Сутність інноваційних процесів

У загальному розумінні сутність інноваційних процесів, що відбуваються в будь-якій складній виробничо-господарській системі, – це сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі і сприяють подальшому якісному розвитку суспільства, забезпечують вищий рівень життя суспільства; це послідовна система заходів, внаслідок яких інновація дозріває від ідеї до конкретної продукції, технології, структури чи послуги і розповсюджується в господарській практиці і суспільній діяльності.

В основі інноваційного процесу лежить створення, освоєння і поширення інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб. Звичайно, світ інновацій не обмежується тільки технікою і технологіями. Удосконалення, зміни систем управління та організації процесів виробництва теж здійснюються через введення інновацій. Нові організаційні структури, методи розробки управлінських рішень, форми стимулювання розробляються науковцями-спеціалістами, освоюються і впроваджуються так само, як і нові прилади, технологічні лінії чи обладнання. Нові моделі одягу, види послуг, нові організаційні форми – усе це є результатом інноваційних процесів, які розробляються на основі певних принципів: спочатку усвідомлюється необхідність змін, визначається мета, розробляється новація, освоюється, поширюється, використовується і ”відмирає”. Інноваційний процес має чітку орієнтацію на кінцевий результат прикладного характеру, який забезпечує певний технічний і соціально-економічний ефект.

Для досягнення своїх цілей зі створення і виробництва інновацій підприємство здійснює інноваційну діяльність. Проте, слід відмітити, що в економічній літературі не існує однозначного розуміння сутності інноваційної діяльності.

Ряд економістів вважають, що інноваційна діяльність – це процес.

Міжнародні стандарти (Керівництво Фраскаті) трактують інноваційну діяльність як вид діяльності, пов’язаний з трансформацією ідей (зазвичай результатів наукових випробувань і розробок) в нову або вдосконалену продукцію, виведену на ринок; в новий або вдосконалений технологічний процес, який використовують в практичній діяльності; в новий підхід до соціальних послуг.

Інша група вчених і економістів не ототожнюють інноваційну діяльність з інноваційним процесом.

П. Завлін під інноваційним процесом розуміє діяльність, направлену на використання результатів наукових випробувань і розробок для розширення і оновлення номенклатури та покращення якості продукції, що випускається; удосконалення технології її виготовлення з наступним виведенням і ефективною реалізацією на внутрішньому і зарубіжних ринках.

Г. Гамідов вважає, що інноваційна діяльність – це системний вид діяльності колективу людей, направлений на реалізацію в суспільну практику інновацій (нововведень) „під ключ” на базі використання і введення нових наукових ідей, відкриттів і винаходів, а також існуючих і перевірених наукомістких технологій, систем і обладнання.

У Законі України „Про інноваційну діяльність” інноваційна діяльність розглядається як діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів та послуг.

Згідно з іншою точкою зору, інноваційна діяльність – це сфера розробки, практичного освоєння технічних, технологічних, організаційно-економічних нововведень, яка включає не тільки інноваційні процеси, а також маркетингові дослідження ринків збуту товарів, їх споживчих якостей, а також новий підхід до організації інформаційних, консалтингових, соціальних та інших видів послуг.

Слід відмітити, що поняття інноваційного процесу та інноваційної діяльності об’єднує одна дуже важлива характеристика, яка полягає в тому, що інноваційна діяльність – вид діяльності з виконання інноваційного процесу.

У результаті проведеного аналізу інноваційної діяльності виникає питання: розглядати інноваційну діяльність як процес або вважати, що інноваційний процес і інноваційна діяльність – абсолютно різні поняття і їх слід відрізняти.

Слід відмітити, що сутність інноваційного процесу досліджує менша кількість економістів, більшість – вивчають інноваційну діяльність, і лише В. Гунін, Г. Гамідов, С. Ільєнкова, П. Завлін виділяють і аналізують одночасно ці дві категорії.

Враховуючи вищевикладене, можна сказати, що інноваційна діяльність – це ціленаправлена і організована творча діяльність, яка складається із сукупності різних видів робіт, взаємопов’язаних в єдиний процес зі створення і виробництва інновацій.

Автори „Модульної програми для менеджерів” інноваційний процес розглядають з різних позицій:

1) як паралельно-послідовне проведення науково-технологічної діяльності;

2) як послідовні зміни фаз життєвого циклу продукту;

3) як інвестиційний проект за стадіями фінансування досліджень та розробок.

За визначенням американського дослідника Б. Твісса, інноваційний процес – це перетворення наукового знання, наукових ідей, винаходів у фізичну реальність (нововведення), яке змінює суспільство. В основі інноваційного процесу лежить створення, освоєння і поширення інновації.

У таблиці 1.1 наведені підходи до сутності інноваційного процесу різними вченими-економістами.

Таблиця 1.1.

Сутність інноваційного процесу

Джерела інформації	Визначення поняття „інноваційний процес”
Павленко І.А. «Економіка та організація інноваційної діяльності»	Це послідовний ланцюг дій, у якому інновація проходить стадії від ідеї до конкретної продукції, технології або послуги і поширюється в господарській практиці.
Йохна М.А., Стадник В.В. «Економіка і організація інноваційної діяльності»	Процес перетворення наукового знання в інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новинки та її практичного використання.
Ільєнкова С.Д. «Инновационный менеджмент»	Процес перетворення наукових знань в інновацію, пов’язаний зі створенням, освоєнням і розповсюдженням інновації; головна його риса – обов’язкове завершення інновації, тобто отримання результату, необхідного для практичної реалізації.
Волков О.І. та ін. «Економіка й організація інноваційної діяльності»	Процес послідовного перетворення ідеї на товар.
Власова А.М., Краснокутська Н.В. «Інноваційний менеджмент»	Це процес створення, освоєння і поширення інновацій.
Циглик І.І. та ін. «Економіка й організація інноваційної діяльності»	Процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, як цілісної циклічної системи.
Мєдинський В.Г., Скамай Л.Г. «Инновационное предпринимательство»	Сукупність науково-технологічних, технологічних і організаційних змін, які відбуваються в процесі реалізації інновацій.

На розвиток інноваційного процесу впливають:

– стан зовнішнього середовища, у якому він протікає;

– стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем;

– специфіка самого інноваційного процесу як об’єкта управління.

Значному розкриттю можливостей у вивченні інноваційних процесів на макроекономічному рівні сприяло виявлення і економічне обґрунтування М. Кондратьєвим в 20-х роках XX століття хвиль кон’юнктури довжиною в 50 років. Одним з перших, хто визнав важливість даного відкриття для вивчення інноваційного процесу, був Й. Шумпетер.

У 1939 році, працюючи професором в Кембріджі, Й. Шумпетер публікує фундаментальну працю „Ділові цикли”, в якій інновації інтегровані у цикли Кондратьєва.

Різні автори по-різному бачать ці процеси. І. Менш, наприклад, відштовхується від поняття життєвого циклу інновації при переході від базисних до вдосконалених, від вдосконалених до псевдоінновацій, від псевдоінновацій до технологічного пату. В його уявленнях базисні інновації приводять до зміни економічного розвитку, в результаті чого виникають нові сектори економіки, що веде до формування ринку їх продукції і внаслідок цього проходить подальше вдосконалення новостворених секторів економіки.

К. Фрімен стверджує, що інновації приводять до нових інвестицій і виникненню нових видів діяльності. У результаті на ринку праці створюється дефіцит робочої сили, підвищується ціна даного фактора.

З другої сторони, перехід від підйому до спаду в розвитку нових видів діяльності супроводжується переходом від інновацій-продуктів до інновацій-процесів. Це, на думку К. Фрімена, пов’язано з тим, що інновації-продукти при розповсюдженні потребують зміни методів виробництва. Дана обставина має велике значення до моменту закінчення формування нового виду діяльності. В цей період, у зв’язку зі зниженням граничної норми прибутку, стають актуальними зменшення середніх граничних витрат і покращення якості продукції.

Дуже цікава думка про інноваційний процес С. Глазьєва. Для аналізу тенденцій довгострокових коливань він вводить поняття „технологічний цикл”. Вчений обґрунтовує необхідність вибору основного елемента економічної структури, який не тільки зберігав би цілісність в процесі технологічних зрушень, ще й був би носієм технологічних змін.

Кожна нова хвиля розглядається С. Глазьєвим як цілісний етап у техніко-економічному розвитку. На думку вченого, підтримуючи тезу ряду теоретиків довгих хвиль, технологічний цикл супроводжується вичерпанням одного і початком другого етапу техніко-економічного розвитку, що виражається у довгій депресії.

Узагальнюючи підходи до поділу інноваційного процесу різними авторами, життєвий цикл технологічного укладу можна показати у наступному вигляді:

– депресія, технологічний пат;

– базова інновація – нова виробнича функція: велика кількість продуктових інновацій – поява нових виробничих функцій, що походять від базових інновацій; економічне пожвавлення;

– процесні інновації, економічний підйом;

– вдосконалені інновації – дифузія інновацій;

– псевдоінновації, спад;

– депресія, технологічний пат.

На відміну від науково-технологічного прогресу інноваційний процес не завершується тільки освоєнням інновації у виробництві, а має неперервний характер, оскільки з поширенням інновація вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові можливості застосування, нові ринки, а відповідно, і нових споживачів, котрі сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для себе. Таким чином, інноваційній процес можна вважати засобом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології.

Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва й експлуатації. Він є системою стадій, етапів та видів робіт і тому має складну структуру.

Інноваційний процес – це комплекс різних послідовних видів діяльності на основі поділу і кооперації праці – від одержання нового теоретичного знання до використання створеного на його основі товару споживачем.

Інноваційний процес характеризується:

– високим ризиком і невизначеністю шляхів досягнення цілей;

– неможливістю детального планування та орієнтації на прогнозні оцінки;

– необхідністю переборювати опір як у сфері економічних відносин, так і інтересів учасників інноваційного процесу;

– залежністю від соціально-економічного середовища, у якому він функціонує і розвивається.

Розрізняють три види інноваційного процесу:

– простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);

– простий міжорганізаційний (товарна форма);

– розширений.

Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес передбачає створення і використання інновацій в межах однієї організації. У разі простого міжорганізаційного інноваційного процесу інновації стають предметом купівлі-продажу в стосунках між виробниками та споживачами. Розширений інноваційний процес характеризується появою нових виробників інновацій, порушуючи монополію виробника-піонера, що сприяє через конкуренцію удосконаленню властивостей інновацій.

Простий інноваційний процес переходить у товарний за дві фази:

1) cтворення інновації та її поширення;

2) дифузії інновації.

Поширення інновацій – це інформаційний процес, форма і швидкість якого залежать від комунікаційних каналів, спроможності суб’єктів господарювання сприймати цю інформацію та практично використовувати.

Дифузія інновацій – це процес передавання (трансферу) технологій фірмами різних країн з урахуванням часу, внаслідок чого інновації проникають у різні галузі виробництва та знаходять усе більше споживачів. Неперервність інноваційних процесів обумовлює швидкість та межу дифузії інновацій.

Вирізняють такі форми трансферу інновацій на світовому ринку:

– передавання, продаж або надання за ліцензією всіх форм промислової власності (за винятком товарних і фірмових знаків);

– торгівля високотехнологічною продукцією;

– передавання технологічного знання, необхідного для придбання, монтажу і використання обладнання, машин, напівфабрикатів і матеріалів, одержаних за допомогою оренди, закупівлі, лізингу або будь-яким іншим шляхом;

– промислове і технологічне співробітництво в тій частині, що стосується технічного утримання обладнання й устаткування, напівфабрикатів і матеріалів;

– надання консалтингових послуг і інжиніринг;

– передавання технологій у рамках інвестиційного співробітництва.

Процес передавання технологій тісно пов’язаний з теорією життєвого циклу інновації.

Життєвим циклом інновації називається період часу, що починається з виконання теоретичних і прикладних досліджень і закінчується моментом, коли інновація вичерпала себе на ринку.