Умови успішного формування орфографічних дій (умінь та навичок) у молодших школярів. Методика опрацювання орфографічного правила

Основні програмні вимоги з орфографії – формування в учнів сталі і свідомі знання, удосконалення орфографічних умінь.

Орфографічні уміння – це орфографічні дії, які базуються на чіткому усвідомленні орфограм і правил, а також операцій по застосуванню цих правил.

Орфографічні вміння в міру їх автоматизації переходять у навички. Отже, орфографічна навичка – це автоматична дія, яка формується на основі умінь, пов’язаних із засвоєнням комплексу знань і їх застосуванням на письмі. Автоматизація розглядається як вищий ступінь сформованості орфографічної дії, коли той, хто пише, вже не замислюється над вживанням тієї чи іншої букви (орфограми), а пише її автоматично [19, 201].

Автоматизація усвідомлених дій, за М.Богоявлинським, – це поступове зменшення ролі усвідомлення своїх дій, згортання розумових операцій, об’єднання і узагальнення часткових дій у крупніші, удосконалення процесу виконання цих дій. Отже, орфографічна навичка формується на основі знання граматичних та орфографічних правил, що узагальнюють відповідні мовні закономірності (теорія свідомого утворення орфографічної навички).

Орфографічна навичка – це особливий вид мовленнєвої навички. Грамотне письмо – це не просто рухи руки під час письма, а особлива мовленнєва діяльність; кожен акт письма – складна дія, в основі якої лежить наше мовлення (М.С.Рождественський).

Говорячи про психофізіологічну природу становлення орфографічної навички, М.С.Рождественський звертає увагу на різні фактори засвоєння тих чи інших орфограм: зір, слух, кінестетичні (мовнорухові або артикуляційні) відчуття і уявлення. Під час письма відштовхуємося від вимовленого (вимовляє вчитель, учень у внутрішньому мовленні або пошепки).

Процес вироблення навичок правильного письма досить складний. Орфографічні навички виробляються протягом тривалого часу. Це досягається внаслідок правильно організованих вправ.

Утворення орфографічної навички залежить від характеру мовного матеріалу. Саме характером (природою) його визначається її структура. Орфограми бувають різні, тому і методика їх вивчення має бути диференційованою. Отже, в методиці їх вивчення маємо враховувати лінгвістичні особливості орфограм та психологічну своєрідність утворення навички.

Щоб визначити лінгвістичну природу орфограми, треба знати принципи, які лежать в основі її. У сучасній орфографії знаходять свій вияв фонетичний, морфологічний, семантичний (диференціюючий) та історичний принципи написання.

За фонетичним принципом пишуться слова, в яких звуки і букви співпадають, правопис перевіряється вимовою: дорога, добре, день, ліс, ряд. Дослідженнями АН України доведено, що близько 80 відсотків написань в українській мові ґрунтується на фонетичному принципі. У зв’язку з цим треба багато приділяти уваги засвоєнню знань з фонетики, формуванню навичок вимови.

За морфологічним принципом пишуться слова, в яких вимова розходиться з написанням, але перевіряється опосередковано (з и мá, з е мля). Слова пишуться на основі правил словотворення та словозміни. Морфологічний принцип вимагає однакового позначення кореня, префіксів, суфіксів, закінчень у відповідних категоріях слів. Так, при написанні слова ходить спираємось на таке правило: дієслова ІІ дієвідміни в 3 особі однини мають закінчення - ить, - їть, в закінченні з ненаголошеним голосним пишеться та є сама буква, що і з наголошеним: хóд и ть – сид ú ть.

За історичним (або традиційним) пишуться слова, в яких буквене позначення окремих звуків не можна пояснити правилами сучасного правопису. Такі написання склалися історично – л е вада, к и шеня, п и ріг, пш е ниця, кр и ниця.

За семантичним принципом пишуться слова на основі розуміння їх лексичного значення чи граматичних ознак: напам’ять – прислівник, на пам’ять – іменник з прийменником; Коваль – прізвище, коваль – загальна назва.

Як зазначалось, найбільше в українському правописі фонетичних написань – м’який знак для позначення м’якості, м’який знак перед буквою о, апостроф, подвоєння букв внаслідок подовження приголосних (колосся, взуття), правопис більшості відмінкових закінчень іменника й прийменника тощо.

Методика вивчення того чи іншого матеріалу має відповідати його характеру (природі). Отже, у виборі методів й прийомів навчання правопису орієнтуємось перш за все на лінгвістичну природу написання. Залежно від цього враховуємо різні фактори, що сприяють засвоєнню правопису слів.

Слух, вимова (правильна артикуляція) мають вирішальне значення під час засвоєння фонетичних написань. Слухові сприймання застерігають учнів і від помилок на пропуск чи заміну букв.

Під час засвоєння зазначених написань ефективними будуть такі вправи: звуковий, звуко-буквений аналізи, звукове моделювання, звукове конструювання, звуко-буквене коментування. Вони допомагають учням усвідомлювати звуковий склад слова, встановлювати послідовність звуків (розвивається фонематичний слух).

Засвоєння фонетичних написань пов’язують з культурою вимови; з мовленнєвими кінестезіями або проговорюванням. За допомогою останнього діти усвідомлюють звуко-буквений склад слова, регулюється процес запису, здійснюється самоперевірка.

Крім зазначених під час роботи над фонетичними написаннями будуть ефективні всі вправи, які мають звукову основу (впливаємо на слухові, артикуляційні та зорові аналізатори) – слуховий попереджувальний диктант, списування з попереднім проговорюванням, зорово-слуховий диктант і т.п.

Під час засвоєння морфологічних написань важливими є розумові дії за правилом (написання перевіряються опосередковано). Фонетичне, морфологічне обґрунтування (граматичний мовний) є головним у засвоєнні цих орфограм. Треба вчити дітей користуватись мовним аналізом. Він становить систему дій. Для засвоєння цієї системи дій за правилом використовуємо алгоритми. Алгоритмом правила визначається сукупність дій, які треба знати для його застосування. Учень має усвідомити їх.

Іноді школяр правило знає, а пише з помилками. Це тому, що він не вміє знаходити орфограму в слові і не оволодів технологією застосування алгоритма правила.

Засвоєння семантичних написань вимагає розуміння значення слів, граматичних знань (аналіз). Історичні написання вимагають запам’ятовування графічного образу слів. Важливе в обох випадках – опора на зорові, слухові та кінестетичні, а також мислительні дії.

Засвоєння написань вимагає системи вправ. Але щоб дібрані вправи стали системою, треба будувати її з урахуванням критеріїв систематизації. Основні з них: 1) відповідність вправ характеру (природі) виучуваного матеріалу (враховуємо провідні аналізатори у методиці їх виконання); 2) реалізація у вправах принципу поступового нарощування труднощів (враховуємо ступінь самостійності учнів у застосуванні правила).

Найлегшими для виконання є вправи на часткове застосування правила (перший етап вправ) – списування з підкреслюванням орфограми, списування на зміну слів за зразком, попереджувальний диктант, самодиктант, коментоване письмо та інш. Ці та інші вправи виконуються при наявності полегшуючих умов – графічне зображення слова з виучуваною орфограмою, перевірне слово, попередній орфографічний аналіз тощо.

Значно важчими є вправи на самостійне застосування правила (другий етап вправ) – пояснювальний диктант, вибірковий, диктант з граматичним завданням та інш.

Найбільшої самостійності вимагають творчі вправи орфографічного спрямування – творчий диктант різних типів, твори-мініатюри та інш. Виконання таких вправ вимагає значних розумових зусиль і вмінь застосовувати правило у процесі письма. Учень пише вже не для того, щоб дотримуватись правила, а для того, щоб передати свою думку. Його робота перестає бути письмом, а стає писемним мовленням у власному розумінні цього слова (Богоявленский Д.М. Психология усвоения орфографий. – М.: Просвещение, 1966. – С.272.) Творчими вправами не можна починати систему вправ на закріплення орфографічного правила. Їх можна проводити, коли вже сформовані початкові орфографічні навички.