Лінії креслення

ГОСТ 2.303–68 визначає найменування ліній, які використовують для креслення, їх нарис, основне значення й товщину. Згідно з цим стандартом використовують лінії трьох типів: суцільні, штрихові та штрих–пунктирні (рис. 2.2).

Рисунок 2.2

Суцільні лінії поділяють на основні, тонкі, хвилясті й хвилясті зі зламами. Суцільну основну лінію використовують для видимого контуру, видимих ліній переходу, контуру перерізів, які входять до складу розрізів. Товщину S цієї лінії беруть у діапазоні 0,5...1,1 мм, залежно від розміру й складності зображення і формату креслення.

Суцільні тонкі лінії використовуються як розмірні й виносні, лінії штриховки розрізів та перерізів, лінії–виноски, осі проекцій, лінії контуру накладених перерізів, лінії побудов тощо.

Суцільну хвилясту лінію використовують для зображення обривів та розмежування виду і розрізу.

Суцільна тонка лінія зі зламами використовується для креслення довгих ліній обриву.

Штрихові лінії поділяють на штрихові й розімкнені. Штрихові лінії використовують для зображення невидимого контуру й невидимих ліній переходу.

Розімкнена лінія використовується для позначення ліній перерізу, тобто січної площини, у розрізах і перерізах.

Штрихпунктирні лінії поділяють на тонкі, потовщені й тонкі з двома точками.

Штрихпунктирна тонка лінія використовується для зображення центрових та осьових ліній, які є осями симетрії накладених або винесених перерізів.

Штрихпунктирна потовщена лінія використовується для позначення поверхонь, які підлягають термообробці або покриттю.

Штрихпунктирна тонка лінія з двома точками має такий самий нарис, як і штрихпунктирна, але має дві точки в інтервалі між штрихами. Використовується для зображення граничних деталей, частин виробу в крайніх або проміжних положеннях, розгортки, яка сполучена з видом, ліній згину на розгортках.