Моделі інноваційного процесу

Оновлення виробництва нерозривно пов’язане з його моделюванням, яке, в свою чергу, є невід’ємною частиною аналітичного апарату сучасної організації.

Найбільшу цікавість, з точки зору управління інноваціями, викликають організаційні моделі, розраховані для дослідження організаційних систем і явищ. Моделювання організаційних систем виходить з того, що метою підприємства є впорядкування, перетворення, покращення структури і взаємозв’язку системи, що сприяє її функціонуванню.

Моделювання – це процес, при якому оригінал, первинний об’єкт, логічно відтворений і поданий у вигляді імітації, названої моделлю. Модель повинна відтворювати найбільш істотні сторони оригіналу.

Найбільшу цікавість з точки зору управління інноваціями, викликають організаційні моделі, розраховані для дослідження організаційних систем і явищ. Моделювання організаційних систем виходить з того, що метою підприємства є впорядкування, перетворення, покращення структури і взаємозв’язку системи, що сприяє її функціонуванню. При моделюванні організаційних робіт головним завданням простих моделей є відображення організаційних відносин і зв’язків між явищами і процесами, що складають інноваційний цикл (рис.1.6, 1.7, 1.8, 1.9).

Рой Росвелл виявив декілька поколінь моделей інноваційного процесу.

Лінійний підхід до визначення інноваційного процесу відноситься з 1950–середини 1960рр., тобто до першого покоління інноваційного процесу, що підштовхувався розвитком технологій. Простий лінійно-послідовний процес, який спирається на роль НДДКР і ставленням до ринку лише як до споживача результатів технічної активності виробництва.

Друге покоління інноваційного процесу, за Росвеллом, належить до кінця 1960-х – початку 1970-х рр. Така ж лінійно-послідовна модель, але з акцентом на важливість ринку, на потреби якого реагують НДДКР.

Третє покоління: початок 1970-х – середина 1980-х рр. Сполучена модель – значною мірою комбінація першого і другого поколінь, з акцентом на зв'язки технологічних спроможностей і можливостей із потребами ринку.

Четверте покоління: середина 1980-х рр. – нинішній час. Це японська модель передового досвіду. Відрізняється тим, що зосереджує увагу на паралельній діяльності інтегрованих груп та зовнішніх горизонтальних і вертикальних зв’язках. Основний акцент тут – у паралельній діяльності, спрямований на одночасній роботі над ідеєю декількох груп фахівців, які діють у декількох напрямах. Це прискорює вирішення завдання, оскільки тривалість реалізації технічної ідеї й перетворення її на готову продукцію – дуже важливий аспект у сучасному світі.

П'яте покоління: сьогодення – майбутнє. Це модель стратегічних мереж, стратегічна інтеграція і встановлення зв’язків. Відмінність її полягає в тому, що до рівнобіжного процесу додаються нові функції. Це процес ведення НДДКР з використанням систем обчислювальної техніки та інформатики, за допомогою яких встановлюються стратегічні зв'язки.

Рис 1.5. Покоління моделей інноваційного процесу

При моделюванні організаційних робіт головним завданням простих моделей є відображення організаційних відносин і зв’язків між явищами і процесами, що складають інноваційний цикл (рис 1.6).

Рис 1.6. Проста ланцюгова модель інноваційного процесу

Більш складною моделлю, що несе змістове навантаження, є функціональна інноваційна модель (рис 1.7).

Рис 1.7. Функціональна послідовність інноваційного процесу

Згідно з цією концепцією, нові знання, одержані в результаті фундаментальних, а потім і прикладних досліджень, народжують автоматично нові технології і продукти. Знання повинні вести автоматичного до росту.

Якщо ж критично поглянути на обидва наведені ланцюжки, то варто звернути увагу на недостатній взаємозв’язок складових блоків, відсутність сумісних елементів процесу і обернених зв’язків.

Вказаних недоліків немає кібернетична модель інноваційного процесу, запропонована угорським дослідником Б. Санто.

Кібернетична модель відтворює інноваційний процес як комплексну систему, в якій елементи процесу утворюють підсистеми, що знаходяться в постійному зв’язку і взаємодії з багатьма оберненими зв’язками. Модель подана у формі кола і відображає, безперервність і автономність суспільного процесу обробки інформації (рис 1.8).

Більш насиченою і привабливою є інноваційна модель Д. Дойла – відомого канадського підприємця (рис.1.9).

Продемонстрований ланцюг більше відповідає технологічно насиченому виробництву. Більшість компаній проводять і НДДКР, і дослідження ринку протягом усього життєвого циклу товару в надії модифікувати його і знайти нові ринки. Саме ця діяльність запобігає випадковим погіршенням у продажу і, відповідно, у прибутку.

Зі схеми (рис.1.9) легко побачити, що виріб міг би „вмерти” на кожному із наведених етапів, що пов’язано із великими труднощами подолання кожного етапу відновлення.

Рис 1.8. Кібернетична модель інноваційного процесу (Д – дослідження; Р – розробка; Е – експериментальне виробництво; В – виробництво; М – маркетинг; З – збут).

Рис.1.9. Інноваційна модель Д. Дойла

Інноваційні цикли є безперервними, діють постійно, що, в свою чергу, забезпечує постійний всебічний розвиток сфери матеріального виробництва.

Згідно з сучасною теорією економічної науки і вимогами практичної підприємницької діяльності, в кожний конкретний період часу конкурентоспроможна виробнича одиниця (фірма, організація, підприємство), що спеціалізується на виготовленні продукції для задоволення визначених суспільних потреб, повинна працювати одночасно над трьома видами товарів: А – минулого періоду, виробництво яких скорочується; Б – сучасного (домінуючого) і В – перспективного, виробництво якого налагоджується і буде оптимально розвинуте в наступному періоді.

Вказаний цикл виробничої діяльності конкурентоспроможної фірми (підприємства) можна відобразити графічно (рис. 1.10).

Рис. 1.10. Стадії і цикли випуску продукції А, Б, В

Фірма у проміжку часу t0 – t6 працює над трьома поколіннями товарів А, Б, В, які послідовно замінюють один одного. На стадії зародження і початку виготовлення продукції Б (проміжок t0 – t1) витрати на виробництво ще великі, а попит малий, що й визначає обсяг його виробництва. В цей проміжок часу обсяг виробництва продукції А – системи минулого покоління досягає максимуму, а продукція В ще не виготовляється. На стадії стабілізації виробництва продукції Б (проміжок часу t3 – t4), її технологія повністю освоєна, попит на неї досягає максимуму. Виробництво продукції А знизилось і продовжує падати. З’являється і розвивається нове покоління товарів – продукція В (перспективний товар), і з моменту t4 починається падіння попиту на продукцію Б. До моменту t5 обсяг виробництва і прибуток від продукції Б значно скорочуються, а продукція А взагалі знімається з виробництва.

Аналізу кривих показує, що фірма досягає стабільного рівня доходу тоді, коли забезпечує правильний розподіл своїх зусиль і засобів з розробки і випуску продукції минулого періоду, сучасної (домінуючої) і перспективної (три покоління товарів). Здійснення на практиці такої політики вимагає глибоких знань про технічні і технологічні можливості кожного із поколінь товарів. Внаслідок випуску продукції різних поколінь, які замінюють одне одного, їх технічні і споживчі характеристики змінюються, що відображає циклічний характер розвитку виробничої системи. Звідси випливає, що з метою забезпечення формування конкурентоспроможності інноваційної стратегії фірми, необхідно здійснювати випереджаючі вкладення інвестицій в освоєння нової продукції. Кошти необхідно вкладати раніше, ніж буде отриманий реальний ефект у вигляді міцних позицій на ринку збуту домінуючого (сучасного) товару. Вибір інноваційної стратегії буде оптимальним, найефективнішим, якщо достеменно відомі закономірності розвитку кожного покоління товарів на кожній фазі життєвого циклу, а також зпрогнозовано тенденції їх розвитку на найближче майбутнє.