Правопорядок

Порушення вимог законності веде до недотримання і підриву правопорядку, а тому правопорядок і законність перебувають у тісному взаємозв’язку.

Правовий порядок – це стан упорядкованості, урегульованості, організованості суспільних відносин, який утворюється і функціонує внаслідок фактичної реалізації правових норм відповідно до принципу законності.

Основою правопорядку є право, умовою його виникнення та функціонування – режим законності.

Правопорядку притаманні такі вимоги:

· непорушення загальноправових заборон;

· безперешкодне здійснення правового становища людини і громадянина, державних і громадських організацій, їхніх об’єднань;

· реалізація учасниками правовідносин суб’єктивних прав і виконання юридичних обов’язків;

· невідворотність юридичної відповідальності правопорушників у разі невиконання обов’язків, порушення прав і законних інтересів.

Із законністю і правопорядком тісно пов’язані такі пов’язані юридичні категорії, як суспільний і громадський порядок, дисципліна.

Громадський порядок – стан упорядкованості, організованості і урегульованості суспільних відносин, який виникає внаслідок створення й реалізації соціальних принципів і норм, які об’єктивно склалися на певному етапі розвитку суспільства. Громадський порядок – це порядок у громадських місцях.

Суспільний порядок – реальний порядок суспільних відносин, що відповідають не тільки нормам права, а й іншим соціальним нормам.

Дисципліна – це певний порядок поведінки людей, що забезпечує узгодженість їх дій у колективі, суспільному і державному житті.

Розрізняють такі її види: державна, партійна та громадських організацій, виробнича, трудова, військова, навчальна, екологічна тощо.

Державна дисципліна – це дотримання всіма організаціями і громадянами, встановленого державного порядку діяльності державних органів, підприємств і установ по виконанню покладених на них обов’язків. Законність і державна дисципліна різні так як обсяг їх нормативної основи не збігається. Якщо законність опирається лише на правові акти загального характеру, то державна дисципліна ще й на конкретні розпорядження, тобто на індивідуальні акти.

Трудова дисципліна – це дотримання вимог, правил внутрішнього розпорядку.

Основна вимога будь-якого виду дисциплін – це найсуворіше виконання законів та інших заснованих на законах нормативних та індивідуальних актів.

3. Поняття і структура правосвідомості

Правосвідомість – це система понять, поглядів, уявлень і почуттів з приводу чинного або бажаного юридичного права, а також діяльності пов’язаної з цим правом.

Правосвідомість складають елементи:

1. правова ідеологія – це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображають теоретичне відношення суспільства до права, державно-правового розвитку, правових режимів, упорядкування суспільних відносин.

Правова ідеологія включає в себе:

· концепцію поділу влад;

· визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над інтересами окремих верств суспільства;

· принципи демократизму, гуманізму і т. д.

Правова ідеологія формується:

· врезультаті наукового теоретичного відображення правової дійсності;

· на основі узагальнення і розвитку найбільш відомих і значущих державно-правових теорій минулого і сучасності;

· вивчення основних закономірностей становлення, розвитку і функціонування держави і права.

2. правова психологія – це почуття, емоції, настрої членів суспільства щодо права, які відображають його неузагальнено, а конкретизовано.

Так, проявами правової психології буде відчуття справедливості, повага до прав і свобод людини, байдужість до беззаконня або страх перед відповідальністю, емоційна реакція (у вигляді оплесків, викриків і т. ін.) присутність у залі судових засідань на певне рішення судді, тобто емоційне ставлення до права. В цілому – це стихійна, несистематизована і найпоширеніша форма усвідомлення права, яка тією чи іншою мірою властива всім суб’єктам і може виникнути з приводу будь-якого правового явища.

Елементи правової психології:

· сталі (правові стереотипи, традиції, звички) і динамічні (настрої, почуття, хвилювання);

· пізнавальні (правові емпіричні знання, уявлення, погляди) і емоційні (правові емоції, почуття, настрої).

Функції правосвідомості:

· когнітивна (пізнання правової дійсності в результаті чого формуються правові теорії, концепції, ідеї);

· правоутворююча (так як є джерелом права);

· регулятивна (вплив права на суспільні відносини через правосвідомість суб’єктів права, їх правові знання, оцінки).

Структура правосвідомості:

1) правові знання (це набування правових знань у процесі відображення різних правових явищ);

2) правові оцінки (це усвідомлення особою своїх дій, що моделюється в правових нормах і осмислення їх у своїй свідомості);

3) правові установки (відображення не тільки готовності до певної правової поведінки, але й схильність до певних уявлень оцінки правових явищ).

Класифікації правосвідомості:

1. З точки зору глибини відображення правової дійсності:

· побутова (емпірична) правосвідомість – це найпоширеніший рівень правової свідомості, який формується відповідно до набутої правової освіти на основі повсякденного досвіду людей у сфері правового регулювання;

· професійна правосвідомість (притаманна юристам-професіоналам). Вона формується внаслідок отримання професійної (юридичної) підготовки, а також під час роботи в юридичній сфері (у правоохоронних органах, суді, адвокатурі, нотаріаті тощо);

· наукова, теоретична правосвідомість у цілому притаманна науковцям, викладачам вищих навчальних закладів юридичного профілю, які займаються теоретичною розробкою загальних або галузевих правових проблем.

2. За суб’єктами (носіями) правосвідомість поділяється на:

· індивідуальну (це система особистих поглядів, уявлень, почуттів з приводу права);

· групову (існує на рівні різних соціальних груп (політичних партій, громадських об’єднань, профспілкових організацій тощо), верств населення, класів);

· масову (характерна для нестабільних, тимчасових суспільних утворень, наприклад натовпу, учасників мітингу, демонстрацій).

4. Поняття та види правової культури

Правова культура – це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.

Ознаки правової культури:

· тісний зв’язок з правом, правовою системою і іншими правовими явищами;

· участь членів суспільства у його правовому житті, здійснення правової діяльності;

· відображає стан законності і правопорядку, рівень правосвідомості.

Правова культура поділяється на:

· правову культуру суспільства;

· правову культуру соціальної групи;

· правову культуру особи.

Таким чином, правова культура – це глибоке знання та розуміння права; високосвідоме виконання вимог права; повага права.

У цілому взаємодія права і правосвідомості має конструктивний характер. Разом з тим на певних етапах розвитку держави і права створюються історичні передумови для формування дефектної правосвідомості. Деформація правосвідомості проявляється у викривленні уявлень про цінність права. Проявами дефектної правосвідомості є: правовий інфантилізм, правовий ідеалізм, правовий дилетантизм та “переродження” правосвідомості, правовий нігілізм.

Правовий ідеалізм (романтизм) характеризується таким станом правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб державного апарату, при якому відбувається переоцінка реальних можливостей форм права впливати на суспільні відносини і процеси.

Найпоширенішою і особливо небезпечною формою викривлення правової свідомості є правовий нігілізм.

Основні риси сучасного правового нігілізму:

· гордовито-зневажливе, поблажливо-скептичне сприйняття права;

· масове поширення як серед населення в цілому, так і серед представників державної влади;

· багатоманітність форм прояву – від кримінальних до легальних, від парламентсько-конституційних до мітингово-охлократичних;

· поєднання його з деструктивною критикою і популістською спрямованістю;

· сполучення правового нігілізму з політичним та етичним нігілізмом, що створює деструктивну ситуацію в суспільстві і державі.

Тема 7

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ПРАВОВОЇ ПОВЕДІНКИ

· Поняття і загальна характеристика правової поведінки.

· Правомірна поведінка: поняття, ознаки та види.

· Поняття, ознаки, склад та види правопорушення.

· Поняття та види юридичної відповідальності.

· Конституційні основи юридичної відповідальності.________________

1. Поняття і загальна характеристика правової поведінки

Правова поведінка – це сукупність соціальнозначущих, виражених зовні у вигляді дій чи бездіяльності вчинків, що мають свідомовольовий характер тим чи іншим чином регламентуються нормами права і обумовлюють правові наслідки.

Будь-яка правомірна поведінка характеризується такими основними ознаками:

1) соціальна значущість, яка має дві форми: соціальну корисність і соціальну шкідливість;

2) вираженість зовні у формі діянь (дій чи бездіяльності);

3) свідомовольовий характер, так як правова поведінка здійснюється суб’єктами, то вони повинні адекватно усвідомлювати обставини, характер поведінки і мати можливість здійснювати свою волю і скеровувати свої вчинки;

4) регламентованість правовими нормами. Умови і ознаки правових вчинків можуть бути прямо описані в текстах правових документів або в останніх передбачено якісь інші заходи щодо моделювання правової поведінки;

5) властивість зумовлювати юридичні наслідки так як суб’єкти реалізують свої інтереси і це тягне за собою певні юридичні наслідки.

Правова поведінка є одним з видів юридичних фактів, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Елементом правової поведінки є правовий вчинок, так як в нормах права моделюється не правова поведінка в цілому, а її елементи – правові вчинки.

Правовий вчинок – це діяння, що складається з певних елементів, сукупність яких утворює його склад.

Елементи правового вчинку:

1. суб’єкт (це фізична чи юридична особа, орган держави і т.д., котрі визнані дієздатними та деліктоздатними);

2. суб’єктна сторона (це внутрішнє ставлення суб’єкта до свого діяння та його наслідків);

3. об’єкт (явища навколишнього середовища, на які скеровані діяння);

4. об’єктна сторона (це форма зовнішнього виразу діяння (дії чи бездіяльності), суспільно значущі наслідки (корисні чи шкідливі), причинний зв’язок між діянням і його наслідком.

З урахуванням змісту вчинку правова поведінка поділяється на два види: правомірну поведінку і правопорушення.

2. Правомірна поведінка: поняття, ознаки та види

Правомірна поведінка – це така поведінка людей, яка відповідає приписам правових норм.

Основною юридичною ознакою правомірної поведінки є, з формального боку, її адекватність правовим нормам, а з погляду правової природи «правомірність».

Правомірність означає:

1) відповідність поведінки нормам права;

2) здатність права регулювати певну поведінку суб’єктів і властивість цієї поведінки бути врегульованими нормами права;

3) одиниця виміру, за допомогою якої дається оцінка поведінки як такої що має правову природу.

Правомірна поведінка має складний характер. Правомірна поведінка пов’язана:

1) з правовідносинами, так як є їх соціальним змістом, засобом втілення суб’єктивних прав і обов’язків у життя;

2) з реалізацією норм права, так як є загальною формою реалізації суб’єктивних прав і обов’язків;

3) з правопорядком, так як складає його зміст;

4) з механізмом правового регулювання, так як відображається у нормах права як модель.

Види правомірної поведінки:

1) за реалізацією норм права: дотримання, виконання, використання, застосування;

2) за характерами суб’єктів: індивідуальна, колективна, посадова, професійна і т.д.

3) за зовнішньою формою виразу: дія, бездіяльність.

Найбільш відомою класифікацією правомірної поведінки є поділ її відповідно до особливостей суб’єктивної сторони на активно-правову, звичайну, конформну і маргінальну.

Правова активність полягає у добровільності здійснення правових норм, переконаності в їх необхідності і справедливості, доброму знанні права, всебічної участі у правовій діяльності.

Звичайна правомірна поведінка характеризується тим, що необхідність її здійснення стала притаманною суб’єкту властивістю і може навіть не усвідомлюватися ним в усіх її аспектах.

Основу конформної поведінки становить пасивно-пристосовницьке ставлення до правового середовища, яке здійснюється за принципом «роби так, як роблять інші».

Маргінальна поведінка базується на мотивах страху перед юридичною відповідальністю. Такий стан суб’єкта характеризується готовністю до протиправних дій у випадку послаблення нагляду за його поведінкою.