Закон України про цивільну оборону

Закон встановлює право громадян України на захист життя і здо­ров'я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.

Систему цивільної оборони складають:

— органи виконавчої влади;

— органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, уста­нов, організацій незалежно від форм власності;

— центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобиль­ської катастрофи;

— фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів;

— служба цивільної оборони.
Завданнями цивільної оборони України є:

— запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенно­го походження та внаслідок стихійного лиха;

— оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичай­них ситуацій;

— захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих по­жеж, стихійного лиха та засобів ураження;

— організація життєзабезпечення населення під час надзвичай­них ситуацій та ін.;

— організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха й осередках ураження та інше.

Закон також встановлює:

— повноваження органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ і органі­зацій з питань цивільної оборони;

— сили цивільної оборони;

— утримання і матеріально-технічне забезпечення цивільної обо­рони;

— міжнародне співробітництво України в галузі цивільної обо­рони.

Система законодавства з охорони праці складається з "Зако­ну України про охорону праці" (базовий нормативний акт); Дер­жавних нормативних актів з питань охорони праці (ДНАОП, які викладені у вигляді "Положень...", "Типових положень...", Правил), міжгалузевих і галузевих правил та інших (нормативно-технічної документації) правил, норм та інструкцій.

Структура і зміст Закону України про охорону праці Закон включає вісім розділів. Кожен розділ має свою відповідну цілеспрямованість.

Перший розділ встановлює поняття і ідеї, пов язані зі змістом закону, сферу його дії, взаємодію з іншими законами і значення галузі охорони праці відносно загальної політики держави щодо безпеки життєдіяльності.

Перший розділ встановлює пріоритет життя і здоров'я робітників порівняно з іншими проблемами виробничого характеру в межах політики держави.

Другий розділ встановлює у яких напрямах держава забезпечує гарантії прав громадян на охорону праці. Подаються механізми реалізації прав громадян. Визначена соціальна спрямованість цих гарантій.

За змістом ст. 11 Закону встановлюється відшкодування збитків, заподіяних виробництвом. Слід підкреслити, що в цьому питанні держава базується на розумінні необхідної жорсткості закону. Це зроблено з метою запобігання виробничого травматизму, щоб склас­ти обставини високої відповідальності з боку керівників (власників) сільськогосподарських підприємств перед суспільством.

Третій розділ створює організаційні передумови виконання га­рантій прав громадян на охорону праці.

Найважливіша ст. 17 — встановлює за змістом розуміння дер­жави, який інструмент буде використовуватися для забезпечення прав громадян.

Головним інструментом є система управління охороною праці підприємства і заходи, що відтворюють її функціонування. Це вста­новлено відповідно до обов'язкових дій власника. Закон розглядає і встановлює вимоги до іншого учасника виробничого процесу — ро­бітника. Таким чином визначається роль однієї та іншої сторони в загальному плані забезпечення безпеки.

Далі встановлюється, на якій організаційно-фінансовій базі буде реалізовуватися безпека виробництва (методичні огляди, навчання, колективний договір; робота служби охорони праці підприємства, виконання вимог безпеки на будь-яких рівнях виробництва, фінан­сування заходів та інше).

Четвертий розділ формує додаткові заходи, щоб посилити усвідом-леність відповідальних органів за охорону праці шляхом економіч­ного стимулювання, поділяючи цей процес на дві групи протилежних заходів. З одного боку це пільги за добру роботу, а з іншого — це відшкодування підприємством збитків, застосування штрафних санкцій.

П'ятий розділ встановлює механізм забезпечення безпеки шля­хом виконання актів з охорони праці. З цього приводу Закон вста­новлює принципи опрацювання прийняття, припинення чинності й існування нормативних актів будь-якого рівня.

Шостий розділ встановлює, яким чином охорона праці буде існу­вати. Існування охорони праці, як встановлює Закон, буде в державі реалізоване за рахунок системи державного управління охороною праці (зміст утворення системи буде викладений в наступному розділі).

Сьомий розділ відтворює основні управлінські функції, що вико­ристовуються під час управління охороною праці (також наступний розділ).

Восьмий розділ встановлює відповідальність працівників за по­рушення законодавства про охорону праці шляхом відповідного посилання на державні законодавчі акти, що взагалі регулюють ці питання. Таким чином, ми маємо приклад реалізації зв'язків між актами державного законодавства.

Взагалі закон був прийнятий вперше на території СНД (11 жовт­ня 1992 p.), і являє собою прецедент виведення охорони праці в зако­нодавчому аспекті на найвищий рівень — на рівень закону держави.