Спеціалізація робіт

Першим елементом організаційної структури є спеціалізація робіт.

Переваги:

працівники виконують певне завдання і досягають у цьому вправності;

час передавання завдань зменшується. Коли працівники виконують різні завдання, то деколи можуть втратити час, якщо припинять свою роботу над одним і почнуть інше;

вузько визначена робота є простішою, її можна виконувати за допомогою спеціалізованого устаткування;

коли працівник, який виконує високо-спеціалізовану роботу, звільняється або йде у відпустку, менеджер може швидко і за малі кошти навчити когось іншого.

Головний недолік спеціалізації робіт - виконавці можуть бути незадоволені, оскільки робота може бути настільки спеціалізованою, що не буде творчою і її не можна буде стимулювати; вона стане монотонною. Унаслідок цього може збільшитися кількість прогулів, а отже, знизитися якість роботи.

Отже, хоча деякий ступінь спеціалізації потрібний, вона не повинна бути надмірною.

Альтернативи до спеціалізації. З метою уникнути проблем, пов'язаних зі спеціалізацією, менеджери шукають інші підходи до проектування робіт, щоб забезпечити оптимальний баланс між організаційними вимогами до ефективності і продуктивності та індивідуальними потребами творчості й автономності. Таких альтернативних підходів є п'ять: ротація робіт, укрупнення технологічних операцій, урізноманітнення процесу роботи, підхід з погляду характеристик роботи і метод робочої групи.

Ротація робіт означає систематичний перехід працівників від однієї роботи до іншої, тобто робітник у товарному складі повинен розвантажити вантажівку в понеді­лок, прийняти товар на склад у вівторок, перевірити рахунки в середу, підготувати замовлений товар у четвер, завантажити вантажівку у п'ятницю. На жаль, ротація робіт не сприяє мотивації або задоволенню робітників. Роботи, які допускають ротацію, стають по­рівняно звичними і рутинними.

Укрупнення технологічних операцій введене з метою збільшити загальну кількість завдань, які виконує робітник. Унаслідок цього всі працівники виконують широкий спектр завдань. Зростали кошти на підготовку робітників; профспілки доводили, що зарплату треба підвищувати, проте досить часто робота і надалі була нудною і рутинною.

Урізноманітнення процесу роботи передбачає зростання діапазону і різноманітності завдань''. У цьому разі менеджери перестають контролювати деякі ділянки роботи, надаючи більше самостійності працівникам і структуруючи процес. Ці зміни посилюють відповідальність підлеглих. Інший аспект цього процесу - постійне надання працівникам нових творчих завдань, що збільшує можливості для зростання їхнього професійного рівня.

Підхід з погляду характеристик роботи. Він передбачає, що працю можна проаналізувати й удосконалити за такими п'ятьма головними характеристиками:

1) різноманітність навиків: кількість різних операцій, що їх виконує особа під час роботи;

2) ідентичність завдань: ступінь, до якого робітник виконує всю або визначену час­тину всієї роботи;

3) значення завдання: відчуття його важливості;

4) автономність: ступінь контролю робітника над виконанням роботи;

5) зворотний зв'язок: ступінь, до якого робітник знає, чи добре виконано роботу.

Усе це дає змогу поліпшити результати, забезпечує більше задоволення та зменшення кількості прогулів і плинності кадрів.

Остаточно проблеми він не вирішує.

Метод робочої групи. Він передбачає, що групі делеговано відповідальність за розробку схеми робіт, яку згодом використовуватимуть під час виконання взаємопов'язаних робіт. У типовому конвеєрному виробництві застосовують принцип переходу об'єкта роботи від одного робітника до іншого, тобто робітники виконують різні види робіт над одним об'єктом. У разі використання методу робочої групи сама група вирішує, як і в якій послідовності працювати з об'єктом. Наприклад, вона призначає окремо кожному завдання й одно­часно контролює послідовність їх виконання. Така група має широку автономію щодо складання графіка робіт.