 |
Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | |
Основні теоретично-розрахункові положення теми. Виробничий процес-це сукупність взаємозв’язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для виготовлення продукції
|
|
Виробничий процес -це сукупність взаємозв’язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для виготовлення продукції. Основними елементами виробничого процесу є процес праці як свідома діяльність людини, предмети та засоби праці.
Головною складовою виробничого процесу є технологічний процес - сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці. На підприємствах здійснюються різноманітні виробничі процеси. Їх поділяють передусім за такими ознаками: призначення, перебіг у часі, ступінь автоматизації.
За призначенням виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі. Основні процеси - це процеси безпосереднього виготовлення основної продукції підприємства, яка визначає його виробничий профіль, спеціалізацію і поступає на ринок як товар для продажу.
Допоміжні процеси групуються за їхнім призначенням, утворюючи такі допоміжні виробництва, як ремонтне, інструментальне, енергетичне та ін. Обслуговуючі процеси забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних. До них належать складські, транспортні процеси.
За перебігом у часі виробничі процеси поділяють на дискретні (переривані) та безперервні. Дискретним процесам притаманна циклічність, зв’язана з виготовленням виробів певної форми, які обчислюються в штуках (машини, прилади, одяг тощо). Безперервні процеси властиві виробництву продукції, яка не має сталого об’єму й форми (сипкі, рідкі, газоподібні речовини), тому їхній перебіг не потребує технологічної циклічності.
За ступенем автоматизації розрізняють ручні, механізовані, автоматизовані та автоматичні процеси. Ручні процеси здійснюються безпосередньо робітником, фізична сила якого є основним джерелом енергії. Механізовані процеси виконуються робітником за допомогою машин. Автоматизовані процеси виконуються машинами під наглядом робітника. За останнім можуть залишатися деякі допоміжні операції. Автоматичні процеси здійснюються машинами без участь робітника за попередньо розробленою програмою.
Основною структурною одиницею виробничого процесу є операція.
Операція - це закінчена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці, над тим самим предметом праці без переналагоджування устаткування. З усіх операцій спеціально виділяють технологічні, сукупність яких утворює технологічний процес.
Виробничий процес та окремі його операції мають бути раціонально організовані в просторі і часі. Для цього за проектування та організації виробничого процесу слід дотримуватися певних принципів. До таких принципів належать: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямоточність, безперервність, ритмічність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність.
Особливості діяльності підприємства, специфіка конкретних технічних та організаційних рішень істотно залежить від типу виробництва. Тип виробництва - це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції. Є три типи виробництва: одиничне, серійне й масове.
Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається. Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і сумарний їхній випуск може бути досить значним. Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою продукції, великим обсягом безперервного й тривалого виготовлення однакових виробів.
Окремо виділяють дослідне виробництво, в якому виготовляються зразки або партії (серії) виробів для проведення дослідних робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій.
За ознаками типу виробництва можна характеризувати виробничі підрозділи: від робочого місця до підприємства взагалі. При цьому важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій
Коефіцієнт закріплення операцій - це середня кількість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць.
Він обчислюється за формулою:
де 
- коефіцієнт закріплення операцій;
n - кількість найменувань предметів, які обробляються на даній групі робочих місць (на дільниці, в цеху) за місяць;
- кількість операцій, що їх проходить і-й предмет у процесі обробки на даній групі робочих місць;
М - кількість робочих місць, для яких обчислюється .
Організація виробничого процесу в часі характеризується способами поєднання операцій технологічного процесу, структурою та тривалістю виробничого циклу. Виробничий цикл - це інтервал від початку до закінчення процесу виготовлення продукції, тобто час, протягом якого запущені у виробництво предмети праці перетворюється на готову продукцію. Виробничий цикл складається з власне виробничого часу і перерв. Час виробництва особливих пояснень не потребує. Час перерв включає перерви в робочий час, тобто тоді, коли підприємство працює, і неробочий час, який визначається режимом роботи (вихідні, святкові дні, перерви між робочими змінами).
Основною складовою виробничого циклу є тривалість технологічних операцій, яка становить технологічний цикл. Технологічний цикл обробки партії предметів на одній операції дорівнює
де Т 
– технологічний цикл в одиницях часу, як правило, хвилинах;
n – кількість предметів у партії;
t – тривалість обробки одного предмета;
М – кількість робочих місць, на яких виконується операція.
Технологічний цикл партії предметів, які обробляються на кількох операціях, залежить також від того, як поєднуються виконання операцій над предметами партії. Існують три способи поєднання операцій технологічного процесу (три способи передачі предметів): послідовний, паралельний, паралельно-послідовний.
Послідовне поєднання операцій полягає в тім, що наступна операція починається тільки після закінчення обробки всіх предметів партії на попередній операції. Партія предметів передається з операції на операцію повністю. Технологічний цикл за такого поєднання операцій обчислюється за формулою
де m - кількість операцій технологічного процесу (і =1,2…m).
Паралельне поєднання операцій характеризується тим, що кожний предмет праці після закінчення попередньої операції відразу передається на наступну операцію й обробляється. Відтак предмети однієї партії виготовляються паралельно на всіх операціях. Малогабаритні нетрудомісткі предмети можуть передаватися не поштучно, а транспортними партіями - 
. За поштучного передавання =1. Технологічний цикл у цьому разі дорівнює тривалості обробки партії предметів на максимально трудомісткій операції і транспортної партії – на решті операцій:
Паралельно-послідовне поєднання операцій, яке ще називають змішаним, відрізняється тим, що обробка предметів праці на наступній операції починається до закінчення обробки всієї партії на попередній, але за умови, щоб партія оброблялась на кожній операції безперервно.
Технологічний цикл за паралельно-послідовного поєднання операцій коротший за цикл послідовного поєднання на час паралельного виконання суміжних операцій 
,тобто
Час паралельного виконання суміжних операцій дорівнює добутку кількості деталей без однієї транспортної партії та тривалості меншої операції. Якщо останню позначити 
, то в загальному вигляді для будь-якої пари суміжних операцій
Для m операцій таких суміщень буде m-1. Тоді можна остаточно записати:
Існує два методи організації виробництва: не потоковий і потоковий.
Непотоковому виробництву властиві такі ознаки: на робочих місцях обробляють різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, кількість кожного з таких є невеликою й недостатньою для нормального завантаження устаткування, робочі місця розміщуються за однотипними технологічними групами без певного зв’язку з послідовністю виконання операцій; предмети праці переміщуються в процесі обробки за складними маршрутами, унаслідок чого є великі перерви між операціями.
Кількість устаткування в непотоковому виробництві обчислюється окремо для кожної групи однотипних, технологічно взаємозамінних верстатів:
де М - кількість верстатів (машин) у технологічній групі;
п - кількість найменувань предметів, які обробляються на даному устаткуванні;
- кількість предметів і-го найменування, які обробляються за розрахунковий період (звичайно рік);
- норма часу на обробку і-го предмета, год.;
- плановий фонд часу роботи одиниці устаткування за розрахунковий період, год.;
kвн - коефіцієнт виконання норм часу.
Потокове виробництво - високоефективний метод організації виробничого процесу. За умов потоку виробничий процес здійснюється в максимальній відповідності до принципів його раціональної організації. Потокове виробництво має такі ознаки:
1. за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предмета одного найменування або обмеженої кількості найменувань конструктивно та технологічно подібних предметів;
2. робочі місця розміщуються послідовно за ходом технологічного процесу;
3. технологічний процес має високу поопераційну диференціацію, на кожному робочому місці виконується одна або кілька схожих операцій;
4. предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом роботи, що забезпечує високий ступінь паралельності та безперервності процесу.
Основною структурною ланкою потокового виробництва є потокова лінія – технологічно та організаційно виокремлена група робочих місць, яка виготовляє один або кілька подібних типорозмірів виробів. Потокові лінії бувають різними, тому їх класифікують за певними ознаками.
За номенклатурою виробів потокові лінії поділяють на одно - і багатопредметні. За ступенем безперервності процесу потокові лінії поділяються на безперервні та переривані. За способом підтримування ритму відрізняють лінії з регламентованим і вільним ритмом. Залежно від місця виконання операційні лінії поділяють на лінії з робочим конвеєром зі зняттям предметів для їхньої обробки. За способом переміщення виокремлюють конвеєри з безперервним та пульсуючим рухом.
Основні параметри потокової лінії: такт, ритм, кількість робочих місць, довжина робочих зон, швидкість руху конвеєра.
Такт потокової лінії - це інтервал часу, за який сходять з лінії вироби, що пересуваються один за одним:
де 
- такт потокової лінії, хв.;
- плановий фонд часу роботи лінії за розрахунковий період, хв.;
- обсяг виробництва продукції за той самий період у натуральному вимірі.
Якщо предмети праці передаються не поштучно, а транспортними партіями (
), то вони сходять з лінії за інтервал часу, що називається ритмом лінії:
де 
- ритм лінії, хв.
Кількість робочих місць обчислюється для кожної операції за формулою
де 
- розрахункова кількість робочих місць на і-й операції.
Вона заокруглюється до більшого цілого числа М, після чого обчислюється коефіцієнт завантаження робочих місць (
) для кожної операції:
Швидкість руху конвеєра залежить від його такту й відстані між виробами:
де V -швидкість руху конвеєра, м/хв;
- відстань між центрами двох суміжних виробів на конвеєрі, м.
Довжина робочої зони обчислюється за формулою:
де 
- довжина робочої зони на і-й операції, м.
До форм суспільної організації виробництва належать концентрація, комбінування, спеціалізація і кооперування, конверсія, диверсифікація.
Під абсолютною концентрацією розуміють будь-яке укрупнення виробництва (розростання самого підприємства, або об’єднання дрібних підприємств), а під економічною концентрацією розуміють ріст питомої ваги крупних підприємств в загальному обсязі виробництва.
Концентрація промислового виробництва здійснюється в трьох основних формах:
1. Концентрація спеціалізованого виробництва, тобто концентрація виробництва конструктивно і технологічно однорідної продукції на спеціалізованих підприємствах.
2. Концентрація комбінованих виробництв, що полягає у комбінуванні різнорідних виробництв однієї або декількох галузей промисловості.
3. Збільшення розмірів універсальних підприємств. Концентрація об’єднує виробництва, не пов’язані між собою ні однорідністю і послідовністю технологічних процесів, ні комплексною переробкою сировини. Ця форма є найменш ефективною.
Основними показниками рівня концентрації в промисловості є розміри підприємства, які визначаються за:
· чисельністю працюючих;
· річним випуском продукції;
· середньорічною вартістю основних фондів;
· споживанням електроенергії за рік;
· питомою вагою крупних підприємств в загальному випуску продукції всієї галузі.
Для визначення рівня концентрації доцільно використовувати хоча б два показники одночасно.
Галузевий рівень концентрації (Пгал.конц) визначається за формулою:
Пгал.конц = 
де Qкрупн. гал, Q заг. гал – відповідно обсяг виробленої за певний період продукції крупними підприємствами і всією галуззю, грн.
Рівень народногосподарської концентрації (Пн/г конц) можна обчислити із співвідношення:
Пн/г конц = 
де Qкрупн.н/г,Qзаг.н/г - відповідно обсяг продукції, виробленої за певний період крупними підприємствами в межах народного господарства, грн.
Критерієм оптимізації розміру підприємства є мінімум суспільних витрат, який визначається:
З прив.і .= С 
+ Т 
+ Е 
* К → min, грн.,
де З прив.і. – приведені витрати при і-му варіанті розміру підприємства, грн.;
C – собівартість одиниці продукції при і-му варіанті, грн.;
Т - транспортні витрати на одиницю продукції при і-му варіанті, грн.;
К – питомі капіталовкладення при і-му варіанті, грн.
Комбінування – це поєднання в одному підприємстві різногалузевих виробництв, пов’язаних між собою в технічному та організаційному відношеннях.
Характерними ознаками комбінатів є:
- об’єднання різнорідних виробництв;
- пропорційність між ними;
- техніко-економічна та виробнича єдність виробництв;
- єдине енергетичне господарство, спільні допоміжні та обслуговуючі виробництва.
Розрізняють три основні форми комбінування:
1. Комбінування на основі поєднання послідовних стадій переробки вихідної сировини;
2. Комбінування на основі використання відходів виробництва (розповсюджене у деревообробній, харчовій, хімічній промисловості);
3. Комбінування на основі комплексної переробки сировини (розповсюджене в галузях, що переробляють органічну сировину).
Сучасні комбінати поєднують дві або навіть три форми комбінування.
Рівень комбінування можна охарактеризувати рядом показників:
- питома вага товарної продукції комбінатів в загальному обсязі продукції галузі, промисловості;
- питома вага сировини, напівфабрикатів, що підлягають подальшій переробці на місці їх одержання в загальній кількості тієї ж сировини і напівфабрикатів, виготовлених на комбінаті;
- кількість і вартість продуктів, що одержують на комбінатах із вихідної сировини;
- чисельність робітників, зайнятих на комбінованих виробництвах;
- виникнення соціального ефекту в результаті запобігання забруднення навколишнього середовища тощо.
Узагальнюючим показником економічної ефективності комбінування є різниця приведених витрат (З 
) на некомбінованому і комбінованому виробництвах:
З = С + Е 
+ К → min, грн.
Оптимальним є той варіант комбінування, при якому приведені витрати на проведення комбінування на даному підприємстві є мінімальними.
Спеціалізація - це процес зосередження випуску конструктивно і технологічно однорідної продукції, її окремих частин або технологічних процесів на підприємствах, в об’єднаннях або галузях.
Основними напрямками спеціалізації в промисловості є:
1. Спеціалізація на випуску певних готових виробів.
2. Виробництво окремих частин продукту.
3. Виділення окремих заводів, цехів по виконанню окремих технологічних стадій.
Відповідно до цих напрямів виділяють такі види спеціалізації:
- предметна (випускається певний вид продукції кінцевого споживання; може бути однопредметною і багатопредметною);
- подетальна (виробництво окремих агрегатів, напівфабрикатів, деталей, заготовок, а також виконання окремих технологічних процесів);
- технологічна (стадійна) (перетворення окремих фаз виробництва або операцій в самостійні виробництва).
Основними передумовами розвитку спеціалізації є стандартизація і уніфікація.
Рівень заводської спеціалізації характеризується за допомогою показників питомої ваги основної продукції в загальному обсязі виробництва; широтою номенклатури та асортименту продукції, що випускається одним підприємством.
Під кооперуванням розуміють тривалі виробничі зв’язки між підприємствами, що сумісно виготовляють кінцевий продукт.
Головна умова кооперування – широка мережа подетально і технологічно спеціалізованих та організаційно відособлених виробництв.
Кооперування за галузевим принципом ділиться на внутрішньогалузеве і міжгалузеве; за територіальним принципом: на внутрішнє і міжрайонне.
В залежності від виду спеціалізації розрізняють: предметне, подетальне і технологічне кооперування.
Показниками рівня кооперування є:
1. Питома вага комплектуючих і напівфабрикатів, одержаних по кооперованих поставках, в загальному обсязі випуску продукції.
2. Кількість підприємств, що кооперуються з даними підприємствами.
3. Загальний обсяг перевезень по кооперації в натуральному і вартісному виразі.
4. Середній радіус і вартість перевезень деталей, вузлів, напівфабрикатів, що одержуються в порядку кооперування та інших.
Одним із показників економічної ефективності спеціалізації і кооперування є: умовно-річна економія (Е у-р), яку визначають за формулою:
Е 
=((С 
+ Т 
) - (С 
+Т )) х А1
де С ,С - повна собівартість одиниці продукції до і після спеціалізації, грн.;
Т Т – транспортні витрати по доставці одиниці продукції споживачу до і після спеціалізації, грн.;
А1 – річний обсяг випуску продукції після спеціалізації в натуральних одиницях по плану.
Оптимальним є той варіант спеціалізації, при якому досягається мінімум приведених витрат з врахуванням транспортних затрат:
З 
= С + Т + Е . К → min, грн.
Річний економічний ефект (Е 
) від проведення спеціалізації по вибраному варіанту обчислюється:
Е = (З – З ) . А , грн.,
де З ,З - приведені витрати по порівнювальних варіантах, грн.;
А - фактичний річний обсяг випуску продукції в натуральних одиницях після проведення спеціалізації.
Економічна ефективність кооперування – це різниця між собівартістю виробу власного виробництва і його ціною з урахуванням транспортних витрат при його випуску на спеціалізованому підприємстві.
Економія від розширення кооперативних зв’язків (Е 
) розраховується за формулою:
Е = (С – (Ц + Т)) . N
Де С - повна виробнича собівартість одиниці виробу, що передається на виготовлення на спеціалізоване підприємство, грн;
Ц - гуртова ціна, по якій цей виріб буде поступати із спеціалізованого підприємства, грн;
Т - транспортно-заготівельні витрати в розрахунку на один виріб, грн.;
N - кількість виробів, яку одержують по кооперованих поставках за рік, натуральних одиниць.
Конверсія як форма організації виробництва характеризує істотне (іноді повне) перепрофілювання частини або всього виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.
Сутність диверсифікації полягає в одночасному розвитку багатьох технологічно не зв’язаних між собою видів виробництва, у значному розширенні номенклатури та асортименту виробів, що їх виготовляє підприємство.
11.3. Навчальні завдання
Ситуація для самостійного розв’язання. 11.3. Характеристика ситуації. Внаслідок реструктуризації великого верстатобудівного підприємства і створення кількох спеціалізованих виробництв (фірм) з продукуванням верстатів, що мають великий попит на ринку, виробництво продукції має зрости в 1,5 рази. Збільшення виробництва продукції буде забезпечено в основному за рахунок здійснення заходів щодо перерозподілу номенклатури і типорозмірів готових виробів між спеціалізованими виробництвами, досягнення завдяки цьому більшого ступеня його однорідності. Поряд зі здійсненням предметної, подетальної і технологічної спеціалізації новостворених фірм бізнес-проектом також передбачено можливість отримувати кооперовані поставки певної кількості деталей загальномашинобудівного застосування (зокрема шестерень кількох типорозмірів), що дотепер виготовляються власними силами, з іншого спеціалізованого машинобудівного підприємства. За попередньо зробленими економічними розрахунками, потреба фірм реструктуризованого великого підприємства, навіть з урахуванням перспективного збільшення випуску верстатів, не дозволить організувати власне виробництво цих деталей (шестерень) в оптимальних обсягах, хоча, за розрахунками ефективності строк окупності виробничих інвестицій знаходиться в економічно доступних межах.
1. Визначити сукупність чинників технічного, організаційного та економічного характеру, яку необхідно враховувати при вирішенні питання “продукувати самому чи діставати необхідні шестерні з іншого спеціалізованого підприємства”.
2. Виявити додаткову інформацію, якої не вистачає задля прийняття рішення щодо цього питання.
Приклад 1. У механічному цеху промислового підприємства технологічний процес обробки партії деталей включає кілька операцій, за якими норма часу і кількість верстатів зазначені в табл. 11.1.
Таблиця 11.1
Дата публикования: 2015-09-18; Прочитано: 838 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!
