на плацу, в спортмістечках. Всі вони проводяться з метою удосконалення практичної підготовки окремих воїнів та підрозділів.

3.Тренувальні заняття включають у себе всі комплексні та спеціальні (предметні) тренування: фізичні, стройові, штабні, радіотренування, тактико-стрілецькі, на командних пунктах, тренування по захисту від ЗМУ, в діях за сигналом "Збір". Вони проводяться відповідно до спеціального графіка у полі, на бойових постах, на полігоні, у вогневому містечку, на вогневих та стартових позиціях, на командних пунктах, в спеціально обладнаних класах. Їх призначення - підтримувати та удосконалювати у особового окладу загальні та спеціальні навички бойової роботи, сприяти постійній злагодженості підрозділів.

4.Бойові стрільби та пуски ракет. Ними, як правило, завершуються певні етапи навчання. Мета їх проведення: з одного боку, перевірка рівня попередньої підготовки, а з іншого - подальше удосконалення навичок та вмінь вести вогонь з бойової зброї. Разом з тим їм належить велика роль у злагодженості дій підрозділів та в психологічній підготовці особового складу до сучасного бою.

5.Навчання використовуються для підготовки військових колективів до дій в складних умовах сучасної війни, це є вища форма навчання і виховання воїнів. Вони включають в себе тактичні, тактико-спеціальні, командні та командно-штабні навчання, а також тактичні навчання з бойовою стрільбою. Навчання проводяться на реальній місцевості, у будь-яку пору чи добу, зі штатною зброєю та бойовою технікою. Вони відшліфовують бойову майстерність воїнів, допомагають їм набути тверді навички та вміння діяти в умовах, максимально наближених до бойових.

6.Військові ігри (командні та командно-штабні) призначаються для підготовки та початкової злагодженості органів управління військами, удосконалення знань, навичок та вмінь роботи офіцерів і генералів у складі певного військового колективу, а також для перевірки на практиці теоретичних положень з організації та ведення бойових дій.

7.Службово-планові форми навчання (парко-господарські дні та дні регламентних робіт) проводяться з метою підтримки зброї та бойової техніки у постійній бойовій готовності. У той же час вони є ефективними формами технічного навчання особового складу. їх цінність полягає в тому, що вони прямо чи безпосередньо пов'язані з боротьбою особового окладу за високу боєздатність.

Перераховані групи форм навчання воїнів використовуються з урахуванням специфіки бойової діяльності та організаційної структури видів Збройних Сил та родів військ.

У сполученні з формами навчання, передбаченими планами і програмами бойової та гуманітарної підготовки, у військах активно використовуються позаслужбові форми навчання (школи передового досвіду, технічні гуртки, різного роду змагання, конференції, конкурси, вікторини). У тих частинах, де приділяється увага впровадженню цих форм, відкриваються додаткові резерви для підвищення військової майстерності, для швидкого опанування складною бойовою технікою.

8.Програмоване навчання серед перспективних форм і методів посідає важливе місце, воно дає можливість управляти діяльністю тих, хто навчається, за допомогою програмування навчального матеріалу та спеціальних навчальних засобів, його використання потребує специфічної організації з урахуванням ідей кібернетики. Процес навчання з позицій цієї науки можна уявити як систему управління. Той, хто навчає, в ньому - орган управління, той, хто навчається, - керований об'єкт. Вплив учителя - це є прямий канал зв'язку. Інформація від того, хто навчається, іде по каналу зворотного зв'язку. Для застосування програмованого навчання перш за все необхідний спеціальний програмний матеріал, який визначає мету та. задачі навчального курсу (розділу, теми), ключовий теоретичні матеріал, що дозволяє формувати науковий світогляд, розвішати логічне мислення, творчі здібності, практичний підхід до справи.