Логічно-структурна схема лекції

9.1. Існують різні точки зору, які абсолютують два тісно пов’язаних між собою компоненти творчого процесу педагога: педагогіка – це наука чи мистецтво.

Я. А. Коменський і Й.–Г. Песталоцці вважають, що кінцевий результат виховання залежить від методу; отже основне завдання створити такий метод.

К. Д. Ушинський указував, що педагогіка – це мистецтво. Адже «наука вивчає те, що існує або існувало, а мистецтво прагне творити те, чого ще немає».

«Педагогіка – не наука, а мистецтво, – найбільше, найскладніше, найвище, найнеобхідніше з усіх мистецтв» [15, 205].

П. П. Блонський і С. І. Гессен вважають, що педагогіка – це наука. Зокрема П. П. Блонський пише: «Лише ідея, а не техніка і не талант, може бути повідомлена однією особистістю іншій і тому лише у вигляді теоретичної науки може існувати педагогіка» [3, 4]. С. І. Гесен вказує, що «Педагогіка – наука» [5, 22].

В. П. Беспалько дотримується думки, що педагогіка – це і наука, і мистецтво. Він відзначає, що “мистецтво ґрунтується на інтуїції, технологія – на науці. З мистецтва все починається, технологією – закінчується, щоб потім все починалося спочатку» [2, 5].

Останнім часом особлива увага звертається на театральну педагогіку.

9.2. Фундатором сучасної театральної теорії був К. С. Станіславський.

Система К. С. Станіславського є наука цілісна, єдина, гармонійна, в якій кожний елемент зумовлює наступний.

Вона базується на принципах, які вчителі можуть застосовувати при самовдосконаленні:

1. Принцип життєвої правди;

2. Принцип ідейної спрямованості; вчених про надзавдання;

3. Принцип дії – підґрунтя переживання й матеріалу для творчості;

4. Принцип органічності творчості;

5. Принцип творчого перевтілення в образ.

Система К. С. Станіславського включає такі три розділи:

Перший – розв’язує завдання визначення ролі актора та його функції в людському суспільстві, що слід називати театральним мистецтвом, а що тільки нагадує – це мистецтво.

Другий – вчення про те, яким має бути актор;

Третій – поняття про те, як актор може найбільш раціонально продуктивно та ефективно реалізувати творчі можливості.

У природу оціночної творчості К. С. Станіславський включає: волю, пошуки, переживання, втілення, злиття, вплив.

9.3. Спільне і відмінне в театральній і педагогічній майстерності.

СПІЛЬНІ РИСИ, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ПЕДАГОГІЧНУ ТА АКТОРСЬКО-РЕЖИСЕРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ

1. Змістова ознака – комунікативність, так як спільною основою є взаємодія, живе співробітництво різних індивідуальностей.

2. Інструментальна ознака – особистість творця і його психофізична природа як інструмент впливу.

3. Цільова ознака – вплив людини на людину та спричинення певного переживання у партнера.

4. Процесуальні характеристики: творчість здійснюється в умовах публічності, регламентована у часі; результат творчості динамічний; спостерігається спільність переживань актора і глядача; актора і режисера, педагога і учня; об’єкт впливу є водночас і суб’єктом творчості, співтворцем; творчість носить колективний характер.

5. Структурна ознака – аналіз матеріалу; визначення проблем, протиріч; народження ідеї задуму; розв’язання протиріч; втілення; аналіз результату; коректування.

У роботі над уроком і роллю виділяємо три періоди:

Репетиційний в актора, доурочний у вчителя. Це період, коли в уяві, в думках, відчуттях створюється образ. Образ героя – в актора, образ уроку – в учителя.

Технічний. Період, коли розумно, чітко вивірюється матеріал. Закріплюється, „обкатується” на репетиціях роль актора, в учителя проходить „репетиція” уроку, уточнюється його задум, фіксується його хід, складається план.

Період втілення творчого задуму, ідей. Робота актора під час вистави, учителя – в класі.

6. Концептуальні ознаки:

• наявність елементів діяльності, що не піддається автоматизації, самостійної та вільної творчості;
• здійснення соціальної функції – функції виховання;
• присутність інтуїції, чуття, натхнення;
• специфічні професійні емоції;
• необхідність безперервної внутрішньої роботи (тренування і „над предметом”).