Тема. Відносини власності в економічному житті суспільства

Власність як економічна категорія

Структура власності

Еволюція форм власності

Соціально – економічною основою функціонування економічної системи є відносини власності. Власність – це відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва та результатів праці.

Власність економічна відображає економічні відносини з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили,предметів споживання, послуг, об’єктів інтелектуальної власності в усіх сферах суспільного відтворення. Власність має економічний, правовий (юридичний), соціальний аспекти.

Правовий аспект – відображає майнові відносини, свідомі взаємозв’язки осіб з приводу привласнення благ, що закріплюються законом.

Соціальний – розкриває процес формування і розвитку соціальних класів, їх взаємодію залежно від ставлення до засобів виробництва та отримання доходів; визначає кому належать засоби виробництва і як розподіляються результати праці.

Економічний – відносини з приводу присвоєння, розпорядження, користування, володіння.

Об’єкти власності – засоби виробництва і результати праці, земля, її надра (корисні копалини), ліса, води, повітряний простір, інтелектуальна власність, рухоме та нерухоме майно.

Суб’єкти власності – громадяни даної країни, особи без громадянства. Власниками можуть бути фізичні і юридичні особи.

Основою відносин власності є привласнення – спосіб перетворення предметів, їх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності суспільства. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження, користування.

Володіння – відношення суб’єктів власності до своїх речей, фактичне панування суб’єкта над об’єктом.

Розпорядження – право власника приймати рішення з приводу функціонування, реалізації об’єкта власності.

Користування – процес застосування і споживання корисних властивостей об’єкта власності.

Суб’єкт привласнення власності є одночасно володарем, розпорядником і користувачем. Привласнити можна тільки те, що відчужується. Акт привласнення речі одним суб’єктом є одночасно моментом відчуження його для іншого суб’єкта.

Структура власності, як будь – якої системи, різноманітна.

Поширеною є структура власності за її типами, формами і видами.

Тип власності визначає найбільш узагальнені принципи її функціонування, сутність характеру поєднання робітника з засобами виробництва. Виділяють:

- суспільну (державна, колективна)

- приватну(індивідуальну, з найманою працею)

- змішану власність(державно – колективна, державно – приватна тощо).

Форма власності – це стійка система економічних відносин і господарських зв’язків, що обумовлює відповідний спосіб та механізм поєднання робітника із засобами виробництва. Згідно закону України основними формами власності являються:

- приватна власність,

- державна форма, яка складається з державної та комунальної (муніципальної),

- кооперативна (колективна),

- трудова (сімейна),

- індивідуальна.

Вид власності характеризується конкретним способом привласнення благ та методами господарювання, це: загальнодержавна, муніципальна, кооперативна, акціонерна, власність громадських організацій; одноособова, сімейна, індивідуальна з використанням найманої праці, монополістична, корпоративна; державно – колективна, державно – приватна, приватно – кооперативна, спільна з залученням іноземного капіталу.

До 1991 р. в Україні державна форма власності складала 90%.

В розвинених цивілізованих країнах державна форма власності – 25-30%.

На них створюється 65% ВНП, 55% - зайняте населення.

Створення різних форм власності в Україні пройшло за рахунок демонополізації, роздержавлення та приватизації.

Демонополізація – ліквідація державної або іншої монополії одного виробника на товар, який диктує свої умови всім (чи більшості) споживачам.

Роздержавлення – скорочення державного сектору економіки.

Приватизація (від лат. приватний) – передача державної (в тому числі муніципальної) власності окремим особам у приватну, максимум – сімейну власність. Приватизація може здійснюватись за плату, безкоштовно або двома цими способами. Вона може бути прихованою і відкритою, частковою і повною і т.д. Приватизація пройшла за рахунок прямого викупу та акціонування, було два етапи:

1)Приватизація в сфері торгівлі і обслуговування.

2)В сфері важкої промисловості.

В Україні державна форма складає до 12%, а в Японії – 40%, в США – 30%.

Поступово в процесі економічного розвитку домінуючого значення набувають приватна і колективна форми власності.

Розглянемо їх особливості і переваги, які забезпечують їм вихід на провідні позиції у сфері бізнесу.

Індивідуальна форма власності – заснована на власності однієї особи або сім’ї, котрі отримують весь дохід і несуть увесь ризик від бізнесу. Як правило власник одночасно є керівником підприємства. Це одна з найбільш поширених простих і динамічних форм бізнесу. Перевагами такої форми є:

- простота заснування підприємства, незначні витрати,

- повна самостійність, оперативність та свобода підприємницьких дій,

- власникові повністю належить весь прибуток,

- висока адаптованість до змін умов господарювання та вимог ринку,

- відсутність бюрократизму в управлінні,

- швидка ліквідність фірми,

- поєднання професій тощо.

Індивідуальні підприємства найбільш розповсюдженні в сфері малого бізнесу – торгівлі, харчуванні, сфері послуг. Вони дуже гнучкі, мобільні і дуже необхідні країні з ринковою економікою тому, що швидко заповнюють усі вільні місця на ринку.

Кооперативні підприємства - добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності. Слово „кооператив ” латинського походження, означає „співробітництво ”. Майно кооперативу може формуватись за рахунок:

- грошових або матеріальних внесків членів кооперативу,

- грошових доходів від виробничої діяльності,

- продажу майна,

- державного майна, переданого в безоплатне користування,

- орендних відносин.

За рахунок цих джерел створюється майновий фонд членів кооперативу, який охоплює вартість основних і оборотних фондів, цінні папери та інші матеріальні цінності. Членам кооперативу щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки у пайовому фонді. Ці відносини регулюються статутом кооперативу. Пай є власністю членів кооперативу, але право розпоряджатися своїм паєм на власний розсуд надається лише після припинення членства в кооперативі.

Акціонерна власність – власність підприємства розділена на частини і власниками вважаються акціонери, які мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал. Весь прибуток належить акціонерам і поділяється на 2 частини: одна розподіляється на дивіденди серед акціонерів, друга – це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності і контролю поділені між власниками і менеджерами. Така форма власності має переваги:

– широкі можливості для розширення виробництва,

- збільшення фінансової незалежності та дієздатності шляхом злиття капіталів партнерів,

- можливість залучення до управління професійних менеджерів,

- реальна можливість залучення необхідних інвестицій через ринок цінних паперів,

- акціонери не можуть зазнати більших втрат, ніж ними було вкладено в акції.