Структура правосвідомості

Структура правосвідомості – це її внутрішня будівля, ті елементи, із яких вона складається. У структурі правосвідомості розрізняють:

1. елементи, що виражають знання правової дійсності;

2. елементи, що виражають відношення до правової дійсності;

3. елементи, що виражають мотивацію юридично значимої поведінки.

Всі ці елементи – взаємозалежні, оскільки свідомість являє єдність знання та відношення до неї, що виявляються у вольовій поведінці людей.

Знання правової дійсності, думка про те, яка вона є, якою повинна бути, виражають поняття, уявлення, погляди, судження, переконання, ідеї людей, що мають місце як в індивідуальній, так і в суспільній правосвідомості. Ідеї, тобто теоретичні принципи, що відбивають правову дійсність, з погляду соціальних інтересів, і спрямовані на затвердження або зміну існуючого правопорядку, лежать в основі так званої правової ідеології, покликаної активно впливати на правотворчість і правореалізацію. Ставлення до правової дійсності, що стало тією або іншою мірою предметом пізнання людей, виражають їх відповідні настрої, емоції, почуття. Всі вони охоплюються предметом “правова психологія”. Мотивацію юридично значимої поведінки виражають різного роду мотиви, установки.

Основні функції правосвідомості – це призначення правосвідомості людей у їх життєдіяльності. Основних функцій правосвідомості три:

- пізнавальна;

- оцінна;

- регулятивна.

Градація основних функцій правосвідомості відповідає градації структури правосвідомості.

Пізнавальна функція правосвідомості припускає наявність у людей певних знань про правову дійсність. Насамперед, наявність знань про право як таке (позитивне, природне) і знання права – центральний пункт правосвідомості, передумова його інших функцій.

Оцінна функція правосвідомості припускає наявність у людей певного відношення (оцінки) правової дійсності, права. Характеристика оцінного відношення до оцінюваного предмета залежить від обраного критерію оцінки. Наприклад, відношення до певної норми права в різних людей може бути позитивним, індиферентним, негативним. Норма права може оцінюватися, як необхідна, справедлива, доцільна, ефективна і т. д.

Регулятивна функція правосвідомості припускає, що на основі знання правової дійсності, оцінного ставлення до неї у людей формується мотивація юридично значимої поведінки. До мотивації відноситься все те, що спонукає людину діяти (не діяти). Мотив – те, що спонукає людину вчиняти так чи інакше. У правовій сфері виражає оцінне ставлення людини з одного боку, до змісту норми права (до її диспозиції, санкції), а з другого – до своїх дій. Мотив у правовій сфері – це усвідомлений людиною особистий зміст її правомірної або протиправної дії (бездіяльності). Установка у правовій сфері – це готовність людини діяти визначеним чином (правомірно або протиправно). Інші функції правосвідомості – прогностична, виховна й ін. похідні від основних.

Вивчення правосвідомості в статиці пов'язано з дослідженням його структури, вивчення правосвідомості в динаміці пов'язано з дослідженням його функцій. Структура і функції правосвідомості характеризують його як явище системне.

Основні види правосвідомості:

- по суб'єктах – індивідуальне, групове, суспільне. Жодний із цих видів правосвідомості не існує сам по собі, відокремлено від інших;

- за рівнем глибини відбитку правової дійсності – повсякденна (емпірична), наукова (теоретична), фахова (професійна).

Повсякденна правосвідомість – це правосвідомість не юристів. Вона складається стихійно як результат осмислення людьми свого життєвого юридичного “досвіду”, оцінки фактів, що відносяться до правової дійсності, з погляду здорового глузду.

Наукова правосвідомість – це правосвідомість учених-юристів, вона складається на основі цілеспрямованих досліджень, застосування спеціальних методів пізнання, що припускають встановлення істини в результаті систематизації, узагальнення накопичених, фактів, що відносяться до правової дійсності. Затребувана наукова правосвідомість реалізується в правотворчості, служить удосконалюванню юридичної практики.

Фахова (професійна) правосвідомість – це правосвідомість юристів-практиків, які отримали юридичну освіту, що припускає володіння систематизованими знаннями, вміннями і навичками, необхідними для успішного виконання роботи в якості юрисконсульта, адвоката, нотаріуса, дізнавача, слідчого, судді, прокурора та ін. Фахова правосвідомість юристів-практиків, які застосовують право, знаходить своє вираження в рішеннях ними юридичних справ.