Основні нормативні акти охорони праці

Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях.

Це "Положення" встановлює порядок, зміст, оформлення, облік і ліквідації причин виникнення небезпек, що призвели до нещасного випадку (перший розділ), до професійного захворювання (другий розділ) і аварії (третій розділ).

Розслідування нещасного випадку (професійних захворювань, аварії) — це з'ясування обставин, за яких трапився нещасний випа­док, і встановлення причин, що його викликали.

Необхідність і значимість грамотного розслідування полягає в тому, що:

1) матеріали розслідування є для адміністрації (власника) базою для планування заходів по запобіганню травматизму;

2) акти форми Н-1 є єдиним первинним документом, що підтвер­джує наявність нещасного випадку, а також реєструє його;

3) матеріали розслідування кладуться в основу визначення осіб, які мають провину за фактом нещасного випадку на виробництві і визначення обсягу відшкодування збитків потерпілому;

4) акти Н-1 є джерелом для державної статистичної звітності із охорони праці та відповідних загальнодержавних заходів і засобів запобігання і ліквідації травматизму, профзахворювань і аварій.

Якість розслідування визначається такими принципами:

а) об'єктивністю і повнотою розслідування;

б) своєчасністю і швидкістю розслідування;

в) розслідування має виконуватися відповідними комісіями, що
встановлює "Положення".

Перед комісіями, що ведуть розслідування, стоять такі завдання:

— встановлення факту, що нещасний випадок дійсно трапився на виробництві;

— виявлення обставин нещасного випадку;

— визначення послідовності причин і наслідків подій, що зумо­вили нещасний випадок;

— документальне оформлення випадку і виявлення заходів за­побігання їх повторення.

Важливими документами, що входять до складу правової системи (законодавства), є: "Положення про службу охорони праці" в системі Міністерства АПК; "Типове положення про навчання, інструктаж і періодичну перевірку знань з охорони праці" та інші "Положення".

Закон України "Про дорожній рух" у своєму складі має двана­дцять розділів, 54 статті. Закон забезпечує безпеку учасників руху і має правову і соціальну спрямованість.

Перший розділ встановлює регулювання відносин учасників до­рожнього руху, складу законодавства і владні структури, що управ­ляють дорожнім рухом.

Другий розділ складає зміст компетенції у сфері дорожнього руху з боку компетентних органів влади: Кабінету Міністрів України, законодавчої і виконавчої влади Республіки Крим; обласних, міських, районних та інших місцевих рад народних депутатів, міністерств, органів територіального громадського самоврядування, власників автомобільних доріг, підприємств, установ, організацій, громадян та їх об'єднань та ін.

Третій розділ встановлює права і обов'язки учасників дорожньо­го руху — водіїв, пішоходів, пасажирів, велосипедистів і погоничів тварин — на основі відповідного їх навчання і допуску (водіїв) до управління транспортними засобами.

Четвертий розділ встановлює розподіл, порядок проектування будівництва, реконструкції, ремонту доріг, вулиць та залізничних

переїздів; вимоги до діяльності власників доріг, вулиць, залізнич­них переїздів, відносно обладнання об'єктами сервісу; умови обме­ження, заборони і організації дорожнього руху при виконанні робіт на дорогах, вулицях та залізничних переїздах. Спеціалізовані служ­би організації дорожнього руху.

П'ятий розділ визначає допуск транспортних засобів до участі у дорожньому русі, вимоги до їх виготовлення, ввезення в Україну, пе­реобладнання, технічного стану, реєстрації, обліку, обслуговування і ремонту. Підстави до заборони експлуатації транспортних засобів.

Шостий розділ формує законодавчу базу відносно стандартизації і нормування організації дорожнього руху. За змістом цей розділ вста­новлює мету і зміст стандартів, нормативи і правила дорожнього руху.

Сьомий розділ встановлює планування і фінансування щодо за­безпечення дорожнього руху на основі визначення єдиної системи обліку.

Восьмий розділ встановлює питання медичного забезпечення до­рожнього руху шляхом медичних оглядів і переоглядів обов'язків адміністрації підприємств відносно заходів поліпшення стану здо­ров'я водіїв, їх страхування, а також надання допомоги під час до­рожньо-транспортних подій. Встановлена необхідність навчання водіїв і посадових осіб МВС України з питань медичної підготовки.

Дев'ятий розділ стосується питань охорони навколишнього се­редовища і необхідності проведення відповідних проектних і нау­кових робіт.

Десятий розділ встановлює питання здійснення контролю в сфері дорожнього руху.

Одинадцятий і дванадцятий розділи відповідно встановлюють відповідальність за порушення законодавства про дорожній рух та узгодження закону з міжнародними угодами.

До системи законодавства з безпеки руху надходять також "Поло­ження про службу безпеки дорожнього руху" міністерств, інших цен­тральних органів державної виконавчої влади, підприємств, їх об'єд­нань, установ і організацій та інші законодавчі і нормативні акти.

Закон України "Про пожежну безпеку" здійснює регулювання державної політики у сфері охорони життя та здоров'я людей, на­ціонального багатства і навколишнього природного середовища.

Перші статті закону (з першої до сьомої включно) формують відповідний зв'язок цього закону із законодавством України, шля­хи і етапи забезпечення пожежної безпеки, структури управління

будь-якого рівня, що відповідальні за стан пожежної безпеки, а та­кож обов'язки громадян і державного пожежного нагляду.

Статті від восьмої по дванадцяту регулюють питання, за рахунок яких засобів здійснюється можливість пожежної безпеки.

Основою для утворення стану безпеки є вивчення правил пожеж­ної безпеки, узгодження нормативно-технічних і проектних доку­ментів та дотримання їх при організації виробництв, виробництво пожежної техніки і устаткування, організація наукових досліджень з проблем пожежної безпеки.

Окремою статтею є тринадцята, яка встановлює облік пожеж.

Статті від чотирнадцятої по тридцять третю (утворюють) за­конодавчо закріплюють існування пожежної охорони. На основі встановлення цілей пожежної охорони наводяться види пожеж­ної охорони, яка поділяється на державну, відомчу, сільську та добровільну. Встановлюються принципи формування кожного виду пожежної охорони, права та їх обов'язки, порядок оформ­лення, проходження служби, оплати, страхування, фінансового і матеріально-технічного забезпечення, а також контролю за діяль­ністю пожежної охорони.

Сільська пожежна охорона створюється в населених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної охорони, органами місцевої державної адміністрації відповідно до Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів.

Фінансування та матеріально-технічне забезпечення сільських пожежних команд здійснюється за рахунок коштів місцевого бю­джету, коштів, які відраховуються підприємствами, установами та організаціями, розташованими на території району, в розмірі 0,1 відсот­ка від основних та оборотних коштів, що виділяються на нове будів­ництво, відрахувань від платежів з майнових видів страхування на фінансування запобіжних заходів, а також за рахунок пожертву­вань юридичних та фізичних осіб.

Статті з тридцять четвертої по тридцять сьому регулюють пи­тання гасіння пожеж, відповідальності за порушення вимог пожеж­ної безпеки, відшкодування збитків, порядку вирішення спорів. Всі визначені питання стосуються регулювання сфери діяльності, що викликали пожежі.

Ст. 38 і 39 встановлюють зміст контролю і нагляду за додержан­ням законності в діяльності пожежної охорони.

Ст. 40 і 41 регулюють міжнародне представництво України у відповідних "органах світового суспільства.

Концепцію організації роботи з профілактики невиробничо­го травматизму складають однойменна постанова Кабінету Мініст­рів України від 22 січня 1996 року № 114 і "Постанова про затвер­дження "Положення про розслідування та облік нещасних випадків невиробничого характеру" від 5 травня 1997 року № 421.

Останній документ має вагоме практичне значення в системі пра­вового забезпечення життєдіяльності під час отримання травм не­виробничого характеру.

"Положення" встановлює порядок розслідування та ведення облі­ку нещасних випадків невиробничого характеру (не пов'язаних з тру­довими відносинами), які сталися з громадянами на території Украї­ни з втратою працездатності не менше ніж на один робочий день.

Розслідуванню, згідно з цим "Положенням", підлягають всі не­щасні випадки невиробничого характеру — травми, отруєння, теп­лові удари, опіки, обмороження, ураження електричним струмом, ушкодження від контакту з тваринами, випадки, що мали тяжкі для здоров'я наслідки, які сталися в житлових та підсобних приміщен­нях, на комунально-побутових і торговельних об'єктах, що обслуго­вують населення, присадибних ділянках, у місцях відпочинку та ма­сового перебування людей.

Нещасні випадки, які сталися з громадянами під час прямування з роботи чи на роботу (пішки, на громадському чи власному тран­спортному засобі), а також під час виконання громадського обов'яз­ку щодо рятування людей, під час участі у спортивних іграх на офіцій­них змаганнях, розслідуються організацією, яка зобов'язана забез­печити чи відповідає за безпечну життєдіяльність людей на відповідній території незалежно від ступеня тяжкості травми. Ре­зультати розслідування використовуються в разі призначення по­терпілому допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Про кожний нещасний випадок лікувально-профілактичний за­клад протягом доби надсилає органу виконавчої влади повідомлен­ня за формою, яку затвердило МОЗ.

Рішення про необхідність розслідування нещасного випадку прий­мається керівником відділу (служби) охорони праці місцевого органу виконавчої влади, який реєструє повідомлення лікувально-профілак-

тичного закладу і надсилає своє рішення і копію повідомлення орга­нізації, що має проводити розслідування.

Керівник організації не пізніше наступної доби після надходжен­ня рішення зобов'язаний утворити комісію з розслідування нещас­ного випадку у складі не менше трьох осіб.

До участі в роботі комісії можуть залучатися представники відпо­відного лікувально-профілактичного закладу та страхової органі­зації (якщо потерпілий був застрахований), а також представники організації, відповідальної за додержання умов безпеки на території, об'єкті, де стався нещасний випадок.

Термін розслідування нещасного випадку — не більше 10 кален­дарних днів після утворення комісії і його результати оформляють­ся актом за формою НТ.