Термінологія і види цін на продукцію будівництва

Система ціноутворення в будівництві базується на кошторисних нор-мативах та правилах визначення вартості будівництва і складання інвесторської кошторисної документації [ДБН].

Інвесторська кошторисна документація – це сукупність кошторисів (кошторисних розрахунків), пояснювальних записок до них та відомостей ресурсів, складених на стадії розроблення проектної документації.

Система ціноутворення у будівництві дозволяє визначати ціну продукції будівництва у певній послідовності, поступово переходячи від дрібних до більш крупних елементів будівництва: види будівельно-монтажних робіт – об’єкти будівництва – будова.

Об’єктом будівництва є кожна відокремлена будівля з усіма улаштуваннями (галереями, естакадами тощо), устаткуванням, меблями, підсобними та допоміжними інженерними пристроями, що належать до неї, на будівництво якої є окремий проект і об’єктний кошторис (розрахунок). Якщо на будівельному майданчику будується тільки один об’єкт основного призначення, то поняття об’єкта будівництва збігається з поняттям будови.

Будова – є сукупність будівель та споруд різного призначення, будівництво котрих здійснюється, як правило, за єдиною проектно-кошторисною документацією із зведеним кошторисним розрахунком вартості будівництва.

У будівництві, як галузі народного господарства, є свої особливості, які впливають на ціноутворення.

По-перше – локальна прив’язка будівельної продукції до місцевості, залежність витрат на будівництво від різних місцевих умов (економічних, геологічних, гідрогеологічних, кліматичних тощо), відносно великий термін будівництва (інвестиційного процесу);

По-друге – визначення ціни будівельної продукції здійснюється на двох стадіях ціноутворення:

а) на стадії визначення інвесторської кошторисної вартості будівництва об’єктів і споруд. На цій стадії визначення ціни використовується чисто витратний метод ціноутворення, при цьому існуючими будівельними нормами жорстко регламентується рівень витрат усіх видів матеріально-технічних та трудових ресурсів, необхідних для здійснення проектних рішень. Процес ціноутворення здійснюється у три строго послідовних етапи:

1) складання локальних кошторисів (ЛК) – первинних кошторисних документів. Вони складаються на окремі види робіт та витрат по будівлях і спорудах на основі робочих креслень будівель і споруд. У випадку, коли обсяги робіт і розміри витрат остаточно не визначилися, складаються локальні кошторисні розрахунки (ЛКР), які підлягають уточненню на другій стадії проектування;

2) складання об’єктних кошторисів (ОК), які об’єднують у своєму складі результати попередньо розрахованих локальних кошторисів і локальних кошторисних розрахунків;

3) складання зведених кошторисних розрахунків вартості будівництва (ЗКР). Вони складаються на основі локальних і об’єктних кошторисів і кошторисних розрахунків і кошторисних розрахунків на окремі види витрат, які не враховані кошторисними нормативами (наприклад, розмір компенсації у зв’язку з вилученням земель під забудову, витрати на отримання архітектурно-планувальних завдань тощо);

б) на стадії визначення підрядника (виконавця робіт) складається договірна ціна будівництва. Договірна ціна – це вартість підрядних робіт, за яку підрядна організація, визначена виконавцем робіт, згодна виконати об’єкт замовлення [2, п.3.3.1.].

При складанні договірної ціни деякі складові ціни будівельної продукції можуть відрізнятися від нормативних показників, передбачених будівельними нормативами при складанні інвесторської кошторисної документації (наприклад, рівень заробітної плати, розмір прибутку тощо).