Мова як суспільне явище, її функції

Мова – це єдина, цілісна, складна система знаків: фонем (звуків), морфем (частин слова), слів, речень, яка служить для називання пред­метів, явищ об'єктивної дійсності, є засобом спілкування, обміну думками і формування думок.

Мова – явище фізичне, фізіологічне, суспільне. Умова його існування – людське суспільство. Це феномен людської цивілізації.

Формою існування мови є мовлення – конкретний, практичний вияв мови, „мова в дії”, реалізація мови в різних сферах життєдіяльності.

Щоб осягнути роль мови в суспільстві, варто розглянути її функції, важливі для суспільства взагалі і для кожного окремого носія мови. Основними традиційно вважають комунікативну та пізнавальну, решта функцій є додатковими.

Комунікативна функція. Мова є засобом спілкування і порозуміння між людьми. Це одна з найголовніших соціально-практичних функцій мови. Усе життя людини – це її спілкування з оточенням і взаємний вплив один на одного. Спілкування, стосунки з іншими людьми – життєва потреба, а водночас і найбільша розкіш. Досліджуючи закони спілкування, психологи визначили, що контакти людини зі світом вкладаються в сім кіл спілкування, перше з яких – це сім'я, де вона народилася, а найширше, сьоме, – спілкування зі світом (цьому сьогодні сприяють розвинені інформаційні технології). Поміж ними – стосунки між друзями, партнерами, колегами. У кожному з цих кіл людина формує свою мовну поведінку. Професійне спілкування – одна з важливих ланок цього ланцюга.

Мова – це універсальний засіб спілкування. Описи всіх можливих знакових систем, які спроможні передати інформацію, лише доводять, що це „роди мов”, – мова зору, слуху, дотику. Невербальна комунікація є похідною від мовної комунікації, бо всі можливі знаки й сигнали нам щось „промовляють”.

Пізнавальна (гносеологічна) функція. Мова – засіб пізнання світу і накопичення людського досвіду. У пізнанні нового, раніше не відомого, мова є обов'язковим чинником. Думки, виражені за допомогою мови, збереглися на камені і глиняній табличці, на пергаменті й папері.

Мислетворча (когнітивна) функція. Мова – засіб людського мислення: творення, оформлення і вира­ження думки.

Номінативна функція. Мова є засобом називання всіх предметів, ознак, дій, кількості, усього навколишнього світу. Цікаво, що попри однаковість реалій, кожна нація бачить світ по-різному. Українська мова – це самобутня мовна картина світу української нації. Порівняймо: українське слово лікарня пов'язане зі словами лікувати, ліки, тоді як російське больница асоціюється зі словами болеть, боль; українське шанувальник має зв'язок зі словами шанувати, пошана, а російське поклонник – зі словами поклоняться, поклонение. Разом з іншими чинниками етнотворення мова формує національний менталітет, національну культуру і духовність нації.

Культурологічна функція. Мова – носій культури, засіб нагромадження суспільно-історичного, культурного надбання народу – творця мови.

Оволодіваючи мовою, людина опановує і культуру народу. Мова – „генофонд культури” (О. Гончар), „жива схованка людського духу” (П. Мирний). Вона духовно єднає покоління, дає змогу сягнути культурних скарбів минулих століть. Мова – це міст між культурами. Через мову можна глибше пізнати традиції і здобутки чужої культури. Українська мова – це ключ до багатої української культури.

Естетична, або поетична, задовольняє потреби носіїв мови не лише в певній інформації, а й насамперед несе приємність, насолоду читачеві чи слухачеві. Це досягається використанням образних засобів мовлення, які сприяють виникненню позитивних емоцій. Мова – першоелемент культури. Фольклор, художня література, театр, пісня послуговуються мовою і самі за її допомогою висловлюють високі почуття, сприяють формуванню естетичного смаку слухачів та читачів.

Близькою до естетичної функції є виховна, оскільки художні твори, вистави, кіно виховують громадянську позицію, закріплюють правила поведінки, формують особистість, яка здатна буде принести користь суспільству.

Експресивна функція. Мова є засобом вираження внутрішнього світу людини. Мову вживають не лише для простого повідомлення, а й для вияву своїх переживань, почуттів, емоцій.

Ідентифікаційна функція. Мова є засобом ототожнення в межах певної спільноти. Вона єднає між собою представників певної нації у часі і просторі. Завдяки мові ми усвідомлюємо себе українцями, відчуваємо свою спільність з тими, хто далеко від нас, із тими, хто жив до нас. Мова консолідує націю.

Етична функція. Мова – засіб дотримання норм поведінки, моральних правил.

Також слід назвати фатичну функцію Фатичне спілкування – це обмін неінформативними з погляду реальної комунікації повідомленнями, які виконують важливу етикетну функцію. Йдеться про зачин розмов, стримані відповіді, стереотипні запитання про життя, сім'ю, справи, здоров'я, врожай, як-от: Як справи? Дякую, добре. А у вас? Як життя? Що нового? Як успіхи? та ін.

Волюнтативна функція пов’язана з мовою як засобом вираження волі щодо співрозмовника – прохання, запрошення, поради, спонукання. Зрештою, державотворча функція мови полягає в тому, що вона є виявом саморозвитку держави, головним чинником, який консолідує сучасне українське суспільство в націю.