Визначення існуючих моделей корпоративного управління

Принципи побудови системи корпоративного управління у конкретній країні обумовлені законодавчою і нормативною базою, яка регулює відносини між учасниками корпоративних відносин практичним досвідом формування структур управління в даній країні, статусом та внутрішніми положеннями корпорацій. Серед інших факторів найвагомішими є структура власності і принципи здійснення контролю за розпорядженням акціонерною власністю.

Світова практика свідчить, що переважного поширення набули дві управлінські системи корпоративного регулювання, які склалися внаслідок історичних особливостей соціально-економічного розвитку в тих чи інших країнах і характеризують основні підходи до проблеми повноважень і відповідно – прийняття рішень та реалізації прав власності. Ці системи отримали назви інсайдерських та аутсайдерських.

Науковці по-різному підходять до трактування зазначених понять. Так, деякі фахівці вважають, що інсайдерські системи характеризуються такою ситуацією, коли власність зосереджена в руках кількох осіб, які володіють значними частками корпоративного майна. У цьому випадку управління здійснюється цими особами (юридичними чи фізичними) і менеджмент перебуває під їх прямим впливом. Аутсайдерські системи характеризуються акціонерною власністю, яка є досить розпорошеною і тому вплив на прийняття рішень значною мірою залежить від менеджерів. При цьому застосовуються різні форми перехоплення контролю над корпорацією. До країн, в яких переважно склалася інсайдерська система корпоративного управління, відносять країни континентальної Європи і Японії, а в США і Великій Британії, як вважають науковці, домінує аутсайдерська система корпоративного управління.

Інсайдерська система корпоративного управління базується на діяльності інституційних інвесторів, які здійснюють прямий внутрішній контроль діяльності корпорації (наприклад, виконавчі директори), а зовнішній контроль набуває ролі допоміжного. Аутсайдерські системи базуються на регулюванні через зовнішні чинники – ринки цінних паперів та незалежні директори.

4.2. Аналіз основних характеристик моделей корпоративного управління

Більш чітке уявлення про корпоративні системи дає порівняння американської та німецької систем корпоративного управління акціонерними компаніями. Корпоративна структура управління в США на відміну від німецької поєднує виконавчий і контролюючий орган в раді директорів. Принцип організації управління компаніями в Німеччині дещо подібний до українського (рис. 4.1). Але існують і досить суттєві відмінності. В німецькій структурі спостережної ради є законодавчі обмеження на представництво. Зокрема: біля 30% – акціонери, 20% – інші «учасники», 50% – службовці корпорації. Такий підхід, на наш погляд, дає широкі повноваження найманим управлінцям корпорації. До того ж, закони Німеччини не забороняють одній особі приймати участь в радах конкуруючих між собою фірм та в принципі не мінімізують кількість рад, де особа може виступати в ролі директора.

Принцип організації управління:

Склад правління:

– Спостережна рада (незалежні директори) - /має в розпорядженні/

– Виконавча рада (підзвітна спостережній) - /припускає/.

НімеччинаСША

Рис. 4.1. Порівняльна структура управління в Німеччині та США

Ефективно німецькі корпорації розміщують акції. Більша частина акціонерного капіталу Німеччини знаходиться у володінні інших корпорацій: система взаємної участі компаній у володінні акціями охоплює більше половини сукупного акціонерного капіталу Німеччини. Більше 90% акцій корпорацій Німеччини, які вільно обертаються, представлені організаціями – інвесторами. Такий підхід зміцнює співробітництво і посилює зацікавленість корпорацій у прибутковій діяльності партнерів.

Трактування інсайдерських та аутсайдерських систем розвивається і набуває більш конкретного значення в роботах вітчизняних економістів Козаченко В.Г., Воронкова А.Е., які вважають, що інсайдери – це особи, які одночасно є акціонерами й працівниками підприємства. Аутсайдери – це особи, які виконують відносно підприємства тільки роль акціонерів. Інсайдерами вважаються працівники і менеджери корпорації, які є його акціонерами. Аутсайдери можуть бути представлені юридичними і фізичними особами, які не знаходяться у трудових стосунках з корпорацією, а також державою.

Узагальнення підходів до керованості рухом акціонерного капіталу, накопичена практика більшості корпорацій і нормативне забезпечення конкретної країни дозволяють виділити основні моделі корпоративного управління, характерні для груп країн або континенту, які в науковій літературі дістали назви «англо-американська», «японська» (або азіатська), «німецька» (або західноєвропейська).

Англо-американська модель застосовується в корпораціях США, Великобританії, Нової Зеландії, Канади і деякий інших країнах. Вона характеризується наявністю індивідуальних акціонерів і постійно зростаючою кількістю аутсайдерів, а також чітко розробленою законодавчо-нормативною базою, яка визначає права трьох ключових учасників – акціонерів, директорів і менеджерів.

Акціонерний капітал американських корпорацій значною мірою розпорошений, так як більшість акцій сконцентровано в пенсійних та взаємних фондах. Такі інституціональні інвестори виступають, скоріше, в ролі фінансових менеджерів і не приймають участі в управлінні компаній. Значна розпорошеність є перешкодою для здійснення власниками контролю над діяльністю компанії.

Головними власниками активів США є американські інституції, власність яких зосереджена в пенсійних і взаємних фондах та в депозитах, і складає майже половину всіх ліквідних акцій.

Слід доповнити, що питання корпоративного управління, які, на нашу думку, відіграють вирішальну роль в ефективній діяльності компаній, в країнах ЄС регулюються спеціальними законами, такими як Об’єднаний кодекс корпоративного управління в Великобританії, Акт про акціонерні товариства в Германії, Акт про компанії 1990 року в Греції, Закон про публічні компанії в Австралії та ін.