Основні етапи розвитку пожежної справи

Вогонь погрожує людям з моменту його з'явлення на Землі, і протягом цього періоду люди намагаються знайти захист від нього. Перші відомості про знаряддя боротьби з вогнем надійшли до нас з Давнього Риму, де в V-IV ст. до н.е. для розтягування конструкцій осель, що горіли, використовували довгі жердини, а для доставляння води до місця пожежі використовувалися глечики з двома ручками по боках. У давніх греків та римлян в обов'язки денної та нічної сторожі входило подавання сигналу тривоги у разі виявлення пожежі.

Одним із найстародавніших механізмів, створених людиною, є пожежний насос ручної дії, винайдений грецьким вченим-механіком Ктесібієм, що жив в Александрії у ІІ-І ст. до н.е. Цей двоциліндровий поршневий насос (рис. 1.1) мав всмоктувальний та напірний клапани, важіль-балансир та інші елементи сучасних насосів. Учень Ктесібія - Герон винайшов поворотну трубу (шийку), завдяки використанню якої насос став справді корисним під час гасіння пожеж.

Перші спогади про заходи боротьби з пожежами на території Київської Русі є в «Руській правді» - законодавчому положенні, яке з'явилося в XI ст. Оскільки найбільш характерною причиною пожеж було необережне поводження з вогнем, то основні заходи щодо їх запобігання містилися в суворому обмеженні або навіть забороні користуватися вогнем у літній сухий період та жорсткому, до смертної кари покаранні винних. Основним способом ліквідації пожеж було руйнування дерев'яних будівель, що дозволяло попередити масштабне поширення вогню. Покрівлі та стіни будинків під час пожежі покривалися лубами, мішковиною, які весь час поливалися водою з відер. Запаси води вміщувалися в бочках та чанах, що встановлювалися на горищах та в дворах. На шляхах поширення вогню встановлювалися так звані паруси з цупкої тканини та луб'яні щити, змочені водою.

У 1672 р. голландець Ян ван дер Гейде винайшов насос з напірним рукавом, що надало можливість подавати воду на значну відстань. Згодом з'явилися й гнучкі всмоктувальні рукави, що дозволяли забирати воду з відкритих водойм. Такі насоси з рукавами залишалися найбільш потужним та основним технічним засобом гасіння пожеж до 1829 р., коли було винайдено паровий пожежний насос.

Рис. 1.1. Пожежні насоси: а - Ктесібія - Герона; б - Ян пан дер Гейде; в - Антона Платнера;

г - пожежний інструмент; д - пожежні візки

З ХУІІ-ХУШ ст. починають впроваджуватися протипожежні правила в будівництві. У нових будівлях стали зводити брандмауери - протипожежні стіни. Визначаються протипожежні відстані (розриви) між будівлями. Садиби, двори, будинки, селища комплектуються пожежним інвентарем: відрами, сокирами, щитами з повсті, драбинами, гаками, парусами, водоливними трубами тощо. З'являється пожежно-сторожова служба.

Перші автоматичні установки водяного пожежогасіння являли собою бочкоподібні посудини з водою, оснащені пороховим зарядом. Під час вибуху вода розбризкувалася на все приміщення й таким чином заливала вогонь. Такі знаряддя були розроблені в 1708-1710 рр. в Росії за участю Петра І, а також в 1715 р. - Захарієм Грейлем в Німеччині, в 1723 р. - Годфреєм у Великобританії.

Прообраз сучасної автоматичної пожежної сигналізації з'являється на початку XIX ст., коли в ряді країн Європи та СІЛА під стелею пожежонебезпечних приміщень стали натягувати шнури з горючих ниток. Під дією вогню шнур перегоряв, важіль, що був підвішений до нього, падав та вдаряв мідну таріль або приводив у дію пружинне заведення дзвона тривоги.

У 1851 р. німецька фірма «Сіменс і Гальське» виготовила першу електричну пожежну сигналізацію, використавши для цієї мети апарат Морзе.

У другій половині XIX ст. були винайдені та отримали масове розповсюдження спринклерні та дренчерні установки пожежогасіння, з чим безпосередньо пов'язані імена Стюарта Гаррісона (Великобританія), Генрі Пармелі та Фредеріка Гріннеля (СІЛА). Останній винайшов відбивач, що дозволив подавати воду у всіх напрямках.

На початку XX ст. була вперше отримана хімічна піна для гасіння пожеж нафтопродуктів, з'явилися автоматичні пожежні сповіщувачі, хімічні пінні та порошкові вогнегасники.

Ось деякі історичні дати та факти становлення пожежної справи в Україні:

1832 р. - заснування в м. Києві постійного штату пожежної частини поліції;

1841 р. - створення Київської пожежної охорони.

1853 р. - поява першого пожежного поршневого насоса з паровим двигуном;

1870 р. - улаштування в м. Києві та в інших великих містах України перших пожежних гідрантів;

1896 р. - заснування в м. Києві добровільного пожежного товариства;

1921 р. - відкриття в м.. Харкові курсів пожежних техніків;

1923 р. - створення в м. Києві курсів пожежних інструкторів-техніків;

1925 р. - заснування в м. Одесі пожежно-технічної школи;

1932 р. - відкриття Запорізького пожежного технікуму;

1941 р. - формування полку з працівників пожежної охорони в м. Києві;

1957 р. - утворення добровільного пожежного товариства України;

1977 р. - відкриття павільйону «Протипожежний захист» на ВДНГ УРСР;

1986 р. - героїчна робота пожежників України щодо ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків;

1992 р. - створення Українського науково-дослідного інституту пожежної безпеки МВС України;

17 грудня 1993 р. - прийняття Верховною Радою України Закону України «Про пожежну безпеку»;

2 січня 1995 р. - видання Указу Президента України «Про День працівників пожежної охорони», яким встановлено професійне свято - День працівників пожежної охорони, що відзначається щорічно 29 січня;

1996 р. - заснування журналу «Пожежна безпека».