Шляхи скорочення. 6 страница

Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці. Він є забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб’єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Їх фінансова діяльність розпочинається з формування ресурсів. Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Таким чином, підприємства на фінансовому, як і на інших ринках, практично рівнозначні, як у ролі покупця, так і продавця ресурсів.

Фінансовий ринок України розвивається як ринок фінансових послуг, що є важливою інституціональною особливістю і домінантою трансформацій у фінансовому секторі світової та національної економік.

На вітчизняному фінансовому ринку, активно розвивається надання роздрібних послуг для населення, тобто йдеться про персоналізацію фінансових послуг.

Загалом в Україні існує проблема із залученням зарубіжних інвесторів. За інтегральними показниками в Україні високий показник рівня ризику, тобто зарубіжні експерти негативно оцінюють фінансовий стан нашої держави.

Проте фінансовий ринок України вкрай нерівномірно розвивається за окремими своїми сегментами. Низький рівень довіри між ринковими контр­агентами, а також недостатній захист прав власності та контрактних прав виступають чи не найбільшими перешкодами для формування дійсних, а не їx активнiсть.

206. Суб’єкти фінансового ринку і їх функції. Місце і роль держави на фінансовому ринку.

Суб’єктами фінансового ринку є: -фізичні особи;-юридичні особи;-фінансові посередники.
На ринку позичкових капіталів основними видами прямих учасників фінансових операцій є:
– кредитори - надають позичку у тимчасове користування під певний відсоток, продають грошові активи (як власних, так і залучених) для задоволення різноманітних потреб позикоотримувачів у фінансових ресурсах. Кредиторами на фінансовому ринку можуть виступати: держава (здійснюючи цільове кредитування підприємств за рахунок загальнодержавного та місцевих бюджетів, а також державних цільових позабюджетних фондів); комерційні банки, які здійснюють найбільший обсяг і широкий спектр кредитних операцій; небанківські кредитно-фінансові установи;
– позичальники - отримують позики від кредиторів під певні гарантії їх повернення і за певну плату у формі відсотка.
На ринку цінних паперів основними видами прямих учасників фінансових операцій є:
– е мітенти - залучають необхідні фінансові ресурси за рахунок випуску (емісії) цінних паперів. На фінансовому ринку емітенти виступають виключно в ролі продавця цінних паперів із зобов’язанням виконувати всі вимоги, які випливають із умов їх випуску.
– інвестори - вкладають свої грошові кошти в різноманітні види цінних паперів з метою отримання доходу.
На валютному ринку основними видами учасників валютних операцій є:
– продавці валюти: держава, комерційні банки, фізичні особи (які реалізують наявну у них валюту через мережу обмінних валютних пунктів);
– покупці валюти (ті ж суб’єкти, що й її продавці);
На страховому ринку основними видами прямих учасників фінансових операцій виступають:
– с траховики - реалізують різні види страхових послуг (страхових продуктів).
– с трахувальники - купують страхові послуги у страхових компаній та фірм з метою мінімізації своїх фінансових втрат при настанні страхової події (юридичні і фізичні особи).
На ринку золота (та інших дорогоцінних металів) та дорогоцінного каміння основними видами прямих учасників фінансових операцій є:
– продавці дорогоцінних металів та каміння: держава; комерційні банки; юр та фіз.особи;
– покупцями дорогоцінних металів і каміння є ті ж суб’єкти, що і продавці.

Держава використовує фінансовий ринок переважно для формування своїх доходів на позиковій основі, хоча певною мірою бере участь і у формуванні його ресурсного потенціалу.

207. Поясніть, чому необхідне державне регулювання фінансового ринку і як воно здійснюється?

Основні причини виникнення мегарегуляторів на фінансових ринках. Першою є зростання кількості та ролі фінансових конгломератів, у яких єдиний власник володіє кількома фінансовими установами. Ці установи надають послуги, які належать до різних сегментів фінансового ринку. Другою причиною є перехресні пропозиції фінансових послуг: банки пропонують послуги щодо колективного інвестування, брокерсько-дилерські компанії – послуги інвестиційного банку, страхові компанії надають пенсійні послуги тощо. Третя причина полягає в сек’юритизації фінансових продуктів.

Крім того, не останню роль у створенні фінансових мегарегуляторів відіграє ряд таких чинників: надання фінансовими установами тих послуг, які раніше надавались ви-ключно організаторами торгівлі на фондовому ринку; вихід на фінансовий ринок крупних підприємств реального сектора і торгівлі; диверсифікація фінансових інструментів та засобів їх продажу, які виникають внаслідок розвитку електронної торгівлі, у тому числі використання Інтернет-мережі. У зв’язку із цими тенденціями відбувається поступова консолідація регулювання сегментів фінансового ринку, які раніше розвивались окремо.

Слід зазначити, що механізми регулювання фінансових ринків різняться між собою залежно від того, за яким принципом здійснюється регулювання – інституційним чи цільовим. Так, інституційний (або секторальний) підхід передбачає спрямованість регулювання на діяльність певних фінансових установ. У той час, як при цільовому (або функціональному) підході один регулятор здійснює контроль за плато-спроможністю фінансової установи, інший наглядає за її взаємовідносинами із клієнтами, інший регулятор – за розвитком конкуренції тощо.

237. Особливості організації і функціонування фінансів підприємств різних форм власності та видів діяльності. Відмінності у джерелах формування фінансових ресурсів підприємницьких структур і бюджетних установ.

В основі фінансової діяльності підприємств лежить здійснення витрат і формування доходів. Витрати забезпечуються за рахунок фінансових ресурсів, які перебувають у розпорядженні підприємств. Підсумки фінансової діяльності відображаються у фінансових результа­тах — прибутках чи збитках. У такий спосіб формується ланцюг, що відображає механізм фінансової діяльності підприємств: фінансові ресурси ® витрати ® доходи ® фінансові результати ® збільшення (зменшення) фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси формуються за рахунок власних та зовнішніх джерел. Власні ресурси концентруються у статутному фонді. Джерела утворення статутного фонду залежать від форми власності:

приватна	власний капітал підприємця;
акціонерна	акціонерний капітал;
колективна (спільна)	внески засновників;
державна	асигнування з бюджету та з централізованих фондів.

Зовнішніми джерелами фінансових ресурсів підприємств є кошти, що надходять з бюджету, цільових та централізованих корпоративних фондів, як правило, на безповоротній основі, а також кредити, що надаються банками за плату на поворотній основі.

208.Ринок грошей і ринок капіталів, їх призначення і характеристика.

Ринок грошей являє собою ринок, дездійснюється короткострокове інвестування коштів(до 1 року): короткострокові казначейські зобов'язання, ощадні та депозитні сертифікати, векселі, різні види короткострокових облігацій тощо. На ринку грошей корпорації за­лучають кошти для підтримки обігового капіталу в разі виникнення тимчасових короткострокових потреб у грошових коштах. Фінан­сові інститути, зокрема комерційні банки, залучають кошти на тако­му ринку для надання позичок іншим суб'єктам ринку та для під­тримки ліквідності на належному рівні. Короткострокові цінні па­пери на ринку грошей більш ліквідні і характеризуються меншим коливанням цін, ніж на ринку капіталів, тому здійснення інвестицій на грошовому ринку менш ризикове, ніж на ринку капіталів.

Ринок капіталів призначений для довгострокового інвестування коштів в основний капітал. На ринку капіталів надаються середньо- та довгострокові кредити, перебувають в обігу середньо- та довгостро­кові боргові цінні папери, а також інструменти власності — акції, для яких термін обігу не встановлюється. Емітуючи акції та облігації, залучаючи банківські кредити, корпорації формують на ринку капі­талів фінансові ресурси, необхідні для модернізації і розширення виробництва, впровадження нових технологій, освоєння виробницт­ва нових видів продукції. Фізичні особи та будівельні організації за­лучають кошти для придбання та будівництва нерухомості. Фінан­сові інститути формують власні фінансові ресурси, які перебувають у їх використанні протягом усього періоду функціонування і забез­печують економічне зростання та економічну стабільність фінансо­вому інституту.

В цілому на ринку довгострокових запозичень держава, підприєм­ницькі структури і населення отримують за визначену плату в дов­гострокове або безстрокове користування фінансові ресурси інших учасників ринку. Ринок капіталів розвивається більшою мірою в країнах з досить визначеними та сприятливими економічними пер­спективами. Становлення ринку капіталів передбачає невисокі тем­пи інфляції, а також стабільність політичної та економічної ситу­ації в країні.

209. Інструменти фінансового ринку, їх склад і характеристика.

Виконуючи операції на фінансовому ринку, його учасники вибирають відповідні фінансові інструменти — фінансові документи, що обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку.

За окремими видами фінансових ринків розрізняють:

- Інструменти ринку позичкових капіталів (гроші і розрахункові документи, які обертаються на грошовому ринку)

- Інструменти ринку цінних паперів (різноманітні цінні папери, що обертаються на ньому ринку)

- Інструменти валютного ринку (іноземна валюту, розрахункові валюті документи, а також окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок).

- Інструменти страхового ринку (страхові послуги, розрахункові документи та окремі види цінних паперів).

- Ринок золота (срібла, платини) та дорогоцінного каміння (вказані види цінних металів та каменів, які купуються з метою формування фінансових резервів і тезаврації, а також розрахункові документи і цінні папери).

- До інструментів ринку нерухомості відносять цінні папери та документи, що засвідчують право власності на той чи інший вид нерухомості.

За термінами обігу виділяють:

- Короткострокові фінансові інструменти

-Довгострокові фінансові інструменти

За характером фінансових зобов'язань фін. інстр. Поділяються:

- Інструменти, наступні фінансові зобов 'язання за якими не виникають

- Боргові фінансові інструменти.

- Дольові (пайові) фінансові інструменти.

Залежно від пріоритетної значимості розрізняють:

- Первинні фінансові інструменти (

- Вторинні фінансові інструменти або деривативи Залежно від складу первинних фінансових інструментів деривативи поділяються на фондові, валютні, страхові, товарні і т. п. Основними видами деривативів є опціони, свопи, ф'ючерсні і форвардні контракти.

За гарантованістю рівня дохідності:

- Фінансові інструменти з фіксованим доходом. (привілейовані акції)

- Фінансові інструменти з невпзначеним доходом. (прості акції)

222. Цінні папери: сутність, класифікація. Види державних цінних паперів.

Державні цінні папери — це державні зобов'язання, що випускаються в документарній або електронній формах центральним урядом, місцевими органами влади і окремими державними підприємствами з метою розміщення позик і мобілізації грошових ресурсів у відповідні бюджети.Найпоширенішим видом державних цінних паперів є облігації державних позик. Облігація— це цінний папір, який, по-перше, засвідчує внесення її власником певних грошових коштів на її придбання (в даному випадку — на користь держави); по-друге, надає її власникові право на отримання певного доходу від облігації; по-третє, потверджує зобов'язання держави відшкодувати повну номінальну вартість облігації у передбачений умовами позики строк. Казначейські зобов'язання (векселі) держави — це вид державних цінних паперів, що засвідчує внесення їх власником грошових коштів до бюджету і дає право на одержання фіксованого доходу протягом строку володіння цими паперами. Казначейські зобов'язання випускаються державою на різний термін, тому вони можуть бути: довгострокові, серед-ньострокові і короткострокові.

212 Класифікація фондового ринку за характером руху інструментів і за формою його організації. Суб’єкти фондового ринку.

Функціонування ринку цінних паперів забезпечується його суб’єктами: емітентами, інвесторами, посередниками, фондовою біржою.

Емітент — це юридична особа, чи уповноважений державою орган, який здійснює випуск цінних паперів в обіг.

Інвестор — це юридична чи фізична особа, а в окремих випадках держава, яка, купуючи цінні папери певного емітента, вкладає (інвестує) кошти в його діяльність.

Посередники виконують роль сполучної ланки між емітентом та інвестором. З одного боку, вони виконують посередницькі функції стосовно емітента, проводячи операції з випуску і розміщення цінних паперів на ринку, їх реєстрації і зберігання.

За характером руху фінансових інструментів фінансовий ринок поділяється на первинний і вторинний (тут мова йде виключно про фондові інструменти).

Первинний ринок характеризує ринок цінних паперів, на якому здійснюється первинне розміщення їх емісії. Це розміщення, як правило, організовує андерайтер (інвестиційний дилер), який самостійно або з групою інших андерайтерів купує весь (або основний) обсяг емітованих акцій, облігацій і т. п. з метою їх наступного продажу інвесторам більш дрібними партіями.

Вторинний ринок характеризує ринок, де постійно обертаються цінні папери, які раніше були продані на первинному ринку. Вторинний ринок охоплює переважну частину біржового і позабіржового обороту цінних паперів. Без розвиненого вторинного фондового ринку, який забезпечує постійну ліквідність і розподіл фінансових ризиків, не може ефективно існувати первинний ринок цінних паперів. Однією із основних функцій вторинного ринку є встановлення реальної ринкової ціни (курсової вартості) на окремі цінні папери, що відображає всю інформацію про фінансовий стан їх емітентів і умови емісії.

за формою організації фінансові ринки поділяються на організаційні та розподільні. Прикладом організаційного ринку є біржі. Про розподільний нічого не знайшла

271. В чому полягає сутність управління фінансами? Назвіть органи, які здійснюють оперативне управління фінансами в Україні, визначте їх функції.

Управління фінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні складові: органи управління та форми і методи управлінської діяльності. У світовій теорії і практиці широкого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про управління фінансовою діяльністю. Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: розроблення стратегії, планування тактики реалізації стратегії, організація виконання розроблених планів, облік і контроль.

Основним завданням органів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається чітким розмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інституціями.

Розрізняють стратегічне (або загальне) і оперативне управління фінансами.

Оперативне управління фінансами здійснюють Міністерство фінансів України, дирекції позабюджетних фондів, страхових організацій, фінансові служби міністерств, підприємств та організацій і т.п.

Міністерство фінансів бере участь у розробленні балансу фінансових ресурсів, організовує роботу зі складання проекту державного бюджету, контролює випуск і обіг цінних паперів, бере участь у роботі органів управління фондових бірж. У системі Міністерства фінансів функціонують державна контрольно-ревізійна служба і Державна податкова адміністрація України, їх очолюють голови, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. Основне завдання контрольно-ревізійної служби - здійснення державного контролю за використанням коштів і матеріальних цінностей, їхнім збереженням, станом та достовірністю бухгалтерського обліку і звітності. Державна податкова адміністрація головним завданням вважає забезпечення відповідності законодавства про податки, повний облік усіх платників податків, здійснення контролю і забезпечення правильності розрахунку й сплати податків, контроль за законністю здійснення валютних операцій.

Державне казначейство здійснює оперативне управління видатками державного бюджету. Казначейство також збирає, обробляє й аналізує інформацію про стан державних фінансів, надає найвищим законодавчим і виконавчим органам державної влади звітність про фінансові операції уряду і стан бюджетної системи.

213.Сутність і призначення фондового ринку. Біржовий та позабіржовий ринок цінних паперів, їх характеристика.

Ст 2 ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок»: Фондовий ринок (ФР) - сукупність учасників ФР та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів). ФР виступає засобом забезпечення нормального функціонування всіх галузей економіки, засобом поєднання державних, інституційних та індивідуальних інтересів, захисту грошових коштів населення від інфляції та поліпшення його матеріального становища. ФР-на ньому реалізуються відносини власності, здійснюється вільне переміщення цінних паперів між різними секторами економіки, формуються фінансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються інвестиційні ресурси, створюються умови для конкуренції й обмеження монополізму. ФР об’єктивно створює механізм ефективного використання фінансових ресурсів, оскільки розміщення паперів здійснюється на основі вільного вибору об’єкта вкладення з певними майновими гарантіями. Інвестуючи свої вільні кошти у цінні папери, фізичні і юридичні особи перетворюють їх на капітал, а підприємницькі структури мають можливість отримати додаткові фінансові ресурси для розширення своєї господарської діяльності. Учасники ФР: 1)емітент 2) інвестори в цінні папери; 3)саморегулівна організація професійних; 4) професійні учасники

ФР поділяється за стадіями торгівлі на 1)Первинний ринок - сукупність правовідносин, пов'язаних з розміщенням цінних паперів. 2)Вторинний ринок -сукупність правовідносин, пов'язаних з обігом цінних паперів. За місцем торгівлі ФР: Біржовий включає угоди, що укладаються на фондовій біржі, й охоплює насамперед вторинний ринок, хоча в окремих випадках і первинне розміщення цінних паперів може здійснюватись через фондову біржу. Позабіржовий ринок охоплює угоди, які укладаються і здійснюються поза біржою. Він пов’язаний насамперед з первинним ринком, однак позабіржові операції можуть здійснюватись і на вторинному ринку.

216. Обґрунтуйте, чому фондова біржа вважається центром торгівлі цінними паперами. Сучасний стан біржового фондового ринку в Україні. Фондова біржа вважається центром торгівлі цінними паперами, оскільки вона забезпечує прискорення централізації капіталу і розширює межі використання тимчасово вільних коштів для фінансування господарства. Крім того, біржа підвищує мобільність акціонерного капіталу, створює умови для прискорення його кругообороту. У результаті постійного обігу капіталів і змін у складі інвесторів біржа забезпечує перерозподіл капіталу між різними галузями і сферами економіки.

Сучасний стан біржової торгівлі свідчить, що вона потребує структурної перебудови, суттєвої технологічної модернізації, адаптації до правових норм європейського законодавства та впровадження кращої практики функціонування аналогічних систем на світових ринках. Тенденції розвитку світових фінансових та організованих товарних ринків свідчать, що біржі як інституції, що управляють регульованими секторами цих ринків, зміцнили свої позиції. Це сталося завдяки процесу консолідації бірж і універсалізації їх діяльності. Сучасну біржову торгівлю в Україні проце си консолідації та універсалізації не зачепили, що спричиняє низьку ліквідність біржових ринків і відсутність необхідних для їх розвитку ресурсів. Конкурентну боротьбу виграють ті, хто має менш жорсткі правила і „гнучкіший" етичний кодекс. Це треба змінювати на рівні державної політики, формуючи національну біржову систему. Під національною системою біржової торгівлі треба розуміти сформовану через процес горизонтальної або вертикальної консолідації бірж біржову індустрію. Вона має встановити зв'язок між реальним сектором економіки й фінансовим, стимулювати науково-технічний прогрес і забезпечити вигідне та надійне розміщення накопичень громадян.

217. Інструменти фондового ринку, їх склад і характеристика.

Інструменти фондового ринку - інструменти, за допомогою яких здійснюють операції на фондовому ринку. До основних І.ф.р. належать акції, облігації, ощадні сертифікати, а також опціони, ф'ючерсні контракти, форвардні контракти, свопи та інші деривативи.

Акція являє собою документ, який засвідчує право на певну частину власності акціонерного товариства і дає право на отримання доходу від неї у вигляді дивідендів.

Облігація являє собою боргове зобов’язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного паперу.

Ощадні сертифікати — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке свідчить про право вкладника на одержання після обумовленого строку депозиту і процентів по ньому.

Ф’ючерс — це контракт, за яким інвестор, що уклав його, бере на себе зобов’язання після закінчення певного терміну продати своєму контрагентові (або купити в нього) певну кількість товару або фінансових інструментів за домовленою ціною

Опціон — похідний цінний папір, який передбачає право, але не обов’язок покупця (утримувача) купити або продати певну кількість цінностей, що лежать в основі опціону, за раніше домовленою ціною протягом певного часу. Своп є угодою про обмін активів, процентних виплат, процентних ставок або інших характеристик, вказаних в угоді, з метою оптимізації структури капіталу компанії і отримання додаткового доходу. Угода між двома учасниками ринку про обмін у майбутньому платежами відповідно до умов угоди. Фактично своп полягає в зміні грошового потоку з одними характеристиками на грошовий потік з іншими характеристиками.

218. Інструменти ринку цінних паперів, їх склад і класифікація

Інструментами ринку цінних паперів є цінні папери. Згідно ЗУ Про цінні папери та фондовий ринок: Цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Цінні папери за порядком їх розміщення (видачі) поділяються на емісійні та неемісійні. Емісійні цінні папери - цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент). До емісійних цінних паперів належать: акції; облігації підприємств; облігації місцевих позик; державні облігації України; іпотечні сертифікати; іпотечні облігації; сертифікати фондів операцій з нерухомістю.

В Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі, надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку,

2) боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання.

3) іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів.

4) приватизаційні цінні папери - цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5) похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

219.Інструменти кредитного ринку і ринку цінних паперів.

Інструментом кредитного ринку є: комерційні і банківські кредити Інструменти цінних паперів є: акції, облігації, казначейські векселі, депозитарні сертифікати, інвестиційний сертифікат, комерційні папери. Комерційний кредит відображає відносини купівлі-продажу між суб’єктами господарювання з відстрочкою платежу. Він оформляється борговим зобов’язанням — векселем. Розрізняють два види векселів — прості й переказні. Простий вексель відображає двосторонні відносини між платником, який є боржником, і отримувачем коштів, який виступає в ролі кредитора. Переказний вексель відображає тристоронні відносини — між боржником, кредитором і отримувачем коштів, тобто він складається тоді, коли заборгованість погашається не кредитору, а вказаній ним третій особі.

Банківський кредит являє собою форму взаємовідносин між позичальниками і спеціалізованими кредитними установами, сукупність яких становить кредитну систему.

Інструменти ринку цінних паперів:

Акція являє собою документ, який засвідчує право на певну частину власності акціонерного товариства і дає право на отримання доходу від неї у вигляді дивідендів. Існують різні види акцій, які визначають різні права їх власників: прості й привілейовані; іменні та на пред’явника; паперові та електронні; номіналь­ні та без номіналу; платні та преміальні; з вільним та обмеженим обігом.

Облігація являє собою боргове зобов’язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного паперу. Існують різні види акцій залежно від емітента, способу виплати доходу, термінів, на які вона випускається, умов обігу та надійності.

Казначейський вексель є формою боргового зобов’язання держави. На відміну від державних облігацій, казначейські векселі випускаються на строк, як правило, до одного року під покриття бюджетного дефіциту з виплатою доходу у вигляді дисконту.

Депозитний сертифікат є формою боргового зобов’язання комерційного банку. Мобілізація ресурсів банком на певний, наперед визначений період, може здійснюватись шляхом відкриття депозитних вкладів і випуску депозитних сертифікатів. Перевагою сертифікатів є можливість їх продажу, тобто досить висока ліквідність.

Інвестиційний сертифікат являє собою цінний папір, який випускається інституційними інвесторами для мобілізації коштів з метою їх наступного вкладення в цінні папери.

Комерційні папери випускаються відомими компаніями з метою мобілізації позичкових коштів на більш дешевих умовах, ніж банківський кредит. Вони не мають ніякого забезпечення і випускаються на пред’явника строком до одного року. Доходи за комерційними паперами виплачуються, як правило, у вигляді дисконту. За своєю сутністю комерційні папери є борговим зобов’язанням.

Функціонування ринку цінних паперів забезпечується його суб’єктами: емітентами, інвесторами, посередниками, фондовою біржою.

220.Дайте визначення сутності цінних паперів. Назвіть і охарактеризуйте боргові і дольові цінні папери.

Цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Дольові цінні папери, або акції, надають право їхнім власникам як на володіння частиною майна акціонерного товариства, так і на отримання певної частини чистого прибутку емітента у вигляді дивідендів, розмір яких залежить від величини чистого прибутку емітента. Дивіденди на акції можуть виплачувати не завжди. Крім того, акції здебільшого є безстроковими цінними паперами.