Науково-виховна система А.С.Макаренка: теоретичні здобутки та досвід

12.4.1. Значення спадщини А.С. Макаренка в сучасних умовах. Пріоритетним завданням розвитку освіти в Україні, висунутим Національною доктриною, є виховання духовно багатої, всебічно розвиненої особистості, підготовленої до самостійного життя і праці в сучасному суспільстві. Наукові пошуки в цьому напрямі активізують інтерес освітянського загалу, особливо педагогів-науковців та учителів-методистів, до багатої вітчизняної історико-педагогічної спадщини минулого. Даючи оцінку дослідженням, проведеним українськими вченими, президент АПН України В. Кремень особливо відзначив досягнення в галузі історії педагогіки, зокрема пов’язані з вивченням спадщини видатного українського педагога-новатора А.С. Макаренка.

Академік АПН України М. Ярмаченко називає А.С. Макаренка класиком української педагогіки та водночас ставить його в один ряд з видатними вченими, чиї реформаторські ідеї й діяльність визначили обличчя світової педагогіки початку ХХ століття – представниками європейських течій “нова школа”, “нове виховання”, американським дослідником-експериментатором Джоном Дьюї. На його слушну думку, педагоги-новатори кінця ХІХ – початку ХХ століть намагалися побудувати школу, яка б виховувала ініціативних, всебічно розвинених людей, здатних у майбутньому стати підприємцями, активними діячами в різних галузях державного і громадського життя.

Педагоги-реформатори наголошували, що в навчально-виховному закладі має бути створена атмосфера, яка б забезпечувала фізичний, розумовий і моральний розвиток особистості, готувала її до практичного самостійного трудового життя в певному суспільстві. І запорукою цього М. Ярмаченко вважає спрямованість педагогічних зусиль усіх діячів освітянського простору на органічне поєднання навчання з продуктивною працею учнів як на найважливішу умову ефективного вирішення суто педагогічних завдань.

12.4.2. Основні періоди педагогічної діяльності А.С. Макаренка. Вивчення та аналіз широкого кола історико-педагогічних і сучасних джерел свідчить, що науково-педагогічні погляди А.С.Макаренка, розробка створеної ним виховної системи пройшли складний шлях становлення та розвитку.

У науково-педагогічній діяльності А.С. Макаренка умовно можна виділити два головних періоди: дожовтневий, який охоплює 1905-1917 роки, та пожовтневий, що включає 1920-1939 роки, до дня смерті педагога.

Перший практичний педагогічний досвід, деякі ідеї, пов’язані з становленням системи виховання у дожовтневий період, А.С. Макаренко набув у 1905-1914 роках, працюючи після закінчення однорічних педагогічних курсів учителем у Крюківському (1905-1911 роки) та Долинському (1911-1914 роки) залізничних училищах. В училищах молодий учитель викладав російську мову, історію, географію, малювання та креслення, був вихователем в училищних гуртожитках, опікувався сім’ями своїх учнів.

У 1914-1917 роках під час навчання в Полтавському учительському інституті особливо велику увагу А.С. Макаренко приділяв вивченню психології, педагогіки, історії та літератури. За відмінні успіхи в навчанні та поведінці був нагороджений золотою медаллю.

У характеристиці педагогічної ради Полтавського учительського інституту зазначалося, що А.С. Макаренко був видатним вихованцем за своїми здібностями, знаннями, розвитком і працьовитістю. Особливий інтерес виявляв до педагогіки та гуманітарних наук, з яких багато читав, писав змістовні наукові твори. Наголошувалося, що він буде дуже добрим викладачем з усіх навчальних предметів, особливо з історії та російської мови. Пізніше сам А.С. Макаренко згадував, що в студентські роки з психології він читав усе, що було написано російською мовою, з педагогіки також багато читав і багато думав.

Закінчивши інститут, педагог звернувся з проханням до адміністрації Московського університету дозволити скласти вступні іспити до вузу, але дозволу не одержав, про що неодноразово висловлював жаль. Деякий час А.С.Макаренко працював учителем зразкової школи при Полтавському вчительському інституті та за сумісництвом виконував обов’язки секретаря інститутської канцелярії.

Новаторська науково-виховна діяльність педагога особливо проявилась у пожовтневий період. Після жовтня 1917 року А.С. Макаренко певний час працював у органах освіти на Полтавщині, в 1917-1919 роках завідував Крюківським вищим початковим училищем. В училищі він багато зробив для створення педагогічного та дитячого колективів, включив у навчальну програму трудову підготовку учнів, організував гурткову і клубну роботу вихованців, увів дитячу символіку. При училищі для робітників-залізничників була відкрита вечірня школа, в якій А.С. Макаренко сам викладав ряд предметів, проводилася культурно-освітня робота серед населення.

У 1919 році А.С. Макаренко переїхав до Полтави. У Полтаві завідував початковою, а потім семирічною школою, був членом правління губернської спілки вчителів. У 1920 році на пропозицію губернського відділу народної освіти організував під Полтавою в селі Ковалівка трудову колонію для безпритульних та неповнолітніх правопорушників, якій 28 березня 1921 року, у річницю народження М. Горького було надано ім’я письменника.

Тут він протягом п’яти років працював завідувачем (1920-1925 роки). У творі „Нарис про роботу Полтавської колонії імені М. Горького” педагог підбив підсумки її п’ятирічної діяльності та накреслив деякі теоретико-методичні висновки, до яких прийшов у роки роботи в нових умовах. Найважливішим серед них було положення про недоцільність зупинки в житті дитячого виховного колективу, яка виникає разом із зупинкою в розвитку цільових настанов і виробничих можливостей колективу.

Навесні 1926 року загальні збори вихованців і педагогів Полтавської колонії імені М.Горького прийняли рішення про необхідність переїзду колонії ближче до промислового Харкова, на територію колишнього Курязького монастиря, де у дуже занедбаному стані знаходилася дитяча трудова колонія. Так почався харківський період науково-виховної педагогічної діяльності А.С. Макаренка в колонії імені М. Горького (1926-1928 роки) і комуні імені Ф. Дзержинського (1928-1935 роки). Цей період став особливо плідним у подальшому розвитку теоретико-методичної і практичної новаторської системи виховання, створеної педагогом.

У 1935-1937 роках А.С. Макаренко працював у Києві заступником начальника відділу трудових колоній в народному комісаріаті внутрішніх справ, поряд з цим провадив виховну роботу в Броварській трудовій колонії.

В останні роки життя А.С. Макаренко переїхав до Москви, де продовжував плідно займатися багатогранною творчою педагогічною та літературною діяльністю. Писав статті на виховні теми, постійно виступав з циклами лекцій перед учителями, вихователями, батьками, інтенсивно працював над новими художніми творами. 9 березня 1939 року, під час візиту до Харкова, педагог виступив із ґрунтовною доповіддю перед студентами та викладачами Харківського педагогічного інституту ім. Г.С. Сковороди, яка була надрукована під назвою “Мої педагогічні переконання” (“Мои педагогические воззрения”).

У доповіді розкрив основні положення 32-річного досвіду виховної діяльності. Висловив також думки та побажання щодо можливостей творчого використання набутих теоретичних і методичних ідей у практиці роботи різних навчально-виховних закладів і в процесі підготовки учительських кадрів, відповів на численні запитання викладачів і студентів.

За видатні досягнення в розвитку художньої літератури 31 січня 1939 року рішенням Президії верховної ради СРСР А.С. Макаренко був нагороджений орденом трудового червоного прапора. 1 квітня 1939 року А.С. Макаренко раптово помер у вагоні приміського поїзда, повертаючись до Москви після відпочинку в Будинку творчості спілки письменників.

12.4.3. Проблеми діалектики педагогіки і мети виховання в спадщині педагога Вивчення спадку А.С. Макаренка свідчить, що основні теоретичні ідеї та методичні надбання запропонованої виховної системи педагог обґрунтував і висвітлив у теоретико-методичних працях „Методика організації виховного процесу”, „Досвід методики роботи дитячої трудової колонії”, „Операційний план педагогічної роботи трудової комуни імені Ф. Дзержинського”, всесвітньо відомих художньо-педагогічних творах та багатьох інших роботах.

У складних соціально-педагогічних умовах загострення в Україні боротьби різних течій у педагогіці й психології в другій половині 20-х – початку 30-х років ХХ століття А.С. Макаренко виступив зі зрілою теоретичною концепцією, заснованою на діалектичному підході до проблем виховання, знанні вітчизняної та зарубіжної спеціальної літератури, досвіді вчительської діяльності й експериментальної роботи в колонії та комуні.

Новою проблемою в педагогіці були розроблені А.С. Макаренком питання виховання особистості з позицій демократизму, гуманізму та оптимізму. У роботі „Горький у моєму житті” педагог, розкриваючи сутність гуманного підходу до особистості, зазначав, що основним принципом його педагогічної діяльності завжди було: якомога більше довіри і поваги до людини та, разом з тим, якомога більше вимогливості до неї.

Розробляючи сутність оптимізму, А.С. Макаренко радив підходити до виховання особистості з оптимістичною гіпотезою, бачити в ній кращі позитивні якості, спиратися на них у вихованні. Але якщо людина помиляється, відкрито засуджувати її поведінку. Такий підхід до людської особистості є підходом діалектичним і дає найбільший виховний ефект.

У роботі „Про особистість і суспільство” А.С. Макаренко зазначає, що неможливо розглядати особистість у відриві від певного суспільства, від певного колективу. І поряд з цим підкреслює, що кожна особистість неповторна, має свої індивідуальні особливості, розглядаючи тим самим особистість і суспільство в їх діалектичній єдності. Але така постановка питання, на слушну думку педагога, можлива лише в суспільстві, де інтереси особистості та суспільства співпадають, знаходяться у діалектичній єдності.

Ряд нових положень А.С. Макаренко вніс у вирішення проблеми педагогічної логіки або діалектики педагогіки. Він по-новому підійшов до визначення характеру та змісту наукової педагогіки. Педагогіка, зазначав він, є найбільш діалектична, рухлива, дуже складна і різноманітна наука, об’єктом дослідження в якій мають бути, насамперед, педагогічні факти та явища в їх конкретній взаємодії та розвитку.

Головним питанням наукової педагогіки А.С. Макаренко справедливо вважав мету виховання, під якою розумів „програму формування людської особистості, людського характеру” або „проектовані якості особистості”, потрібні людині як активному члену суспільства. До програми включав: виховання загальнолюдських якостей особистості; виявлення і розвиток її індивідуальних нахилів, здібностей і обдарувань; набуття особистістю в процесі встановлення взаємозв’язку виховання й навчання з виробничою працею загальноосвітніх знань, умінь та навичок і певної професійно-виробничої підготовки.

Розглядаючи проблеми діалектики педагогіки, А.С. Макаренко сформулював три висновки щодо теорії виховання:

а) педагогічна логіка побудована на діалектичних засадах, при вирішенні виховних питань спирається на мету виховання;

б) метою виховання визначаються його завдання, зміст і засоби;

в) жодний виховний засіб не може бути постійним, завжди корисним і таким, що діє однаково точно.

12.4.4. Вчення про організацію колективу та виховання особистості в колективі й через колектив. Педагог-новатор розробив також вчення про організацію колективу і виховання в ньому особистості, теоретично обґрунтував і перевірив на практиці систему виховання особистості в колективі, засновану на засадах демократизму, оптимізму і гуманізму. Він визначив також поняття виховного колективу і висунув методичні вимоги до його організації, до яких відносив: єдність дій педагогічного колективу, створення діючих органів дитячого самоврядування, спадкоємність поколінь, використання позитивних традицій та ігрової діяльності, наявність свідомої дисципліни, чіткого режиму та педагогічно доцільних заохочень і покарань.

Розкриваючи поняття дитячого колективу, А.С. Макаренко показав, що дитячий виховний колектив – не випадкове скупчення особистостей, а об’єднання їх для досягнення загальних суспільно значущих цілей у спільній праці, з певною системою повноважень, відповідальності та взаємозалежності. Дитячому виховному колективу притаманні три особливості: а) дитячий колектив об’єднує дітей не лише спільною метою та спільною працею, а й спільною організацією цієї праці; б) дитячий колектив – частка всього суспільства, органічно пов’язана з іншими колективами; в) дитячий колектив є соціальною спільністю з діючими органами самоврядування.

А.С. Макаренко обґрунтував також провідні принципи системи виховання особистості. Серед них особливого значення він надавав: „системі перспективних ліній” або принципу „завтрашньої радості” в житті особистості та колективу; принципу „педагогіки паралельної дії”; індивідуальному підходові як невід’ємній складовій системи виховання; праці як основі людського життя і одному з найважливіших принципів виховання особистості. На основі цих принципів цілеспрямовано реалізувалася розроблена педагогом система виховання колоністів і комунарів у харківський період діяльності.

12.4.5. Проблема трудового виховання особистості в творах педагога. Матеріали харківських архівів свідчать, що у 1927-1928 роках А.С. Макаренко брав активну участь у роботі Харківської окружної комісії допомоги дітям. У ці роки він склав два принципово нові документи: „Статут дитячого трудового корпусу Харківського округу” і „Положення про надання коштів на утримання установ ДТК”, у яких обґрунтував ідею об’єднання дитячих будинків і колоній Харківщини в єдиний самоокупний навчально-трудовий заклад. Пропозиції А.С. Макаренка про створення навчально-трудового корпусу більше десяти разів обговорювалися на засіданнях окружної комісії. Основні доповіді щодо системи навчально-виховної роботи корпусу були зроблені А.С. Макаренком 18 серпня та 15 вересня 1927 року.

Головне завдання корпусу педагог бачив у набутті вихованцями необхідної загальноосвітньої підготовки у поєднанні з виробничою кваліфікацією, що при бажанні давало їм можливість продовжувати навчання на робітничому факультеті. До умов організації педагогічно цілеспрямованої системи роботи корпусу А.С. Макаренко відносив: створення єдиного управління корпусом з окремими галузями (дослідницькою, трудовою, навчальною, виконавчою та ін.); налагодження дисципліни і чіткої роботи окремих галузей; створення міцної економічної бази корпусу, залучення вихованців до безпосередньої участі в процесах виробництва; розширення прав дитячого колективу та органів його самоврядування.

Фінансові кошти А.С. Макаренко вважав доцільним передати корпусному управлінню з правом їх розподілу в межах загального плану; всі майстерні радив об’єднати, створивши на їх базі невеликі фабрики або заводи; рекомендував не розпорошувати шефство по окремих дитячих закладах, а для підбору безпритульних, на допомогу Харківській окружній комісії допомоги дітям організувати спеціальну дитячу міліцію; у дитячих установах створити гуртожитки для випускників; А.С. Макаренко також наголосив, що багаторічний досвід його роботи показує, що особливої різниці між безпритульними і правопорушниками немає.

Важливим завданням управління корпусом А.С. Макаренко вважав підбір досвідчених завідуючих колоніями і кваліфікованого педагогічного персоналу. Педагогами, зазначав він, необхідно призначати осіб, які добре знають практичну педагогічну роботу, а не тільки мають диплом. Слід також спрямовувати зусилля на підвищення грамотності вихованців, забезпечення санітарії, створення єдиного колективу дітей і педагогів, педагогічно доцільну організацію дитячих колективів та їх виховної діяльності, збереження гуртожитків, налагодження чіткої організації праці та відпочинку дітей, турботу про їх здоров’я.

Президія окружної комісії допомоги дітям після розгляду представлених педагогом документів і аналізу його доповідей повністю підтримала пропозиції А.С. Макаренка щодо створення на Харківщині єдиного навчально-трудового корпусу на засадах госпрозрахунку та самоокупності, але фінансовий відділ Харківського окрвиконкому не дав згоди на самостійне використання коштів управлінням корпусу, і плідні соціально-педагогічні ідеї педагога-новатора через бюрократизм чиновників не були впроваджені в життя.

У кінці 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. на Україні розгорнувся ідеологічний наступ з боку владних структур і представників офіційної педагогіки на національну українську педагогічну думку та школу, її теоретичні та практичні надбання. Науково-виховна система А.С. Макаренка була піддана гострій критиці. Він неодноразово відстоював положення своєї виховної концепції, звітуючи перед працівниками науково-дослідного інституту педагогіки, народного комісаріату освіти та окружної комісії допомоги дітям. Але погляди А.С. Макаренка на діалектичний характер педагогіки, який не допускав встановлення визначених назавжди виховних заходів або систем, розуміння педагогом виховної ролі колективу як ефективного чинника розвитку особистості, запропонована ним модель дитячого самоврядування та інші новаторські ідеї суперечили позиціям офіційної педагогіки і викликали критику з боку її представників.

Відомий чеський дослідник спадщини А.С. Макаренка Л. Пеха у доповіді на міжнародному семінарі у Варшаві (жовтень 1997 року) справедливо зазначав, що посиленню критики виховної системи педагога сприяв виступ Н.К. Крупської на VІІІ з’їзді комсомолу у травні 1928 року. У виступі, посилаючись на статтю журналістки Н.Ф. Остроменської в журналі „Народный учитель” (1928, № 1/2), вона засудила виховну роботу в „некоем доме Горького на Украине”. Виступ Н.К. Крупської передрукували українські журнали „Октябрьские всходы” (1928, № 12), „Червоні квіти” (1928, № 10), що викликало критику виховної роботи колонії з боку діячів комсомолу України. До полеміки навколо виховної практики в колонії приєдналися вчені – дефектолог П.Г. Бельський та соціолог А.Б. Залкінд, які зазначали, що ця практика не відповідає принципам радянської педагогіки.

У ці важкі для А.С. Макаренка часи велику духовну підтримку відіграла щира дружба, глибокі почуття поваги і кохання до дружини – Галини Стахівни Салько, яка була його однодумцем і колегою з виховної роботи, а після смерті стала хранителькою педагогічно-літературного спадку. У російському архіві літератури і мистецтва збереглися особисті листи педагога до дружини, які протягом 30 років, згідно заповіту Г.С. Салько, перебували у закритих фондах архіву.

У 1994-1995 роках відомі макаренкознавці С. Невська (Москва) і Г. Хілліг (Марбург, Німеччина) опублікували в серії „Невідомий Макаренко” двотомну добірку цих матеріалів. Деякі фрагменти листів А.С. Макаренка з цього видання були передруковані в газеті „Учитель” Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (№3 від 06.03.1998). Вони відкривають нові риси особистості педагога, його щирої душі й серця, сповнених батьківської турботи про дітей з нелегкими долями.

12.4.6. Питання сімейного виховання в спадщині А.С. Макаренка. У своїх теоретичних працях та практичній діяльності, зокрема в “Лекціях про виховання дітей”, “Книзі для батьків”, А.С. Макаренко змістовно обґрунтував новаторську ідею єдності дій сім’ї, школи і громадськості з виховання всебічно розвиненої особистості, розкрив загальні умови сімейного виховання, типи справжнього і фальшивого авторитету батьків, роль дитини у сімейному господарстві, висвітлив особливості трудового та статевого виховання в сім’ї, формування у дітей навичок культури поведінки та інші питання взаємодії сім’ї, школи і громадських організацій.

А.С. Макаренко був одним з перших радянських педагогів, хто висунув ідею єдності різних виховних установ – школи, сім’ї і громадськості – у формуванні особистості. Це вимагало „педагогізації середовища”, тобто створення і формування основ педагогічної культури різних верств населення. Саме на реалізацію цієї ідеї були спрямовані його „Книга для батьків”, „Лекції про виховання дітей”, численні виступи з питань сімейного виховання. У них А.С. Макаренко вперше сформулював основи сімейної педагогіки, визначив її цілі і задачі, показав, що саме в такому соціальному виховному осередку як сім’я, закладаються основні риси особистості майбутніх громадян, формуються розумові здібності, характер.

У „Книзі для батьків” А.С. Макаренко писав, що людина не може бути вихована безпосереднім впливом однієї особи, які б якості ця особа не мала. Виховання є процес соціальний у найширшому значенні. Виховує все: люди, речі, явища, але передусім і якнайбільше – люди. З них на першому місці – батьки і педагоги.

А.С. Макаренко вніс багато цінного, творчого й оригінального в розробку різних питань сімейного виховання. Головну умову правильного сімейного виховання він бачив у наявності повної сім’ї, цілісності та єдності сімейного колективу, де батьки живуть дружно між собою. Він вважав виховання в сім’ї невід’ємним від сімейних відносин і ставив у безпосередню залежність від цих взаємостосунків успіхи виховної роботи в сім’ї.

Важливою умовою ефективності сімейного виховання є, на справедливу думку А.С. Макаренка, весь сімейний устрій, збереження між всіма членами сім’ї певної моральної атмосфери. Він постійно підкреслював, що турбота про всебічний розвиток дитини, формування її особистості не тільки головний обов’язок батьків, але і їх обов’язок перед державою.

До загальних педагогічних умов виховного впливу на дітей А.С. Макаренко відносив також організацію всього життя сім’ї з урахуванням будь-яких дрібниць, істинний батьківський авторитет, заснований на знанні життя дитини, уважному ставленні до всіх її успіхів і невдач, відповідальності батьків за виховання дітей, наявність в сім’ї вимогливої дисципліни.

Звертаючись до батьків, А.С. Макаренко нагадував їм, що вони виховують у своїх дітях майбутню історію країни. Тому найнеобхіднішою умовою правильного сімейного виховання він вважав знання і розуміння батьками цілей виховання, формування в сім’ї тих рис і якостей характеру, без яких неможливе виховання майбутнього громадянина.

Головними завданнями, які ставив А.С. Макаренко перед сімейним колективом, було виховання людських потреб, приведення їх до тієї певної моральної висоти, яка здатна вести людину до її подальшого вдосконалення. При цьому він говорив, що закласти фундамент морального виховання можна лише тоді, коли батьки не прощають дітям неправильної поведінки, не дають права на недоліки, вимагають у всіх випадках дотримання етичних норм. Таким чином батьки виховують у своїх дітей звичку завжди поступати правильно.

У своїх вимогах до сімейного виховання А.С. Макаренко виходив з тієї педагогічної концепції, що в сім’ї, як і в школі, виховання повинне бути комплексним, тобто, навчання повинне поєднуватися з трудовим, моральним, фізичним і естетичним вихованням. Розкриваючи сенс і значення трудового виховання в сім’ї як необхідної умови виховання майбутнього громадянина, А.С. Макаренко, передусім, підкреслював необхідність гармонійного поєднання трудового і етичного виховання. Головну вимогу правильного трудового виховання в умовах сім’ї він убачав у тому, щоб дитина все, що можна, робила сама.

А.С. Макаренко, спираючись на дані педагогіки і психології, пояснював батькам, що дитина від народження не наділена трудовими якостями, що їх потрібно виховувати. Він неодноразово детально зупинявся на думці про те, що у вихованні в дитини активності й ініціативи в роботі велике значення має виховання її почуття відповідальності за доручену справу, її виконання. Батьки повинні вимагати тільки те, що доступне для дитини, під силу їй, але обов’язково добиватися виконання і перевіряти якість роботи.

Великого значення А.С. Макаренко надавав розумовому розвитку і вихованню дітей в сім’ї. Він приходить до висновку, що, якщо батьки повністю використовують у цій роботі газету і книгу, кіно, театр і музей, вони дадуть своїм дітям дуже багато не тільки в їх розумовому розвитку, розвитку їх пізнавальних інтересів, в області набуття знань, але і в справі виховання характеру. Отже, А.С. Макаренко і тут відзначав, що вирішальну роль в сімейному вихованні відіграє моральна атмосфера сім’ї, її культурний рівень.

Він неодноразово підкреслював, що провідна роль у виховному впливові на дітей належить авторитету батьків. При цьому він говорив, що авторитет батьків не дається від природи, його потрібно завойовувати. В спеціальній лекції «Про батьківський авторитет» видатний педагог приділяв багато уваги питанню, якими шляхами підтримувати батьківський авторитет, детально розглядав і розвінчував помилкові типи батьківського авторитету. Фальшивими А.С. Макаренко називав авторитет придушення, любові, доброти, резонерствування, відстані, чванства, ученості, веселості, підкупу та інші. Він стверджував, що основною умовою ефективного виховання буде завжди власна поведінка батьків. У сімейному вихованні немає готових рецептів, єдиних порад, зазначав педагог, бо кожна сім’я – явище індивідуальне.

У Харкові є багато місць, пов’язаних з науково-виховною діяльністю А.С. Макаренка. Серед них – музей у Куряжі на території колишньої колонії імені М. Горького, кімнати-музеї в СШ № 100, що носить його ім’я, і на заводі імені Ф. Дзержинського, пам’ятник педагогу роботи скульптора М.Ф. Овсянкіна височить навпроти входу до парку культури й відпочинку імені М. Горького. У Харківському національному педагогічному університету імені Г.С. Сковороди систематично проводиться спецсемінар для студентів „Науково-виховна спадщина А.С. Макаренка і підготовка майбутнього вчителя”, досвід педагога-новатора широко використовується професорами, доцентами, викладачами, аспірантами педагогічного університету, а також у роботі шкіл та інших навчальних закладів Харківщини.

Запитання і завдання для самоконтролю.

1. Схарактеризуйте основні періоди життя та педагогічної діяльності А.С. Макаренка. Назвіть його головні педагогічні твори.

2. Які нові положення вніс А.С. Макаренко в розробку проблеми педагогічної логіки або діалектики педагогіки.

3. Розкрийте висунуті А.С. Макаренком поняття дитячого виховного колективу і методичні вимоги до його організації.

4. Розгляньте висунуте педагогом поняття “завтрашньої радості” в житті особистості та колективу. Поясніть, чому він дав йому таку назву.

5. Розгляньте сутність обгрунтованої педагогом ідеї єдності діяльності сім’ї, школи і громадськості з виховання всебічно розвиненої особистості (“Лекції про виховання дітей”, “Книга для батьків” і інші роботи).

6. Розкрийте основні ідеї доповіді А.С. Макаренка 9 березня 1939 р. перед студентами та викладачами Харківського педагогічного інституту ім. Г.С. Сковороди (“Мої педагогічні переконання”).

7. Назвіть найцікавіші, з вашої точки зору, трудові традиції, що існували в колонії ім. М.Горького і комуні ім. Ф.Дзержинського.

Завдання для самостійної творчої роботи.

1. Проаналізуйте обґрунтовану А.С. Макаренком систему виховання гармонійно розвиненої особистості на засадах демократизму, гуманізму та оптимізму.

2. Поясніть, чому А.С. Макаренко визначав педагогіку як одну з найбільш діалектичних і складних наук, а головною метою наукової педагогіки вважав формування програми людської особистості. Розкрийте висновки, які зробив педагог, виходячи з діалектичного характеру педагогіки, щодо теорії виховання.

3. Розкрийте сутність і зміст основних принципів виховання особистості в колективі обгрунтованих А.С. Макаренком: “система перспективних ліній”, “педагогіка паралельної дії”, індивідуальний підхід до особистості. Взаємозв’язок продуктивної праці з навчанням. Наведіть приклади впровадження цих принципів у життя колективів колонії ім. М.Горького та комуни ім. Ф.Дзержинського.

4. Сформуйте принципи побудови системи самоврядування, яка була запропонована педагогом і використовувалася в колонії та комуні. Чи була вона, на ваш погляд, демократичною і гуманною.

5. Проаналізуйте вимоги А.С. Макаренка до особистості вихователя-вчителя, особливостей та рис його характера, професійно-педагогічної майстерності. Скористайтеся творами педагога: “Мої педагогічні переконання”, “Операційний план педагогічної роботи трудової комуни імені Ф. Дзержинського та іншими”.

6. Розкрийте основні положення висунутої А.С. Макаренком пропозиції щодо об’єднання дитячих будинків і колоній Харківщини в єдиній самоокупний навчально-трудовий корпус (ДТК).

7. Які, на вашу думку, висунуті й обгрунтовані А.С. Макаренком питання виховання і навчання є найбільш актуальними і можуть бути творчо використані в сучасних навчальних закладах.

Література.

1. Державний архів Харківської області. Ф. Р-4, Оп. 1, од.зб. 43.

2. Кремень В.Г. Процеси модернізації та інтеграції в освітньому просторі // Педагогічна газета. – №4 (129). – 2005. – С. 1-2.

3. Левківський М.В., Микитюк О.М.Педагогічна система Макаренка // Історія педагогіки: Навч.посібник / За ред. М.В. Левківського. – Харків: “ОВС”, 2002. – 200-208.

4. Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Г. Педагогічна діяльність А.С. Макаренка // Історія української педагогіки. Навч.посібник для педагогічних навч.закладів. – Київ, 1999. – С. 285-292.

5. Макаренко А.С. Мои педагогические воззрения //Педагогические сочинения в 8-ми томах. – М., 1983-1989. – Т. 4. – 398 с.

6. Макаренко А.С. Методика организации воспитательного процесса// Педагогические сочинения в 8-ми томах. – М., 1983-1989. – Т.1. – 366с. – С. 267-329.

7. Попова Л.Д. Науково-виховна діяльність А.С. Макаренка на Харківщині // Харків – моя мала Батьківщина: Навч. посібник. – Х., 2003. – 543 с. – С. 176-182.

8. Ярмаченко М.Д. Антон Макаренко – класик української педагогіки ХХ століття // Педагогічна газета. – №2 (103). – 2003. – С. 3.