Хорова лірика. Алкман

Вище йшлося про сольну, або монодичну лірику. Паралельно з нею існувала й хорова лірика. Вона була менш продуктивною, ніж монодична, але справила відчутний вплив на світовий літературний процес. Безпосередньо пов’язана з обрядом, скажімо, уславлення божества, вона була консервативнішою, ніж сольна. Її зачинателем вважається грецький поетАлкман.

Алкман (VII ст. до н.е.) народився в Малій Азії і, мабуть, звик до азійських розкошів, але друга батьківщина – сувора Спарта – поміняла спосіб життя поета. Цікаво простежити цю зміну у способі життя поета на прикладі його віршів у не зовсім традиційний спосіб: спостерігаючи образ їжі. Якщо азійський стиль життя передбачав для уславленого вже поета пишну трапезу, то про свої нові вподобання він пише так: “Как-нибудь дам я треногий горшок тебе, – / В нем собирай ты различную пищу. / Нет еще жара под ним, но наполнится / Скоро он кашей, которую в стужу / Любит всеядный Алкман подогретую. / Он разносолов различных не терпит / Ищет он пищи попроще, которую / Ест и народ…”

Алкман навіки уславив своє ім’я одним-єдиним рядком: “Сплять усі верховини гірські й стрімчасті скелі…” Парадокс, але навіть якби він нічого, крім цього рядка, не написав, то все одно став би відомим ліриком. Ось цей знаменитий вірш із чи не першим у світовій літературі психологічним пейзажем:

Сплять усі верховини гірські й стрімчасті скелі,

Всі байраки, всі провалля,

Нори, де плазуни, що їх чорна земля зростила,

Робуче плем’я бджіл, хижий звір у пущі,

Страховищ у глибинах моря сон пойняв,

Крила поскладавши, в вітках поснуло птаство…

А ось відомий переспів цього рядка Йоганном Вольфгангом Гете у вірші “Нічна пісня подорожнього” (“ Über allen Gipfeln / Ist Ruh’… ”) у чудовому перекладі М.Бажана: “ На всі вершини / Ліг супокій. / Вітрець не лине / В імлі нічній. / Замовк пташиний грай. / Не чути шуму бору. / Ти теж спочинеш скоро – / Лиш зачекай”.

Переспів Гете, у свою чергу, був переспіваний росіянином Лермонтовим: “ Горные вершины / Спят во тьме ночной; / Тихие долины / Полны свежей мглой; / Не пылит дорога, / Не дрожат листы… / Подожди немного, / Отдохнешь и ты”.

Після Алкмана хорова лірика не дала великих імен. Десь наприкінці VI ст. до н.е. вона стала складовою театрального мистецтва, де пісня хору спочатку тісно межувала власне з текстами драми, моно- і діалогами акторів.

Як і все давньогрецьке мистецтво, лірика, вступаючи у елліністичну добу, переживала період занепаду, і меліка канула в Лету першою. А от елегія та епіграма, задовольнивши нові художні смаки, “ перейшли із здрібнілої Еллади до новонародженого центру культури – Риму, де і меліка незабаром одержала чудовий, хоча і вторинний розвиток ” (С.Шервінський).