Безсумнівним при цьому залишається те положення, що головним еле­ментом структури адміністративного процесу є процесуальне провадження

В залежності від суб'єкта, який здійснює адміністративне провад­ження, їх поділяють на два види:

1) провадження, що реалізуються в судово­му порядку;

2) провадження, що здійснюються органами державної виконав­чої влади й іншими організаціями, передбаченими чинним законодавством.

Другий вид адміністративних проваджень можна розділити на дві гру­пи:

1) юрисдикційні провадження;

2) неюрисдикційні, тобто провадження управлінського характеру.

Велика частина проваджень, які становлять структуру адміністративного процесу, спрямована на регулювання правовідносин пози­ тивного характеру, що виникають у ході виконавчо-розпорядницької діяль­ності державних органів.

Проте порушення вимог правових норм вимагає відповідного реагування з боку держави. Ця обставина зумовлює існування особливого роду правоохоронної діяльності, змістом якої є розгляд справ про правопорушення, правові спори по суті й ухвалення щодо них відповідних рішень. У процесі такої діяльності розв'язується юридична справа, здійснюється правовий захист порушення або тих, що оспорюються, інте­ресів, ухвалюється державно-владне рішення про застосування відповідної правової санкції, відновлення порушеного права.

Ця діяльність, яка має назву юрисдикційної, характерна також і для адміністративного процесу.

До адміністративно-юрисдикційних проваджень належать:

- провадження у справах про адміністративні правопорушення;

- провадження за скаргами громадян;

- дисциплінарне провадження;

- провадження щодо застосування заходів адміністративного примусу.

А дміністративна юрисдикція виявляється в розгляді справ про адміністративні правопорушення, інші адміністративно-правові спори у встановленій законом адміністративно-процесуальній формі спеціа­льно уповноваженими на те органами і посадовими особами.

Разом із юрисдикційними провадженнями в структуру адміністративного процесу входять і провадження, які мають неюрисдикційний характер, їх коло значно ширше, що зумовлено специфікою управлінської діяльності в різних сферах життя суспільства, розмаїтістю і спеціалізацією органів управління, конкретизацією їх повноважень.

До проваджень, що мають неюрисдикційний характер, слід віднести:

- провадження з підготовки й ухвалення нормативних актів;

- провадження з ухвалення індивідуальних актів управління;

- провадження за пропозиціями і заявами громадян;

- провадження із застосуванням адміністративно-попереджуваних за­ходів;

- провадження із застосуванням запобіжних заходів;

- реєстраційно-дозвільне провадження;

- установче провадження;

- провадження із реалізації контрольно-наглядових повноважень;

- виконавче провадження;

- провадження з приватизації державного і громадського майна;

- провадження у земельних, екологічних, фінансово-бюджетних, подат­кових і інших справах;

- діловодство тощо.

Наступним елементом структури адміністративного процесу є стадія провадження, яку доцільно визначити як відносно відмежовану, виділену в часі й логічно пов 'язану сукупність процесуальних дій, спрямовану на досяг­нення визначених цілей і розв'язання відповідних завдань, яка функціонально погоджується з ними, відрізняється колом суб'єктів і закріплюється у відповідних процесуальних актах.

Вони поділяються на:

- обов’язкові;

- факультативні.

Обов 'язкова стадія провадження - це стадія адміністративного про­вадження, проходження якої є обов'язковим для досягнення цілей і задач, по­ставлених перед провадженням.

Факультативна стадія провадження - це стадія адміністративного провадження, проходження якої не завжди є обов'язковим для досягнення загальних цілей і задач провадження.

Так, у адміністративному процесі можливо виділити такі його стадії:

1) стадія аналізу ситуації, в ході якої збирається і фіксується інформація про фактичний стан справ, реальні факти, оцінюється перспектива по­дальшого руху справи, ухвалюється рішення про необхідність такого руху. Цю стадію також можливо назвати стадією порушення адмініст­ративної справи;

2) стадія ухвалення рішення в справі, в ході якої: а) дається юридична оцінка зібраної інформації; б) повно й усебічно досліджуються ма­теріали справи з метою встановлення об'єктивної істини, ухвалюється конкретне рішення;

3) стадія оскарження або опротестування рішення в справі (ця стадія має факультативний характер);

4) стадія виконання ухваленого рішення, в ході якої одержує логічне за­вершення вся діяльність щодо адміністративної справи (варто підкрес­лити важливість цієї стадії, оскільки без неї все провадження практич­но втрачає сенс, стає пустою формальністю).

Кожна стадія провадження складається з визначеної кількості етапів.

Тобто, наступним елементом структури адміністративного процесу є етапи адміністративного провадження, які можна охарактеризувати як сукупність дій, що переслідують визначену внутрістадійну проміжну мету.

Останнім елементом адміністративного провадження є процесуальні дії.

Отже, у структурі адміністративного процесу можна виділити низку різнорівневих елементів - процесуальні провадження, процесуальні стадії, процесуальні етапи і процесуальні дії, які в сукупності складають чітку кон­струкцію, що характеризує це правове явище.

3. Принципи адміністративного процесу

Принципи адміністративного процесу – позитивні закономірності, визнані наукою і практикою, закріплені у правових нормах, на яких базується процесуальна діяльність судів, органів (посадових осіб), уповноважених розглядати і вирішувати адміністративні справи та справи про адміністративні правопорушення.

В юридичній літературі є різноманітні підходи до класифікації процесуальних принципів. Так, Кузьменко О.В. у своїй монографії «Теоретичні засади адміністративного процесу» виділяє загальні, міжгалузеві та галузеві принципи, а такі вчені як Битяк Ю.П., Бандурка О.М., Тищенко М.М. та Колпаков В.К. такого поділу взагалі не роблять.

На думку Демського Е.Ф., принципи адміністративного процесу можна поділити на функціональні та організаційні.

До функціональних належать принципи, які визначають спрямованість адміністративного процесу, форму і зміст його інститутів.

Це принципи: законності; гласності; об’єктивної істини; перегляду рішень органу, уповноваженого розглядати адміністративні справи; обов’язковість виконання прийнятого рішення та ін.

До організаційних належать принципи, які визначають процесуальну діяльність органів (посадових осіб), судів, уповноважених розглядати індивідуальні адміністративні справи.

Це принципи: юрисдикційної підвідомчості адміністративних справ; рівності учасників адміністративного процесу перед законом; провадження процесу державною мовою; публічності (офіційності); швидкості та економічності процесу та ін.

4. Адміністративно-процесуальні норми і відносини

Адміністративно-процесуальні норми – це встановлені державою та забезпечені її примусом (організаційними заходами) формально-визначені, загальнообов’язкові правила поведінки, які регулюють суспільні відносини щодо визнання, реалізації та захисту прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, а також інтересів держави в публічній сфері, розгляду і вирішення адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення.

Адміністративно-процесуальні норми мають наступну структуру: гіпотеза, диспозиція та санкція.

Специфіка таких норм полягає у тому, що вони у більшості випадків містять лише правила поведінки – диспозицію, характерною ознакою якої є імперативність.

За змістом повноважень адміністративно-процесуальні норми поділяють на:

1) норми, що зобов’язують, установлюють суб’єктам певну поведінку (обов’язок щодо прийняття адміністративного позову чи скарги);

2) норми, що уповноважують, наділяють суб’єкта процесуальними правами (право на складання протоколу про адміністративне правопорушення);

3) норми, що зобов’язують утриматися від вчинення певних дій під страхом застосування примусу (неявка без поважних причин в суд).