Мовний розбір та мовне конструювання на уроках української мови в початкових класах

Шкільна практика знає немало вправ для засвоєння основ фонетики, граматики. Більшість з них можна об’єднати назвою мовний розбір. Мовний розбір (аналіз) здійснюється в початкових класах у кількох різновидах: звуковий, звуко-буквений, морфологічний (визначення будови слова; розбір частин мови, з’ясування граматичної форми – рід, число, відмінок, час, особа) та синтаксичний. Із звуковим, звуко-буквеним, морфологічним поєднується орфоепічний та орфографічний (вимова слів та правопис), із синтаксичним – пунктуаційний (визначення ролі розділових знаків). Систематично маємо практикувати і лексичний розбір, оскільки без усвідомлення лексичного значення слова не завжди можна визначити його граматичне значення або синтаксичні функції.

Мовний розбір має всебічне значення в практиці навчання. Під час його виконання конкретизуються виучувані поняття й правила; порівняння мовних фактів, знаходження спільного й відмінного, узагальнення позитивно впливають на розвиток логічного мислення учнів; аналіз будови речень, зв’язку слів у них впливає на формування (вмінь свідомо користуватися граматичними формами у власному мовленні. Мовний розбір має велике значення і для розвитку орфографічних навичок, оскільки сприяє усвідомленню граматичної основи застосування орфографічного правила.

Звуковий, звуко-буквений розбори – див. питання 37.

Граматичний розбір – це система різноманітних вправ. За характером застосування на уроці він може бути навчальним і контрольним; за обсягом – повним і частковим; за формою – усним і письмовим; за змістом – морфологічним та синтаксичним. Важливою умовою успішного проведення всіх видів граматичного розбору є доказ, мотивування, дотримання певного порядку. Все це дає можливість учневі будувати ґрунтовні граматичні міркування.

1. Аналіз слова за будовою (морфемний). Цей розбір проводиться, починаючи з другого класу [2, 49]. Його доцільно поєднувати з елементами словотвору, що дає можливість учням познайомитись з найбільш уживаними префіксами і суфіксами, з продуктивними зразками словотвору. Спостереження за тим, як від одного слова утворилось інше, сприяють свідомому членуванню слова на морфеми [18, 231-233].

Послідовність розбору слова за будовою (алгоритм) може бути такою: 1. Зміни слово, визначи закінчення. 2. Добери спільнокореневі (2-3), виділи корінь. 3. Порівняй спільнокореневі, виділи префікс. 4. Визнач суфікс (після кореня).

З третього класу учні змінюють слово і визначають закінчення та основу слова [2, 55].

Зразок усного аналізу слова за будовою (морфемний): Змінюю слово розписка (документ) – розписк у, розписк и, розписк ою; закінчення – а. Добираю споріднені слова: розписка, записка, підписка; спільна смислова частина - -пис-, це корінь. Порівнюю споріднені слова, визначаю частину, що стоїть перед коренем. Це префікс (роз-). Визначаю частину, яка стоїть між коренем і закінченням. Це суфікс.

Щоб визначити кількість префіксів у слові, добираємо однопрефіксальні слова. Щоб визначити кількість суфіксів у слові, добираємо односуфіксальні слова [19, 180].

Письмовий морфемний розбір здійснюється за допомогою спеціальних позначень:

розписка бездумний

Визначений зміст морфемного розбору вводиться поступово, по мірі вивчення матеріалу. Слова із складною морфемною будовою даємо лише для часткового розбору – визначити префікс і закінчення, префікс і корінь.

Під час морфемного розбору особливо корисні аналітико-синтетичні вправи такого змісту: “У слові переліт корінь –літ-, префікс пере-. Такий самий корінь у словах перелітний, перелітати, такий же префікс у словах перелаз, перелив, переляк. Проведення аналогії в будові слів сприяє усвідомленню їх морфемної будови.

У методичній літературі немає єдиної думки про послідовність морфемного розбору в початкових класах. Небезпідставною є думка, що цей розбір треба починати з кореня. Виділення закінчень, префіксів та суфіксів – складне завдання для молодших школярів, бо в початкових класах тільки відбувається накопичення знань про морфеми та їх різновиди. Визначення кореня теж нерідко утруднюється тим, що учні не вміють добирати споріднені, в них недостатній словниковий запас.

У процесі морфемного аналізу слів діти мають усвідомити спосіб виділення (див. схему розбору) кожної морфеми з урахуванням суттєвих ознак.

Під час добору споріднених слів важливо добирати їх так, щоб вони були різними частинами мови. І це дасть можливість уникнути типової помилки на підміну словотворення словозміною (змінювання слова – ліс, ліс ом, ліс у). Крім того, треба добирати споріднені слова з різними префіксами й без них, щоб не було таких помилок: приход, приходити – корінь “приход” (порівн.: прохолода, холод, похолодало).

У 3 класі знання учнів про склад слова узагальнюються в зв’язку з вивченням частин мови. Учні вчаться знаходити відмінкові та особові закінчення слів, знайомляться з їх правописом, звертають увагу на роль закінчення для зв’язку слів у реченнях та словосполученнях.

2. Морфологічний розбір (розбір слова як частини мови). Суть полягає у визначенні, якою частиною мови є аналізоване слово, в яких граматичних формах воно вжите [18, 229]. По мірі просування у вивченні синтаксичного матеріалу морфологічні характеристики треба з’ясовувати на синтаксичній основі. Доцільно в схеми розборів ввести питання, які вимагають з’ясування синтаксичного зв’язку між словами, виявлення синтаксичної ролі частини мови в реченні.

Під час вивчення частин мови формуємо в школярів уміння знаходити початкову форму слова. Це полегшує визначення частини мови, роду, відмінкових закінчень, відмін тощо.

Усний розбір частин мови треба практикувати частіше, оскільки на нього витрачається менше часу (порівн. з письмовим). Тривала робота над записом відволікає учнів, стомлює їх, приводить до орфографічних помилок.

Під час розбору іменника з прийменником не варто відокремлювати їх, бо окремо взятий іменник втрачає своє граматичне значення. Виявляти форми прикметника треба залежно від форм іменника.

Аналізуючи дієслова минулого часу, діти помилково визначають особу і не називають рід. Треба їм довести, що дієслова минулого часу не змінюються за особами – я ходил а, ти ходил а, вона ходил а; я ходив, ти ходив, він ходив.

Розбір частин мови може бути повним і частковим.

Повний – це складний мислительний процес, що відбувається на основі операцій порівняння, аналізу, узагальнення тощо. Отже, треба забезпечувати свідоме виконання всіх мислительних операцій, щоб учень зміг розповісти про частину мови (міркування).

Повний морфологічний розбір здійснюється в певному порядку. Проводимо з 4 класу [2, 62].

Іменник. 1. Частина мови. 2. Початкова форма (називний відмінок). 3. Власна чи загальна назва. 4. Назва істоти / неістоти. 5. Рід. 6. Число. 7. Відмінок. 8. Синтаксична роль (з яким словом зв’язаний у реченні, яким є членом речення).

Прикметник. 1. Частина мови. 2. Початкова форма (називний відмінок однини, чол. роду). 3. З яким іменником зв’язаний. 4. На яке питання відповідає? 5. Число. 6. Рід (в однині). 7. Відмінок. 8. Синтаксична роль (з яким словом зв’язаний у реченні, яким є членом речення).

Дієслово. 1. Частина мови. 2. Початкова форма (неозначена). 3. На яке питання відповідає? 3. Дієвідміна. 4. Час. 5. Число. 6. Особа (теперішньому й майбутньому часі). 7. Рід (для дієслів минулого часу). Синтаксична роль (з яким словом зв’язаний у реченні, яким є членом речення).

Займенник. 1. Частина мови. 2. Початкова форма (називний відмінок). 3. На яке питання відповідає. 4. Особа. 5. Число. 6. Відмінок. 7. Рід (для займенників 3-ї особи однини).