Зміст БЖД

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я індивідуальна продовженість життя людини багато в чому залежить від умов життєдіяльності (до 70% залежить від поведінки людини і стану середовища існування).

Профілактика негативних чинників:

• Особиста безпека поведінки:

- вибір місця для життя;
- дотримання правил і норм охорони праці;
- дотримання здорового способу життя.

• Колективні заходи безпеки діяльності:

- безпечні умови діяльності;
- захист населення від техногенних і природних катастроф;
- розробка законодавчої бази з охорони здоров’я.

• Забезпечення якісного стану середовища існування:

- раціональне використання ресурсів і відходів;
- дотримання норм безпеки і екологічності.

Безпека життєдіяльності (БЖД) – наука про комфортну та безпечну взаємодію людини з середовищем, в якому вона перебуває.

Людина повинна була захищатися від небезпек одразу, як тільки вона з’явилася на Землі. Первісні люди спочатку боялися природних явищ (грози, вітру, повені тощо), тому вони створили собі в їх образах богів (Дажбог – бог сонця, Нептун – володар моря). Вони поклонялися їм, просили захисту. Надалі вчилися захищатися від цих небезпек.

По-друге людина повинна була захищатися від дії інших людей (війни, терористичні акти, вбивства, крадіжки, погрози, акти насильства).

По-третє, загроза походить від об’єктів, створених людьми – антропогенних чинників (машини, хімічні, вибухові речовини, джерела різного роду випромінювань, біологічні збудники хвороб).

З розвитком цивілізації людство, набуваючи знання, підвищує свій рівень безпеки. Це відбувається завдяки розвитку медицини, розв’язанню проблем безпеки на виробництві, створенню інди­віду­аьних засобів захисту. Але водночас із зусиллями людей, спрямо­ва­ни­ми на власну безпеку, існує багато прикладів, коли катаст­рофи ХХ століття можна розглядати не інакше, як війну на зни­щення, яку оголосила сучасна цивілізація самому феномену людини.

Людство, не уміючи користуватися величезним науково-технічним потенціалом, яким воно оволоділо, порушило біологічний кругообіг речовин у природі, пошкодило її регенераційні механізми, тобто механізми відновлення, тому почалося руйнування навколишнього середовища (саме звідси часті землетруси, повені, різкі зміни клімату у різних частинах Землі). Виникла загроза повільного вимирання людства.

До небезпечних і шкідливих чинників природного походження додались численні негативні чинники антропогенного походження (шум, вібрація, електромагнітні випромінювання тощо).

Очевидно, що виникнення науки про безпеку життєдіяльності – об’єктивна потреба сучасного суспільства.

Сьогодні структура економіки України не забезпечує нормальних умов життя людини. Згідно статистики, яка наведена у листі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, датованим квітнем 2011 р., на виробництві у 2011 р. травмовано 12370 осіб, у 2010 році – 11698 осіб. Кількість смертельних випадків, пов’язаних з виробництвом у 2009 р. – 675 осіб, у 2010 р. – 644 особи. Незважаючи на те, що в останні роки спостерігається чітке зменшення рівня травматизму та загибелі людей на виробництві, загальний рівень каліцтва та смертності людей працездатного віку залишається дуже високим. Часто умови праці працівників не відповідають санітарно-гігієнічним нормативам за рівнем вмісту шкідливих речовин у повітрі робочої зони, шуму, вібрації, параметрами мікроклімату і іншими показниками. Шкідливі і небезпечні виробничі чинники стають причиною професійних захворювань. Окрім аварій, травматизму та професійних захворювань на виробництві відбувається загибель людей на водоймах, в автомобільних катастрофах, смертність від наркоманії, алкоголізму, куріння, яке викликає рак легенів і інші недуги, а також призводить до народження дітей-калік, смерті дітей при народженні і в перші місяці життя новонароджених. Наша нація вимирає. За темпами вимирання людей Україна входить в першу десятку країн світу, а дитяча смертність у нас найвища в Європі. За результатами Всеукраїнського перепису населення, що відбувся у 2001 році, кількість населення в Україні скоротилася на 4 мільйони.

Саме з цих причин компетентність людей у світі небезпек і способах захисту від них — необхідна умова безпеки життєдіяльності. Цього можливо досягнути тільки в результаті навчання і отримання досвіду на всіх етапах освіти і практичної діяльності людини.. Тому все більшого значення набуває підготовка фахівців з вищою освітою, здатних не тільки забезпечити особисту безпеку, а й напрацювати заходи по захисту персоналу об’єктів економіки, а також організувати їх виконання в умовах надзвичайних ситуацій різного характеру як керівники об’єктів або члени одного із органів управління органів управління НС.

Зважаючи на вищесказане, очевидно, що відповідальністю за збереження здоров’я і життя нації повинна перейнятися молодь, дівчата і жінки, які у всі часи на Україні були берегинями свого роду, свого народу, наших звичаїв, нашої культури і мови. Саме ви повинні докласти всіх зусиль до того, щоб ваше життя і життя ваших рідних було безпечним і довгим.

Дисципліна «Безпека життєдіяльності» має світоглядно-професійний характер та гуманітарно-технічне спрямування, узагальнює дані відповідної науково-практичної діяльності, формує поняттєво-категорійну, теоретичну і методологічну базу, необхідну для вивчення у подальшому спеціальних дисциплін, які вивчають конкретні небезпеки і способи захисту від них, зокрема: основ охорони праці, охорони праці в галузі, безпеки бізнесу, ризик менедж­менту, екологічного менеджменту, конфліктології, ергономіки, цивільного захисту, управління безпекою життєдіяльності та інших.

Основні складові безпеки життєдіяльності – це охорона праці, пожежна безпека, охорона навколишнього середовища, санітарія і гігієна, цивільна оборона, безпека руху.

Безпека життєдіяльності, як порівняно нова галузь науки, що створюється в наш час на стику природничих, гуманітарних і технічних наук, використовує методи цих наук, водночас розробляючи свої власні методи. Отримавши розвиток на основі досягнень наук про людину, суспільство, природу, БЖД почала створювати свої методи, викорис­товуючи накопичений досвід. З іншого боку, комплексний характер БЖД вимагає використання комплексу методів інших наук.

Тому кожна людина, і безперечно людина з вищою освітою повинна усвідомлювати важливість питань безпеки життєдіяльності.

Саме з цих причин предмет БЖД покликаний сформувати у студентів світогляд, виробити ідеологію мислення, поведінки і забезпечити майбутніх спеціалістів знаннями, необхідними не лише для щоденного безпечного контакту з навколишнім світом, а й для опанування філософії безпеки, визначення існуючих проблем безпеки.

Спеціальні проблеми безпеки вирішують спеціальні дисципліни: охорона праці, цивільна оборона, промислова санітарія, комунальна гігієна тощо. Але безпека життєдіяльності забезпечує загальну освіту в галузі безпеки, і це є науково-методичним фундаментом для всіх без винятку спеціальних дисциплін з безпеки.

Безпека життєдіяльності навчає основам захисту особистості, суспільства, держави, людства.

Майбутні спеціалісти повинні досконало засвоїти предмет «Безпека життєдіяльності», тоді вони будуть уміло діяти при виникненні небезпеки і зможуть захистити своє життя та здоров’я і життя та здоров’я людей, які їх оточуватимуть.

2. Теоретичні основи БЖД

Назва дисципліни «Безпека життєдіяльності» складається з двох слів: «безпека» і «життєдіяльність».

Життя – такий спосіб існування систем, який передбачає обмін речовин енергією, здатність до саморегуляції, росту, розмноження і адаптації до умов середовища існування.

Адаптація (аdaptatio – пристосування) – сукупність морфофізіологічних, популяційних та інших властивостей живих організмів, що забезпечують можливість стійкого виживання в конкретних умовах середовища. Розрізняють загальну адаптацію (пристосування до широкого діапазону умов середовища) та одиничну адаптацію (пристосування до локальних чи специфічних умов середовища).

Простіше можна розглядати життя як послідовний, упорядкований обмін речовин і енергії.

Діяльність є специфічно людською формою активності, необхідною умовою існування людського суспільства, зміст якої полягає у доцільній зміні та перетворенні в інтересах людини навколишнього середовища.

Виділяють три основні види людської діяльності:

1) матеріально-практична: перетворення природи; подолання опору матеріалу; дія з об’єктами;

2) духовна: усвідомлення, знання, мислення; створення понять, ідей;

3) духовно-практична – створення особливих символічних форм, що фіксують вищі цінності людини (філософія, релігія, мистецтво).

Існує три види завдань діяльності:

- професійні – завдання, що безпосередньо спрямовані на виконання мети, поставленої перед фахівцем як професіоналом;

- соціально-виробничі – завдання, що пов’язані з діяльністю фахівця у сфері виробничих відносин у трудовому колективі (наприклад, інтерактивне та комунікативне спілкування тощо);

- соціально-побутові – завдання діяльності, що виникають у повсякденному житті і пов’язані з домашнім господарством, відпочинком, родинним спілкуванням, фізичним і культурним розвитком тощо і можуть впливати на якість виконання професійних та соціально-виробничих завдань.

Отже, діяльність людини – це динамічна система взаємодій людини із навколишнім світом, в яких вона досягає свідомо поставлених цілей, що з’являються внаслідок виникнення у неї певних потреб.

Звідси, життєдіяльність – це властивість людини не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства в цілому в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей.

3. Теорія небезпеки та ризику

В процесі життєдіяльності людина постійно перебуває під впливом небезпек як реальних, так і потенційних.

Небезпека – це загроза безпеці, тобто умова чи ситуація, яка існує в навколишньому середовищі і здатна призвести до небажаного вивільнення енергії, що може спричинити фізичну. психічну, моральну шкоду, поранення різної важкості (від легких до смертельних).

Державний стандарт України – ДСТУ 2293-99 визначає термін «безпека» як стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.

Безпека – це збалансований стан людини. соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо.

Безпека людини – це поняття, що відображає саму суть людського життя, її ментальні, соціальні і духовні надбання.

Безпека життєдіяльності – це стан захищеності суб’єкта діяльності від небезпек і загроз.

Але насправді безпека є відносним поняттям, бо існує небезпека.

У сучасному світі небезпека підстерігає людину всюди. Але латинське прислів’я гласить: «Небезпека швидше приходить, коли нею легковажать». Саме тому потрібно знати джерела небезпеки і правила поведінки в небезпечних ситуаціях.

Небезпеку визначають як шкоду, а друга характеристика небезпеки – ризик.

Ризик – імовірність події, подій, які є небезпечними.

Автори навчального посібника для студентів вищих закладів освіти І-ІV рівнів акредитації «Безпека життєдіяльності» Желібо Є.П., Заверуха Н.М.,Зацарний В.В. визначають ризик як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу:

R = n/N

Ризик є природною складовою життя, він супроводжує людину в усіх сферах її життя і діяльності, тобто, він існує завжди і всюди. У побуті часто використовують слова «ризик для життя», «ризик втрати». В екологічній літературі широко використовують терміни «ризик аварії», «ризик катастрофи», «екологічний ризик». У літературі з охорони праці використовують терміни «ризик події», «ризик нещасного випадку», «ризик смерті», «виробничий ризик», «професійний ризик».

Передумовами виникнення ризику є об’єктивна та суб’єктивна причини, а його походження може бути як природним (урагани, блискавки, повені), так і техногенним (тобто таким, що пов’язане з технологічними процесами у виробничому середовищі). У тлумачному словнику наводяться такі визначення поняття «ризик»: можлива небезпека, дія навмання в надії на щасливий кінець. Найчастіше поняття «ризик» ототожнюють з імовірністю катастрофічного явища, загибелі людей або ж із добутком імовірності на вартісний вираз збитків (середні збитки). Всі спроби визначення ризику зводяться до смислових категорій «ризик» - це імовірність, «ризик» - це збитки, «ризик» - це добуток імовірності на збитки».

Поняття «ризик» потребує доповнення (ризик чого). Тому, коли використовуємо поняття ризик потрібно додавати «ризик аварії», «ризик смерті», «ризик втрати працездатності» і т.д.

У цьому питанні слушна думка вченого Тамари Таірової, завідувача науково-дослідного сектору аналізу наглядової діяльності, кандидата хімічних наук Національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та охорони праці. Вона наголошує, що зараз в Україні відсутня єдина упорядкована термінологія і це часто призводить до того, що один і той же термін має декілька значень і служить для вираження різних понять або для визначення одного і того ж поняття використовують декілька різних термінів. Протягом минулих років в Україні було введено ряд національних законів, розроблено та затверджено ряд нормативних документів, що стосуються проблем безпеки праці (а також тих, у яких наведено визначення терміну «ризик»). Та аналіз цих документів показав, що поняття «ризик» тлумачиться в них неоднаково. Зараз існує і використовується кілька його трактувань або значень.

Відповідно до ДСТУ 2293-99 ризик – це імовірність заподіяння шкоди з урахуванням її тяжкості.

Ризик - ступінь імовірності певної негативної події, яка може відбутися в певний час або за певних обставин на території об’єкту підвищеної небезпеки і/або за його межами (Закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки», «Методика визначення ризиків та їх прийнятних рівнів для декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки»);

Ризик - кількісна міра небезпеки, що враховує імовірність виникнення негативних наслідків від здійснення господарської діяльності та можливий розмір втрат від них (Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»).

З наведеного випливає, що існує щонайменше два трактування ризику як кількісної міри небезпеки, а саме – ризик як імовірність виникнення певної негативної події та ризик як максимальні збитки, спричинені негативною подією (кількісна оцінка).

Крім терміну «ризик», у наукових публікаціях та нормативно-правових актах з охорони праці використовують терміни «виробничий ризик» та «професійний ризик».

Поняття «професійний ризик виробництва» виникло із прийняттям Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Але цей Закон не дає визначення цього терміну. Пояснення терміну «виробничий ризик» як імовірність ушкодження здоров’я працівника під час виконання ним трудових обов’язків, що обумовлено ступенем шкідливості і/або небезпечності умов праці та науково-технічним станом виробництва, подано в ДСТУ 2293-99 «Охорона праці. Терміни та визначення».

Виробничий ризик - iмовiрнiсть ушкодження здоров'я працiвника пiд час виконання ним трудових обов'язкiв, що обумовлена ступенем шкiдливостi та (або) небезпечностi умов працi та науково-технiчним станом виробництва.

Професійний ризик можна вивчати тільки на робочому місці працівника, бо саме на робочому місці на працівника можуть впливати хімічні, фізичні та біологічні чинники ризику, а також чинники ризику трудового процесу – тяжкість, інтенсивність та монотонність праці.

Саме оцінюючи професійний ризик можна порівнювати та класифікувати різноманітні шкідливі і небезпечні чинники виробничого середовища залежно від їх впливу на здоров’я працівника та тяжкості наслідків:

- смерті;

- травми на виробництві;

- професійного захворювання.

У рекомендаціях Всесвітньої організації охорони здоров’я професійний ризик визначається як очікувана частота небажаних ефектів, що виникають від заданого впливу забруднювача.

Серед трактувань поняття ризику, що існують, заслуговує на увагу таке, що пов’язане з інформаційною концепцією ризику. Тобто поняття ризику пов’язується з інформацією про об’єкт. Зв'язок між безпекою та інформацією існує давно. Недаремно кажуть: «Поінформований, значить – убезпечений». Щоб зменшити імовірність аварійних або несприятливих ситуацій, за технологічним обладнанням і апаратурою спостерігають. Спостереження - це одержання інформації. Іншими словами – чим менше інформації про стан об’єкта, тим більша імовірність аварії (несприятливого наслідку). Але з іншого боку надлишок інформації, тобто постійне накопичення одних і тих же повідомлень, призводить до звикання, а значить, до несприйняття корисної інформації. Ще академік Валерій Легасов прослідкував, що спочатку накопичуються дефекти в обладнанні або відхилення в проведенні процедур, процесу, а тоді відбувається аварія. А чому ці дефекти накопичилися? Та тому, що або недостатньо спостерігали за роботою обладнання або звикли до таких відхилень. У цьому випадку почуття небезпеки притуплюється, а процес продовжується в небезпечних умовах, але вже не сприймається як небезпечний. Тоді на наступному етапі відбувається несподівана, неочікувана подія, і немає ані можливостей, ані часу, ані засобів для запобігання аварійної ситуації.

Отже, звідси випливає, що причиною виникнення аварійних ситуацій є (за термінологією Легасова) обмеження спостереження. Значить, відсутність інформації про стан об’єкта призводить до збільшення імовірності аварійних ситуацій, або інакше – до зниження рівня безпеки.

Будь-яка система, використання будь-якого предмету містить обов’язковий елемент ризику. Люди літають літаками, їздять на машинах, поїздах, плавають на пароплавах. Але жоден з цих видів транспорту не вирушив би у рейс, якщо б виключити всі елементи ризику та небезпеки. Неможливо будо б працювати на жодному верстаті, вживати їжу з консервантами, використовувати рентгенівську діагностику. Тут існує ризиковий баланс між перевагами та недоліками. Як би ми не старалися все передбачити, завжди існує ймовірність і серйозність небезпеки.

Розрізняють серйозність небезпеки:

- катастрофічну (І категорія) призводить до смерті або руйнування системи;

- критичну (ІІ категорія) призводить до стійких захворювань, серйозних травм, суттєвого пошкодження у системі;

- граничну (ІІІ категорія) призводить до незначних травм, короткочасних захворювань і пошкоджень у системі;

- незначну (ІV категорія) призводить до менш значних, ніж у категорії ІІІ, травм, захворювань, пошкоджень у системі.

Ймовірність небезпеки буває:

- часта (рівень А) – велика імовірність того, що подія відбудеться;

- можлива (рівень В) – може трапитися декілька разів на життєвий цикл;

- випадкова (рівень С) – іноді може відбутися за життєвий цикл;

- віддалена (рівень D) – малоймовірна, але можлива подія протягом життєвого циклу;

- неймовірна (рівень Е) – настільки малоймовірна, що можна припустити,що така небезпека ніколи не відбудеться.

Бачите, що небезпека зовсім не виключається. Сказано, що можна припустити, що вона ніколи не відбудеться.

Якщо небезпека події буде віднесена до категорії І (катастрофічна) з рівнем імовірності В (часта), то потрібно докласти всіх зусиль на виключення цієї небезпеки.

Значить існує індекс ризику небезпеки:

класифікація ризику критерії ризику

ІА, ІВ, ІС, 2А, 2В, 3А неприпустимий (надмірний)

1D, 2C, 2D, 3B, 3C небажаний (гранично допустимий)

1E, 2E, 3D, 3E, 4A, 4B, припустимий з перевіркою (прийнятний)

4C, 4D, 4E припустимий без перевірки (знехтуваний)

Тобто за ступенем припустимості ризик буває:

- знехтуваний (перебуває в межах допустимих відхилень природного рівня, бо має дуже малий рівень),

- прийнятний (такий рівень ризику, який суспільство може дозволити, прийняти на даному етапі свого розвитку),

- гранично допустимий (максимальний ризик, який не повинен перевищуватись),

- надмірний (має високий рівень і в більшості випадків призводить до негативних наслідків).

Сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненнях прийнятного (допустимого) ризику.

Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку безпеку, яку сприймає суспільство у даний час, виходячи з рівня життя, соціально-політичного та економічно становища, розвитку науки та техніки.

Концепція прийнятного (допустимого) ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.

Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки і можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.

Наприклад, якщо витрачати надмірні кошти на підвищення безпеки технічних систем, а коштів є мало, то може постраждати соціальна сфера. Для прикладу, якщо менше коштів буде надано для медичного обслуговування, то його рівень погіршиться.

Сумарний ризик має мінімум при визначеному співвідношенні інвестицій у технічну та соціальну сфери.

Ризиком можна і потрібно управляти, тобто контролювати його або ліквідовувати.

Управління ризиком – це оптимальний вибір шляхів і можливостей забезпечення чи відновлення безпеки навіть через уникнення ризику.

Уникнення – це відмова від дій за певних умов, евакуація. вихід з зони дії небезпеки.

Тобто, якщо виявлену небезпеку неможливо повністю усунути, потрібно знизити ймовірність ризику до припустимого рівня, вибравши відповідне рішення.

Це можна зробити такими шляхами:

- повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;

- заміна небезпечних операцій іншими – менш небезпечними;

- удосконалення технічних систем;

- розробка та використання спеціальних засобів захисту;

- заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.

Переважно використовують в комплексі всі ці засоби і заходи, бо кожен з них має свої переваги і недоліки.

Критеріями встановлення прийнятного ризику є вартість та оцінка процесу, пов’язана з визначенням та контролем ризику.

Легко контролювати та ліквідувати таку небезпеку як удар блискавки. Хоча ймовірність ризику удару блискавки 1 на 14 млн., люди рідко під час грози знаходяться на вулиці. Ціна контролю та ліквідації цього ризику незначна – треба просто залишатися в приміщенні.

А ризик при запуску космічного корабля набагато перевищує ризик польоту літака, але він приймається тому, що на даному етапі розвитку людства його просто практично неможливо усунути і з кожним запуском космічного корабля відкриваються нові перспективи для розвитку багатьох галузей.

Для того, щоб уявити собі, як на практиці використовується методика управління ризиком, розглянемо приклад, пов’язаний з ризиком небезпеки лише однієї технологічної операції.

Щоб повністю закінчити процес виготовлення меблів, їх треба покрити декількома шарами лаку. Для того, щоб мати право здійснити цю операцію, підприємцю потрібно здійснити ряд заходів.

Найперше, потрібно вибрати вид та марку лаку, які мають менш небезпечні токсичні властивості, при цьому необхідно врахувати якість лаку, вартість і технологічність.

Потім потрібно вибрати найбезпечніший варіант технології нанесення лаку. Найменший шкідливий вплив при випаровуванні лаку буде завдано працівникам, якщо встановити автоматичну фарбувальну лінію. Але вартість такої лінії висока, а мале підприємство не має достатньо коштів. Крім того, при встановленні автоматичної лінії небезпека не виключається, бо може відбутися ураження електричним струмом при наладці та профілактичних роботах на цій лінії.

Тому, напевне, операція нанесення лаку буде здійснюватися оператором за допомогою пульверизатора у фарбувальній камері. Але в такому випадку оператору потрібні засоби для захисту. Найдешевший з них – респіратор, та він не захищає очі. Потрібен ізолюючий протигаз, який буває шланговий та автономний. Для використання шлангового апарата потрібно встановлювати стаціонарну систему подачі повітря оператору за допомогою шланга. Враховуючи перелічені причини, підприємець використає автономний протигаз.

Але інші працівники, які не мають відношення до виконання цієї операції, можуть зазнавати шкідливого впливу випарів лаку. Тому фарбувальна камера повинна мати вентиляцію і відповідне обладнання для запобігання проникнення персоналу, не зайнятого в цій технологічній операції, у небезпечну зону під час покриття меблів лаком. Таким обладнанням, серед іншого, можуть бути: попереджувальні знаки, сигнальні та попереджувальні вогні, оголошення по підприємству про початок і кінець небезпечної операції.

Крім того, вентиляційне та електричне обладнання, яке знаходиться у фарбувальній камері та поряд з нею, може вибухнути або загорітися, тому необхідне відповідне вибухопожежозахисне виконання. Для виконання цього пункту потрібні значні кошти, адже вартість двох електричних двигунів з однаковими технологічним параметрами в десятки разів відрізняється одна від одної, якщо один з цих двигунів має особливе вибухозахисне виконання.

І навіть, коли всі ці заходи виконано, обов’язково повинні бути розроблені і впроваджені технологічні карти та інструкції з охорони праці і пожежної безпеки; проведено навчання та інструктаж персоналу; повинен вестися контроль за дотриманням та виконанням встановлених правил безпеки при проведенні робіт; працівники повинні бути забезпечені санітарно-гігієнічним обладнанням і іншими засобами захисту, передбаченими чинними нормативними документами з охорони праці.

Все виконане належить до компетенції охорони праці.

Але лак має шкідливі небезпечні випари. І потрібно отримати дозвіл на запровадження нового технологічного процесу в органах санітарного нагляду та захисту навколишнього середовища, погодити з цими органами припустиму кількість викидів в повітря, бо захист повітря від забруднень регламентується ГДК шкідливих речовин в атмосферному повітрі населених пунктів, ГДВ шкідливих речовин та тимчасово узгодженими викидами шкідливих речовин від джерел забруднення. Це вже сфера дії законодавства про захист навколишнього середовища.

Крім того, шкідливі речовини при виникненні аварії або стихійного лиха можуть завдати шкоди людям і навколишньому середовищу, тому на підприємстві згідно з вимогами законодавства і нормативних актів з питань цивільної оборони та охорони праці повинні бути розроблені і затверджені план попередження надзвичайних ситуацій і план (інструкція) ліквідації аварій (надзвичайних ситуацій).

Тільки тоді, коли всі ці заходи і засоби будуть впроваджені, підприємець, якщо немає інших перешкод, може розпочинати виробництво продукції.

Та підприємцю не слід забувати про можливість несанкціонованого доступу до шкідливих речовин, наприклад, з метою крадіжки, адже він несе відповідальність за належне збереження, транспортування сильнодіючих отруйних речовин і повинен здійснювати постійний контроль.

Отже, тільки для того, щоб зменшити ризик небезпеки при виконанні однієї виробничої операції, необхідно задіяти такі складові безпеки життєдіяльності, як охорона праці, санітарія і гігієна, охорона навколишнього середовища, пожежна безпека, цивільна оборона.

Запитання для самоконтролю:

1.«БЖД» – основні завдання, сфери та категорії забезпечення безпеки людини.

2. Розвиток та становлення БЖД як науки. Роль фундаментальних та прикладних наук в розвитку БЖД.

3. Дайте визначення понять «безпека» і «небезпека».

4. Класифікація серйозності небезпеки.

5. Класифікація ймовірності небезпеки.

6. Що таке ризик?

7. Ризик як оцінка небезпеки.

8. Назвіть види ризиків.

9. Вкажіть шляхи зниження ймовірності ризику.

10.Наведіть приклад управління ризиком.

Рекомендована література:

1. Желібо Є.П., Завірюха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України І-ІV рівнів акредитації – Київ: «Каравела», 2002. Львів «Новий Світ -2000»

2. Яким Р.С. Безпека життєдіяльності людини. Видавництво «Бескид Біт», 2005.

Людина в структурі системи:

«людина-середовище-діяльність»