Тема 12. Виробнича і соціальна інфраструктура підприємства

Питання для теоретичної підготовки

1. Поняття, види та значення інфраструктури.

2. Система технічного обслуговування.

3. Соціальна інфраструктура та соціальна діяльність підприємств.

4. Відтворення і розвиток інфраструктури.

Питання для поглибленого вивчення теми

1. Вплив інфраструктурних підрозділів на економіку підприємства.

2. Необхідність і спрямованість соціальної діяльності підприємства за ринкових умов.

Література

1. Величко О. Бюджетне фінансування соціальної інфраструктури: проблеми та перспективи. // Економіка України. – 1999. - №2. – С. 39 – 43.

2. Геєць В. Соціогуманітарні складові перспективи переходу до соціально орієнтованої економіки в Україні. //Економіка України. – 2000. - №2. – С. 4 – 12.

3. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С. Ф. Покропивного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001 – 528 с.

4. Економіка підприємства: Навч. - метод. Посібник для самост. вивчення дисц. / Г. О. Швиданенко, С. Ф. Покропивний, С. М. Клименко та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – 248 с.

5. Кучеренко В. Інфраструктура національного ринку –99 // Економіка. Фінанси. Право. – 1999. -№11. – С. 6-10.

6. Шамгіна М. Створення регіональної ринкової інфраструктури. // Економіка України. – 2000. - №11. – С. 43-46.

12.2.Основні теоретично-розрахункові положення теми

Інфраструктура підприємства – це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому.

Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктуру. До виробничої інфраструктури підприємства належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних цехів. Соціальна інфраструктура забезпечує задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства.

Необхідними умовами нормального перебігу виробничих процесів на підприємстві є: постійне підтримання в робочому стані машин та устаткування, інших засобів праці; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортних операцій та інших зв’язаних з ними робіт. Усе це має здійснювати ефективно діюча система технічного обслуговування виробництва.

У межах технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:

1) ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування;

2) забезпечення робочих місць інструментом і пристосуваннями як власного виробництва, так і придбаними (купленими) у спеціалізованих виробників;

3) переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт;

4) забезпечення підрозділів підприємства енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо;

5) своєчасне забезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом;

6) складування та зберігання завезених (придбаних) матеріальних ресурсів, а також напівфабрикатів, окремих складальних одиниць, готових виробів.

Ремонт – це процес відновлення початкової діє спроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання.

На практиці застосовують три форми організації ремонтно-профілактичних робіт залежно від масштабів виробництва. За централізованої форми весь ремонтний персонал підприємства підпорядковано головному механіку. Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що їх підпорядковано начальникам цехів. Змішана форма організації ремонту поєднує в собі централізацію і децентралізацію: технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування – персонал ремонтно-механічного цеху.

Залежно від того, як визначаються потреби в ремонтних роботах, розрізняють систему планово-запобіжного ремонту (систему ПЗР) і систему ремонту за результатами технічної діагностики.

Суть системи ПЗР полягає в тім, що всі запобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно до встановлених заздалегідь нормативів.

Визначення обсягів і видів ремонтних робіт у системі ремонту за результатами технічної діагностики здійснюється залежно від фактичної потреби в них після об’єктивного контролю технічного стану того чи іншого виду засобів праці.

Планові ремонти залежно від обсягу, складності й терміну проведення робіт поділяються на поточні та капітальні.

Поточний ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення нормального функціонування устаткування та інших засобів праці. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі деталі (вузли) засобів праці, проводяться регульовані операції.

Під час проведення капітального ремонту обладнання і транспортних засобів здійснюється: повне розбирання; ремонт спрацьованих деталей та вузлів; заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання й випробування під навантаженням.

Модернізація засобів праці проводиться з метою підвищення їхнього технічного рівня (розширення технологічних можливостей, зростання продуктивності) способом часткових змін конструкції.

Інструментальне господарство – це сукупність внутрішньовиробничих підрозділів підприємства, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням і ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням і видачею на робочі місця.

Інструментальний цех здійснює виготовлення, ремонт і відновлення спеціальної оснастки (інструменту) загального користування. Увесь придбаний, виготовлений і відремонтований інструмент надходить до центрального інструментального складу. Тут здійснюється його приймання, облік, зберігання та видача цехам (дільницям, виробництвам)-споживачам. Безпосереднє обслуговування робочих місць технологічною оснасткою забезпечують цехові інструментально-роздавальні комори.

Комплекс підрозділів, що займається вантажно-розвантажувальними роботами та переміщенням вантажів, утворює транспортне господарство. На підприємствах з великими обсягами перевезень вантажів організуються спеціалізовані цехи залізничного, автомобільного та інших видів транспорту. На середніх і невеликих підприємствах створюється єдиний транспортний цех. Транспортне господарство підприємства очолює начальник транспортно-технологічного відділу, до складу якого здебільшого входять технічне бюро, бюро організації перевезень, диспетчерська служба, бюро тари.

Уся сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою трьох взаємозв’язаних видів транспорту. Зовнішній транспорт забезпечує зв’язок підприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування (залізничними станціями, водними та аеропортами), а також зі складами місцевих контрагентів. Міжцеховий транспорт використовується для перевезень вантажів на території підприємства (між цехами, службами, складами). Внутрішньоцеховий транспорт виконує транспортні операції в межах окремого цеху.

До складу енергетичного господарства зазвичай входять такі окремі його види:

- електросилове – знижувальні підстанції, генераторні та трансформаторні установки, електричні мережі, акумуляторне господарство;

- теплосилове – котельні, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація;

- газове – газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки;

- пічне – нагрівальні і термічні печі;

- слабкострумове – власна телефонна станція, різні види зв’язку (у тім числі диспетчерського та електронного);

- енергоремонтне – технічне обслуговування, ремонт і модернізація різноманітного енергообладнання.

Керівництво енергетичним господарством за значних обсягів споживання енергії здійснює головний енергетик підприємства.

Запаси матеріалів зберігаються на різних складах підприємства, сукупність яких утворює його складське господарство.

Структура складського господарства підприємства формується під впливом низки чинників, головним з яких є: номенклатура матеріалів, що споживаються; тип, рівень спеціалізації та обсяги виробництва.

Досвід господарювання підтверджує доцільність створення трьох видів складів на підприємствах:

- матеріальних (підпорядкованих відділу матеріально-технічного постачання) – для зберігання запасів сировини, матеріалів, палива, комплектувальних виробів та інших матеріальних цінностей, що надходять на підприємство ззовні:

- виробничих – для зберігання напівфабрикатів власного виготовлення; до них включають також центральний інструментальний склад, цехові інструментально-роздавальні комори, склади запасних частин та устаткування;

- збутових –для зберігання готової продукції та відходів виробництва, що підлягають реалізації; їх підпорядковано відділу збуту підприємства.

Розміщення і зберігання матеріальних ресурсів на складах підприємства може здійснюватися трьома способами. Сортове розміщення передбачає закріплення за кожним видом матеріалів постійного місця його зберігання. За партіонного способу кожна партія матеріалів, що надійшла на підприємство, зберігається окремо. Комплектне розміщення є різновидом сортового та означає розміщення матеріалів комплектами, що відпускаються у виробництво.

Соціальні потреби працівників підприємства охоплюють широке коло питань: поліпшення умов праці та охорони здоров’я, побуту працівників і членів їх сімей, соціально-культурного обслуговування. Забезпечення соціальних потреб трудових колективів здійснюється сукупністю певних підрозділів соціальної інфраструктури підприємства.

Для задоволення потреб працівників будь-яке підприємство має скласти план соціального розвитку, тобто обґрунтовану, фінансово та матеріально забезпечену систему заходів, спрямованих на вдосконалення соціальної структури кадрів, поліпшення умов праці й побуту всіх категорій працівників, їхнього соціально-культурного обслуговування, підвищення трудової активності.

Формування, відтворення й розвиток виробничих та інфраструктурних об’єктів здійснюються в процесі капітального будівництва. Капітальне будівництво – це процес створення нових, реконструкції, розширення й технічного переоснащення діючих виробничих та інфраструктурних об’єктів підприємств або інших первинних суб’єктів господарювання.

До сфери капітального будівництва відносять:

1) спорудження будівель та об’єктів виробничого та невиробничого (соціального) призначення;

2) монтаж виробничого й невиробничого устаткування та інших засобів праці й соціальної діяльності;

3) проектно-пошукові та інші підготовчі роботи, зв’язані зі спорудженням нових і реконструкцією функціонуючих об’єктів виробничого й соціального призначення;

4) капітальний і відновлювальний ремонти будівель і споруд виробничого та соціального призначення.

У процесі планування капітального будівництва важливо визначити не тільки обсяги введення в дію виробничих потужностей, а й витрати, що з цим пов’язані. З цією метою визначають кошторисну вартість робіт, яка, власне, і буде ціною спорудження певного об’єкта

Кошторисна вартість будівництва – це виражені в грошовій формі нормативні (проектні) витрати на: будівельно-монтажні роботи; придбання устаткування, інструменту, інвентарю; проведення проектно-пошукових робіт; покриття інших витрат, пов’язаних з будівництвом.

Конкретизація завдань плану капітального будівництва і доведення цих завдань до виконавців здійснюється за допомогою титульних списків будівель. Титульний список – це плановий документ, в якому встановлено строки початку й закінчення будівництва (розширення, реконструкції) об’єктів, їхню потужність, загальні витрати на спорудження, на будівельно-монтажні роботи, щорічні розміри введення в дію основних фондів, названо підрядні та проектні організації, що виконуватимуть відповідні роботи, а також постачальників устаткування.

Початковим етапом капітального будівництва є його проектування – це комплекс документів, в яких обґрунтовується технічна можливість та економічна доцільність будівництва (реконструкції) певного об’єкта.

Капітальне будівництво (розширення, реконструкція) об’єктів будь-якого призначення може здійснюватися двома способами: підрядним і господарським. Підрядний спосіб будівництва – це здійснення робіт постійно діючими будівельними і монтажними організаціями (підрядчиками), які виконують відповідні роботи для різних замовників за договорами підряду.

Господарський спосіб будівництва означає виконання всього комплексу робіт самим забудовником (підприємством, організацією) власними силами.

12.3 Навчальні завдання

Приклад. На виробничому підприємстві продуковані вироби перевозяться зі складального цеху на склад готової продукції за маятниковим маршрутом. Упаковані вироби транспортуються в спеціальних піддонах на відстань до 500 м. Маса одного виробу дорівнює 25 кг. На одному піддоні розміщується 8 виробів. Вантажопідйомність електрокара становить 0,5 т. Середня швидкість руху електрокара складає 4 км/год. На вантажно-розвантажувальні роботи однієї партії готових виробів, вміщуваної на одному електрокарі, відводиться в середньому 12 хв. Коефіцієнт використання транспортного засобу в часі — 0,9, а режим роботи — двозмінний. Середньодобовий вантажопотік досягає 30 т за зміну.

Визначити кількість електрокарів, необхідних для транспортування готової продукції на підприємстві.