Висвітліть особливість підготовки школярів до участі в конкурсі-захисті учнів – членів МАН України

Багаторічні традиції має і діяльність «Малої академії наук» (МАН). Упродовж останніх років МАН перетворилася з відносно неформального спілкування науковців і школярів у достатньо «забюрократизовану» офіційну (нарівні з олімпіадами) форму виявлення творчої, обдарованої молоді на основі щорічного підбиття підсумків конкурсу-захисту наукових робіт школярів. Це мало певні позитивні наслідки: діяльність вийшла за межі Києва і кількох найбільших міст України; підготовка учнями наукових робіт набула системного і відносно масового характеру; для переможців конкурсу встановлені пільги (нарівні з переможцями олімпіад) під час вступу до вузів. Разом з тим науковці-фундатори «МАНівського» руху почасти жалкують за колишніми часами, коли школярі не стільки боролися за престижні місця, скільки пробували свої сили у вирішенні хай скромних, посильних, але цілком конкретних, дійсно наукових завдань. Вирішення проблем «Малої академії», як і аналогічних проблем учнівських олімпіад не входить до завдання цієї праці, тому звертаючи увагу на наявні складнощі, маємо насамперед дати вчителям інформацію про цей конкурс і запропонувати кілька практичних порад. Всеукраїнський конкурс-захист наукових робіт школярів проводиться щорічно у три етапи (районний, обласний і всеукраїнський). Організаційно-правові питання, пов'язані з конкурсом, регламентуються нормативними документами Міністерства освіти України (нині існує єдине положення про проведення олімпіад і конкурсів-за-хистів наукових робіт). Сам конкурс-захист є не разовим заходом, а підсумком відносно тривалої роботи учнів над своїми науковими проектами. Правильна організація конкурсу передбачає створення мережі наукових товариств, відділень і секцій МАН, в яких упродовж року школярі обговорюють свої праці, навчаються методиці наукових досліджень, одержують необхідні консультації від науковців. В рамках єдиної «Малої академії» створюються профільні секції. Секція правознавства як самостійна існує мало не перший рік, а до того перебувала в одній секції з юними істориками. В м. Києві організаційне керівництво цією секцією покладено на Міський палац школярів, а науково-методичну допомогу надають Асоціація вчителів права м. Києва та Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. На періодичних (раз на два місяці) засіданнях секції учні одержують консультацію щодо правильного вибору теми роботи та методичні поради щодо їх написання, рекомендованої літератури тощо.

Постійним науковим консультантом для учня, який готує конкурсну роботу, завжди буде його вчитель (навіть в умовах, якщо в нього є й офіційний консультант з числа правознавців). Тому варто звернути увагу на типові недоліки під час підготовки конкурсних робіт. Насамперед слід взяти до уваги, що робота має бути хоч і учнівською, однак, творчою, самостійною. Найгірший варіант буде, якщо учень просто перепише одне—два «дорослих» джерела. З досвіду власної участі в журі подібних конкурсів зазначимо, що досить легко встановити випадки, коли дбайливі батьки або наукові консультанти просто принесли своїй дитині якісь службові матеріали чи студентську курсову роботу. Отже, тема роботи має бути абсолютно посильною учневі, який опанував шкільний курс «Основ правознавства». Оптимально, якщо робота стосуватиметься проблем, близьких учневі (правове регулювання певної вузької сфери діяльності; історія окремих правових інститутів у відповідному регіоні; життя та діяльність маловідомого широкому загалу правознавця, який народився у цьому місті тощо). Цілком можливе і звернення До «вічних проблем» (наприклад питання про смертну кару), але в цьому випадку в учня повинні обов'язково бути власні оригінальні думки на додаток до тих аргументів, які постійно наводяться в юридичній літературі. Загалом наявність власних ідей, висновків, суджень є головною передумовою успіху роботи. Відповідно учня з самого початку треба привчати до певної культури наукового дослідження. Слід добиватися, щоб жодний факт, жодне твердження (крім загальновідомих або загальновизнаних) не залишалися без посилання на відповідне, джерело інформації. Але важливо, щоб у своїх посиланнях юний дослідник вказував лише ті джерела, з якими працював особисто. Слід рішуче боротися з практикою цитування «з других рук», механічного переписування посилань, зроблених в опрацьованій літературі. (Під час захист}' наукових робіт журі обов'язково перевіряє, чи насправді учасник особисто працював з відповідними джерелами.) До речі, вчитель має підказати своєму вихованцеві, які існують правила бібліографічного опису творів друку, як оформляти науковий апарат своєї роботи. Якщо вчитель сам раніше не стикався з подібною проблемою, то він може ознайомитися з чинними стандартами в будь-якій бібліотеці або видавництві чи редакції періодичного видання. Готуючи учня до участі в конкурсі, слід пам'ятати, що крім власне захисту науково роботи, він включає і написання своєрідної контрольної роботи. До останньої слід готуватися приблизно так само, як до олімпіади. Проте, виходячи з самої ідеї конкурсу, журі, як правило, надає перевагу завданням творчого характеру, що теж варто враховувати. Окремо слід попрацювати з майбутнім учасником конкурсу над вмінням правильно застосовувати юридичну термінологію, навичками ораторського мистецтва. Для самого захисту можна підготувати таблиці, схеми та інші наочні посібники, які прикрасять виступ. Додаткові бали журі, а. отже, і шанси на перемогу можна дістати, якщо в роботі будуть використані власні соціологічні дослідження учня (наприклад з питань правового виховання), якщо попередні результати праці тією чи іншою мірою були опубліковані і таким чином пройшли певну апробацію. Оскільки до робіт завжди додається відгук наукового керівника і рецензії фахівців (останні, як це не прикро, теж досить часто пишуть наукові керівники), то бажано пам'ятати, що журі бере ці відгуки і рецензії до уваги здебільшого лише тоді, коли вони не мають формального характеру, вказують як на позитивні риси, так і на недоліки праці, а головне — дають можливість зрозуміти, в чому полягає власний доробок автора, які нові (відносно нові) ідеї містить робота. Разом з тим слід застерегти рецензентів і учнів від перебільшення досягнень, від стилістики, притаманної, скажімо, авторефератам окремих кандидатських дисертацій. Загалом для написання наукових (навіть учнівських) робіт не існує певних рецептів, а тому найголовніше — це викликати інтерес в учня до творчого пошуку і водночас не «задавити» індивідуальність дитини у гонитві за престижним призовим місцем.