Технологія індивідуалізації підготовки фахівця у вищій школі

Останнім часом підвищився інтерес учених-дидактів, викладачів-практиків до індивідуальних та диференційованих форм і методів на­вчання, що активізують пізнавальну і творчу діяльність студентів, за­безпечують ефективність процесу професійного становлення та самороз­витку особистості майбутнього спеціаліста.

Індивідуалізацію підготовки можна визначити як активізацію процесу навчання за допомогою урахування індивідуальних особливостей особи, яка навчається, спрямування такої підготовки на особистісний і професійний розвиток, самореалізацію майбутнього фахівця за допомогою адаптації форм і методів професійно-педагогічної підготовки.

Аналіз робіт з проблеми індивідуалізація навчання дозволяє стверджувати, що серед дослідників спостерігається різноманітність підходів у визначення засобів і методів здійснення індивідуалізації навчання фахівця у вищій школі.

Більшість авторів розглядають індивідуалізацію як форму навчання, що дозволяє реалізувати індивідуальний підхід та визначають диференціацію як умову здійснення індивідуалізації (В.М.Данільченко, І.А.Клещева, В.І.Твардовська та інші).

Серед дослідників, які вирішують проблему індивідуалізації професійно-педагогічного навчання, можна виділити роботи О.А.Кисільової, С.В.Корабльової, які розглядають досягнення результатів не за допомогою диференціації підготовки, а як процес зміни педагогічних умов. Серед умов підготовки автори виділяють використання нових та адаптацію звичних технологій навчання під індивідуальні та професійні потреби студента, активне використання індивідуальних і групових форм роботи під час професійної підготовки, можливість вільної самореалізації під час групового навчання.

Окремо дослідники виділяють необхідність використання технологій навчання, які здатні подолати протиріччя між індивідуально-творчим характером діяльності майбутнього фахівця та колективною формою його підготовки у вищій школі.

Індивідуальний підхід як важливий принцип педагогіки полягає в управлінні розвитком людини, який базується на глибокому вивченні рис особистості в умовах життя. Індивідуалізація навчання — одна із найскладніших проблем вищої освіти, вирішення якої в значній мірі залежить від двох чинників: індивідуально-психологічних особливостей студентів та впровадження відповідної методичної системи навчання.

Індивідуалізація навчання передбачає урахування відповідної низки факторів, що впливають на результат. До таких факторів можна віднести:

індивідуально-психологічні особливості тих, хто навчається;

вік тих, хто навчається;

особливості дисципліни, що викладається;

мета навчання.

Із запровадженням модульно-рейтингової системи в навчальний про­цес більшості навчальних закладів України, насамперед тих, що готу­ють спеціалістів для економічної сфери, з'явилася можливість подолати протиріччя між сучасними потребами соціально-економічного життя та існуючим недостатньо високим рівнем професійної компетентності працюючого населення.

Модульно-рейтингова й кредитно-модульна системи покликані спри­яти реалізації особистісного потенціалу кожного студента. Рейтингова система оцінки знань відповідає індивідуальним здібностям і можливо­стям кожного з тих, хто навчається.

У педагогічній енциклопедії індивідуалізація визначається як органі­зація навчального процесу, за якої добір способів, прийомів, темпу на­вчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їх зда­тності до навчання.

Принцип індивідуалізації набуває особливої актуальності у зв'язку з перева­жанням групових форм навчання, і його реалізація — це передусім організація індивідуального сприймання, розуміння, за­пам'ятовування та застосування знань в умовах групового викладан­ня. Індивідуалізоване навчання — це така організація засвоєння знань, умінь, навичок, яка дозволяє кожному суб'єкту уміння навчатися та роз­виватися за індивідуальним планом і програмами, адаптованими до ньо­го, в індивідуальному темпі.

На думку С.Гончаренка і В.Володька, «індивідуалізація — це орга­нізація такої системи взаємодії між учасниками процесу навчання, при якій найбільш повно використовують перспективи подальшого розумо­вого розвитку й гармонійного вдосконалення особистісної структури, відбувається пошук засобів, які б компенсували наявні недоліки та спри­яли б формуванню індивідуального стилю діяльності майбутнього спеціаліста».

Різні підходи до індивідуалізованого навчання пропонують західні педагоги. Зокрема, німецький учений Г.Коханський розглядає такі фор­ми індивідуалізованої роботи: індивідуальну роботу; роботу в парах (параметри можуть бути з однаковими й різними рівнями розвитку); внутрішньокласні гомогенні групи; вільну навчальну бесіду; вільну са­моосвіту. X.Моравіц до найбільш суттєвих форм індивіду­ального навчання відносить програмоване навчання.

На сучасному етапі диференціація та індивідуалізація навчання за­ймають головне місце в роботі вищих навчальних закладів України.

Індивідуалізація контролю стимулює студентів до систематичної са­мостійної роботи. Під час підсумкової атестації до загального рейтингового балу студента додаються додаткові бали, що оцінюють його позанавчальну діяльність протягом семестру.

Диференціація навчання — це поділ, в одних випадках, суб'єктів учення на різні типологічні групи за певними психологічними критерія­ми й адаптація до них решти компонентів навчання (зміст, методи, фор­ми тощо) з метою досягнення оптимального розвитку учнів, а в інших — поділ суб'єктів учення на групи залежно від змісту навчання (профіль, спеціальність).

Актуальність проблеми диференційованого навчання у вищих навча­льних закладах обумовлена, насамперед, контрастністю рівнів підготов­ки випускників загальноосвітніх навчальних закладів (різні типи закла­дів, індивідуальні особливості учнів, їхні потенційні можливості, адек­ватність вибору професійного навчального закладу рівню підготовлено­сті абітурієнта тощо). Диференціація навчання за здібностями можна класифікувати за кількома істотними ознаками її реалізації: за елементами системи керу­вання навчальним процесом; за формою, способами й методичними прийомами організації пізнавальної діяльності студентів, за характером індивідуальних особливостей.

Диференційований підхід до кожного студента передбачає викорис­тання різних форм і методів контролю. Суттєвого значення набуває його стимулююча функція, тому що за результатами виконання диференці­йованих завдань викладач може зробити висновок про рівень володіння студентом пізнавальними операціями, підготувати індивідуальні за­вдання відповідного рівня складності, а студент, одержавши відповідні бали, має можливість покращити свій результат, виконавши завдання вищого рівня складності. Отже, відбувається самодиференціація навча­льних досягнень студентів, що стимулює їх до активної діяльності в на­вчальному процесі, а стимулюючу функцію виконує в цьому випадку систематичний контроль.

Диференційовані завдання можуть включати питання, що відобра­жають як репродуктивну, так і продуктивну діяльність студентів за ра­хунок теоретичних питань і моделювання виробничих ситуацій. Зміст диференційованого завдання визначається змістом матеріалу, метою за­няття, характером організації діяльності студентів та їхніми індивідуа­льними особливостями. Тому є потреба у створенні комплексних дифе­ренційованих завдань з урахуванням вимог до базових знань і умінь, обов'язкових для всіх студентів.

На сучасному етапі перед викладачами стоїть завдання — розкрити реа­льні можливості студента, що потребує не уніфікації та однаковості на­вчання, а розвитку індивідуальних нахилів і здібностей майбутнього фа­хівця. Диференційований підхід до кожного студента передбачає таке розуміння індивідуалізації навчання, яке полягає в плануванні рівня обов'язкових результатів навчання і на цій основі — вищих рівнів ово­лодіння навчальним матеріалом.

Серед багатьох класифікаційних схем, що сприяють розумінню сут­ності диференціації в навчанні, важливого значення набуває поділ на зовнішню та внутрішню диференціацію. Зовнішня диференціація — це така організація навчального процесу, яка стосується диференціації структурних змін, наприклад, створення диференційованих навчальних груп за ознакою близькості рівня здібностей та попередньої підготовки студентів. Внутрішня диференціація (у наших дослідженнях) передбачає здійснення індивідуального підходу в умовах кредитно-модульної системи навчання у вищих закладах освіти III—IV рівнів акредитації без зміни структури навчальних груп.

Індивідуальні особливості студентів, рівень їх готовності до сприймання даного обсягу знань та умінь, рівень мотивації навчальної діяль­ності, інтерес до навчання, загальні інтелектуальні вміння можуть значною мірою трансформуватися під впливом різних педагогічних умінь і прийомів, змісту й результатів активної, свідомої, цілеспрямованої пізнавальної діяльності.

Організувати пізнавальний процес кожного студента, допомогти йому критично осмислити свої помилки й невміння, унести корекцію в си­стему його самоорганізації при вивченні даної дисципліни зобов'язаний викладач. Він створює певні педагогічні умови шляхом добору прийо­мів і методів контролю, що стимулюють студентів до ефективної навчально-пізнавальної діяльності відповідно до індивідуальних особливостей кожного з них.

Темпи сучасного життя потребують урахування індивідуальних осо­бливостей студентів і більш раннього визначення сфери їх подальшої професійної підготовки. Таку можливість надає студентам диференціа­ція процесу навчання — процес і результат створення відмінності між частинами освітньої системи (підсистем).