Поняття монополії та основні організаційні форми монополістичних об'єднань

Термін "монополія" походить від грецьких слів "моно" (один) і "полео" (продаю).

Монополією, а точніше монополістичною структурою, є угода, союз, об'єднання невеликої кількості великих підприємств, що зосе­редили у своїх руках виробництво й збут значної частини продукції в одній або кількох галузях економіки.

Метою й результатом функціонування таких об'єднань є усунен­ня конкуренції між їх учасниками та зміцнення спільних позицій у конкурентній боротьбі з іншими монополістичними структурами та немонополізованими підприємствами відповідних галузей. Учасники кожної монополістичної структури розподіляють між собою обсяги виробництва відповідних товарів, ринки збуту та сировинні ринки. Вони здійснюють погоджену політику щодо оплати праці найманих робітників і рівня цін на свою продукцію, закуповувані сировину та матеріали. Як наслідок, монополістичні структури забезпечують собі панівне становище на відповідних ринках.

Монополістичні структури централізують широке коло виробни­чо-господарських функцій підприємств, що входять до складу цих структур. Залежно від ступеня централізації виробничо-господарсь­ких функцій є різні організаційні форми монополістичних об'єднань. Основними формами є картелі, синдикати, трести, концерни, конгло­мерати.

Розвинені монополістичні структури організаційно охоплюють усі сфери суспільного виробництва, а саме: виробництво, розподіл, обмін і споживання. Вони виникають, насамперед у сфері обміну. Це зумовлено тим, що товарно-ринковому господарюванню (поряд з конкурентними зіткненнями товаровиробників) також об'єктивно притаманне прагнення уникати цих зіткнень. Звідси найпростішими організаційними формами монополістичних об'єднань є картелі та синдикати.

Картелі — це об'єднання самостійних у виробничо-господарсько­му та комерційному відношенні підприємств однієї галузі виробниц­тва з метою монопольного панування на ринку й отримання макси­мального прибутку.

Учасники картелі визначають між собою:

· частку кожного учасника в загальному обсязі виробництва;

· ринки збуту продукції;

· єдину цінову політику щодо постачальників сировини та по­купців реалізованої продукції.

Учасники такого об'єднання домовляються про умови продажу, терміни платежу, розподіляють між собою ринки збуту, визначають кількість виробленої продукції, встановлюють ціни, розподіляють між окремими підприємствами прибуток та ін. Картелі не усувають конкуренції, а навпаки, різко загострюють її. Усередині картелю відбувається боротьба за квоти (частки) у виробництві та збуті, що часто призводить до розпаду картелю.

У царській Росії картелі були законодавчо заборонені ще в ті роки, коли в інших країнах вони могли діяти цілком відкрито. У со­ціалістичній економіці про картелі, звичайно, не могло бути й мови. В Україні після здобуття незалежності та в період становлення рин­кової економіки картелі були заборонені. Зокрема, законодавством України забороняється будь-яке узгодження цін, тарифів, знижок, надбавок, націнок чи розподіл ринків збуту за територіальним прин­ципом, асортиментом, обсягами реалізації або закупівлі, витіснення з ринку чи обмеження доступу на нього продавців, покупців та інших суб'єктів господарювання. Не лише укладені договори, а й навіть факти контактів чи обміну інформацією між конкурентами фіксу­ються та аналізуються антимонопольними органами України з ме­тою виявлення можливої змови. Доведена наявність змови є підста­вою для застосування штрафних санкцій та інших заходів державно­го впливу на учасників картелю (підприємства), посадових осіб, приватних підприємців.

Синдикати (від лат. "syndiko" — розглядаю, перевіряю) — одна з форм монополістичних об'єднань, яка характеризується тим, що роз­поділ замовлень, закупівля сировини та реалізація виробленої її учас­никами продукції здійснюються через єдину збутову контору. Учас­ники цього об'єднання можуть бути самостійними лише у виробни­чому відношенні і втрачають комерційну самостійність.

У колишньому СРСР у 1922-1930 рр. синдикатами називали дер­жавні господарські організації, які об'єднували групи промислових трестів для оптового збуту їхньої продукції, закупівлі сировини та планування торгових операцій. Вони організовували у плановому порядку збут продукції великої промисловості (тканин, шкіри, солі тощо).

Нині в умовах ринкової економіки синдикати функціонують у металургійній, хімічній і харчовій промисловості, а також у сільсько­му господарстві.

Синдикати створюються у формі акціонерних товариств. Форми синдикату іноді набирають збутові та постачальницькі кооперативи, а також товариства. Вони є ефективним ринковим засобом економіч­ної боротьби з різноманітними перекупниками, посередниками, діяльність яких призводить до подорожчання продукції.

Водночас українське законодавство передбачає відповідальність учасників синдикату в разі зловживання ними своїм монопольним становищем на товарному або регіональному ринку. Якщо виявлено порушення антимонопольного законодавства України, синдикат (чи монопольне утворення у формі синдикату) може бути примусово роз­укрупненим.

Трести (від англ. "trust" — довіра) — форма монополістичного об'єднання, у межах якого учасники втрачають виробничу, комер­ційну, а найчастіше і юридичну самостійність. Це галузеві й міжгалу­зеві об'єднання типу акціонерних товариств. їхні учасники в основ­ному є власниками акцій. Однак реальна влада в трестах зосередже­на в руках правління чи головної компанії.

Здебільшого трести є міжгалузевими монополістичними структу­рами з вертикальною інтеграцією виробництва однорідної про­дукції. Вони розвиваються на основі диверсифікації, тобто вторгнен­ням в суміжні галузі, що безпосередньо не пов'язані з основною сфе­рою їхньої діяльності.

У колишньому СРСР трести були створені в період НЕПу. Це були госпрозрахункові об'єднання підприємств однієї галузі. їх ліквідували у 1929-1932 рр. Назва "трест" пізніше використовувала­ся в деяких галузях народного господарства СРСР як організацій­но-виробнича одиниця (наприклад, будівельно-монтажний трест, трест їдалень тощо). Звичайно, їх назва не відповідала загально­прийнятому визначенню тресту як однієї з форм монополістичного об'єднання.

На основі диверсифікації виникають також і багатогалузеві кон­церни. Вони поєднують десятки й навіть сотні багатопрофільних син­дикатів, трестів, підприємств різних галузей промисловості, транс­порту, торгівлі та банківської сфери. Учасники концерну мають об­межену самостійність, єдину власність і функціонують під загальним фінансовим контролем головної фірми.

Концерни мають дуже високий рівень спеціалізації та кооперації виробництва, коли деталі одного виробу виготовляються на кількох підприємствах, розташованих у різних країнах. Прикладом можуть бути автомобільні концерни "Дженерал Моторс", "Форд" і багато інших компаній.

У 60-х роках у США і деяких інших країнах почали з'являтися й набирати сили конгломерати. Конгломерат — це монополістичне об'єднання, яке утворилося поглинанням прибуткових багатопрофіль-них підприємств, що не мали виробничої та технічної спільності. Конгломеративні об'єднання мають такі цілі:

· привласнення доходів рентабельних компаній, особливо тих, котрі функціонують у сфері послуг;

· запобігання наслідкам різноманітних кон'юнктурних коливань під час криз.

Конгломерація — це випуск продукції, не пов'язаної ані з колиш­німи товарами, ані з ринками, що входять до ніши даної фірми. Як правило, вона здійснюється заволодінням і злиттям або створенням при основній компанії численних малих підприємств, таких як у краї­нах СНД.

Конгломерати були поширені на Заході у 60-ті роки (особливо в США та Англії), але пізніше зазнали фіаско. Тому конгломерація є досить небезпечним і проблематичним напрямом у розвитку фірм.