Фінансова система та її елементи. Фінансовий ринок

Термін «фінанси» походить від латинського «financia», що означає дохід, готівка. В широкому значенні фінанси – це грошові кошти, грошові обороти. Фінанси виникли в період становлення державності.

В умовах розвитку ринкової економіки термін «фінанси» став використовуватись в значенні «грошові доходи», «грошові платежі», «грошовий обіг». Поряд з державними фінансами розвиваються фінанси недержавних підприємств, банківських установ, формуються фінанси громадян.

Отже, фінанси – це діяльність суб’єктів, пов’язана з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. До суб’єктів фінансових відносин належать державні органи управління, підприємства і установи, громадяни, іноземні інвестори, міжнародні фінансові організації. Цілі, які ставлять перед собою ті чи інші суб’єкти, залежать від сфери їх діяльності, організаційних форм, розвитку відносин з іншими суб’єктами та інших факторів.

Предметом фінансів є діяльність суб’єктів, що пов’язана з проведенням мобілізації, розподілу і використанням фінансових ресурсів задля реалізації певної мети. Кожен з цих параметрів передбачає проведення операцій та використання визначених важелів.

Фінанси відіграють важливу роль в економічному і соціальному розвитку: забезпечують залучення суб’єктами діяльності економічних ресурсів, розподіл ВВП і НП, обіг економічних ресурсів, використання економічних важелів управління та контролю.

Фінансові ресурси як об’єкти фінансових відносин – це сукупність фондів, які беруть участь в забезпеченні діяльності суб’єктів і здійснюють обіг в грошовій формі. Фінансові ресурси завжди знаходяться у власності тих чи інших суб’єктів і використовуються для вирішення поставлених задач.

Обіг фінансових ресурсів відображається в змінах фінансових активів та зобов’язань. Фінансові активи – це та частина активів, яка використовується суб’єктами в процесі проведення фінансових операцій. Згідно Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг» до фінансових активів відносяться кошти, цінні папери, боргові зобов’язання та права вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів. Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують права власності чи відносин позики. До складу коштів входять грошові активи в національній та іноземній валютах, дебіторська заборгованість, фінансові вкладення та ін.

Фінансові відносини, їх поділ знаходить відображення у побудові фінансової системи. Фінансова система – це сукупність окремих сфер фінансових відносин, які пов’язані між собою; їм притаманні централізовані і децентралізовані фонди грошових коштів і є відповідний апарат управління та правове забезпечення.

Фінанси посідають важливе місце в структурі корпорацій і залучаються у процес господарювання через фінансовий ринок.

Фінансовий ринок являє собою систему економічних та правових відносин, пов’язаних із купівлею-продажем або випуском й обігом фінансових активів. Суб’єктами цих відносин виступають держава, а також ті, хто бажає передати у користування вільні фінансові ресурси, ті, які потребують інвестицій, та фінансові посередники, які на стабільній, впорядкованій основі забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів серед учасників ринку.

Осіб, які інвестують кошти в діяльність інших суб’єктів ринку, купують певні фінансові активи, називають інвесторами та власниками фінансових активів – акцій, облігацій, депозитів тощо. Тих, хто залучає вільні фінансові ресурси через випуск та продаж інвесторам активів, називають емітентами таких активів. Кожен фінансовий актив є активом інвестора – власника активу та зобов’язанням того, хто емітував даний актив.

Фінансовий ринок виконує ряд важливих функцій. Виділимо основні з них:

1. Фінансовий ринок забезпечує таку взаємодію покупців і продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них.

2. На фінансовому ринку запроваджується механізм викупу фінансових активів, що підвищує ліквідність цих активів.

3. Фінансовий ринок сприяє активізації ділових стосунків між кредиторами (позичальниками) та їх контрагентами, сприяє суттєвому зменшенню витрат на проведення операцій та розміщення інформації. Як на ринку акцій та облігацій, так і на кредитному ринку посередники відіграють вирішальну роль у переміщенні капіталів.

2. Корпоративні утворення та їх роль в національній економіці. Поняття, види господарських товариств

Для нашої країни корпоративний сектор економіки і зокрема акціонерна форма організації підприємництва, поняття порівняно нові. Засади управління акціонерним товариством радикально відрізняються від тих, які практикувалися раніше. Вони потребують принципово нової психології і нового економічного мислення.

Корпоративні утворення створюються на основі договору між юридичними і фізичними особами шляхом об¢єднання їх майна і підприємницької діяльності в цілях отримання прибутку.

Стосовно корпорації, то саме слово походить від лат. corporatio та означає об’єднання, співтовариство, що створюється на основі професійних або майнових інтересів. Корпорація – засноване на пайовій участі в капіталі об’єднання, юридичні права якого відособлені від прав і зобов’язань його учасників. Корпоративна форма організації підприємництва склалася наприкінці ХІХ століття і була зумовлена якісними зрушеннями в продуктивних силах суспільства. Вона стала саме тією формою, яка, з одного боку, розширила базу залучення фінансових коштів, забезпечивши мобілізацію капіталів, а з іншого, обмежила рівень ризику, що надзвичайно зріс у зв’язку з масштабними фінансовими вкладеннями.

Існують різні типи корпоративних об’єднань. Найпоширеніша з них – акціонерне товариство, що мобілізує капітал шляхом випуску цінних паперів: акцій та облігацій. Держателі акцій товариства є співвласниками і мають право на участь в управлінні ним, у той час як держателі облігацій, які одержують фіксований прибуток, виступають лише в ролі кредиторів і не беруть участі в управлінні.

Крім акціонерних товариств, у світі відомі такі типи корпоративних об’єднань:

- S-корпорації, що являють собою поєднання якостей корпорації і партнерства. Як і в акціонерному товаристві, держателі акцій S-корпорації, кількість яких законодавчо обмежується, несуть обмежену відповідальність, уникаючи в той же час подвійного оподаткування;

- холдинги – держателі акцій інших корпорацій, виступають своєрідною формою регулювання всього корпоративного співтовариства;

- професійні корпорації – своєрідна форма акціонерного товариства закритого типу.

Світовий досвід переконливо демонструє переваги використання акціонерних товариств, які є основною правовою та організаційною формою корпоративних утворень у системі світового господарства, і внаслідок застосування та розвитку яких розвинуті країни зберігають високу продуктивність та ефективність суспільного виробництва, високий життєвий рівень населення та стабільність політичної системи.

Законодавством України передбачено такі основні види господарських товариств:

- акціонерне товариство – товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій;

- товариство з обмеженою відповідальністю – товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів;

- товариство з додатковою відповідальністю – товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника;

- повне товариство – товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном;

- командитне товариство – товариство, в якому разом з одним або більше учасників, які здійснюють підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства.

Позитивні сторони фінансових відносин, характерних для корпорацій:

- перспективи збільшення стартових інвестицій,

- наявність права власності,

- можливість одержання дивідендів від інвестування,

- ліквідність акцій, тобто можливість власника продати їх через фондову біржу або товариству через торговця цінними паперами,

- можливість управління підприємством через корпоративне володіння акціями,

- зацікавленість як дрібних, так і корпоративних власників в результатах діяльності товариства.

В порівнянні з іншими формами підприємництва акціонерна форма власності та господарювання є найбільш відкритою, піддається державному регулюванню та контролю, що дуже важливо, особливо стосовно підприємств природних монополій, об’єднань, корпорацій, інших утворень монопольного типу.

1.3. Переваги і недоліки корпоративної форми організації підприємництва

Головна економічна особливість корпоративної форми організації підприємництва полягає в тому, що вона виступає закінченою формою відокремлення власності від управління і економічно та юридично відособлена від її засновників і учасників.

Це забезпечило корпорації незаперечні переваги, які обумовили її провідну роль в економіці, а саме:

- обмеження майнової відповідальності дозволило залучити до інвестування широкі верстви населення, забезпечуючи досить швидку за часом і значну за обсягами централізацію капіталу. Крім того, зниження ризику сприяє активізації новаторської функції підприємництва;

- відособлення функції управління від функції власності обумовило надзвичайну стійкість корпорації як господарського утворення, існуючого незалежно від засновників і учасників. Це створило умови для стабільного, орієнтованого на перспективу розвитку і висунуло на перший план задачі реалізації довгострокових стратегічних цілей, що при здатності корпоративних утворень централізувати значні капітали надає їм необмежені можливості для зростання;

- безперешкодне, в умовах розвиненого ринку цінних паперів, переміщення пайової участі через купівлю-продаж акцій дає ще одну істотну перевагу – ліквідність, тобто можливість інвестувати кошти в грошову форму, що є надзвичайно привабливим для широкої маси потенційних інвесторів.

Разом з тим, існують і ряд недоліків, які можна охарактеризувати наступним чином:

- організаційні труднощі, що виникають при оформленні та реєстрації даної форми підприємництва, подолання яких вимагає значних зусиль і коштів;

- порядок формування корпоративних утворень досить жорстко регулюється і пов’язаний з певними обмеженнями;

- надмірний податковий тягар, що виникає у зв’язку з подвійним оподаткуванням – спочатку прибутків корпорації, а потім дивідендів, що виплачуються акціонерам;

- вимоги відкритості у вигляді обов’язкової публікації щорічних звітів про фінансове становище, що робить корпорацію вразливою для конкурентів, орієнтують керівників на досягнення короткострокових цілей, щоб задовольнити акціонерів та залучити інвесторів;

- складні взаємовідносини між акціонерами та керівниками. Чим більше розпорошений акціонерний капітал, тим більш вірогідною стає можливість зловживань з боку керівників.

1.4. Предмет і сутність фінансів корпорацій

Предметом фінансів корпорацій є юридично оформлені грошові відносини між корпорацією та іншими агентами ринку з приводу формування капіталу корпорації та його розподілу з метою підвищення добробуту акціонерів.

Корпоративні відносини формуються в умовах невизначеності та ризику. Невизначеність – це неможливість передбачити розвиток ринкових відносин у майбутньому (наприклад, в умовах змін кон’юнктури фінансового ринку). Невизначеність може перейти у різні форми ризику. Ризик – це така невизначеність, яку слід брати до уваги в управлінні фінансами, оскільки Вано може призвести до погіршення фінансового стану корпорації.

Вивчаючи корпоративні фінанси, слід виділити вихідну категорію, якою є акція – фінансова клітинка акціонерного товариства.

Основною метою корпорації є збільшення ринкової вартості акції в інтересах її власника. Ця мета досягається шляхом збільшення ринкової вартості самої корпорації.

На базі акції формується акціонерний капітал корпорації.

Категорії корпоративних фінансів можна подати такою схемою:

Акція (вихідна категорія)

Акціонерний капітал

Позиковий капітал

Функціонуючий капітал корпорації

Інвестиції в активи (реальні, фінансові)

Прибуток

Рис. 1.2. Категорії корпоративних фінансів

Сучасна економічна ринкова система заснована на кредитних відносинах, тобто розвитку функції грошей як засобу платежу.

Акціонерний капітал корпорації доповнюється борговим капіталом, котрий розглядається як важіль – леверидж, на який спирається корпорація з метою розширення загальної суми капіталу, необхідної для прибуткового й ефективного функціонування.

Акціонерний капітал, а також борги корпорації, тобто непогашені зобов’язання, становлять складну категорію – функціонуючий капітал корпорації.

Власний капітал акціонерного товариства за обсягом менший, ніж його функціонуючий капітал. Отже, капітал як власність відокремлюється від капіталу функції.

Функціонуючий капітал корпорації породжує ще одну складну категорію – інвестиції як сферу економічних відносин із приводу розподілу і використання капіталу. Корпорація вкладає свій капітал у реальні і фінансові активи з метою отримання прибутку. Усі розглянуті категорії взаємозалежні і взаємообумовлені та утворюють синтетичну категорію – фінанси корпорацій.

У процесі формування капіталу та його розподілу в корпорації виникають грошові відносини з іншими агентами ринку. Коло цих відносин досить широке і різноманітне.

1.5. Зарубіжний досвід розвитку фінансових відносин в корпораціях

Розглянемо формування акціонерного капіталу на прикладі корпорацій США.

На трьох американських фондових біржах, де зареєстровано всього біля 7000 середніх та великих акціонерних компаній, в кожній четвертій значні пакети акцій належали найманим працівникам, до того ж рядовим працівникам належить в середньому 15-20%. В цьому велика збіжність США з Україною та Росією, де на ринку цінних паперів на більшості підприємствах значна частина акцій належить їх працівникам.

Але суттєвою різницею тут є те, що в Україні та Росії значна більшість акціонерних товариств відкритого типу з’явилися після приватизації з великими пакетами акцій у трудових колективів або значно розпорошеними серед сторонніх фізичних осіб. По мірі того, як підприємства будуть перебудовувати свою структуру та шукати зовнішніх інвесторів, загальні розміри власності трудових колективів та дрібних інвесторів так чи інакше будуть зменшуватись.

В США навпаки, намітилась протилежна тенденція. Американські акціонерні компанії утворювалися не в процесі приватизації, їх засновниками виступали крупні власники, або співвласники, тому пакети акцій не належали персоналу. Але на протязі останніх 35 років, по мірі того, як компанії приймали рішення частково оплачувати працю своїх працівників акціями, ці пакети почали потроху формуватися.

З багатьох мільйонів малих американських підприємств приблизно 9000 компаній є підприємствами закритого типу, в них середній розмір пакета акцій трудових колективів складає 20-30%.

В США є декілька механізмів формування акціонерної власності персоналу:

1) джерелом засобів для придбання акцій в індивідуальному порядку є власні накопичення працівників. При цьому працівник не користується ніякими податковими пільгами та придбає акції поступово, частинами зі своїх накопичень.

2) програма купівлі акцій працівниками фірми – це індивідуальне придбання на збережені кошти, але компанія організовує спеціальну службу або наймає брокера, щоб вся купівля здійснювалася через них. Так як це програма, компанія дає своїм працівникам знижку на 10–15% ринкової вартості, оплачує комісійні витрати. Звичайно в таких програмах податкові пільги також не передбачені.

3) план ESOP, або програма розвитку акціонерної власності робітників та службовців – найбільш широко відомий механізм, так як держава підтримує його найактивнішим чином, надаючи податкові пільги.

4) програми 401-k, програма участі в майбутніх прибутках та преміювання акціями – вважаються пенсійними програмами.

За допомогою податкових пільг для планів типу ESOP в США заохочується акціонерна власність найманих працівників для того, щоб розподілити капітал серед працюючих, збільшити акціонерну власність громадян, покращити відносини між роботодавцями і працівниками.

1.6. Проблеми формування фінансів корпорацій в Україні

Проблеми, які характерні для вітчизняного корпоративного сектора, спричинені трансформаційними процесами, розвитком законодавчої бази, характерними рисами української економіки. Зокрема:

– невеликий досвід функціонування ринку цінних паперів;

– проблеми та неврегульованість по деяких питаннях, протиріччя окремих нормативно-законодавчих актів;

– велике розмаїття галузевої та територіальної специфіки акціонерних товариств;

– недостатність розвитку консалтингових послуг;

– старі структури управління на багатьох товариствах;

– відсутність професіоналів високого класу;

– відсутність єдиної інформаційної системи вторинного ринку;

– недостатня кількість методичних матеріалів по роботі акціонерних товариств на ринку цінних паперів.

Контрольні запитання та завдання

1. Що таке фінанси і фінансові ресурси?

2. Що собою являють предмет фінансів і фінансові активи?

3. Визначити поняття «корпорація» і типи корпоративних утворень.

4. Які види господарських товариств передбачені Законом України «Про господарські товариства», вкажіть їх ознаки?

5. Перелічити переваги, які обумовили провідну роль корпорації в економіці.

6. Визначте агентів фінансово-економічних відносин, з якими корпорація має зв’язки.

7. Які позитивні моменти Ви вбачаєте в механізмі формування акціонерної власності в США?

8. Обґрунтуйте проблеми корпоративних фінансів і недоліки корпоративної форми організації підприємництва.

Лекція 2. ФІНАНСОВИЙ РИНОК ТА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ КОРПОРАЦІЇ

2.1. Структура фінансового ринку.

2.2. Роль та місце фінансів у корпорації. Фінансове навколишнє середовище.

2.3. Принципи організації фінансових корпорацій.

2.4. Напрями формування корпоративних фінансів.

2.5. Рух фінансових ресурсів.

2.6. Функції фінансів корпорації.

2.1. Структура фінансового ринку

В економіці кожної країни постійно відбувається кругообіг фінансових ресурсів. Його головними суб’єктами виступають підприємства, організації, приватні фірми, корпорації, держава, різноманітні фінансові інститути. Уточнимо межі фінансового ринку.

Фінансовий ринок як елемент ринкових взаємовідносин призначений для укладання угод між покупцями та продавцями фінансових активів і є сукупністю таких ринків: кредитного, валютного, ринку цінних паперів та дорогоцінних металів.

Кредитний ринок – це сфера економічних відносин між позичальником і кредитором, що виникає внаслідок руху грошей на умовах платності, цільового використання, зворотності, строковості. Важливим елементом кредитного ринку є ринок інструментів позики, які одночасно відносяться і до ринку цінних паперів, зокрема, корпоративні довгострокові інструменти – облігації, та середньострокові – векселі.

Валютний ринок можна охарактеризувати як сферу економічних взаємовідносин, що виникають при здійсненні операцій по купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів в іноземній валюті, а також операцій по інвестуванню.

Ринок цінних паперів формує механізм залучення інвестицій у виробництво, обслуговує інвестиційні потреби корпоративного сектора та є основним сегментом фінансового ринку корпорацій.

На ринку дорогоцінних металів здійснюються угоди із золотом та іншими дорогоцінними металами.

2.2. Роль та місце фінансів у корпорації. Фінансове навколишнє середовище

Сучасні підходи до визначення ролі та місця фінансів у корпорації характерні тим, що їх прибічники розглядають фінанси як систему грошових відносин, які опосередковують кругообіг основного та оборотного капіталу, утворення й використання прибутку, амортизаційного, резервного та інших фондів, взаємовідносини, що виникають всередині корпорації між її підрозділами, з ринком фондових цінностей, а також фінансово-кредитною системою. Така багатомірність фінансів корпорації охоплює в максимальній мірі сукупність можливих відносин, пов’язаних з формуванням і використанням фінансових ресурсів.

У вітчизняних джерелах часто замість фінансів корпорацій характеризуються фінанси підприємств (об’єднань), що визначаються як відносини розподілення, безпосередньо пов’язані з формуванням і використанням різноманітних економічних прийомів для досягнення максимального добробуту фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу.

Більш раціональним, з нашої точки зору, є визначення фінансів як діяльності, спрямованої на створення грошових коштів фірми, управління грошовими коштами всередині фірми, планування використання коштів на різні статті доходів. Фінанси корпорацій охоплюють сферу відносин, зв’язаних з утворенням і використанням фінансових ресурсів корпорацій, включаючи взаємовідносини з державою і кредитними установами.

Отже, фінанси корпорацій – це економічні відносини, які виникають в корпорації як основній формі організації підприємництва в ринковій економіці, з приводу утворення і використання фінансових ресурсів для досягнення цілей, що стоять перед корпорацією. Логічно, що залежно від цілей, утворення і використання фінансових ресурсів може здійснюватись різними методами і в найрізноманітніших напрямах. Залежно від використання власних або запозичених коштів фінанси корпорації охоплюють і відносини з кредитними установами. Чинне законодавство визначає обсяг і порядок відчуження частини фінансових ресурсів на користь держави.

Корпорація веде свою виробничу і фінансову діяльність у певному навколишньому середовищі. Особливого значення для корпорації в процесі формування її фінансової та інвестиційної політики набуває фінансове навколишнє середовище. Від його стану залежить формування капіталу корпорації та його розподіл. Фінансове навколишнє середовище – це складна система формування попиту на капітал і його пропонування, цін (курсів) на корпоративні та державні цінні папери, валютних курсів, структури податкових ставок і пільг, митних тарифів і квот в умовах невизначеності, ризику і неповної інформації.

Корпорація як господарська одиниця не може впливати на фінансове навколишнє середовище, що формується під впливом політичних, економічних і соціальних чинників як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. До об’єктивно існуючого навколишнього середовища корпорація мусить пристосовуватися, а отже, повинна мати про нього достатньо повну інформацію для розроблення такої фінансової й інвестиційної політики, яка б найбільшою мірою забезпечувала ефективність виробництва й управління з урахуванням можливих ризиків і тенденцій ринку.

2.3. Принципи організації фінансових корпорацій

Конкретні умови функціонування корпорацій, пов’язані з рівнем розвитку і ступенем зрілості ринкової економіки, природно, накладають відбиток на функціонування фінансів і фінансовий механізм. Проте, в будь-якому разі фінанси можуть бути піддані усвідомленому впливу (бути керованими) і з допомогою фінансів можна чинити вплив на економічні процеси і явища (керувати за допомогою фінансів).

Можливостям чинити на фінанси певний вплив, а також використовувати фінанси для впливу на розвиток усієї корпорації слугують принципи організації фінансових корпорацій:

1) Жорстка централізація фінансових ресурсів. Вирішення кардинальних питань фінансової діяльності корпорацій, до яких входять управління рухом акцій і облігацій, їх випуск і розміщення, злиття і утворення нових структурних підрозділів, надання і отримання кредитів, здійснення капітальних вкладень тощо є компетенцією головної компанії. Жорстка централізація фінансових ресурсів забезпечує корпорації швидку маневреність ними, можливість концентрації ресурсів на ключових напрямах, що забезпечують максимальних прибуток.

2) Здійснення всіх видів фінансового планування. У фінансових планах відображаються надходження грошових коштів корпорації і напрями їх витрачання. В них містяться оцінки майбутніх продажів, цін, банківського процента, обсягів кредитування, рахунків на одержання і сплату, очікуваного прибутку тощо.

Для досягнення цілей корпорації розробляється система фінансового забезпечення у формі фінансового плану. Використання фінансового плану пов’язано з одержанням необхідних грошових коштів, управлінням ними, витрачанням і управлінням податками.

2.4. Напрями формування корпоративних фінансів

З урахуванням природи корпорації її фінанси можуть бути представлені у двох напрямах. По-перше, це безпосередній випуск акцій і облігацій, політика їх розміщення, одержання і розподілу дивідендів, а також додатковий випуск. А по-друге, це фінанси, пов’язані з діяльністю корпорації, але такі, що не стосуються акцій і облігацій безпосередньо. У цьому разі можна говорити про деяку автономність таких фінансів лише у відносному розумінні.

Корпорації мають можливість вибору способу формування капіталу, чого не можна сказати про компанії з одним власником і про організації партнерства. Корпорації, як і компанії з одним власником та підприємства у формі партнерства, можуть отримати гроші у вигляді банківського кредиту, взяти позику в інших установах і використати одержані фінансові ресурси у своїй діяльності. Проте, на відміну від таких традиційних способів, корпорації здійснюють дві специфічні операції: випуск акцій та облігацій.

Крім питань, пов’язаних безпосередньо з формуванням капіталу корпорації, акції виступають в ролі рейтингоутворюючого показника як діяльності самої корпорації, так і макроекономічного розвитку. Йдеться про котирування акцій і відповідні індекси котирувань. Прикладом можуть слугувати індекси Доу-Джонса, Стандарт енд Пур, Нью-Йоркської фондової біржі тощо. Залежно від конкретного індексу для його формування використовують кошик тих чи інших корпорацій. Разом з тим, уставлений набір акцій не завжди відповідає реальному співвідношенню рівня національної економіки.

Внутрішні джерела капіталу корпорації формуються за рахунок грошових потоків від підприємницької діяльності (чистий прибуток, що залишився після сплати податків та амортизаційні відрахування), а також від продажу частини активів.

До зовнішніх джерел поповнення активів відносяться кошти, залучені через емісію облігацій, позичок у кредитних установах і збільшення акціонерного капіталу за рахунок додаткової емісії.