Основні підходи до державного програмування інвестиційної діяльності

Тема 4.

ДЕРЖАВНІ ПРОГРАМИ ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ В КРАЇНАХ СВІТУ

Ключові слова: інвестиційні програми, державне програмування, пріоритетні напрями державного інвестування, інвестиційний розвиток виробничої сфери

4.1.Основні підходи до державного програмування інвестиційної діяльності

4.2.Зарубіжний досвід розробки державних інвестиційних програм

4.3.Оцінка пріоритетності й ефективності інвестиційних програм у провідних країнах світу

Основні підходи до державного програмування інвестиційної діяльності

Створення необхідних умов для активізації інноваційної діяльності в ключових галузях виробничого сектору економіки України забезпечує об`єктивні підстави для реалізації завдань його модернізації й формування нової, більш якісної структури новостворених робочих місць, яка відповідає сучасним загальносвітовим тенденціям зростання наукоємності й креативності праці працездатного населення країни [54].

Фінансова криза першого десятиріччя ХХІ сторіччя продемонструвала, що країни, які мають потужні інструменти державного регулювання виробничого сектору економіки, з меншими втратами пережили кризові 2008 – 2009 рр., а сьогодні вони більш динамічно формують тенденції свого подальшого сталого соціально-економічного розвитку у посткризовому періоді.

Масштабні державні інвестиції у розбудову інфраструктурного комплексу, збільшення обсягів державних замовлень з метою фінансової підтримки провідних виробництв промисловості, сільського господарства, транспорту, будівництва і таке інше в багатьох країнах світу забезпечували додаткові можливості для національних товаровиробників підтримувати високий рівень конкурентоспроможності та нарощувати експортний потенціал [1].

Таким чином, важлива роль в організації інвестиційної діяльності належить державі. Державна інвестиційна політика — це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів [2].

Одним із основних механізмів державного впливу на розвиток ринкової економіки є ефективне застосування державного програмування. Ця форма державної підтримки залучення інвестицій використовується в багатьох країнах світу [55, 56]. Можна виділити такі характерні умови ефективного здійснення державних інвестиційних програм в розвинених країнах [57]:

– наявність системи організаційних та економічних механізмів формування інвестиційних програм;

– організація оптимального ресурсного забезпечення реалізації державних інвестиційних програм, особливо їх фінансування з урахуванням реальних можливостей використання бюджетних і позабюджетних джерел фінансування;

– застосування раціональних методів економічного й морального стимулювання виробничої сфери та моніторингу реалізації державних інвестиційних програм з використанням аналізу результатів їх виконання в національній економіці.

Для того, щоб мати конкурентоспроможну економіку, необхідно проводити інвестиційну політику, що дозволяє охопити весь технологічний ланцюжок — від фундаментальних досліджень до широкомасштабного виробництва. В розвинених країнах світу діє принцип, за яким не слід розпилювати свої сили, охоплюючи широкий спектр галузей, а варто зосередитися на тих, які допоможуть вивести всю економіку вперед.

Для країн, що розвиваються (в тому числі України), основними проблемами виходу з інвестиційної кризи та забезпечення сталого соціально-економічного розвитку є більш ефективне використання державних інвестиційних програм за пріоритетними напрямками інвестування з метою збільшення обсягів залучення іноземних і внутрішніх інвестицій. Зокрема, це такі проблеми, як:

– створення позитивного інвестиційного іміджу країни для активізації процесів залучення іноземних й вітчизняних інвестицій у розвиток виробничої сфери економіки;

– формування сучасної інвестиційної інфраструктури, яка має комплексно забезпечити розробку, реалізацію та підтримку інвестиційних проектів та інвестиційних програм, що впроваджуються;

– поширення масштабів участі держави у проектах, спрямованих на підтримку напрямів сталого розвитку виробничої сфери.

Вирішення цих проблем значною мірою залежить від більш ефективного використання програмно-цільового підходу до регулювання розвитку економіки таких країн, як Україна.

В зв'язку з цим у цих країнах соціально-економічний курс розвитку держави націлений на інвестування в створення нових наукоємних виробництв з високою доданою вартістю та підтримку наукових і науково-технічних досліджень й розробок на основі комплексного аналізу перспективних галузей.

У вітчизняній та зарубіжній літературі представлено різні точки зору вчених щодо сутності та специфічних особливостей програмно-цільового методу, як це наведено в табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Погляди вчених щодо сутності програмно-цільового підходу

Джерело	Авторське тлумачення сутності програмно-цільового методу
Азаров М. Я., Ярошенко Ф. О., Амоша О. І. [3]	Сукупність планово-організаційних засобів, формування комплексу взаємопов’язаних заходів, включаючи обґрунтування вихідної потреби, мети, її кінцевих та проміжних підцілей, робіт, які зв’язують ці підцілі, ресурси та фінансово-організаційні умови, необхідні й достатні для вирішення проблеми
Генералов В. В., Личагін Н.В. [4]	Програмно-цільове управління охоплює дві самостійні стадії прийняття управлінського рішення — формулювання цілей розвитку об’єкту й визначення способів досягнення цих цілей
Райзберг Б. А., Лобко А. Г. [50]	Спосіб вирішення складних проблем шляхом розробки й системи впровадження програмних заходів, що орієнтовані на цілі, досягнення яких забезпечить вирішення існуючих проблем

Закінчення табл. 4.1

Кизим М. О., Узунов В. В. [6]	Програмно-цільовий підхід спрямований на складання конкретної програми досягнення бажаних результатів й застосовується для вирішення пріоритетних завдань економічного, соціального, науково-технічного розвитку
Захарова Ж. А. [7]	Метод, за яким відбувається прийняття й реалізація цільових програм, спрямованих на виконання основних стратегічних пріоритетів розвитку муніципального господарства
Скуба Р. В. [8]	Програмно-цільове управління — це конкретизація системного підходу, що розглядає об’єкт управління як складну цілеспрямовану систему, що має свої функції, структуру, зв’язки
Макаров І. М., Соколов В. Б., Абрамов А. Л. [9]	Вирішення завдань синтезу механізмів досягнення нових цілей в рамках готових систем

Основними перевагами програмно-цільового підходу є наступні [10]:

- використання індикативності;

- системність постанови завдань;

- єдність методологічних і методичних підходів до рішення завдань;

- здатність концентрувати обмежені матеріальні й фінансові ресурси;

- можливість використовувати ефект мультиплікатора при цільовому використанні обмежених бюджетних ресурсів за рахунок додаткового залучення позабюджетних коштів;

- забезпечення суспільного контролю за ходом реалізації програм.

Державна програма інвестиційного розвитку країни як така, що має бути обов’язковою та узгодженою із суміжними програмними документами держави, є нормативно-правовим актом спеціального призначення, що містить у собі викладення алгоритму правових та організаційних заходів держави стосовно інвестиційного ринку з метою досягнення бажаних параметрів його функціонування та визначення кола державних органів, які зобов’язані ці заходи здійснювати та нести юридичну відповідальність за їх результативність.

Метою розробки державних цільових програм повинно бути сприяння реалізації державної політики на пріоритетних напрямах розвитку держави, окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць; забезпечення концентрації фінансових, матеріально-технічних й інших ресурсів, виробничого та науково-технічного потенціалу, а також координація діяльності центральних і місцевих органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що є необхідним для розв’язання найважливіших проблем.

Відповідно до визначеної мети розроблення державних інвестиційних програм можна виділити ключові складові процесу їх розробки і реалізації, а саме:

– визначення стратегічної мети, основних цілей й задач державної інвестиційної програми

– оцінка природно ресурсного потенціалу, зокрема соціально-економічного, фінансово-економічного, інтелектуального, інвестиційного потенціалів;

– оцінка розвитку інвестиційного середовища;

– визначення державних інвестиційних пріоритетів;

– оцінка рівня розвитку виробничої й соціальної інфраструктури.

Оцінка ресурсного і соціально-економічного потенціалу є базою для обґрунтування перспективних параметрів соціально-економічного розвитку виробничого сектору економіки таких країн, як Україна. Зокрема, це основа для визначення пріоритетних сфер, галузей та напрямів розвитку, шляхів збільшення ємності внутрішнього виробничого ринку та формування експортних ресурсів, оцінювання ємності ринку інвестиційних ресурсів, формування пріоритетів соціального розвитку країни.

Пріоритетні напрями інвестиційної діяльності мають визначатись правовими, економічними та організаційними засадами. З розвитком економіки і науково-технічного прогресу вони можуть змінюватись в часі, проте принципи їх ідентифікації мають залишатися стабільними.

Концентрація ресурсів держави має бути зосереджена на провідних напрямах техніко-технологічного оновлення виробництва, розвитку внутрішнього виробничого ринку та забезпечення його стабільності платоспроможним попитом з пріоритетом національних інтересів.

Окремим розділом програми є фінансове та організаційне забезпечення реалізації державних інвестиційних програм, що включає обґрунтовані джерела фінансування та організаційні заходи щодо їх реалізації.

Державна інвестиційна програма має відображати джерела формування інвестиційних ресурсів для інвестування виробничого капіталу. В ній слід передбачати спрямування інвестицій за такими напрямами їх використання:

– нарощування виробничого потенціалу шляхом оновлення основного капіталу новим, продуктивнішим, ресурсо- та енергозберігаючим;

– раціоналізація виробництва на засадах його модернізації.

Об’єднання та координація дій органів державної адміністрації, місцевої влади, промисловців і підприємців, населення з метою організації інвестиційної діяльності та повного використання виробничого й ресурсного потенціалу сприятиме збільшенню інвестиційних надходжень в економіку галузей країни та реалізації збалансованої інвестиційної політики.

Підвищення рівня та удосконалення структурного і якісного складу виробничого потенціалу є основою його ефективного використання. Результативними показниками реалізації державних інвестиційних програм визначено підвищення капіталізації виробництва, приріст ресурсного та соціально-економічного потенціалу, економічний ефект, соціальні й екологічні результати, інші ефекти.