Форми й методи обмеження конкуренції

Обмеженням конкуренції вважають поведінку (дії) окремих фірм або форму і методи господарської взаємодії групи фірм, які, зловжи­ваючи своїм домінуючим становищем, не допускають на ринок своїх конкурентів чи обмежують і навіть узагалі не дають їм змоги здійснювати конкурентну діяльність.

Це поняття містить у собі один загальний принцип — порушення нормальної ринкової конкуренції, що спричинює істотні наслідки для учасників ринкових відносин.

Порушенням нормальної ринкової конкуренції вважають такий вплив на стан ринку, створення таких договірних і господарських умов, які:

· обмежують свободу підприємництва (або дії учасників ринкових відносин);

· змушують їх використовувати необхідні методи господарювання в комерційній і (або) виробничій сфері діяльності.

· До обмежень конкуренції належать:

· угоди, що фіксують ціни (лідерство), особливо на експортні та імпортні товари;

· угоди щодо розподілу ринків і клієнтури;

· встановлення обмежень на обсяги продажу;

· колективні дії при виконанні угод;

· відмова забезпечувати товарами випадкових, непостійних замов­ників, покупців;

· колективна відмова приймати в члени асоціації чи бути партне­ром за договором, що має вирішальне значення для конкуренції.

Обмеження конкуренції здійснюється у двох формах:

· індивідуальній (однією фірмою);

· груповій (колективні, узгоджені дії).

Індивідуальне обмеження конкуренції здійснюється однією фірмою щодо інших учасників ринкових відносин чи своїх конкурентів з ме­тою досягнення домінуючого становища на ринку й отримання най-вигідніших умов.

Групове обмеження конкуренції — це колективні, узгоджені дії, внаслідок яких обмежується конкуренція й завдаються збитки іншим учасникам ринкових відносин. Зокрема, це передбачає: створення картелів і синдикатів. Діяльність картелів регулюєть­ся спеціальним законодавством. Забороняються картелі, метою яких є монополізація ринків і їх розподіл, а також регулювання виробни­чо-господарської діяльності фірм, що об'єдналися в картель.

Синди­кати створюються як легалізованим, так і нелегальним способом на основі угоди про створення єдиного збутового органу;

укладення міжфірмових угод, що передбачають такі умови щодо виробничої діяльності:

· розподіл обсягів виробництва в межах встановлених квот;

· виробництво на основі спеціалізації та кооперування;

· розподіл капіталовкладень у розвиток виробництва;

· розподіл джерел постачання у формі встановлення імпортних квот для певних територій;

· взаємний обмін технічною та комерційною інформацією, патента­ми й ліцензіями;

· створення спільних філій і фінансових організацій;

· укладення угод, що містять такі умови комерційної діяльності
фірм:

· установлення рівня закупівельних чи продажних цін;

· розподіл ринків збуту на основі встановлення сфер впливу і квот на реалізацію товарів;

· надання знижок постійним покупцям залежно від обсягу закупі­вель;

· застосування спільних умов щодо термінів платежів, гарантій і відповідальності;

· продаж товарів лише певному колу споживачів (покупців) за вста­новленим списком або складання "чорних" списків фірм, з якими забороняється укладати договори;

· придбання товарів лише у певних постачальників або продаж то­варів винятково особам, які згодні підтримувати встановлений рівень продажних цін;

· укладення на груповій основі угод з торговими посередниками з наданням їм виняткових прав на встановленій території;

· укладення таємних угод, що не розголошуються, з метою досяг­нення домінуючого становища фірм, які об'єдналися на конкретному ринку;

· узгоджені, скоординовані дії фірм на основі угоди (змови) з ме­тою здійснення на ринку однакових дій. Змова — це проведення дво­ма чи кількома фірмами попередніх взаємних консультацій і узгод­ження поведінки у процесі обговорення пропозицій фірм щодо про­ведення науково-технічних і (або) виробничих робіт;

· створення змішаних за капіталом фірм для здійснення спільної діяльності фірм, а також консорціумів, коли їх спільна діяльність може бути віднесена до недобросовісної конкуренції або передбачає заподіяння шкоди іншим фірмам.

Бар'єри, що обмежують конкуренцію в Україні

Монополізовані ринки як об'єкт демонополізації визначають з погляду наявності й могутності штучно створених бар'єрів на шляху входження суб'єктів господарювання на ці ринки, а також інших чин­ників, що обмежують конкуренцію.

Штучно створені бар'єри на шляху входження суб'єктів господа­рювання на ринки виникають унаслідок:

· антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самовряду­вання й адміністративно-господарського управління та контролю;

· антиконкурентних дій суб'єктів господарювання. Антиконкурентними діями органів державної влади, органів

· місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарсь­кого управління й контролю згідно із Законом України "Про захист економічної конкуренції" (2001 р.) є:

· • заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень щодо здійснення окре­мих видів діяльності, виробництво певних видів товарів,

· примушування підприємств вступати до асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних чи інших об'єднань;

· примушування підприємств до пріоритетного укладення дого­ворів, першочергового постачання товарів певному колу спожи­вачів або до першочергового їх придбання у певних продавців;

· будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між підприємствами за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи заку­півель або за колом споживачів чи продавців;

· заборона на реалізацію товарів з одного регіону країни в іншому;

· надання окремим підприємствам пільг чи інших переваг, що став­лять їх у привілейоване становище стосовно інших підприємств;

· створення для підприємств несприятливих чи дискримінаційних умов діяльності порівняно з конкурентами;

· заборона та обмеження самостійності підприємств, які не перед­бачені законами України (щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, роз­порядження прибутком).

До антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання належать такі, що стосуються:

· установлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

· обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

· розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним прин­ципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими озна­ками;

· спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

· усунення з ринку або обмеження доступу на нього (вихід з ринку) інших підприємств, покупців, продавців;

· застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими підприєм­ствами, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

· укладення угод за умови прийняття іншими підприємствами до­даткових зобов'язань, які за своїм змістом або діяльністю не сто­суються предмета цих угод;

· суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших підприємств на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

Крім штучно створених бар'єрів, на конкуренцію впливають такі чинники:

· державне регулювання цін, тарифів;

· несприятливі умови для підприємницької діяльності (великі по­датки, неконвертованість національної валюти, труднощі при реєстрації підприємств тощо);

· бюджетне фінансування монопольних утворень;

· обмежений доступ на валютний ринок;

· недостатньо розвинені банківська система й ринкова інфраструк­тура (транспортна й інформаційна мережа, складське господар­ство, зв'язок, система товарного та фінансового посередництва тощо).