Підготовка хворих до інструментальних методів обстеження

Достовірність та інформативність результатів інструментальних методів дослідження залежить значною мірою від якості підготовки хворих до цих досліджень.

Підготовка до рентгенологічних досліджень.

Бронхографія – рентгенологічне дослідження бронхів і трахеї за допомогою контрастних речовин. Під час підготовки перевіряють чутливість хворого до препаратів йоду, проводять дренаж бронхів, дають відхаркувальні та бронхолітичні засоби. Перед процедурою підшкірно вводять атропіну сульфат, за необхідності – десенсибілізуючі засоби. Бронхографію проводять під наркозом або місцевою анестезією. Після процедури хворому протягом 2 год не дають їсти. Катетери для введення контрастної речовини стерилізують кип’ятінням.

Підготовка до дослідження шлунка і тонкої кишки. За 2-3 дні до дослідження з раціону виключають продукти, що викликають метеоризм (чорний хліб, молоко, капуста, картопля). Напередодні дослідження хворий вечеряє о 18-й годині, після чого його попереджають, що він не повинен їсти, пити, вживати ліки (за необхідності застосовують парентеральне введення.) О 19-20-й годині хворий приймає 30 г рицинової олії, а через 2-3 год йому ставлять очисну клізму. Вранці за 2-3 год до дослідження проводять повторну очисну клізму і натще направляють хворого в рентгенологічний кабінет. Перед дослідженням хворий не повинен вживати рідини, палити. Якщо в шлунку натще виявляють велику кількість рідини, її можна відсмоктати зондом. При великому скупченні газів за 30 хв до дослідження повторно ставляють очисну клізму.

Підготовка до дослідження жовчного міхура і жовчних проток

Протягом 2 днів перед холецистографією хворі вживають тільки легку їжу, що не містить клітковини і не викликає метеоризму. Кишки очищають за допомогою клізм. Напередодні дослідження хворий востаннє приймає їжу о 16-17-й годині. Ввечері ставлять очисну клізму. Контрастні речовини (1,5-3 г холевіду) вводять за спеціальною схемою за 12-14 год до рентгенографії. Вранці за 2-3 год до дослідження ставлять очисну клізму. Хворий приносить з собою в рентгенівський кабінет 2 сирих яйця.

При проведенні внутрішньовенної холецистографії напередодні визначають чутливість хворого до контрастної речовини – внутрішньовенно вводять 1-2 мл 20 % розчину білігносту. При появі висипки на шкірі, свербіння, підвищення температури тіла від внутрішньовенного введення відмовляються. За відсутності реакції у день дослідження дорослому вводять 30-40 мл 30 % розчину білігносту, попередньо підігрітого до температури тіла, протягом 3-5 хв. Через 10-15 хв після введення білігносту на рентгенограмі можуть бути виявлені контрастовані жовчні протоки, а через 40-45 хв починає заповнюватися жовчний міхур.

Підготовка до дослідження товстої кишки

Товсту кишку обстежують, наповнюючи її барієм через клізму або оглядаючи кишки на другу добу після приймання контрастної речовини для дослідження шлунка. Хворого попереджують, що на дослідження потрібно прийти до випорожнення кишок. Уранці дають сніданок для рефлекторного просування барію і через 2 год проводять рентгенологічне дослідження. Для виявлення змін у сліпій кишці хворому призначають прийом барію (200 г на 1 склянку води) о 3-й годині ночі з наступним рентгенологічним дослідженням через 7-8 год.

Підготовка до дослідження сечовидільної системи

Для визначення положення нирок, їх розмірів, наявності каменів чи пухлин проводять оглядовий знімок нирок. Для цього протягом 2-3 днів виключають з раціону газоутворюючі продукти, не призначають сольових проносних і лікарських засобів, що містять йод. Напередодні дослідження о 22-й годині ставлять очисну клізму. В день дослідження до процедури не можна приймати їжу і рідину. Вранці за 3 год до процедури знову ставлять очисну клізму. Перед процедурою хворий звільняє сечовий міхур. Якщо в рентгенівському кабінеті виявляють велику кількість газу в кишках, то ще раз ставлять очисну клізму і через 45 хв після неї роблять знімок.

Ендоскопічні методи обстеження дозволяють за допомогою спеціальних оптичних приладів (ендоскопів) оглянути слизову оболонку шлунково-кишкового тракту (стравоходу, шлунка, дванадцятипалої кишки – езофагогастродуоденоскопія), прямої і сигмоподібної кишки (ректороманоскопія), товстої кишки (колоноскопія), органів черевної порожнини (лапароскопія).

Ендоскопічні методи дозволяють за необхідності:

- провести біопсію (взяти кусочок тканини) з наступним гістологічним дослідженням;

- здійснити лікувальні маніпуляції (видалення сторонніх тіл, поліпів, перев’язування кровоточивих судин).

Всі ендоскопічні дослідження можуть супроводжуватись ускладненнями: алергічною реакцією на анестетики, кровотечею, непритомністю. Тому медична сестра під час процедури постійно контролює стан хворого.

При езофагогастродуоденоскопії хворий не потребує спеціальної підготовки. Планову гастроскопію проводять вранці, натще. Невідкладну гастроскопію (з діагностичною і лікувальною метою при шлунковій кровотечі) виконують без підготовки у будь-який час.

Напередодні хворому пояснюють, що під час процедури не буде можливості розмовляти, ковтати слину. Знімають знімні зубні протези. За 30 хв до обстеження хворому вводять підшкірно 1 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату. Безпосередньо перед дослідженням проводять місцеву анестезію слизової оболонки глотки розчином дикаїну. Хворого вкладають на універсальний операційний стіл на лівий бік. Медична сестра стежить за станом хворого. Після езофагогастродуоденоскопії 1-1,5 год хворому не дозволяють вживати їжу (до повного відновлення ковтання). Якщо під час дослідження проводилась біопсія, то їжу в цей день вживають тільки охолодженою.

Підготовка до ректороманоскопії включає постановку очисних клізм напередодні ввечері і вранці за 1,5-2 год до обстеження з наступним введенням газовідвідної трубки. При гострих запальних захворюваннях, наприклад дизентерії, а також при значній кровоточивості слизової оболонки сигмоподібної і прямої кишок обстеження проводять без попередньої підготовки.

Підготовка до колоноскопії аналогічна тій, що передує іригоскопії. Напередодні дослідження хворому вдень дають 30-50 мл рицинової олії, ввечері і вранці (за 2 год до дослідження) повторно ставлять очисну клізму. За необхідності проведення невідкладної колоноскопії (для прикладу, при підозрі на непрохідність товстої кишки) підготовку обмежують сифонною клізмою; через 0,5-1 год після неї проводять колоноскопію. Хворого вкаладють на лівий бік з зігнутими у колінах та підігнутими до живота ногами. Якщо введення колоноскопа або його просування утруднене, то хворого можна повернути на спину, правий бік.

Медична сестра слідкує за станом хворого.

Лапароскопія – огляд органів черевної порожнини та молого таза для розпізнання патологічних процесів.

Напередодні ввечері і безпосередньо перед дослідженням хворому ставлять очисну клізму. Медична сестра привозить хворого на каталці і після дослідження відвозить його назад в палату.

Бронхоскопія – метод візуального дослідження внутрішньої поверхні трахеї бронхів за допомогою оптичного приладу – бронхоскопа. Діагностичну бронхоскопію проводять з метою встановлення або уточнення діагнозу при пухлинах трахеї чи бронхів, гнійних захворюваннях бронхів і легень, туберкульозі легень, наявності сторонніх тіл у трахеї та бронхах. При лікувальній бронхоскопії видаляють сторонні тіла, бронхіальний секрет і вводять у бронхи лікарські засоби.

Бронхоскоп складається з металевих трубок з отворами на кінці та освітлювальних і оптичних систем. У наборі є пристрої для проведення знеболювання розпилюванням, трубки для вливання розчину в бронх, відсмоктування рідини з бронха, щипці для видалення сторонніх тіл. До початку дослідження перевіряють роботу освітлювальної системи і стерилізують трубки, гачки, щипці.

Бронхоскопію проводять натще в перев’язувальній або ендоскопічній кімнаті. Підготовка рук, як до операції. Для премедикації застосовують 0,1 % розчин атропіну сульфату чи метацину. Місцевої анестезії при бронхоскопії досягають змащуванням слизової оболонки знеболювальним засобом або розпилюванням чи вливанням розчину анестезуючої речовини (дикаїн, кокаїну гідрохлорид, тримекаїн). Анестезію проводять у 2-3 етапи з інтервалом 2-3 хв. Спочатку знеболюють слизову оболонку глотки, потім гортані та голосових зв’язок і, врешті, вливають анестезуючий розчин у трахею за допомогою гортанного шприца.

Бронхоскопія у положенні хворого сидячи здійснюється під місцевою анестезією. Хворий сидить навпроти лікаря, дещо нахиливши тулуб уперед. Руки опущені між ногами (цим досягається розслаблення м’язів шиї і плечового пояса), голова злегка закинута назад. Хворого попереджують, що зміна положення тіла утруднює введення бронхоскопа, і стежать за тим, щоб при бронхоскопії він не втягував голову і не прогинався вперед.

При бронхоскопії в положенні лежачи на спині під плечі пацієнта підкладають щільну подушку розміром 60х40х5 см. Голову і шию піднімають спеціальним головотримачем або валиком завтовшки 10-12 см, чим досягається розгинання в ділянці шиї. Після процедури аппарат розбирають, трубки промивають і протирають.

Пункція – прокол порожнини, органа, тканини. Абдомінальна пункція – прокол черевної порожнини з діагностичною і лікувальною метою. Належить до лікарських процедур. Напередодні проколу хворому спорожнюють кишки, а перед самою пункцією – сечовий міхур. Готують троакар для проколу черевної порожнини з гострокінцевим мандреном, шприци ємністю 5-10 мл, голки, 0,5 % розчин новокаїну чи хлоретил, дренажну гумову трубку, затискач, спиртовий розчин йоду, етиловий спирт, стерильні бинти, серветки, клеол, лейкопластир, стерильні пробірки і таз чи відро для асцитичної рідини. Лікар обробляє свої руки та шкіру хворого, як перед операцією. Хворий сидить, спершись лопатками на спинку стільця. При тяжкому стані пацієнта абдомінальну пункцію проводять у його положенні лежачи. Місце проколу: по середній лінії живота нижче від середини відстані між пупком і лобком або по лінії, що з’єднує пупок з передньоверхньою остю здухвинної кістки, на 3-5 см вище від останньої. Шкіру у місці проколу знеболюють хлоретилом або новокаїном. Троакар з мандреном беруть всією правою долонею (як шило), вказівний палець розміщують вздовж троакара, обмежуючи його проникнення вглиб на 2-4 см (залежно від товщини передньої черевної стінки).

Шкіру у ділянці проколу розтягують лівою рукою і притискають до черевної стінки. Різким коротким рухом перпендикулярно черевній стінці встромляють троакар, виймають мандрен і перші порції рідини, щи витікає, збирають у стерильні пробірки для дослідження. На троакар надягають трубку і спускають асцитичну рідину у відро. Швидкість витікання рідини регулюють, періодично перитискаючи трубку, щоб кількість її не перевищувала 1 л за 5 хв. При сповільненні витікання рідини хворого, що перебуває у положенні лежачи, злегка повертають на бік, у хворого, що сидить, обережно притискають черевну стінку. В кінці процедури при зменшенні струменя рідини живіт стискають рушником чи простирадлом. Після виймання троакара місце проколу обробляють спиртовим розчином йоду й етиловим спиртом, накладають асептичну пов’язку. Декілька годин хворий лежить на правому боці. Якщо після виймання мандрену в троакарі з’являється кров, а далі домішка крові у рідині, яку видаляють, збільшується, то слід терміново запросити хірурга.

Плевральна пункція. У здорових людей у плевральній порожнині знаходиться до 50 мл рідини. При захворюванні плеври між її листками може скупчуватися значна кількість рідини, що обтяжує стан хворого і є показанням до пункції.

У тому разі, коли кількість рідини невелика, проводять діагностичну плевральну пункцію для визначення характеру рідини і наявності патологічних клітин. Для діагностичної пункції звичайно застосовують шприц об’ємом 20 мл, який з’єднують з голкою (довжина 7-10 см, діаметр 1-1,2 мм) з круто скошеним кінцем, що сполучається зі шприцом через гумову трубку. Один кінець трубки надягають на муфту голки, в інший кінець вставляють канюлю для з’єднання з корпусом шприца. На сполучну гумову трубку накладають затискач Мора, щоб під час пункції повітря не потрапило в плевральну порожнину. Готують 2-3 стерильні пробірки. Пункцію проводять, дотримуючись усіх правил асептики. Інструменти стерилізують, миють руки з милом, змащують нігтьові фаланги спиртовим розчином йоду. Шкіру хворого протирають етиловим спиртом, місце пункції змащують розчином йоду. Потім йод знімають стерильним тампоном, змоченим спиртом. Хворий сидить на стільці верхи, обличчям до спинки. На ребро спинки кладуть подушку, на яку хворий спирається зігнутими у ліктях руками. Голову можна нахилити вперед або опустити на руки.

Місце проколу знеболюють новокаїном. Голкою з гумовою трубкою проколюють грудну стінку по верхньому краю ребра (уздовж нижнього краю ребра проходить судинно-нервовий пучок). Проникнення голки в плевральну порожнину відчувається як провал. Під’єднують шприц до канюлі на кінці гумової трубки, знімають і відсмоктують рідину шприцом у пробірки для дослідження. Попередньо краї пробірки проводять над полум’ям і закривають її стерильною пробкою. На пробірці повинно бути направлення з паспортними даними хворого, а також із зазначенням мети дослідження.

На столику поруч з хворим мають знаходитися розчин аміаку (нашатирний спирт) і набір лікарських засобів, необхідних для надання невідкладної допомоги, бо в ослаблених хворих під час процедури може виникнути запаморочення.

Після закінчення процедури голку швидко виймають, місце проколу змащують йодом і заклеюють лейкопластиром. Хворого доставляють у палату і вкладають у ліжко, де він перебуває не менше ніж 2 год.

Відсмоктування рідини з плевральної порожнини з лікувальною метою здійснює лікар за допомогою апарату Потена. Готують необхідне обладнання й інструменти. Фельдшер асистує лікареві, стежить за станом хворого, після закінчення процедури вимірює кількість евакуйованої рідини, відправляє пунктом на дослідження в лаболаторію.

Люмбальну (спинномозкову) пункцію проводить лікар з діагностичною і лікувальною метою. Готують голку Біра з мандреном або звичайну голку довжиною 5-6 см, йод, ефір, спирт, 0,25-0,5 % розчини новокаїну, шприци, перев’язувальний матеріал, лейкопластир, стерильні пробірки. Хворого вкладають на бік, ближче до краю ліжка, голову нахиляють до грудей, ноги притискають до живота. При цьому спина вигинається дугою і остисті відростки хребців максимально розходяться. Руки готують, як для операції. Місце проколу обробляють спиртом і йодом. Прокол роблять між ІІІ і ІV поперековими хребцями. У пробірку беруть 5-10 мл рідини для дослідження. В нормі спинномозкова рідина має вигляд чистої води і витікає з швидкістю близько 60 крапель за 1 хв. Після виймання голки місце проколу обробляють спиртом і заклеюють лейкопластиром. Хворий протягом 2-3 год після пункції повинен лежати на животі без подушки.

Стернальна пункція проводиться для прижиттєвого вивчення кісткового мозку та діагностики гематологічних захворювань. Готують голку Касирського, шприци, голки, предметні скельця, спирт, йод. Хворого вкладають горілиць на твердій кушетці. Після обробки шкіри спиртом і йодом місце пункції (найчастіше посередині груднини на рівні ІІ-ІІІ міжребер’я) знеболюють розчином новокаїну. Голкою Касирського проколюють м’які тканини і, встановивши ниток на відстані 5 мм від поверхні шкіри, проходять через зовнішню пластинку грудини. Рука отримує відчуття “провалу”. Вийнявши мандрен, до голки приєднують сухий шприц на 10-20 мл і насмоктують 0,5-1 мл кісткового мозку, який виливають на предметні скельця. Дрібні крупинки кісткового мозку розминають і готують мазки, які відправляють у лабораторію. Голку виймають, місце пункції обробляють спиртом і заклеюють.