 |
Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | |
Поняття „національна мова”, „літературна мова”. Культура мови і культура мовлення. Мовна норма
|
|
Говорячи про українську мову, потрібно розрізняти поняття національної та літературної мови. Національна мова – це мова, що є засобом спілкування нації. Національною мовою української нації є українська мова. Сьогодні нею розмовляє більша частина нації, тобто вона має загальнонаціональний характер. Поняття «національна мова» охоплює всі мовні засоби спілкування людей – літературну мову та діалекти.
Літературна мова – це загальноприйнята форма національної мови. Поділ мови на літературну та народну означає тільки те, що ми маємо, так би мовити, мову «сиру» і оброблену майстрами. До основних ознак літературної мови належать перш за все унормованість, уніфікованість, багатофункціональність, стандартність, розвинена система стилів. Це мова державних установ, громадських організацій, науки, культури, освіти, радіо та телебачення, літератури тощо. Літературна мова функціонує у двох формах: усній та писемній. Обидві вони характеризуються наявністю сталих норм, дотримання яких робить літературну мову досконалим засобом передання й отримання інформації.
Мовна норма – це сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування в певний період розвитку мови й суспільства.
| Норми літературної мови | Регулюють правильність | Приклади |
| Орфоепічні та акцентологічні | Вимови звуків та звукосполучень, наголошення слів | Живопис, бесіда, верба, висіти, колія, розріз, новий, старий, [голова], [дуб], [казка], грати у футбол і ґрати на вікнах. Див. Орфоепічний словник української мови: В 2 т. – К., 2001; Головащук С.І. Словник наголосів. – К., 2005. |
| Лексичні | Вживання слів у властивих їм значеннях та правильне поєднання слів за змістом у словосполученні чи реченні. | Виняток і виключення, адрес і адреса, білет і квиток, гладити й прасувати, об’єм і обсяг, рятувальник і рятівник Див. Словник української мови: В 11 т. – К., 1970 – 1980; Великий тлумачний словник сучасної української мови / За ред. В. Бусола. – К., 2005. |
| Словотвірні | Вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова | Емоційний, професійний, біблійний, поняттєвий, садівник, комп’ютерник (не емоціональний, професіональний, біблейський, понятійний, садовод, комп’ютерщик). Див. Карпіловська Є.А. Шкільний словотвірний словник сучасної української мови. – К., 2005. |
| Морфологічні | Творення форм слів, правильність їхнього поєднання з іншими словами | Біль – болю, нежить – нежитю (не болі, нежиті); золоте ( не золоті) колосся; меблі ( не мебля); найкращий ( не самий кращий); водою ( не водой). Див. Головащук С.І. Українське літературне слововживання. – К., 1995. |
| Синтаксичні | Побудова словосполучень і речень | В силу изложенного – зважаючи на викладене; болеть гриппом – хворіти на грип; жениться на Марине – одружитися з Мариною, согласно закону – згідно із законом, відповідно до закону; на протяжении недели – протягом тижня. Не можна „Хлопець врятував дівчину від банди, з якою потім познайомився”. Див. Головащук С.І. Російсько-український словник сталих словосполучень. – К.: Наук. думка, 2001; Савченко Л.Г. Російсько-український словник словосполучень. Труднощі перекладу. – К., 2010. |
| Орфографічні | Написання слів | Менший але доньчин, зробити але сфотографувати, сума але манна, трикотаж але тріумф. Див. Український правопис. – К.: Наук. думка, 2010; Український орфографічний словник / За ред. А.О. Свашенко. – К., 1997. |
| Пунктуаційні | Вживання розділових знаків | Орфографію, або правопис, має знати кожен. Див. Український правопис. – К.: Наук. думка, 2010. |
| Стилістичні | Вибору мовних засобів відповідно до умов спілкування і стилю викладу | Наклеп, а не інсинуація, потай, таємно, а не інкогніто – у розмовному стилі; у зв’язку з тим, що..., а не бо... – в офіційно-діловому стилі; будинок висотою..., а не височенний будинок – у науковому стилі. |
Норма фіксується в словниках, довідниках, правописі, пропагується навчальними посібниками, методичними, науковими журналами тощо. Існує також поняття варіантності літературної норми. Воно пов’язане з наявністю в мові кількох однозначних або синонімічних паралельних елементів, напр.: добріший і більш добрий, ходитиму і буду ходити; весн я ний і веснян и й тощо. Зважаючи на те, що літературній мові властиві, з одного боку, такі ознаки як незмінність і стабільність, а з іншого, розвиток і поступова змінність, говоримо про змінність норм. Для цього існують об’єктивні і суб’єктивні причини. До об’єктивних відносимо внутрішні закони розвитку мови; свідомі зусилля членів суспільства (учених, письменників, політиків, свідомих носіїв мови) щодо вдосконалення норми; мовна політика держави. До суб’єктивних належать художньо-естетичні погляди носіїв мови; антинормалізаторські, нігілістичні погляди.
Мовна норма безпосередньо пов’язана з такими поняттями як «культура мови» і «культура мовлення». Культура мови – це високий рівень розвитку самої мови; культура мовлення виявляється в найбільш раціональному, стилістично виправданому користуванні всіма мовними одиницями. Високий рівень культури мовлення – це багатство словника, різноманітність граматичних конструкцій, логічна стрункість, у писемному мовленні це також орфографічна і пунктуаційна правильність. Мовлення сучасної людини, науковця зокрема, передбачає точність, ясність, чистоту, доречність, правильність, багатство, виразністьтощо. Щоб підвищити рівень мовленнєвої культури, слід шанувати мову, якою спілкуєшся, і людей, з якими спілкуєшся; багато читати; добре знати мовні норми і дотримуватися їх.
Дата публикования: 2015-09-18; Прочитано: 1414 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!
