Тема. Товар і його властивості

Товар та його фактори.

Теорії вартості

Закон вартості

Продукт праці набуває форми товару. Він виробляється для обміну, який стає невід'ємною рисою економічних відносин. Це призводить до того, що товарна форма виробництва стає відкритою системою організаційно-економіч­них відносин, яка долає обмеженість потреб, що характерно для на­турального господарства, і сприяє розвитку суспільних потреб, які визначаються ривком.

Обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат (у товари, що обмінюються, має бути вкладена однакова кіль­кість праці). Здійснюється це через купівлю-продаж продуктів праці. Сус­пільство визнає товар як такий, що задовольняє його потребу, після купівлі цього товару на ринку. Інакше кажучи, товарна форма зв'язків опосеред­ковується ринком

Товар - це продукт праці або благо, здатні задовольнити певні потреби людини і призначені для обміну (купівлі та продажу). Товаром може бути як матеріальне, так і не матеріальне благо, в тому числі і послуга.

Товари можна класифікувати за різними ознаками. Із визначення товару можна зробити висновок, що він має дві власти­вості:

1) здатність задовольняти певну потребу людини – це корисність або споживча вартість;

2) придатність для обміну на інші товари, пропорція, в якій один товар обмінюється на інший, що називається мінова вартість, яка є проявом цінності, або вартості товару.

Кінцевою метою виробництва є створення споживчих вартостей, з яких складається багатство суспільства. В умовах суспільного поділу праці товар виробляється не для споживання самим виробником, а для інших осіб, тобто споживча вартість стає суспільною. В усіх товарах, що обмінюються на інші, спільним є те, що вони – втілення праці, витраченої на їх виробництво. Ця праця робить їх кількісно зіставлюваними, тобто формує їх вартість.

Розрізняють індивідуальну і суспільно необхідну працю й відповідно вартість.

Робочий час, витрачений на виробництво товару окремим виробником, називається індивідуальним робочим часом, а вартість – індивідуальною.

Проте на ринку товари оцінюються однією мірою, яка може не збігатися з індивідуальним робочим часом. Це означає, що ринок враховує лише суспільну вартість, величина якої визначається суспільно необхідним робочим часом – це той час, який витрачається при середньому рівні уміння й інтенсивності праці товаровиробника.

В товарі закладений двоякий характер праці: абстрактна праця і конкретна.

Витрати людської робочої сили взагалі – це абстрактна праця, яка створює вартість товару.

Конкретна праця створює споживчу вартість. Їй властива мета, характер операцій, результат.

Вартість – уречевлена в товарі суспільно необхідна праця. Вона виражає суспільні виробничі відносини між виробниками з приводу порівняння витрат їх праці на виробництво благ і послуг.

Існує кілька трактувань економічної природи вартості:

1. Теорія трудової вартості, яка була започаткована представниками класичної політекономії (У.Петті, А. Смітом, Д.Рікардо) Свій подальший розвиток отримала в працях К.Маркса. Згідно з цією теорією вартість створюється лише одним виробничим фактором – працею, тоді як споживча вартість – усіма 3 факторами.

2. Теорія витрат виробництва. Її прихильники – Мальтус, Маршалл, Кейнс. Ця теорія трактує вартість як суму витрат виробництва на створення товару.

3. Теорія трьох факторів. Її розробив французький економіст – Ж.Б.Сей. Стверджується, що у створені вартості беруть участь 3 фактори – земля, праця, капітал. Кожний з них створює частину вартості: праця – зарплату, капітал – відсотки, земля – ренту.

4. Теорія граничної корисності була започаткована представниками австрійської школи – Менгером, Візером в кінці 19 ст. Цінність продукту визначається мірою його корисності для споживача. Розрізняють сукупну корисність блага і граничну корисність, тобто корисність останньої одиниці цього запасу, що задовольняє найменш суттєву потребу в ньому. Вихідним пунктом при визначенні цінності беруть не середні витрати праці, а індивідуальні.

5. Теорія граничних витрат виробництва, яка визначає вартість продукту найбільшими витратами тих підприємств, що знаходяться на грані збитковості.

6. Теорія постіндустріального, інформаційного суспільства, набула поширення у 80 – х роках ΧΧ ст. З’являється нова концепція вартості – інформаційна, згідно з якою у структурі суспільної праці переважає інтелектуальна, наукова праця.

Закон вартості - це закон руху товарного виробництва, основа ринкового механізму вільної конкуренції, який дiє через спiввiдношення ціни, попиту i пропозиції.

Суть закону вартості полягає в тому, що обмін товарами здійснюється на основі їх вартості, яка обов’язково проявляється через ціну. Це означає, що закон вартості є основою механізму ціноутворення, тобто ринкового механізму.

Цiна - це грошовий вираз вартості товару i вона є проявом дiї закону вартості. Рух цiн пiдкоряється закону вартості, вартість обов'язково виявляється у формi цiни. Але остання залежить не лише від вapтoстi, а й вiд багатьох iнших чинникiв, у першу чергу попиту на товар та його пропозицiї. За способом встановлення ціни поділяються на:

- державні – на продукцію державних підприємств, соціально значимі товари, ресурси;

- договірні – встановлюються за домовленістю між продавцем і покупцем товару;

- вільні – встановлюються підприємствами самостійно, орієнтовані на економ. зацікавленість виробників, враховують попит і пропозицію.

Як правило, пiд дiєю попиту i пропозицiї цiна товару постiйно вiдхиляється у той чи iнший бiк вiд вapтocтi. Вiдхилення цiн вiд вapтocтi товару в умовах вiльної конкуренцiї є необхiдною умовою для дотримання рiвноваги попиту i пропозицiї, тобто рiвноваги ринку даного товару. У цьому проявляється механiзм дiї або механiзм реалiзацiї закону вартостi, що є законом ринкової рiвноваги.

Все це визначає певнi функцiї закону вартостi, суть яких можна викласти так:

v регулює цiни, а через це - й розподiл виробничих pecypciв i подiл працi мiж рiзними сферами суспiльного виробництва;

v стимулює тих виробникiв, у кого iндивiдyальнi витрати працi на виробництво товapiв меншi вiд суспiльно необхiдних; «кapaє» тих, у кого вони бiльшi;

v обумовлює диференціацію виробників в залежності від доходів;

v зумовлює санацію(очищення) економіки від нежиттєздатних підприємств;

v сприяє розвиткові товарного виробництва, продуктивних сил.

Тема. Гроші. Закони грошового обігу.

Суть та походження грошей.

Функції грошей.

Закони грошового обігу.

На ранніх етапах розвитку людства відбувався безпосередній обмін товару на товар. Гроші з’явились в зв’язку з розвитком форм вартості:

1)П роста або випадкова форма, коли один товар А обмінювався на інший товар Б випадково, епізодично. Це було пов’язано з першим поділом праці.

2) Повна, або розгорнута. Коли один товар знаходився у відносній формі, а багато товарів в еквівалентній, тобто один товар А можна обміняти на товар Б, або В або інший. З`явилась з другим поділом праці (з появою ремесла).

3) З третім поділом праці виникла третя форма вартості, загальна або грошова форма. Коли багато товарів знаходилось у відносній формі, а один товар знаходився в еквівалентній, роль еквіваленту виконували різні товари (худоба, риба, рис, хутро, зброя, раби, золото).

Поступово роль грошей закріпилась за золотом та сріблом, дорогоцінним камінням. Вони (благородні метали) товар, так як мають вартість і споживну вартість. Для їх видобутку необхідно затратити певну працю. З металів почали карбувати монети.

Золото в якості грошей використовувалось до 1978 р. Проте золото продовжує залишитись особливими товаром, який легко конвертується в будь – яку валюту.

Гроші – це товар, що є еквівалентом вартості усіх інших товарів.

Види грошей:

1. Товарні гроші.

2. Символічні гроші (паперові гроші, казначейські білети, розмінна монета), вони є неповноцінні.

3. Кредитні гроші (товарні і грошові векселя, чеки, банківські депозити).

4. Електронні гроші (комп`ютерна система безготівкових, символічних грошей, кредитні картки).

Гроші виконують такі функції:

1. Міра вартості, визначає вартість всіх товарів. Для цього існує масштаб цін, тобто гривна має певну визначену вартість та розмінну монету.

2. Засіб обігу - виконують в процесі купівлі – продажу, коли товар міняють на гроші(продають), а потім на гроші купують інший товар..

3. Засіб накопичення – коли гроші залишають сферу обігу, накопичують для купівлі дорогих товарів, створюють скарб (злитки золота, срібла, дорогоцінне каміння).

4. Засіб платежу – здійснюють у сфері товарного обігу(продаж товарів у кредит), так і поза ним – сплата зарплати, податків, комунальних послуг.

5. Світові гроші - використовуються в міжнародних розрахунках у вільноконвертованій валюті (долар, євро).

На сучасному етапі економісти вказують (Кривенко, Філіпченко), що існує три функції:

1. Міра вартості.

2. Засіб обігу, платежу, світові гроші.

3. Засіб нагромадження, створення скарбів.

Кількість грошей, необхідних для обігу, та форми грошей визначають певні закони.

Закони грошового обігу – закони, що виражають внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв’язки між кількістю грошей і швидкістю їх обігу, цінами товарів і вартістю грошей.

Загальний закон кількості грошей в обігу з урахуванням перших двох функцій грошей виражається формулою: К = Ц / О,

де К – кількість грошей, необхідних для товарного обігу в певному році,

Ц – сума цін товарів,що реалізуються в певному році,

О – середнє число оборотів за рік грошової одиниці.

З розвитком функції грошей як засобу платежу ця формула набуває складнішого вигляду: Кп = (СЦ-К+П-ВВ) / Шо,

де СЦ – сума товарних цін,

К – сума цін товарів,проданих в кредит,

П – сума платежів за борговими зобов’язаннями,

ВВ – сума взаємопогашуваних безготівкових платежів,

Шо - середня кількість оборотів грошової одиниці.

Коли функціонували повноцінні гроші, в обігу перебувала лише необхідна кількість грошей. Функція грошей як засобу нагромадження скарбів була регулятором грошового обігу, адже коли потреба в грошах зменшувалась, частина їх випадала із обігу, перетворюючись на скарб.

З появою в обігу паперово – кредитних грошей почав діяти закон обігу паперових грошей, який передбачає, що кількість грошей в обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей. Кожен паперовий долар прирівнювався до золотого.

Згідно із сучасною кількісною теорією грошей і цін, основоположником якої є економіст Фішер, кількість грошей в обігу визначається за формулою:

К= P×Q/ О,

де Р – абсолютний рівень цін,

Q – реальний обсяг виробництва,

О – швидкість обігу грошей.

Ця формула виведена із рівняння Фішера: М×V=P×Q,

Де М – грошова маса,

V – швидкість обороту грошової одиниці.

Отже, у підтриманні рівноваги в економіці, збалансованості попиту та пропозиції, важливу роль відіграє грошова маса

Грошова маса – це сукупність усіх грошових засобів в готівковій і безготівковій формі, що знаходиться в розпорядженні держави. В структурі грошової маси виділяється активна частина, до якої відносяться грошові засоби, що реально обслуговують господарський оборот, і пасивна частина, що включає грошові нагромадження, залишки на банківських рахунках.

Грошова маса повинна відповідати потребам обігу. В обігу повинно бути така кількість грошей, яка відповідає товарній масі, що знаходиться в обігу.

Грошова маса включає кілька агрегатів:

1. М0 - готівка (банкноти і розмінна монета).

2. М1 (готівка + поточні рахунки в банках).

3. М2 (це сума М1 + термінові строкові вклади в ощадних банках).

4. М3 (М2 + великі банківські страхові рахунки, державні цінні папери).