Скорочення

Державним стандартом України (ДСТУ 3582-97), чинним від 07.01.98, установлено загальні вимоги до скорочень, роз­глянуто умови та випадки скорочування, рекомендовано спис­ки загальновживаних умовних скорочень та особливих випадків скорочень. Під час укладання ділових паперів на позначення понять чи значень спеціалісти з діловодства та інформаційної діяльності зобов’язані дотримувати цього стандарту, що забез­печує максимальну стандартизацію письма, лаконічність і стис­лість викладу.

Загальні вимоги до скорочування в тексті:

1. Дотримуватися правил скорочування та написання скоро­чених слів і словосполучень.

2. Використовувати однотипні принципи й форми скорочу­вання.

3. Уникати омонімії в скорочених словах чи словосполученнях.

Виокремлюють такі види скорочень: загальновживані, спеціальні, локальні або індивідуальні.

Загальновживані (загальноприйняті) скорочення викорис­товують у більшості видів літератури, крім художньої і дитячої. Вони зрозумілі реципієнту й легко запам’ятовуються. Проте й для них є розроблені Державні стандарти (див. додаток 1).

До загальновживаних належать скорочення:

а) після переліків, наприклад: та ін.; і т. д.;

б) перед іменами та прізвищами, наприклад: п. – пан; ім. – імені та ін.;

в) родових понять географічних назв, наприклад: м. – місто; оз. – озеро; с. – село тощо;

г) при датах, записаних цифрами, наприклад: рр. – роки; до н. е. – до нашої ери;

д) при посиланнях з цифрами або літерами, наприклад: див.; пор.; дод.; іл.; табл.; рис.; розд.; п.; с. тощо.

Скорочення, які широко використовують у спеціальних видах тексту (наприклад, у бібліографічних описах) чи літературі для спе­ціалістів (підготовлених реципієнтів) і не потребують додаткового пояснення, називають спеціальними. До спеціальних належать:

а) скорочення в бібліографічних описах (докладніше див. нижче);

б) зуніфіковані скорочення, наприклад: обл.-вид. арк. – облі­ково-видавничий аркуш; мф/кас – магнітна фонограма на ка­сеті; Кбайт – кілобайт тощо.

Індивідуальні (локальні) скорочення функціонують у певному тексті (групі текстів, видань) і потребують розшифрування чи до­даткового пояснення. Список їх із розшифруванням звичайно до­дають до текстів, але можливе розшифрування і в тексті, якщо скорочень небагато. Найвідоміші індивідуальні скорочення – умовні. Вони скорочуються за основними правилами, але обов’яз­ково повинні бути розшифровані, наприклад: ЛОР – Львівське обласне радіо; СУМ – Словник української мови; БВ – банк видань; ЕС – експертна система; Люб. – А. Любченко; Цюпа – І. Цюпа; верх. – верхній; вип. – випуск; к. с. – кінська сила; хр. – хребет; пошир. – поширений; гол. чин. – головним чином; кол. – колишній; зал. – залізничний; м. ін. – між іншим тощо.

Розрізняють кілька типів графічних скорочень:

– з крапкою: див., пор., ім. тощо;

– з дефісом: б-ка, ін-т, пром-сть, р-н, т-во, ун-т тощо;

– зі скісною лінією (дробові): а/с, мф/кас, п/с (! між ними крапка не ставиться);

– так звані нульові, що вживаються лише після цифрових назв для позначення фізичних або грошових одиниць, метричних ве­личин, мір тощо. Після них крапка не ставиться, і вони не зміню­ються в множині, наприклад: 20 хв, 4 кг, 250 см тощо;

– комбіновані: півд.-зах., півн.-сх.