Революція 1905–1907 рр

Прологом першої російської революції став страйк робітників Путиловського заводу у Петербурзі, що розпочався 3 січня 1905 р. А вже 8 січня страйк охопив всі заводи та фабрики столиці. Тодішня профспілкова організація робітників міста «Збори російських фабрично-заводських робітників», яку очолював священик Гапон, за пропозицією свого лідера вирішила звернутись з проханням до царя. Під петицією підписалось 150 тис чол. Уранці 9 січня 1905 р. народний похід до царя на чолі з Гапоном закінчився розстрілом беззбройних робітників. Понад тисяча вбитих і п’ять тисяч поранених — такою була відповідь «доброго царя-аступника». Гапону вдалося утекти, але у березні 1906 р. його було схоплено і за вироком робітників повішено у передмісті Петербурга.

Події «Кривавої неділі» приголомшили російську громадськість і викликали бурю протесту по всій країні. У Росії розпочалась революція.

Завдання революції полягали:

• у розв’язанні аграрного питання (ліквідація поміщицького землеволодіння, викупних платежів 1861 р., общини та кругової поруки; забезпечення прав селянства);

• у встановленні конституційно-демократичного устрою в Росії (ліквідація самодержавства, демократизація суспільного життя, проголошення та юридичне закріплення прав і свобод громадян);

• у розв’язанні назрілих проблем соціального характеру (встановлення 8 годинного робочого дня, встановлення мінімального розміру заробітної плати, виплати пенсій, системи соціального захисту);

• у забезпеченні розв’язання національного питання (реалізація прав народів і національностей на самовизначення).

Протягом січня–лютого 1905 р. по країні прокотилася хвиля масових страйків, в яких взяли участь 440 тисяч робітників: Улітку 1905 р. революція вступила у нову фазу свого розвитку (страйки набули політичного характеру, іноді переростаючи у збройні сутички з регулярними частинами та жандармерією). В Івано-Вознесенську виникли нові органи влади — Ради уповноважених депутатів, які відіграють велику роль у майбутньому Росії.

У червні 1905 р. розпочалося повстання панцерника «Потьомкін», яке продемонструвало готовність армії взяти боротися на боці революції. Найбільшого піднесення революційні події набули під час всеросійського жовтневого страйку 1905 р. 17 жовтня 1905 р. цар Микола II оголосив «Маніфест», який обіцяв запровадження конституційного устрою і скликання Державної Думи — російського парламенту. Стихійно почали створюватися Ради робітничих депутатів, проводились численні мітинги і демонстрації, виходили демократичні періодичні видання, утворювались політичні партії, профспілки, громадські організації. У грудні 1905 р. більшовики здійснили спробу захопити владу, підняли збройне повстання в Москві, яке було придушене урядовими військами.

На початку 1906 р. Микола II здійснив реформу державного управління, запровадивши Державну Раду як верхню палату російського парламенту. Виборчий закон зберігав суттєві соціальні обмеження на виборах у Раду і Думу. Незважаючи на це, на засіданнях Думи ставились питання глибоких суспільно-політичних реформ. 9 червня 1906 р. Микола II розпустив Думу і призначив вибори до II Думи. Остання діяла з 20 лютого до 3 червня 1907 р. і знову була розпущена за наказом царя.

Після розпуску II Державної Думи в імперії розпочалися репресії. Вибори до III Державної Думи проводились за новим виборчим законом, який надавав переваги заможним верствам і російському населенню.

Для створення соціальної опори серед заможного селянства царський уряд за ініціативою П. Столипіна 9 листопада 1906 р. оголосив указ про земельну реформу. Реформа сприяла виходу селян із общини, закріпленню землі у приватну власність, чим значно прискорила капіталістичний розвиток села. Одним з елементів проведення аграрної реформи стало переселення селян, особливо з України, на вільні землі у Сибір і на Далекий Схід. За 1906–1912 рр. на окраїни імперії виїхало близько 1 млн українців (близько 40 % усіх переселенців у Р.). Через невміло організоване переселення, відсутність продовольства, медичного обслуговування та непідготовленість на місцях до прийому переселенців частина з них померла, а частина повернулась до України (за деякими даними — близько 70 %).