Вальдорфська педагогіка як міжнародний культурно-освітній рух

Вивчення й узагальнення науково-педагогічних джерел свідчить про те, що після відкриття першої вальдорфської школи (Штуттгарт, 1919) нова концепція педагогіки Р.Штайнера з її відмінностями від традиційних форм була прийнята не одразу як у самій Німеччині, так і за її межами.

У той же час Р.Штайнер прагнув того, щоб вальдорфська педагогіка мала міжнародний характер. Усесвітній рух вальдорфської школи він вибудовував серією лекцій, курсів, звернень, присвячених проблемам виховання й навчання та прочитаних для педагогів, батьків, широкої громадськості. Окрім Німеччини, він виступав у Швейцарії, Великій Британії, Голландії, Норвегії. Зусилля Р.Штайнера з ознайомлення громадськості з вальдорфською школою підкріплювалось зростанням кількості лекцій перших вальдорфських учителів. Ця робота була продовжена й після смерті Р.Штайнера в 1925 р.

У першій половині 20-х років XX століття у різних містах Німеччини почали відкриватися школи, подібні Штутгартській школі, котрі також називалися вальдорфськими. У 1928 р. в Штуттгарті було засновано Семінар вальдорфської педагогіки для підготовки вчителів. На початок 30-х у Німеччині працювали 8 вальдорфських шкіл (Берлін, Бреслау, Дрезден, Гессен, Гамбург, Ганновер, Кассель, Штутгарт). У 1933 р. для розв’язання спільних завдань і дотримання спільних інтересів було створено федеративний Союз вільних вальдорфських шкіл із центром у Штутгарті.

У другій половині 30-х років вальдорфські школи почали зазнавати тиску з боку нацистського режиму. З 1938 р. усі вони були закриті, виняток складала школа в Дрездені, котру закрили в 1941 р. У 1945 році вона знову змогла відкритися, але незабаром була заборонена – цього разу соціалістичною владою НДР. Школа відновила свою роботу лише в 1990 р., що, безперечно, є символічним фактом часу.

Досить швидко після відкриття першої вальдорфської школи в Штуттгарті аналогічні навчальні заклади з’явилися і за межами Німеччини. Зокрема з 1923 р. почали засновуватися такі школи в Голландії, де вони називалися Вільними школами. У 1925 р. під назвою “Школи Рудольфа Штайнера” відкрилися вальдорфські школи у Великій Британії, Швейцарії; в 1926 - у Норвегії, Португалії, Угорщині; в 1928 – у США. Ці навчальні закладипідтримували духовну спадковість вальдорфського руху в роки його заборони в Німеччині націонал-соціалістами. Учителі, що емігрували з Німеччини, засновували вальдорфські школи в США, Бразилії, Південній Африці та інших країнах.

З 1945 р. почали відроджуватися вальдорфські школи Німеччини, була відновлена робота Штутгартського семінару вальдорфської педагогіки та Союзу вільних вальдорфських шкіл. Проте нових вальдорфських шкіл у Німеччині до кінця 60-х років з’явилося небагато. Основні зусилля спрямовувалися на об’єднання та зміцнення вже існуючих. За цей час і в інших країнах з’явилося незначна кількість вальдорфських шкіл. На кінець 60-х років у Європі налічувалось 40 вальдорфських шкіл (25 – у Німеччині).

Кінець 60-х років ХХ століття ознаменувався значним розвитком вальдорфського руху, цьому багато в чому сприяло урочисте святкування 50-річчя першої вальдорфської школи. Учасники урочистостей, серед яких були відомі в Німеччині діячі науки, культури, освіти, досить високо оцінили результати діяльності вальдорфської школи. Зокрема, обербургомістр м. Штутгарта А.Клетт назвав вальдорфську школу найуспішнішим внеском Німеччини у світову педагогіку. Міністр культури ФРН В.Хан підкреслив, що багато ідей, котрі з’являються в сучасних педагогічних дискусіях, не нові, оскільки протягом останніх 50 років стали дійсністю у вальдорфській школі.

Святкування ювілею стало свідченням того, що вальдорфська школа в Німеччині визнана як така, котра повноцінно готує дитину до реального життя, виховує до свободи та самостійності. Це стало причиною того, що вже в середині 1989 р. в Німеччині було 117 вальдорфських шкіл і з’явилося п’ять нових навчальних закладів з підготовки вальдорфських фахівців. Зросла кількість вальдорфських шкіл і в Європі: поза Німеччиною на кінець 80-х років було 234 школи.

З кінця 80-початку 90 років вальдорфські школи почали виникати й у країнах колишнього соціалістичного табору: спочатку в Угорщині, а потім і в Польщі, Росії, Румунії, Естонії, Чехії, Україні. Це покликало до життя створення у 1993 р. Міжнародної асоціації вальдорфської педагогіки в країнах Центральної і Східної Європи та на схід від них (штаб-квартира – м. Штутгарт).

За станом на 2004 р. у Німеччині більш ніж 180 вальдорфських шкіл (1 % від загальної кількості німецьких учнів відвідує вальдорфські школи та 6000 школярів щорічно випускаються з вальдорфських шкіл). У цілому в світі існує приблизно 900 вальдорфських шкіл, а також 3100 дитячих садків і 150 лікувально-педагогічних закладів. Сьогодні вальдорфські школи, окрім Європи, США, Канади, працюють в Індії, Японії, Австралії, Новій Зеландії та інших країнах. Отже, за 85-річну історію існування штайнер-педагогіка не лише не зникла зі світового освітнього простору, а навпаки укріпилася та перетворилася на широкий міжнародний культурно-освітній рух, який охоплює понад 50 країн світу. Це свідчить про те, що за вальдорфською педагогікою стоїть загальнолюдський культурний імпульс, актуальний саме для сучасності.

Слід особливо підкреслити, що штайнер-педагогіці притаманна пластичність і рухливість, висока адаптованість до умов конкретної країни. Це породжує розмаїття практичних форм штайнер-шкіл у світі: як не схожі одна на одну культури різних країн, так і не схожі, наприклад, шведська вальдорфська школа на англійську чи на фінську, а російська – на німецьку тощо. Навіть в одній країні можна зустріти штайнер-школи, що мають досить значні відмінності.

Вальдорфська школа і держава. У таких країнах як Данія, Німеччина, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Швейцарія, де штайнер-школи існують давно і мають високий авторитет, держава підтримує вальдорфські школи економічно, прагматично вважаючи, що тим самим заощаджуються великі кошти на проведення реформаторських експериментів, тому що найкращим джерелом ідей і прикладом для реформування освітньої системи є саме вальдорфські школи.

У цих країнах спостерігаються процеси інтеграції державних і вальдорфських шкіл: різні методичні прийоми, характерні для штайнер-педагогіки (уроки-“епохи”, значний художньо-практичний аспект у викладанні, раннє вивчення іноземних мов тощо), застосовуються й у державних школах. Так, у Швейцарії вчителі приблизно ста державних шкіл викладають за методиками вальдорфської педагогіки.

В останні роки особливий інтерес з боку державної системи освіти, передусім ФРН, викликає викладання природничо-наукових дисциплін у вальдорфській школі, що спирається на наукові погляди Гете (феноменологічний підхід), у тому числі у зв’язку з проблемами гуманізації школи, а також екологічним вихованням.

Пильну увагу державна шкільна система приділяє багатому й різноманітному досвіду, накопиченому вальдорфською школою при організації освітнього процесу старшої школи. Кожна вальдорфська школа, будучи автономним утворенням, віднаходить власні шляхи побудови сучасної старшої школи.

Вальдорфська педагогіка – особлива педагогічна культура. У європейських країнах штайнер-педагогіка вийшла далеко за межі власне освітніх закладів, переросла в особливу педагогічну культуру. Це виражається, зокрема, в оригінальній специфічній архітектурі будівель дитячих садків і шкіл, стилі опорядження приміщень, проведенні календарних свят у навчальних закладах і родинах, створенні батьківських клубів тощо. Існують фірми, що спеціалізуються на випуску вальдорфських іграшок, особливої воскової крейди, фарб, музичних інструментів.

Низка видавництв публікує дитячу літературу з оригінальними ілюстраціями. З вальдорфського руху в Німеччині вийшло декілька відомих казкарів, отримали поширення “казкові ініціативи”, дитячі лялькові театри, дитячий цирк та інші види творчої діяльності, вальдорфські літні табори, де діти працюють на фермі або в лісі тощо. Колишній учень вальдорфської школи М.Енде став відомим у всьому світі письменником – автором бестселерів дитячої літератури (“Момо”, “Нескінченна історія”). Вальдорфські педагогічні спільноти мають велику популярність в усьому світі та вважаються “екологічними нішами” дитинства.

Міжнародні проекти вальдорфської педагогіки. За останні декілька років завдяки тісній комунікації вальдорфського руху та ЮНЕСКО у світі з’явилися досить цікаві проекти, зокрема новий інтегративний проект вальдорфської школи в Амстердамі (Нідерланди), котрий враховує досягнення сучасних гуманітарних наук. Багато вальдорфських закладів працює в соціальних фокусах сучасності: в гето США, охоплених расовими заворушеннями”; у поселеннях Південної Африки, де йде громадянська війна; в палестинських таборах Сектора Газа; у жебрацьких кварталах Південної Америки; в умовах війни на Балканах і Кавказу; серед переломних політичних і соціальних процесів Східної Європи.

Так, у США 14 державних шкільних округів запропонували заснувати в центрах великих міст, що є осередком соціальних криз (там, де расові заворушення, наркотики, злочинність тощо призвели до соціальних потрясінь), вальдорфські педагогічні утворення. Гарні результати має міська вальдорфська програма в Мілуоці (штат Вісконсін), що розпочалася в 1991 р. Завдяки вальдорфській педагогіці американській шкільній владі вперше вдалося успішно розв’язати гострі етнічні та соціальні проблеми.

У великих містах Південної Америки (Сантьяго, Богота, Сан-Паулу тощо) створено проекти “Діти вулиць” і вальдорфські педагоги працюють з безпритульними дітьми та наркоманами. Досить нові моделі вальдорфських шкіл було засновано в таборах біженців для палестинських дітей у Секторі Газа. Вальдорфські школи першими створили прецедент зі спільного навчання білих і чорних школярів у Південно-Африканській Республіці (задовго до відміни апартеїду), католиків і протестантів у Белфасті (Ірландія). Над створенням вальдорфських педагогічних закладів працювали під час громадянської війни в Грузії, де в 1994 р. у Тбілісі разом з дитячим садком з’явилася й вальдорфська школа.

Питання для самоконтролю

1. Що становить філософські й антропологічні основи вальдорфської педагогіки?

2. Які нові освітні ідеї висловлено й реалізовано Р.Штайнером?

3. У чому полягає основна мета вальдорфського освітнього процесу?

4. Які особливості змісту, форм і методів освіти у вальдорфській школі?

5. Які основні шляхи розвитку вальдорфської педагогіки у світі?

Завдання для самостійної роботи

1. З’ясуйте, яке значення вальдорфські школи мають для державної шкільної системи.

2. Визначте причини, якими, на Вашу думку, пояснюється виникнення міжнародного руху вальдорфської педагогіки.

3. З’ясуйте, які спільні та відмінні риси вальдорфської педагогіки і руху реформ-педагогіки в Німеччині.