Облік платників податків

Всі юридичні особи, зобов’язані протягом 2-х днів після одержання свідоцтва про державну реєстрацію звернутися до податкових органів по місцю їх знаходження для взяття на податковий облік.

Для цього необхідно подати такі документи: заяву, нотаріально засвідчену копію статуту або інших установчих документів необхідних для державної реєстрації, з відміткою органу, що здійснює державну реєстрацію, копію положення (для державних установ) та копію свідоцтва про державну реєстрацію.

ДПС повинна зареєструвати платника протягом 2-х днів після надходження заяви. Зареєстрованому платнику ДПА видає довідку для пред’явлення в банк для відкриття поточного рахунку.

Банк та платник зобов’язані протягом 3-х днів з дня відкриття платником рахунку (включаючи день відкриття) надіслати про це повідомлення податковому органу.

З 1996 року в Україні введена державна реєстрація фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів, шляхом присвоєння їм ідентифікаційних номерів. Всі особи які досягли 16 років (а при необхідності раніше) зобов’язані отримати у ДПА свій ідентифікаційний номер (виняток встановлений для осіб, які не бажають цього робити з релігійних переконань).

Ідентифікаційний номер є обов’язковим при:

- виплаті доходів, з яких утримуються податки та інші обов’язкові платежі;

- укладення цивільно-правових угод, предметом яких об’єкти оподаткування та щодо яких виникають обов’язки сплати платежів;

- відкриття рахунків в установах банків.

Якщо фізична особа хоче займатися підприємницькою діяльністю, вона повинна зареєструватися як суб’єкт підприємницької діяльності. Порядок реєстрації аналогічний реєстрації для юридичних осіб.

Для обліку нарахованих і сплачених платежів ДПІ щорічно відкриває всім юридичним і фізичним особам особові рахунки, які повинні відповідати їх ідентифікаційним кодам Державного реєстру. Особові рахунки відкриваються окремо за кожним видом платежу.

Щорічно на 1 січня ДПІ проводить звірку рахунків з бюджетом всіх платників за всіма податками та неподатковими платежами.

4. Контрольна робота ДПА серед платників податків по дотриманню законодавства щодо оподаткування здійснюється через проведення камеральних та документальних перевірок.

Камеральна перевірка – це перевірка, яка проводиться шляхом співставлення даних фінансового звіту і арифметичного підрахунку показників звітності. Вона здійснюється без виїзду до платників податків, як у присутності, так і без участі посадових осіб підприємств.

Документальна перевірка проводиться працівниками ДПА з обов’язковим виїздом до платників податків і в присутності посадових осіб.

Такій перевірці підлягають:

- арифметичні підрахунки;

- співставлення даних первинних бухгалтерських документів, показників аналітичного і синтетичного обліку з даними податкового звіту;

- правильність визначення податкової бази і податкових зобов’язань;

- правильність ведення бухгалтерського та інших видів обліку;

- правильність складання розрахункових та інших документів.

На основі документальної перевірки податковим інспектором складається акт, який підписується податковими інспекторами, керівником та головним бухгалтером підприємства.

При виявленні порушень посадові особи підприємства притягуються до адміністративної відповідальності а на підприємства накладаються фінансові санкції.

До фінансових санкцій відносять:

Штрафи:

- 10 % за несвоєчасність подання податкового звіту і несвоєчасність сплати податку;

- у двократному розмірі від донарахованої суми – у разі виявлення порушення податковим інспектором;

- у 5-кратному розмірі – якщо є повторне виявлення порушення законодавства протягом одного оподатковуваного періоду.

Пеню, яка нараховується за несвоєчасність надходження податків до бюджету, та розраховується в розмірі 120 % облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Адміністративні стягнення на посадових осіб:

- від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (нмдг) у разі порушення законодавства про оподаткування;

- від 10 до 15 нмдг у разі повторного порушення посадовою особою податкового законодавства протягом одного податкового періоду;

- від 10 до 20 нмдг на посадових осіб, які порушили права податкових інспекторів, не забезпечили належне проведення податкових перевірок, ухилялися від сплати податків та на працівників банків, які порушують черговість надходження платежів до бюджету.

Тема 11. Ухилення від сплати податків

План

1. Причини, форми та способи ухилення від сплати податків.

2. Міжнародні податкові відносини.

3. Процедура перекладання податків.

4. Проблема подвійного оподаткування іноземних доходів в Україні.

1. За економічним змістом ухилення від сплати податків це уникнення податкових зобов’язань конкретним платником податку.

Соціальні наслідки ухилення від сплати податків пов’язані із не правовим збільшенням доходів окремих платників податків та зменшенням можливостей для соціального забезпечення всього суспільства.

На схильність до ухилення впливають такі фактори:

- історичні традиції;

- моральна етика платника податку;

- рівень державного контролю в країні;

- рівень оподаткування (податкове навантаження).

Надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а заодно і скорочення податкової бази.

Існують дві форми ухилення від сплати податків: законна (не виникає відповідальність) та незаконна (накладаються штрафи та санкції).

Законні способи:

- штучне, без порушення законодавства, завищення собівартості;

- прискорене нарахування амортизації;

- відрахування на утримання домашньої контори і власного транспорту, що використовується у службових цілях;

- відрахування на благодійні цілі;

- використання офшорних зон;

- використання вільних економічних зон;

- використання податкових пільг.

Для мінімізації сплати податків юридичні та фізичні особи направляють фінансові потоки до тих країн, які на законодавчому рівні сприяють залученню капіталу, не вимагаючи підтвердження джерел їх походження або налагоджують співпрацю з компаніями, які зареєстровані в країнах де існує ліберальний підхід до оподаткування (повне звільнення чи великі пільги). Такі країни називають офшорними зонами.

Офшорні зони це країни або частина країни де:

- існує сприятливий режим обслуговування банківських, страхових та інших фінансових операцій для іноземних фірм або громадян-іноземців;

- відсутні обмеження фінансової діяльності за межами країни реєстрації;

- забезпечується збереження інформації щодо конфіденційності власників;

- забезпечуються значні пільги в оподаткуванні, або взагалі податки для іноземних фірм-нерезидентів не існують.

Офшорними вважаються компанії відкриті в офшорних країнах та центрах які надають пільги тільки нерезидентам.

Вільні економічні зони це частина країн де пільги надаються нерезидентам та резидентам.

До податкових пільг відносять податкові кредити і податкові канікули.

Податковий кредит – це зниження податку протягом певного періоду.

Види податкового кредити:

- інвестиційні знижки;

- списання сум податків сплачених за кордоном;

- знижки на заходи по фінансуванню зайнятості населення.

Податкові канікули – це відстрочка строку сплати податку податковими органами.

Незаконні способи:

- приховування об’єктів від оподаткування;

- приховування доходів від оподаткування;

- фальсифікація даних бухгалтерської та фінансової звітності;

- підкуп податкових чиновників.

2. Існує 3 методи зарахування сплачених іноземних податків:

- система податкових кредитів;

- механізм податкових знижок;

- звільнення від іноземних податків у країні резидента (табл. 11.1).

Таблиця 11.1

Міжнародні системи зарахування підприємству сплачених

іноземних податків (в у. о)

№ з/п	Найменування податку (операції)	Податковий кредит (часткова компенсація)	Подат-ковий залік (знижка)	Повне звільнення від податку в країні резидента	Відсутність компенсації в країні резидента
	Оподаткований прибуток в іноземній країні
	Податок (20 % від прибутку – рядок 1)
	Прибуток після сплати податку в іноземній країні
	Оподатковуваний прибуток у країні резидента			-
	Нарахування податку в країні резидента (25 % від рядка 4)			-
	Податковий кредит (у розмірі податку сплаченого в іноземній країні)		-	-	-
	Податок який треба сплатити в країні резидента (ряд. 5 – ряд. 6)			-
	Сума податків сплачених в іноземній країні та країні резидента (ряд. 2 + ряд. 7)
	Чистий прибуток після сплати податку в обох країнах

В прикладі прийнято ставку податку в іноземній країні – 20 %, країні резидента – 25 %.

Якщо ставки податку в іноземній країні більші ніж в країні резидента то податковий кредит зараховуються за ставкою податку резидента у власні країні.

Для підприємств найвигіднішим є повне звільнення від податку у власній країні.

Якщо ставки податку в обох країнах рівні, або ставка в іноземні країні більша то випадок наведений в колонці 3 відповідатиме випадку, наведеному в колонці 5.

3. Перекладання податків – це процес уникнення податкових зобов’язань шляхом переміщення їх з платника на носія.

Найбільше піддаються процесу перекладання непрямі податки. Проте їх перекладання залежить від попиту та ціни на конкретні види товарів.

Необхідно враховувати, що збільшення ціни на окремі групи товарів (за еластичного попиту) може призвести до значного скорочення споживання певного товару, внаслідок чого продавець повністю перекладе податок на споживача, але значно втратить обсяги продажу, а отже і загальну суму прибутку.

Тому, щоб не втратити обсяги продажу, продавцю вигідно збільшити ціну не на всю суму податку, а на його частину, або частково перекласти його на своїх постачальників за рахунок зменшення ціни поставки.

При нееластичному попиту збільшення ціни, обумовлене податком, не призводить до значного скорочення споживання, тому продавець може повністю перекласти податковий тягар на покупця. До товарів з нееластичним попитом відносяться товари першої необхідності (хліб, сіль, мило, сірники).

Податковий тягар також неможливо перекласти якщо існують інші аналогічні чи подібні товари, на які ціни не змінюється, тому що тоді покупці перейдуть на споживання цих товарів.

Важливим на можливість перекладання податків є співвідношення між попитом і пропозицією. Якщо попит перевищує пропозицію умови для перекладання податків є сприятливими, якщо пропозиція перевищує попит – несприятливими.

Досить часто продавці для перекладання податків на покупців використовують своє монопольне положення, тобто ситуацію коли на ринку відсутні аналогічні товари.

На можливість перекладання податків також впливає інфляція, стадії економічного циклу (піднесення або спад), ставки податку (прогресивні або регресивні) та стабільність податкового законодавства.

4. Подвійне оподаткування – це процес, що передбачає використання однієї податкової бази для нарахування двох і більше податків.

Вони можливе як на внутрішньому ринку так і в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Для усунення подвійного оподаткування країни підписують договори про уникнення подвійного оподаткування.

Згідно цих договорів підприємствам зараховуються податки сплачені за кордоном за одною із наведених в п. 2 схемою.

Проте за умови, що ставка податку в іноземній країні більша ніж у власній (при використанні податкових кредитів) частина сплаченого платником податку за кордоном не компенсується тому податкове законодавство вимагає удосконалення.

Тема 12. Податкова політика в системі державного регулювання економіки

План

1. Недоліки податкової системи та їх вплив на розвиток економіки.

2. Податкова політика як елемент державного регулювання економіки.

3. Напрями податкової політики України в перехідний період.

1. Основним завданнямподаткової політики України є оптимізація величини фінансових ресурсів, які мобілізуються до доходів бюджетів різних рівнів і тих грошових засобів, що залишаються в розпорядженні підприємств та фізичних осіб і можуть бути направлені на розширення виробництва та поточне споживання.

Податкова політика в країні реалізується через податкову систему.

Недоліки вітчизняної податкової системи:

- понад третина податкових надходжень до бюджетів, забезпечується непрямими податками, якими оподатковуються не тільки доходи, а й витрати підприємств;

- податкова система не передбачає механізми стимулювання підприємств до накопичення фінансового капіталу та інвестування його в основні та оборотні активи;

- податкова система характеризується нестабільністю - види податків, бази оподаткування, податкові ставки, методики обчислення податків, терміни і порядок їх сплати часто змінюються;

- практично відсутні податки пов’язані з оподаткуванням майна;

- податкова система дозволяє недобросовісним платникам ухилятися від сплати податків та сприяє корупції;

- податкова система не сприяє зменшенню бартерних (товарообмінних) операцій.

2. Методи державного регулювання поділяються на прямі і непрямі.

Прямі – передбачають розпорядчі дії, непрямі, до яких відноситься система оподаткування – передбачають створення економічної зацікавленості або незацікавленості у певних діях.

Вплив оподаткування, як державного регулювання проявляється в:

- тісному зв’язку податків з державною владою, для якої вони є найважливішим джерелом доходів (70 – 90 %);

- примусовому, законодавчо встановленому характері платежів;

- впливі податків на економічні процеси.

Оскільки, на нинішньому етапі розвитку, економіки всіх країн є інтегровані, необґрунтоване збільшення податкового тягаря одною країною зумовить відтік фінансових інвестицій до інших країн.

Тому завдання податкової політики зводиться головним чином до забезпечення держави фінансовими ресурсами, створення умов для регулювання господарства в цілому та згладжування нерівності в рівнях доходів населення.

Завдання податкової політики виконуються через три групи функцій:

- фіскальну, яка полягає в мобілізації коштів до бюджетів усіх рівнів для забезпечення держави фінансовими ресурсами, необхідними для виконання її функцій;

- економічну або регулюючу, яка спрямована на підвищення рівня економічного розвитку держави, пожвавлення ділової і підприємницької активності в країні і міжнародних економічних зв’язків, сприяння вирішенню соціальних проблем;

- контролюючу, яка передбачає контроль за діяльністю суб’єктів економічних відносин.

Одним з основних завдань державної податкової політики є створення сприятливих умов для стимулювання економічного зростання шляхом поєднання особистих і суспільних інтересів, тобто оптимального співвідношення між коштами, що залишаються в розпорядженні платників податків і коштів, які перерозподіляються через податкові і державні механізми.

В світі виділяють три типи податкової політики:

- перший – високий рівень оподаткування, при цьому збільшення податкового навантаження, через «тінізацію» економіки, та «придушення» ділової активності підприємств не збільшує надходження до бюджетів;

- другий – низький рівень податкового навантаження, який сприяє активізації ділової активності підприємств та залученню інвестицій, в тому числі іноземних, але в цьому випадку державні соціальні програми значно урізані внаслідок скорочення бюджетних доходів;

- третій – податкова політика характеризується високим податковим навантаженням на корпорації та фізичні особи, що компенсується для громадян країни високим рівнем соціального захисту та існуванням значної кількості державних соціальних програм.

Останній тип податкової політики найбільш повно відповідає інтересам держави та населення, проте від вимагає високого рівня розвитку підприємств та податкової культури (найбільш повно використовується в країнах Північної Європи).

3. Економіка України трансформована від планової до ринкової, що зумовлює особливості її розвитку, в тому числі податкової політики.

Щодо рівня податкового навантаження для України то в наукових колах існує дві точки зору:

- перша – податкове навантаження в Україні не перевищує цього показника в розвинутих країнах, а тому, для забезпечення стабільного розвитку економіки, необхідно забезпечити стабільність податкового законодавства та жорсткий контроль за сплатою податків;

- друга – за діючих податкових ставок подолати економічну кризу неможливо, а тому необхідно максимально зменшити податковий тягар, в першу чергу на виробників.

Головні напрями удосконалення податкової політики України на сучасному етапі:

- створення умов для динамічного розвитку підприємств;

- забезпечення формування реальних власників у всіх галузях економіки;

- розширення сфери малого бізнесу;

- підвищення добробуту населення за рахунок соціальних видатків з бюджету;

- оптимізація співвідношення між фінансовими ресурсами, що поступають до бюджетів та залишаються в розпорядженні підприємств;

- посилення ролі прямих податків (на прибуток, власність та доходи фізичних осіб) та скорочення непрямих;

- підвищення ролі місцевих податків;

- обмеження бартерних операцій.

При цьому податкова політика повинна відповідати таким принципам:

- сума сплачених податків повинна дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг;

- усі податки повинні мати цільове призначення (знеособлений податок зумовлює непродуктивне використання урядом);

- платники податків повинні бути проінформовані про використання сплачених ним податків;

- нові податки слід вводити на покриття відповідних витрат, а не для покриття дефіциту державного бюджету;

- об’єктом оподаткування повинен бути тільки дохід, а не витрати платників;

- прогресивна система оподаткування не повинна перевищувати вилучення третини доходу;

- умови оподаткування повинні бути простими і зрозумілими платнику;

- податок повинен стягуватися у зручний для платника час та прийнятним для нього методом;

- стягування податків має бути дешевим.