Основні індикатори бідності населення

Для аналізу диференціації доходів визначаються межа малозабезпеченості та частка населення, що перебуває нижче цієї межи або ж має дохід більший від середнього.

Бідність – це таке економічне становище людей, які не мають мінімуму (за нормами країни) засобів до існування.

Кількість бідного населення можна визначити двома способами:

- за допомогою абсолютної межи бідності (мінімальний рівень життя, який визначається на базі фізіологічних потреб людини в продуктах харчування, одягу, житла), яке називається ще прожитковим мінімумом.

Прожитковий мінімум визначається вартістю так званого «споживчого кошика». Вона визначається з урахуванням мінімально допустимих нормативів споживання найважливіших благ та послуг. Такі нормативи споживання встановлюються, як правило, за фактичною структурою витрат 10% найменш забезпечених верств населення.

У світовій практиці застосовуються нормативний та статистичний методи розрахунку прожиткового мінімуму. Нормативний метод засновано на науково обґрунтованих нормативах мінімального споживання товарів і послуг, необхідних лише для відтворення продуктивних сил. Статистичний метод базується на даних реального мінімального споживання населенням матеріальних благ.

Прожитковий мінімум доповнюється показниками фізіологічного та соціального мінімумів, які визначають його верхню та нижню межі.

Аналізується також співвідношення рівня заробітної плати та прожиткового мінімуму в динаміці. Мінімальна заробітна плата не повинна бути нижчою за офіційно визначений прожитковий мінімум. За методикою ЄЕТ (європейське економічне товариство) низькооплачуваними працівниками є ті, чия заробітна плата становить 2/3 від середнього рівня в країні або є ще нижчою.

- за допомогою відносної межи бідності (рівень, нижче якого люди знаходяться за межею бідності).

Виникнення бідності пояснюється, як правило, економічними причинами: зростання безробіття, низьким рівнем оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованістю з виплат заробітної плати.

Бідність можна охарактеризувати наступними показниками:

1) чисельність бідних;

2) коефіцієнт глибини бідності;

3) коефіцієнт остроти бідності.

В Україні бідними є приблизно 27% населення країни, а вибрана межа бідності – 75% медіанного рівня середньодушових затрат – є досить рухомою.

Коефіцієнт глибини бідності відображає середнє відхилення доходів досліджуваних сімей від величини прожиткового мінімуму і характеризується величиною сумарного дефіциту доходу, який співвідноситься з загальним числом досліджуваних сімей.

Коефіцієнт остроти бідності – середньозважене середнє відхилення доходів досліджуваних сімей від величини прожиткового мінімуму. Він визначається величиною сумарного квадратичного дефіцита доходів, який співвідноситься з загальним числом досліджуваних сімей.

ООН наголошує на чотирьох основних проявах бідності (Human Development Report. – New York, UNDP, 1997. – p. 5):

- коротка тривалість життя;

- низька професійно-освітня підготовка;

- відсутність необхідної бази для нормального життя – чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування;

- ізольованість від суспільного життя.

В Указі Президента України «Про стратегію подолання бідності» від 15 серпня 2001p. (№ 637/2001) визначено основні терміни, які використовуються в аналізі рівня бідності населення: бідність, межа бідності, рівень бідності, глибина бідності, крайня форма бідності, опікуваний державою дохід. Так, якщо рівень доходу нижчий від межі бідності, то задовольнити основні потреби людини неможливо. За межею бідності перебувають сім'ї, у яких рівень споживання (доходів) на одну особу нижчий від визначеної межі бідності.

Верстви населення, які перебувають за межею прожиткового мінімуму, потребують соціального захисту.

За умов високої інфляції необхідно співвідносити фіксовані доходи населення та зростання індекса вартості життя. Для цього існує три способи:

- адаптація (пристосування до умов);

- компенсація;

- індексація (найпоширеніший спосіб).

Розрізняють очікувану та ретроспективну індексацію доходів населення. Очікувана індексація передбачає підвищення доходів з урахуванням прогнозованого зростання цін. Ретроспективна індексація здійснюється відповідно до зростання цін за минулий період. У світовій практиці частіше застосовується ретроспективна індексація або через фіксовані проміжки часу (3 – 6 місяців), або за шкалою заробітної плати автоматично зі зміною цін. Але в будь-якому разі доходи індексуються тільки тоді, коли відбувається лише інфляційне зростання споживчих цін.

Середній рівень компенсації витрат від інфляції зазвичай становить 40—50 %, що розглядається як фактор, що стримує подальшу інфляцію.