Особливості туристичного попиту

В економічній літературі попит визначається як «відношення між ціною блага й послуги, яку споживачі здатні сплатити і спроможні купити у певному часі, за умови, що всі інші елементи, які характеризують ринкову ситуацію, залишаються незмінними».

Аналогічно попит розглядається стосовно туристичного ринку. Отже, туристичний попит є, за визначенням В. Хунзікера та К. Крапфа, «сукупністю туристичних благ і послуг, які туристи можуть купити за певного рівня цін». Натомість К. Каспар визначає туристичний попит «як готовність туриста до купівлі визначеної кількості туристичних благ за визначену суму грошей».

Характеризуючи туристичний попит, необхідно пам’ятати, що закономірності, які стосуються цієї економічної категорії, мають іншу природу, ніж закономірності, які стосуються попиту на матеріальні блага. Ці відмінності полягають у наступному:

- туристичний продукт складається як з матеріальних благ, товарів, так і з послуг;

- оцінка продукту споживачем зазвичай має суб’єктивний характер, тому на обсяг попиту та його структуру часто мають вплив невимірювані чинники;

- туризм не має на меті задоволення основних потреб людини.

Перші два чинники пов’язані з характером туристичного продукту. Це засвідчує, що туристичний попит є гетерогенний і неоднорідний. Натомість третій чинник належить до проблематики задоволення потреб людини і використання вільного часу.

Потреба – це стан відчуття відсутності чогось (предмета, явища, процесу) і одночасно чинник, який активізує мотиваційні функції до дії щодо зміни цього стану. Особливим виявленням способу задоволення потреб є прагнення. Потреба відпочинку є одна, а способів її задоволення може бути багато.

Посилаючись на загальноприйняту класифікацію людських потреб, необхідно зазначити, що зазвичай туризм асоціюється із задоволенням потреб вищого рівня. Однак деякі види туризму можуть бути присутні у нижчих щаблях ієрархії потреб людини, якими є:

- біологічні потреби – необхідні для функціонування організму (лікувальний, оздоровчий, реабілітаційний туризм);

- суспільні потреби – потреба реалізації задумів, спільна діяльність (види туризму, які стосуються розвитку відносин, налагодження контактів між людьми);

- культурні потреби – стосуються залежності людини від досягнень матеріальної й духовної культури (пізнавальний, релігійний, краєзнавчий туризм);

- потреби вищого рівня, так звані інструментальні-пов’язані з реалізацією особистості (відпочинковий, ексклюзивний туризм).

На практиці не завжди можна встановити межі між потребою і потенційним попитом. Прийняття рішення економічного характеру щодо конкретної потреби може бути випадковим актом.

Потенційний попит не фігурує на ринку, якщо немає його покриття у реальній купівельній спроможності споживачів. Однак потенційні покупці туристичних благ і послуг мають бути об’єктом досліджень з метою визначення відповідної пропозиції.

Ефективний попит виявляється на ринку, коли отримує покриття у доходах. Отже, важливою проблемою є досягнення такого рівня доходу, за якого з’явиться туристичний попит.

Туристичний попит може бути ефективним, реалізованим або незадоволеним. Реалізований попит визначається як сума придбаних туристами вартостей (цінностей) і дорівнює ефективному попиту лише за умови збалансованого туристичного ринку. В інших випадках він є незадоволеним попитом, тобто різницею між ефективним і реалізованим.

Залежно від мотивації розрізняють функціональний і нефункціональний попит. Перший залежить від якісних ознак продукту і є функцією його споживчої вартості. Прикладом може бути мікроклімат курортополісу Трускавця. Натомість нефункціональний попит виникає під впливом зовнішніх чинників на оцінку споживчої вартості продукту (ця оцінка може змінюватися залежно від поведінки інших споживачів).

Якість товарів і послуг, що споживаються, залежить від зростання доходу. Закон Б. Енгеля проголошує, що зі збільшенням доходу його частка, яка витрачається на товари першої необхідності, зменшується, а частка витрат на предмети розкоші й на духовний розвиток збільшується.

У зв’язку зі зміною впливу доходів на поведінку споживачів туристичних послуг прийнято виділяти три їх групи:

- перша група – споживачі з низьким рівнем доходу (до 50 дол. на місяць), можуть задовольнити свої потреби у заміській рекреаційній зоні, недовготривалих турах, спортивно-пішохідних заходах;

- друга група – споживачі зі середнім рівнем доходу (до 400 дол. на місяць), можуть здійснювати поїздки до моря, у тому числі виїзні тури, освоювати пізнавальні маршрути до Західної Європи;

- третя група – споживачі з високим рівнем доходу (від 800 дол. на місяць), можуть здійснювати пригодницькі, екзотичні та ділові тури.