Властивості дисперсних і молекулярних систем

Таблиця 2.3

Властивості дисперсних систем істотно відрізняються саме завдяки розмірам їх складових частинок. До грубодисперсних систем відносяться цементобетони, асфальтобетони, пластмаси та інші. До колоїдно-дисперсних систем відносяться глини, цементи в стадії гідратації, нафтові бітуми та інші.

Гетерогенність – це неоднорідність походження та властивостей компонентів, що складають дисперсні системи. Не зважаючи на достатньо малі розміри дисперсних колоїдних частинок для них характерна агрегативна нестійкість. Завдання технології полягає або у забезпеченні стійкості (емульсії, однорідні вапняні та цементні розчини, зв’язні бетонні суміші) або у її руйнуванні, тобто забезпеченні коагуляції частинок (одержання керамічної цегли, цементного клінкера спіканням, розпад емульсій, коагуляція асфальтенових комплексів, міцел).

Багато природних і штучних "напівтвердих" або "напіврідких" гетерогенних систем є періодичними колоїдними системами ( ПКС ). ПКС – системи, які складаються з мікрооб’єктів, що взаємодіють на відстані, значно більшій, ніж розміри атомів Наприклад: глини, грунти, керамічна маса, цементні пасти, бітуми тощо. Залежно від величини прикладеного навантаження і часу його дії ПКС здатні поводитись, як пружні тверді тіла або як легкотекучі рідини, після зняття навантаження їх міцність відновлюється.

Особливістю ПКС є певний ступінь впорядкування розташованості їх структурних елементів. Просторова сітка багатьох ПКС є правильна квазікристалічна гратка, у якій, подібно до граток реальних кристалів є спотворення.

Отже, ПКС – це пластичні або квазіпластичні тверді тіла із характерним для них сполученням міцності, пружності, пластичності і в’язкості. Міцність системи залежить від енергії зв’яку між частинками, обумовленою їх формою, природою, розміром, а також властивостями адсорбційних шарів.