Методичні поради до теоретичного вивчення теми. Витратний метод ціноутворення оснований на тому, що до підрахованих витрат виробництва і реалізації продукції додається який-небудь фіксований відсоток

Витратний метод ціноутворення оснований на тому, що до підрахованих витрат виробництва і реалізації продукції додається який-небудь фіксований відсоток прибутку (у % від витрат).

Історично це найстаріший та найнадійніший (на перший погляд) метод. В основі його лежать витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції, підтверджені даними бухгалтерського обліку. Цей метод непрямо підтримується й економічною теорією ціноутворення, коли підприємство повинне відшкодувати витрати та одержати певний зиск від своєї роботи.

Найбільш поширеними методами витратного ціноутворення є:

– визначення цін за допомогою нормативів рентабельності відносно витрат. Цей варіант методу використовується в основному виробниками товарів;

– установлення цін за допомогою торгових знижок. Цей спосіб застосовує оптова й роздрібна торгівля.

Відповідно до першого методу ціна визначається як сума середніх витрат (планових чи фактичних) на виробництво одиниці продукції (собівартості) та нормативного прибутку. Прибуток установлюється у % від собівартості. Таким чином, формула ціни має вигляд Р =В´(1+Н_{рент .} ).

Можуть використовуватися такі типи нормативів рентабельності:

– у вигляді єдиної ставки відносно загальної суми витрат на виробництво продукції;

– у вигляді єдиної ставки відносно прямих витрат (частіше всього до суми заробітної плати і вартості матеріалів, що витрачаються на виготовлення продукції);

– у вигляді двох- або багатоставкових систем, у межах котрих розмір нормативів спочатку визначається як сума двох нормативів відносно заробітної плати і вартості матеріалів. Потім одержаний сумарний норматив диференціюється залежно від обсягу продукції, що виробляється.

Другий варіант витратного методу – використання торгових знижок (націнок) для розрахунку цін – зумовлений тим, що в системі оптового товароруху не відомі ні розмір витрат попередньої ланки, ні загальний розмір виробництва і збуту товару до моменту придбання його даним посередником. Причина полягає в тому, що інформація про витрати є комерційною таємницею.

Використання торгових знижок дозволяє розв’язувати ситуації з ціноутворення двох типів. Перший тип ситуації – коли кінцева ціна продажу не лімітована, але відома ціна постачальника, й продавець сам задається розміром націнки, в яку, окрім його власних витрат, входить і його прибуток.

У другому випадкові постачальник цікавиться ціною кінцевого продажу, і продавцю необхідно визначити ціну постачання, за якою він згоден узяти партію товару, щоб отримати бажану для себе торгову знижку.

Зазвичай виробники використовують різні нормативи рентабельності для кожного з типів продукції, що випускається (як у межах товарної номенклатури, так і в межах товарного асортименту).

Слід зазначити, що застосування незмінної норми прибутку без знижок не завжди корисне. Будь-яка методика розрахунку, котра не враховує особливостей поточного попиту і конкуренції, навряд чи дозволить вийти на оптимальну ціну.