Закономірності інфляційного процесу

Інфляція не виникає ра­птово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на кілька стадій. Відрізняються ці стадії співвідношен­ням темпів зростання пропозиції грошей і темпів їх знецінення.

На першій стадії темпи зростання пропозиції грошей випере­джають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. Таке співвідно­шення і його тенденція зумовлюються кількома причинами.

Одна з них полягає в тому, що надмірна пропозиція грошей поглинається оборотом за рахунок уповільнення їх обігу. Суб'­єкти ринку певний час не відчувають надмірності в обігу грошей і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тим­часово відволікає зайві гроші з обігу, послаблює інфляційний тиск на товарні ціни, і вони деякий час залишаються незмінними чи підвищуються повільніше, ніж зростає маса грошей.

Указані процеси зумовлюють ще один чинник послаблення інфляційних наслідків надмірної емісії. Зростання грошових нагромаджень і збережень у період, коли не виявилася тенденція до знецінення грошей, посилює стимули активізації підприємницт­ва, товарно-грошових відносин, підвищення продуктивності пра­ці, що призводить до розширення виробництва та реалізації това­рів і поліпшення співвідношення між попитом і пропозицією на товарних ринках.

На другій стадії інфляції темпи знецінення грошей випере­джають темпи зростання їх пропозиції. Це зумовлюється такими чинниками:

— у певний момент власники грошових нагромаджень почина­ють розуміти їх надмірність і пред'являють на ринок для купівлі то­варів. Це прискорює швидкість руху грошей у поточному обігу та збільшує платоспроможний попит порівняно з поточною емісією;

— одночасно зменшується відплив у нагромадження нових пропозицій грошей, унаслідок чого ще більше зростає швидкість обігу всієї грошової маси;

— виникають і швидко поширюються бартерні операції, зву­жуючи товарну основу грошової маси в обігу;

— знецінення грошей призводить до відпливу робочої сили зі сфери виробництва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння виробництва і товарообороту, через що зменшується по­пит на гроші.

Унаслідок дії зазначених чинників з'являються так звані ін­фляційні очікування, коли економічні суб'єкти починають усві­домлювати неминучість майбутнього підвищення цін. Щоб уни­кнути пов'язаних з ним майбутніх втрат, вони починають негайно купувати товари не тільки для поточного споживання, а й для майбутнього. Для цього на ринок «викидаються» не тільки всі поточні доходи, а й заощадження попередніх періодів. Неми- нучим наслідком стає випереджаюче зростання рівня цін порів­няно зі зростанням грошової маси і падіння рівня монетизації ва­лового внутрішнього продукту.

Вимірювання інфляції. Точно виміряти відкриту цінову інфля­цію можливо за допомогою індексу цін за певний період — рік, квартал, місяць. На практиці може розраховуватися багато різних індексів цін. Проте для вимірювання інфляції найчастіше засто­совується три їх види:

— індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін);

— індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників);

— індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміну в часі за­гального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання. Цей показник найчастіше використовує­ться для характеристики інфляції, оскільки він досить точно ви­ражає не тільки економічні, а й соціальні аспекти інфляції, зо­крема її вплив на рівень життя населення, а тому його називають ще індексом вартості життя. ІСЦ широко застосовується в прак­тиці регулювання державної фінансової і соціальної політики, аналізу і прогнозування цінових процесів, регулювання курсу на­ціональної валюти, вирішення правових спорів тощо.

Визначається ІСЦ за вартістю певного законодавче зафіксова­ного набору товарів і послуг («споживчого кошика»), визначено­го у ринкових цінах базового і поточного періоду. Розрахувати ІСЦ можна за такою формулою:

де Ро і Р — ціни одиниці товарів (послуг) базового і звітного пе­ріодів відповідно;

g — кількість товарів у «споживчому кошику» базового періоду.

Незважаючи на широке застосування ІСЦ, він не досить точно виражає інфляційний процес і його вплив на вартість життя. Річ у тім, що ІСЦ розраховується за фіксованим набором товарів, який залишається незмінним протягом тривалого часу. В умовах же інфляції населення часто замінює в споживанні товари, що най­більше подорожчали, дешевшими. Як наслідок, структура спо­живання істотно змінюється порівняно з тією, яка була зафіксо­вана при визначенні «кошика». Тому в умовах високої інфляції потрібно частіше змінювати структуру «споживчого кошика».

Індекс цін на засоби виробництва (цін виробника) характе­ризує зміну в часі загального рівня цін на засоби виробництва, які купують юридичні особи для виробничого споживання. Цей індекс виражає зростання оптових цін, темпи якого не завжди збігаються з темпами зростання роздрібних цін, за якими визна­чається ІСЦ. Індекс цін виробника чутливіший до зміни витрат на виробництво, ніж до зміни попиту. Тому його часто використо­вують при характеристиці інфляції витрат, особливо коли зростання оптових цін відбувається в часі попереду зростання роздрі­бних цін. Цей індекс застосовується більш обмежено, ніж ІСЦ.

Визначається індекс цін виробника за формулою агрегатного індексу цін Ласпейреса:

де Р і Ро — рівень цін одиниці товару (послуги) поточного і ба­зового періодів відповідно;

g — кількість товарів (випадків надання послуг) у базовому періоді, що взяті в розрахунок.

Дефлятор ВВП характеризує зміну в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам. Це найбільш широкий показник, який характеризує інфляційні зміни всіх цін. Тому дефлятор ВВП може помітно відхилятися від ІСЦ та ІЦВ, оскільки він точніше враховує реальну структуру особистого і виробничого споживання, ніж попередні індекси. Визначається дефлятор ВВП теж за формулою агрегатного індек­су цін Ласпейреса.